Загально рівновага та економічної ефективності

      "...достоїнства  винаходів і удосконалень в  машинному обладнанні та технологічних  процесах і в загальній організації  виробництва одразу ж піддаються  обговоренню: якщо один запропонував  нову ідею, її підхоплюють інші  й доповнюють власними думками, і вона, таким чином, стає джерелом, що у свою чергу породжує нові ідеї" [6, с.221].

      У більшості західних підручників  з економіки в розділах, присвячених  теорії знань, є присутнім аналіз рівня заробітків працівників залежно  від віку і рівня освіти. Зокрема, С. Фішер і Р. Дорнбуш у своїй праці "Економіка" [7, с. 303–304] демонструють таку залежність (рис.2.1). Кожна з кривих показує величину доходів осіб різних вікових груп з відповідним рівнем освіти в 2007 р.  

Рис.2.1. Криві  залежностей річних доходів чоловіків від віку з різним рівнем освіти у США за 2007 рік (тис. дол. США), Вік 1 : 18 – 21; 2 : 25 – 34; 3 : 35 – 44; 4 : 45 – 54; 5 : 55 – 64 6 : 65 і вище [ 7, с.303-304]. 

     Рис.2.1 ілюструє два ключових фактори.

     По-перше, працівники заробляють у середньому настільки більше, наскільки вищий їх освітній рівень. По-друге, ступінь крутизни кривих найбільш висока для молодих людей, особливо на графіках, що відповідають вищому рівню освіти. З віком залежності набувають більш пологого вигляду, (що компенсується набутим досвідом), а деякі навіть зменшуються при наближенні до пенсійного віку.

     Отже, знання – це вид інтелектуальної  діяльності, за якої створення корисного  ефекту збігається за часом із його споживанням.

     Знання  як економічна товарна категорія є системним поняттям, котре можна розкрити тільки комплексно [5, с.91-92].

     Основною  продукцією навчальних закладів є нематеріальна (інтелектуальна) послуга особливого роду, що створює корисний результативний ефект, невтілений у матеріально- речову форму. І цією послугою виступають знання [9, с.49]. 
 

     2.2. Взаємозв’язок ринку знань із  ринком праці 
 

     В зв’язку з цим, окремо потрібно зупинитися на взаємозв’язку ринку знань  із ринком праці, де цей взаємозв’язок  визначається такими факторами, як цінові, не цінові і рух по кривій попиту. Співвідношення цих факторів відносно знань визначається платністю чи безкоштовністю цих послуг для індивідуального споживання. Розміри такої вигоди індивідуальний споживач зіставляє з витратами, що він має понести для одержання тих чи інших знань. При цьому потреба в знаннях, як суспільному благу, виражається через механізм вибору знань, у вигляді прийнятих рішень про їх одержання шляхом поступлення в той чи інший навчальний заклад. Реалізація потреби може стримуватися правилами прийому, що існує до моменту їх отримання і власним інтелектуальним багажем, а також "може деформуватися відповідною політикою державної підтримки студентства", тобто на які знання держава виділяє бюджетні кошти (місця).

     Отже, в індивідуального споживача можна виділити витрати троякого роду:

1. по-перше, кошти, які варто сплатити за знання, якщо вони для індивідума платні;
2. по-друге, праця, що буде затрачена на придбання знань, навичок і умінь (наприклад, труднощі навчального матеріалу на фізико-математичних факультетах університетів у порівнянні з гуманітарними факультетами традиційно породжували недобір студентів на ці факультети по співвідношенню з планами прийому на них);
3. по-третє, втрати (вигоди), значення яких зростає по мірі проникнення ринкових механізмів у сферу знань.

     Але реальна ситуація в Україні зараз  демонструє щось протилежне. Так, наприклад, для юнаків існує альтернатива –  мало приваблива для більшості з  них – військова служба, від  обов'язку якої звільняються студенти денних відділень вищих навчальних закладів. У таких умовах вибір на користь вищої освіти відбувається при мінімальних чи навіть негативних тимчасових витратах. Помітний приріст в останні роки числа абітурієнтів викликаний саме цими обставинами, але не усвідомленням більшістю з них цінності самих знань вищого рівня.

     Навпаки, сприйняття цінності у вигляді знань  для індивіда ускладнюється економічними реаліями. На ринку праці впав попит  на знання працівників вищої кваліфікації багатьох традиційних спеціальностей, хоча зберігся попит на працю фахівців в галузі фінансів, банківської справи, зі знанням іноземних мов і комп'ютерної техніки, але і він порівняно невеликий. А з виникненням економічної кризи попит навіть на затребувані професії може загостритися в сторону його зниження.

