Зайнятість населення, відтворення робочої сили та їх регулювання державою

 

Повну зайнятість населення, яка відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною, або ефективною зайнятістю. Ці поняття не тотожні  до продуктивності та ефективності праці  та більш об'ємні ніж останні.

 

Розвиток економічних  систем розвинених країн світу характеризується такими тенденціями, як мінітюаризація засобів виробництва, поглиблення  технологічної спеціалізації за умов витіснення її предметної форми, підвищення гнучкості виробничих систем, що тісно пов'язано з посиленням диференціації потреб у сучасному  суспільстві. Ці тенденції покликали  до життя нові форми організації  праці і нестандартні види і форми  зайнятості населення. Стандартними" або жорсткими видами зайнятості населення називають такі, коли людина працює за наймом стандартну кількість  годин протягом дня, тижня, року і  наймається на досить тривалий період часу на основі безстрокових і строкових  трудових договорів.

 

Нестандартні, або гнучкі види зайнятості населення характеризуються тим, що працівник має повний або  неповний робочий день, тиждень, працює на нестандартному робочому місці у  вигляді надомної праці або роботи за викликами. До характеристик нестандартних  видів зайнятості населення також  належать тривалість найму (тимчасові, сезонні, випадкові роботи) та правовий статус працівника (самостійні працівники, неоплачувані члени сім'ї).

 

Поява нестандартних видів  зайнятості населення зумовлена  дією цілого ряду факторів. Серед них  слід виділити відсутність можливості у роботодавців забезпечити роботою  і заробітком постійний контингент працівників у зв'язку з коливаннями  попиту на вироблювані ними товари і надання послуг. Важливий вплив  має і бажання деяких категорій  населення працювати неповним робочий  день (студенти, жінки-домогосподарки. пенсіонери, інваліди). З іншого боку, зміни в техніці і технології дають змогу виконувати деякі  види робіт працівником вдома. Це породжує економію витрат фірм на створення  нею робочих місць та створює  більш сприятливі умови для працівників.

 

Серед нестандартних видів  зайнятості населення виділяється  декілька найбільш поширених.

 

Неповна (часткова) зайнятість населення належить до регулярної і  базується на індивідуальних трудових договорах між працівниками і  роботодавцями, відповідно до яких працівникам  встановлюється особливий режим  праці, як правило, у вигляді неповного  робочого дня або неповного робочого тижня. Неповна зайнятість населення  існує не тільки відповідно до бажань окремих категорій населення  працювати за скороченим часом. Роботодавці  вдаються до неї з метою збереження або збільшення зайнятості населення  на час спадів виробництва шляхом своєрідного "розподілу" одного робочого місця між кількома працівниками. Це певною мірою допомагає зменшити негативні соціально-економічні наслідки безробіття в період економічних криз.

 

Негативною рисою неповної зайнятості для працівників є  недостатній рівень їх соціальної захищеності  від першочергових звільнень  та відсутність прав на одержання  соціальних пільг. Неповна зайнятість працівників найбільш поширена у  сфері послуг і охоплює насамперед жінок.

 

На кінець 2005 року в Україні  на умовах неповної зайнятості працювало 411,4 тис. осіб, що складає 3,6 % до облікової  кількості штатних працівників1.

 

Широке розповсюдження комп'ютерної  техніки, її використання у виробничих процесах, створення інтегрованих комунікаційних систем та модемного зв'язку створили умови для того, щоб ті, працівники, які виконують трудові операції з використанням персональних комп'ютерів, могли працювати вдома. Трудова  діяльність в таких умовах належить до зайнятості працівників на нестандартних  робочих місцях, або нестандартної  зайнятості населення.

 

Характерною рисою цього  виду зайнятості населення є те, що праця надомників оплачується  нижче при виконанні такого ж  обсягу робіт, виконаного працівниками у стандартних умовах. Зменшення  ділової активності спричиняє першочергову відмову роботодавців від послуг надомників. Роботодавці зацікавленні у використанні праці надомників, бо не несуть витрат, пов'язаних зі спорудженням або орендою приміщень, устаткуванням  робочих місць, що помітно знижує виробничі витрати.

