Зайнятість населення, відтворення робочої сили та їх регулювання державою

Зайнятість населення, відтворення  робочої сили та їх регулювання державою

 

План

 

1. Зайнятість населення:  сутність та форми

 

2. Види, форми, показники  зайнятості населення та її  ефективності

 

Зайнятість населення: сутність та форми

 

Серед тих процесів, які  відбуваються в соціально-економічному розвитку суспільства, зайнятість належить до одного з найбільш важливих. Останнє  зумовлене тим, що вона тісно пов'язана  із задоволенням потреби людини в  праці, забезпечує виробництво матеріальних і духовних благ, надання послуг, що є економічною основою життя  суспільства. Зайнятість населення, забезпечуючи людину певним заробітками і тим  самим створюючи можливість задоволення  її матеріальних і духовних потреб, виконує таку важливу соціальну  функцію, як самореалізація особи через  суспільно корисну діяльність. Це дає змогу стверджувати, що в широкому розумінні зайнятість населення  охоплює сукупність соціально-трудових відносин між людьми щодо забезпечення працездатних робочими місцями, формування, розподілу і перерозподілу робочої  сили для її участі у суспільно  корисній праці та забезпечення розширеного  відтворення здатності людини до праці.

 

Сукупність соціально-трудових відносин щодо зайнятості населення  тісно пов'язана з такими економічними категоріями як індивідуальна або  колективна трудова діяльність, продуктивність праці, умови праці, процес праці, мобільність  та професійна підготовка кадрів, доходи, заробітна плата тощо. Тому розуміння  зайнятості населення як такого стану  соціально-трудових відносин, коли відсутнє безробіття, буде помилковим. Таке трактування  цього поняття породжує недооцінку активного впливу держави на становище  ринку праці, стимулює появу нерегламентованоТ  та нелегальної зайнятості населення.

 

Отже, зайнятість населення  охоплює значне коло явищ і процесів у соціально-економічному житті  суспільства, які характеризують відносини  щодо раціонального використання робочої  сили, забезпечення гідного рівня  життя населення, яке працює, задоволення  потреб національної економіки у  робочій силі з урахуванням кількості, якості та професійних потреб працівників, включно з потребами у підвищенні кваліфікації, соціальному захисті  в разі втрати роботи тощо.

 

Зайнятість населення  — це сукупність економічних, соціальних, демографічних, правових та інших відносин, пов язаних із забезпеченням працездатного  населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, яка приносить йому заробіток (трудовий дохід). Але зайнятість населення - це насамперед соціально-економічне явище, і тому в ній слід виокремити економічні та соціальні аспекти.

 

Економічні аспекти зайнятості населення полягають у виробничій діяльності людей, спрямованій на створення  валового внутрішнього продукту суспільства. В цьому контексті зростання  кількості зайнятих суспільно корисною працею за інших рівних умов призводить до збільшення обсягів виробництва  матеріальних та духовних благ, надання  послуг, що створює передумови для  задоволення більш широкого кола потреб, зростання добробуту населення.

 

Соціальні аспекти зайнятості населення показують потребу  кожної особи у самовираженні  і самоутвердженні у процесі  суспільно корисної праці, що дає  змогу їй отримувати певні доходи і відтворювати свою здатність до праці.

 

Включення працівників у  конкретний виробничий процес на певному  робочому місці означає, що в економічному сенсі зайнятість населення виконує  функцію фактора створення валового внутрішнього продукту, засобу одержання  трудових та інших доходів. У соціальному  плані зайнятість населення є  природною умовою існування людства, засобом задоволення потреби  людини в праці, основою суспільного  прогресу, сферою всебічного розвитку та соціального самоутвердження  особистості.

 

Як економічні, так і  соціальні аспекти сутності зайнятості населення визначають формування економічного потенціалу суспільства, рівень і якість життя його громадян загалом і  окремих осіб зокрема. Все це є  свідченням того, що зайнятість населення  виконує такі функції:–

 

забезпечення матеріальних умов існування та розвитку суспільства;–

 

створення умов для життєдіяльності  та розвитку членів суспільства;–

 

сприяння покращенню якості робочої сили.

 

Зазначені функції зайнятості населення впливають на відтворення  населення та робочої сили.