     Особливо  складні проблеми щодо використання знань для випускників традиційних  інженерних ВНЗ. Доводиться констатувати той факт, що вступ у ВНЗ для  деякої частини абітурієнтів диктується не реальними й усвідомленими  потребами в знаннях такого рівня, а відсутністю або непривабливістю інших альтернатив застосування власних ресурсів, часу й

енергії. Але сама головна особливість  ринкового попиту на знання, що обмежує  їх регулююче значення для розвитку сфери виробництва – це їх принципова нездатність трансформуватися системі ринкових відносин, перспективним потребам в масштабах країни і структурі виробництва в зв’язку зі швидким старінням і моральним зносом. Тут потрібна розробка

науково обґрунтованого прогнозу на знання як частини загального соціально-економічного прогнозування розвитку країни на середньостроковий і довгостроковий періоди.

     Отже, при будь-якому ступені налагодження ринкових механізмів знань, вони не тільки не виключають, а, навпаки, припускають  їхнє істотне доповнення інструментарієм  державного регулювання. Вищі і середньо-спеціальні навчальні заклади, відповідно до рівня акредитації, пропонують споживачам загальні і професійні знання по тих чи інших спеціальностях, надаючи свободу вибору особам, що бажають одержати відповідні знання [11, с.3]. 

      Рис.2.2. Зв’язок між ринком знань і  ринком праці

     Представлена  схема ілюструє взаємозв'язок попиту на знання та їхню пропозицію на ринку  праці. Права частина схеми відображає процес визначення кількості осіб, які повинні володіти необхідними  знаннями, щоб підготуватись до тієї чи іншої професії навчаючись на будь-якому освітньому рівні. Ідеал освітньої системи полягає в тому, що виступаючи за рівні можливості для усіх, вона в першу чергу заохочує найбільш талановитих і заповзятливих індивідів.

     Ліва  частина схеми відображає пропозицію на знання, що виявляється у вигляді переваги кількості стартових місць, рівні знань та їх якості. Оскільки схильності родин та інтереси працедавців (частково інспіровані державою) не збігаються, виникає дисбаланс на ринку знань і ринку праці. Число осіб, які прагнуть отримати відповідні знання не відповідає числу місць у системі вищої освіти, так само як і число майбутніх працівників не відповідає числу робочих місць. 
 

      2.3. Дослідження попиту на знання  та їхня пропозиція на ринку праці 
 

     Знання  складаються з реальної кваліфікації (фактичні знання й уміння, необхідні  для виконання робіт) і формальної кваліфікації (сертифікати, дипломи, ступені, титули, необхідні для кар'єри). В  цьому випадку відповідність  знань між ноу-хау, придбаними через навчання і вимогами до роботи не є відповідністю між ієрархіями сертифікатів про освіту і ієрархіями соціального стану. При цьому зростає роль елітних знань, які одержуються найчастіше в приватних навчальних закладах як країни так і за кордоном. Наприклад, диплом випускника Національного університету "Києво-Могилянська академія" чи Оксфордського університету (Велика Британія).

     Окремо  необхідно зупинитись на виробниках знань - навчальних закладах приватної  форми власності. Вони займають цю нішу, реагуючи своєю пропозицією на деякі специфічні різновиди попиту на знання. Наявність такого попиту на особливі знання визначається цілим рядом факторів. По-перше, у процесі переходу до ринкової економіки формується порівняно нечисленний соціальний прошарок багатих людей ("нові українці"), що в змозі оплачувати дорогі освітні послуги. До того ж "приватна школа" з високою платнею здобуває елітарний характер, стає закритою для дітей з інших верств населення, дитина захищається від "шкідливих впливів" і навколишньої агресії. Елітарність може добре послужити й у майбутньому, коли треба буде використовувати особисті зв'язки, корені яких у спільному навчанні в елітарних навчальних закладах.

      Рис.2.3. Попит на знання та їхня пропозиція на ринку праці

     По-друге, більш масовий попит на знання не настільки елітарних "приватних шкіл" обумовлений прагненням батьків забезпечити своїм дітям більш високий рівень освіти в порівнянні зі звичайними нормами і стандартами в знанні іноземних мов; по-третє, приватна школа може виникати як спосіб реалізації оригінальних педагогічних концепцій і модернізації самої технології процесу навчання й отримання нових знань. В усіх цих випадках помітне розкріпачення ринкових механізмів там, де попит і пропозиція на знання, приведена у відповідність до рівноваги і відбувається під взаємодією безпосередньо часто інтересів виробників знань та їх споживачів. Проте у визначеній мірі державне регулювання потрібне і для названого сектору ринку знань. Все це ускладнює взаємодію ринку знань і ринку праці.