 

Важливими ознаками роботи за викликами є те, що у працівників, як правило, немає робочого місця  і чітко визначеного режиму роботи. До послуг осіб, зайнятих на цих роботах, вдаються лише в разі потреби. Така зайнятість працівників поширена серед  аудиторів, екскурсоводів, консультантів, репетиторів.

 

Тимчасова зайнятість населення - це робота за короткотерміновими договорами. Вона наявна у тих випадках, коли необхідно замінити постійного працівника, який перебуває у відпустці або  відсутній на роботі у зв'язку з  хворобою, за неможливості знайти на важку  і малопрестижну роботу постійного працівника, а також за необхідності збільшення кількості працівників  при зростанні обсягів виробництва. Серед тимчасових працівників широко представленні конторські працівники, секретарі, діловоди, програмісти, фінансисти. Тимчасова зайнятість набуває все  більшого поширення у торгівлі, обслуговуванні, діяльності фінансових і страхових  компаній.

 

Особливе місце серед  видів зайнятості населення посідає  самозай-нятість. Вона існує у тих  випадках, коли працівники і члени  їх сімей за власні кошти організовують  виробництво і створюють робочі місця. Такі виробники мають високий  рівень самостійності, широкі можливості для прояву ініціативи. На таких  підприємствах працюють власники підприємств  та члени їх сімей. Між власником  підприємства і членами його родини укладаються трудові договори.

 

Самозайнятість поширена в торгівлі, сфері послуг, дрібній  промисловості, автосервісі. До самозайнятих також належать фермери, особи, зайняті  у сфері зеленого туризму, і т. д.

 

Серед основних видів зайнятості населення специфічними рисами характеризується додаткова (вторинна) зайнятість. її ознаками є те, що після основної роботи, на якій працівники зайняті регламентований  робочий час, який встановлюється чинніш законодавством або колективним  договорами, вони можуть працювати  на інших робочих місцях як на тому ж підприємстві, так і за його межами.

 

В Україні до вторинної  зайнятості населення належить сумісництво, коли працівник крім основної, виконує  роботу на іншій платній посаді або  виконує іншу регулярно сплачувану роботу. Чинне законодавство нашої  держави не обмежує можливостей  вторинної зайнятості.

 

Нерсгламеитована зайнятість - це не унормована жодними державними законами діяльність працездатних громадян працездатного віку, що виключена  зі сфери соціально-трудових відносин суспільства. Така зайнятість населення  здійснюється без укладання трудового  договору, не враховується органами державної  статистики, нерідко перебуваєна  межі кримінальної діяльності. Громадяни, зайняті такою діяльністю, не сплачують  податки, маючи значні доходи. До такого виду зайнятості належать незареєстровані  державними органами ремонтні та будівельні бригади, автосервісні майстерні тощо. Нерегламентована зайнятість через  значне її поширення має великий  вплив на соціально-економічний  розвиток суспільства.

 

Зайнятість населення  реалізується через конкретні форми  включення працівників у виробництво. Форми зайнятості населення - це організаційно-правові  способи і умови використання праці. В межах національної економіки  праця людей організується рмами правового регулювання тривалості і режимів робочого часу, регулярністю трудової діяльності, місцем виконання роботи.

 

Найпоширенішими формами  зайнятості населення в сучасних умовах виступають: наймана праця  за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної  власності без розпорядження  її індивідуальною частиною; особиста праця на об сктах, де працівник має  свою частку акцій, найвищий внесок, або  є співвласником підприємства чи установи: особиста праця власника засобів виробництва, коли він є  і власником, і працівником: трудова  діяльність на орендованих засобах виробництва: робота на спільному підприємстві; надомна праця, громадські, сезонні, тимчасові роботи тощо.

 

Провідна роль у регулюванні  зайнятості населення належить державі. Для того, щоб воно було ефективним як в економічному, так і в соціальному  аспекті, необхідно мати уявлення про  рівень та динаміку зайнятості населення. Основними показниками зайнятості населення є чисельність зайнятих та рівень зайнятості.