 

Демографічний аспект зайнятості населення тісно пов'язаний з  відтворенням особистого фактору виробництва, економічним навантаженням працездатних осіб, продуктивністю суспільної праці, станом використання трудового потенціалу суспільства. Тому реальний стан зайнятості населення відчуває на собі вплив  його структури за віком, статтю, їх питомою вагою у складі працездатних.

 

Зайнятість населення  як соціально-економічна категорія  крім якісних характеристик, має  і кількісні, які виявляються  у визначенні критеріїв, за якими  тих або інших осіб зараховують  до числа зайнятих.

 

Згідно з міжнародним  законодавством, до зайнятих належать особи обох статей, старші певного  віку, які у певний час виконували роботу за наймом за винагороду на умовах повного або неповного робочого часу, а також іншу роботу, яка  приносить дохід, зайняті самостійно або в окремих громадян, незалежно  від терміну отримання безпосередньої оплати або доходу за свою трудову  діяльність. До їх складу також входять  тимчасово відсутні з різних причин на робочому місці; ті, хто виконує  роботу без оплати на сімейному підприємстві; ті, хто зберігає своє робоче місце, хоча тимчасово не працює у звітний  період; власники підприємств, які на них не працюють. У міжнародних  стандартах уточнюється, що під поняття "певна робота" підпадає робота протягом не менше однієї години.

 

Кожна з держав світового  співтовариства визначає власні критерії зарахування своїх громадян до числа  зайнятих. В Україні ці критерії змінювались і доповнювались  з метою їх наближення до міжнародних  стандартів.

 

У сучасних умовах законодавство  нашої держави зараховує до зайнятого  населення тих громадян України, котрі мешкають на її території на : законних підставах та працюють:–

 

за наймом на умовах повного  або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і  організаціях незалежно від форми  І власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні  і за кордоном;–

 

які самостійно забезпечують себе роботою, серед них: підприємці, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, члени кооперативів, фермери  і члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві.

 

До зайнятих також належать громадяни, обрані, призначені або затвердженні на оплачувану посаду в органах державної  влади, управління та і громадських  об'єднаннях, та ті, які проходять  службу в Збройних Силах і України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої  та конвойної охорони і Цивільної  оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу. Сучасне законодавство України до зайнятого населення зараховує також осіб, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах, громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із Щ забезпеченням діяльності посольств та місій.

 

За кількісними параметрами  зайнятості населення зайняті працівники становлять тільки частину трудових ресурсів. Законодавством Щ України  встановлено, що останні охоплюють  осіб віком від J 6 до 60 років

 

(чоловіки) і від 16 до 55 років (жінки), а також людей  пенсійного віку і молодь меншого  віку від зазначеного, якщо  вони працюють у народному  господарстві.

 

Отже, зайнятість населення  як соціально-економічна категорія  відображає основні властивості  і закономірності явищ об'єктивної реальності та являє собою єдність  і протилежність економічних  і соціальних відносин, основою яких є економічні, що виникають між  людьми у процесі суспільного  відтворення. Водночас, як не може бути економічних аспектів зайнятості поза соціальними, так само немає тільки соціальних аспектів цього явища  поза економічними. Розглядати зайнятість населення без урахування якогось  із цих аспектів означає позбавити  її того реального змісту, що притаманний  їй.

 

Як соціально-економічну категорію зайнятість населення  можна розглядати з позицій:–

 

виробництва і його умов, тому що для цього необхідне з'єднання  працівника із засобами виробництва;–

 

суспільного відтворення - як об'єктивний постійно відтворюваний  процес формування, розподілу і використання працівників, визначення умов і форм їх включення у суспільно корисну  працю та забезпечення певних масштабів  такого включення (останнє визначає рівень забезпеченості працездатного  населення робочими місцями в  системі суспільного поділу і  кооперації праці, від якого залежать соціальна захищеність працівників  та реалізація їх конституційного права  на працю);–

 

нагромадження — як процес створення нових робочих місць  та засобів існування працівників; з позицій споживання - як реалізована  трудозабезпеченість, внаслідок якої надані працівником послуги праці  оплачуються;–

 

поділу праці - закріплення  працівника за певною сферою трудової діяльності.

 

Як багатоаспектна та складна  соціально-економічна категорія зайнятість населення пов'язана із сукупністю економічних та соціальних законів, механізм дії яких спрямований на залучення до процесу суспільного  відтворення обмежених ресурсів, задоволення суспільних і особистих  потреб.