     Особливості формування ринку знань визначаються також і його взаємодією з іншими ринками. Формування і функціонування ринку знань підкоряється, звичайно, загальним законам ринкової економіки, проте володіє поряд специфічними особливостями. Серед них виділяються наступні: високий динамізм знань; територіальна сегментація і локальний характер; значна швидкість обороту знань; висока чутливість знань до ринкової кон'юнктури; індивідуальність їх виробництва і примінення і т.п.      

     Ринкові відносини з приводу виробництва знань мають свою специфіку, пов'язану з державним втручанням і їх регулюванням, а також з

обмеженнями на приватнопідприємницьку діяльність; саме тут зберігається значний їх неринковий сектор.

     Важливо відзначити і ту обставину, що у виробництві знань існують об'єктивні перешкоди для формування ринку знань на принципах "чистої" конкуренції. До їхнього числа варто віднести: унікальність і велико масштабність сфери освіти; диференціацію навчальних закладів, обумовлену творчим змістом діяльності професорсько-викладацького персоналу у цій сфері; широке поширення асоціацій користувачів знань, суспільства в цілому.

     Сьогодні  значною є невідповідність потреби  ринку праці у фахівцях із вищою  освітою обсягам їх підготовки, оскільки поширення вищої освіти орієнтується передусім не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні спеціальності. Наслідком є зростання безробіття серед випусників вищих навчальних закладів, збільшення соціального напруження в суспільстві. Масовими у вищих навчальних закладах  І-ІV рівнів акредитації є випуски фахівців за спеціальностями “Бухгалтерський облік”, “Правознавство”, тоді як  на одну вакансію бухгалтера в середньому по Україні становить понад 20 осіб [9, стр.3-4]. Так, лише в Луцьку бухгалтерів готують шість вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівня акредитації та чотири

І–ІІ  рівня акредитації. До того ж проблема невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції на регіональних ринках ускладнюється регіональними диспропорціями. Не менш важливою причиною дисбалансу на ринку праці є особисті фактори, зокрема такі, як низький рівень поінформованості студентів та випускників вищих навчальних закладів про вимоги на ринку праці та вибір “пристижних” спеціальностей без урахування реальних можливостей працевлаштування після закінчення навчання.

     Одним із важливих складників ринку праці  є якість робочої сили. Роботодавці  зацікавленості не тільки у фахівцях, а насамперед у висококваліфікованих працівниках, які володіють новітніми  технологіями, знають сучасну техніку й обладнання. І завдання вищого навчального закладу – готувати таких фахівців. Якість підготовки залежить від багатьох чинників. Це і стан навчальної бази, і професійний рівень викладача, і здібності та мотивація до опанування професійних навичок самого студента. Тому на державному рівні вкрай потрібно здійснити комплекс заходів щодо

забезпечення  економічних і соціальних гарантій діяльності педагогічних працівників, створення умов для підготовки фахівців відповідно до вимог ринку праці.

     Безумовно, пріоритетною у відносинах на ринку праці є позиція роботодавців. Однак зараз більшість роботодавців розуміють її дуже вузько, вважаючи, що майже всі випускники вищих навчальних закладів є недостатьо кваліфікованими і не в змозі виконувати в повному обсязі на    належному рівні поставлені виробничі завдання. Аргументом при цьому слугує недостатність у випускників практичних навичок, тим часом як самі роботодавці майже не вживають заходів для надання можливості проходження студентами вищих навчальних закладів виробничої практики, не дбають про співпрацю з навчальними закладами.

     Ураховуючи  зростання вимог роботодавців до рівнів знань і умінь випусників, слід визначити і таке явище, як дискримінація  на ринку праці. У теоріях ринкової дискримінації наявні різні причини і механізми, які сприяють відтворенню соціальної нерівності в розподільчій системі ринкового механізму. В економічній теорії виділено декілька людей соціальної дискримінації на ринку праці. Одна із них – модель особистих упереджень Г. Беккера [7, стр.463-469]. Ця модель дає макроекономічну інтерпретацію дискримінаційного вибору роботодавців, соціальні стереотипи яких є підґрунтям їх економічних рішень у процесі найму робочої сили. Проте слід зауважити, що автор цієї моделі визначає факт дискримінації лише за етнічною та демографічною ознаками. На думку автора статті, слід окремо виділити дискримінацію на ринку праці стосовно випусників вищих навчальних закладів. При цьому тут виникають найрізноманітніші варіанти дискримінаційних переваг: по- перше, у ставленні роботодавця як такого; по-друге щодо кадрової політики адміністрації, яка не відповідає уявленням випусників вищих навчальних закладів.