 

Чисельність зайнятих - це абсолютний показник зайнятості населення, який характеризує її розміри. Відношення чисельності  зайнятих до загальної чисельності  населення віком 15-70 років - це відносний  показник зайнятості, що відображає її поширеність і називається рівнем зайнятості. Він розраховується за такою формулою:

 

де Рз - рівень зайнятості;

 

Чз - чисельність зайнятих;

 

Чн - загальна чисельність  населення.

 

Економічною теорією і  господарською практикою розроблена система показників, яка характеризує рівень ефективності зайнятості в суспільстві. До її складу входять такі групи  показників:

 

1. Пропорції розподілу  трудових ресурсів залежно від  характеру їх участі в суспільно  корисній діяльності. За їх допомогою  визначається, за якого рівня  продуктивності праці задовольняється  потреба населення в робочих  місцях та якими шляхами досягається  повна зайнятість населення. Високою  продуктивністю праці створюються  передумови для отримання високих  доходів працівниками, для вдосконалення  умов трудової діяльності, підвищення  якості життя та збільшення  вільного часу працівників без  зниження рівня їх життя. Із  зростанням продуктивності праці  повна зайнятість досягається  при зменшенні рівня участі  працездатного населення в суспільному  виробництві.

 

2. Рівень зайнятості працездатного  населення в суспільному виробництві  належить до тих показників, які  відображають задоволеність потреби  громадян у оплачуваній роботі, а виробництва - у працівниках.  Високий рівень зайнятості населення  є свідченням її низької ефективності, тому що не забезпечується достатній рівень продуктивності праці і відповідний рівень її оплати.

 

3. Структура розподілу  працівників за галузями народного  господарства характеризує пропорції  розподілу трудового потенціалу  за видами занять. Галузева структура  зайнятих в Україні свідчить  про низьку ефективність зайнятості  і потребує докорінних змін  відповідно до загальносвітових  тенденцій розвитку зайнятості  населення. Маються на увазі  високі темпи зростання чисельності  і частки зайнятих у сфері  послуг та науково-дослідних і  дослідно-конструкторських установах  і закладах.

 

4. Професійно-кваліфікаційна  структура працівників визначає  розподіл працюючого населення  за професійно-кваліфікаційними  групами і відображає стан  збалансованості підготовки кадрів  з потребами економіки У кваліфікованих  фахівцях. Професійно-кваліфікаційна  структура працюючого населення  України в нинішніх умовах  суттєво відрізняється від аналогічної  структури країн з розвиненою  ринковою економікою. Це виявляється  у високій частці працівників  фізичної праці, використанні  праці низькокваліфіковаиих робітників, надзвичайно малій частці технічних  виконавців серед зайнятих і  відображає збереження в нашій  економіці застарілих виробництв  і технологій. Професійно-кваліфікаційна  структура працюючих в нашій  державі погіршується у зв'язку  з інтенсивною еміграцією висококваліфікованих  робітників, спеціалістів, науковців.  Одержання якісної професійної  освіти (особливо робітничих професій), що загострилося останнім часом,  також призводить до погіршення  ситуації. Вирішення цих проблем  потребує особливої уваги держави  до всього комплексу питань  удосконалення системи професійної  та вищої освіти.

 

Охарактеризована система  показників дає змогу оцінити  ефективність зайнятості населення  на макрорівні. Ці показники використовуються не лише для виявлення проблем, але  і для визначення нових тенденцій  у зайнятості населення. Зміст показників свідчить, що зайнятість населення  має не лише економічне, а і вагоме соціальне значення, що визначає ЇЇ як важливий елемент соціально-економічної  політики держави.

 

Література

 

Базилевич В. Д., Баластрик  Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.

 

Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные  отношеня", 1994.

 

Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

 

Беляев О. О., БебелоА. С. Політична  економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система  глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.

 

Брагинский С. В., Певзнер  Я. А. Политическая экономия: дискуссионные  проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в  умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання  зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,

 

2003.

 

Васильченко В. С. Ринок праці  та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.

 

Гаврилишин О. Основні  елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:

 

Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму  і післясоціалістичного перехідного  суспільства: Підручник. - К., 1999.

 

Довбенко М. В. Сучасна  економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального  та економічного становища України. - К.:

 

Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна  економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат

 

України. - К., 2006.

 

Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;