 

Зазначені характеристики розкривають  найбільш важливі складові змісту зайнятості населення як соціально-економічної  категорії. її сутністю є взаємодія  суб'єкта зайнятості в особі працездатного  населення з її об'єктом у вигляді  робочих місць, що відбувається як на мікро-, так і на макрорівні національної економіки. На макрорівні зайнятість населення  постає як взаємодія між особистими і речовими факторами виробництва  у певних пропорціях та з відповідними якісними характеристиками.

 

З урахуванням цієї обставини  та того, що одним із головних завдань  перехідної економіки є утвердження  зайнятості населення, притаманної  ринковим відносинам, методологічно  коректним, на нашу думку, є визначення решти її характеристик як умов, що забезпечують ті або інші види й  форми зайнятості працівників, їх соціальну  захищеність.

 

Відносини зайнятості в українській  економіці базуються на таких  принципах:–

 

заборона обов'язковості  праці та примусу до неї, крім випадків, передбачених чинним законодавством;–

 

добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності;–

 

створення державою умов для  реалізації права на працю відповідно до Конституції України;–

 

гарантування державного права громадян на безплатне сприяння у підборі бажаної роботи і  працевлаштування та матеріальну підтримку  в разі її втрати;–

 

визнання найманої праці  рівноправною сферою суспільно корисної діяльності людини.

 

Отже, зайнятість населення  належить до тієї сфери виробничих відносин, розвиток і функціонування яких пов'язаний із взаємодією роботодавців та працівників щодо використання робочої  сили останніх. Ці відносини базуються  на принципах, дотримання яких в умовах перехідної економіки України забезпечує утвердження ринкових відносин у  соціально-трудовій сфері.

 

Кількісні та якісні параметри  зайнятості населення не вичерпують її змістової характеристики. Такі її ознаки, як види та форми, відіграють важливу роль у забезпеченні економічного зростання.

 

Види, форми, показники зайнятості населення та її ефективності

 

Безперечно, індикатором  будь-яких змін у розвитку соціально-економічної  системи виступає трансформація  зайнятості населення. Тому перехід  від адміністративно-командної до ринкової системи супроводжується  зміною видів та засад зайнятості, притаманних попередній системі  відносин. Насамперед долаються принцип  загальності праці як атрибут  екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини базуються  на вільному виборі людиною сфери  зайнятості, професії та місця роботи відповідно до її нахилів, здібностей, уподобань, передбачають добровільну  незайнятість громадян, не допускають примусової праці у будь-якій формі, щ за винятком випадків, передбачених законодавством країни.

 

Економічна наука розрізняє  декілька видів зайнятості населення, чільне місце серед яких належить повній зайнятості. У ринкових умовах її зміст набуває нових рис.

 

З урахуванням принципу добровільності праці повна зайнятість населення  в ринковій економіці характеризується не максимально можливим залученням до роботи працездатного населення, як це було в адміністративно-командній  системі, а достатністю робочих  місць для всіх, хто хоче щ, працювати  та може працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального  захисту населення у сфері  соціально-трудових відносин. Повній зайнятості населення не суперечить природний  рівень безробіття, що означає наявність  в суспільстві добровільних форм незайнятості. Повна зайнятість населення  є не тільки соціальною гарантією, а  й основою високоефективного  використання трудового потенціалу суспільства. Водночас, сама по собі вона не є ознакою високого рівня організації  зайнятості населення, доцільності  та оптимальності її параметрів. Тому слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості населення, яка перебуває  під впливом технічних, соціальних та економічних факторів.

 

Раціональна зайнятість населення  визначається ефективністю трудової діяльності в широкому розумінні, тобто суспільною корисністю результатів праці, оптимальністю  її суспільного поділу, кількісною і якісною відповідністю робіт  і працівників, які їх виконують, економічною доцільністю робочих  місць, що без шкоди для здоров 'я дає змогу працівникові високопродуктивно  працювати і мати заробіток, який забезпечує відтворення його здатності до праці. Отже, важливою умовою, яка забезпечує раціональність зайнятості населення, є кількісна і якісна відповідність роботи і працівника, який її виконує, структури робочих місць і трудових ресурсів.