Загальна характеристика легкої промисловості

  

 

 

                                              Швейна промисловість

          Шве́йна промисло́вість, галузь легкої промисловості, що виробляє одяг. Основну сировину для швейної промисловості дає текстильна промисловість. З уваги на недорозвиненість цієї галузі промисловості Україна мусить ввозити значну частину текстильних виробів з Росії й інших республік, а також з країн східного блоку.

Традиції швейної промисловості  безпосередньо пов'язані з кравецьким ремеслом і сягають до часів Руси. За середньовіччя, як і пізніше, кравецтво було широко розвинене на українських землях (цехи), і ще до 1918 основною формою виробництва були дрібні кустарні підприємства що нерідко працювали для більших торгових фірм. Кравецтво було найбільше розвинене по більших містах України, і передрев. осередками швейної промисловості були Київ, Харків, Одеса, Львів, Чернівці та інші.

        Швейна промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об’єднання і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об’єднання швейної промисловості “Україна”, львівська фірма “Маяк”, Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію

Швейні підприємства, спеціалізовані на виготовленні одягу  з текстилю, здатні виготовляти продукцію  високої якості та в широкому асортименті  для всіх груп населення: пальта, куртки, костюми, сорочки, одяг спеціального призначення, одяг за замовленням силових структур, головні убори, корсетні вироби та інші. Особливістю роботи  швейної галузі сьогодні є робота підприємств на умовах давальницької сировини, питома вага якої становить залежно від асортименту 80−90 відсотків загального обсягу виробництва. Основними замовниками продукції є фірми Німеччини, США, Канади, Франції, Італії, Голландії, Англії та інші.

Найпотужніші  підприємства швейної галузі: АТВТ “Трембіта”, м. Чернівці, ЗАТ “Ужгородська швейна фабрика”, ЗАТ “Санта-Україна”, м. Первомайськ, ЗАТ ВТФ “Сіверянка”, м. Чернігів, ВАТ “Володарка”, м. Вінниця, ВАТ “Чернігівська швейна фабрика “Елегант”, ВАТ “Швейна фабрика “ВОРОНІН”, ЗАТ ШП “Юність”, КАТЗТ “Каштан” (усі м. Київ), ЗАТ “Кремтекс”, м. Кременчук, СП “Вайсе”, м. Черкаси, ВАТ ВТШФ “Селена”, м. Запоріжжя.

 

                                        Трикотажна  промисловість

           Трикота́жна промисло́вість, галузь текстильної промисловості, яка виробляє з вовняної та бавовняної пряжі і з штучних волокон різноманітні плетені вироби: трикотажне (трик.) полотно, панчохи, шкарпетки, рукавички, верхній трикотаж і білизну. Трикотажна підгалузь завойовує все більше прихильників завдяки різноманітному асортименту, високій якості і гарному товарному вигляду продукції.

Вона має 4 основних самостійних, технологічно відокремлених виробництва:

- виробництво  трикотажного полотна та трикотажних  виробів (найбільші підприємства: ЗАТ “Луганська фірма “Лутри”,  ЗАТ “Роза”, м Київ), фірма “Рута”, м. Кременчук, ЗАТ фірма "Оветри" (м. Орджонікідзе), ЗАТ "Софія", м. Бровари Київської обл., КП “Киянка”, м. Київ;

- виробництво  панчішно-шкарпеткових виробів (ЗАТ  “Україна”, м. Житомир, ТОВ “Теркурій-2”, м. Тернопіль;

- виробництво  рукавичних виробів;

- виробництво  хутра штучного (ДП “Роза-Хутро”, м. Київ, ВАТ “Хутро” Закарпатської обл.

           Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27 млн шт. трикотажних виробів. За 1985 – 1995 рр. виробництво зменшилось в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові, Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики. Сьогодні найбільшими фірмами та фабриками є:

ЗАО КТФ «Роза» был создан в 1922 г. Сегодня  это самый крупный производитель  трикотажных полотен на Украине. Производство трикотажных полотен  составляет около 26 т в год. Производство швейных изделий – около 24 млн. изделий в год. Производство искусственного меха – около 15,5 млн. м. кв. в год.

 

1.                                                             та ТМ «Фламинго» , «Габби», « Дембохауз»

                                                                 ТМ «Бемби», « Лютик», «Дюна»,та інш.

                                     

                                        

                                

                                     Хутрова промисловість

        Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, хом'яків та водяних щурів, овечі шкурки й штучне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. У минулому вона мала переважно кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства в Харкові, Балті (Одеська область), Красиограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська область), Львові, Одесі, Жмеринці.

        У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкурок, що сприяє поліпшенню їх якості, зовнішнього вигляду та асортименту виробів з них. Суттєве значення має використання трикотажного штучного хутра, яке імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики в Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясіні (Закарпатська область). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, вдосконалюючи технології обробки хутрової сировини Із застосуванням нових стійких барвників, впроваджуючи автоматизовані системи управління виробництвом.

Підгалузь по виробництву  одягу із хутра має потужній потенціал  для переробки хутросировини  та випуску конкурентноспроможних  хутрових виробів на внутрішній і зовнішній ринки. Специфіка хутрових підприємств у тому, що вони переробляють сільськогосподарську хутросировину, яку закуповують в осінньо-зимовий період, коли якість її найбільш висока, тому продукція, виготовлена з хутросировини є сезонною. Виробничі потужності підприємств хутряної підгалузі спроможні переробляти 12 млн. штук шкурок кроля, нутрії, лисиці, норки та вівці і виготовляти хутрових виробів у кількості 5 млн. штук – пальта та півпальта з натурального хутра, головні убори та коміри для роздрібної торгівлі.

Найбільші підприємства: ВАТ “Хутрофірма Тисмениця” та СП “Тикаферлюкс”, м. Тисмениця Івано-Фран ківської обл., ВАТ “Балтська хутрова  фабрика”, м. Балта Одеської обл., ВАТ  “Українське хутро”, м. Харків, АТЗТ “Хутростар”, м. Жмеринка Вінницької обл., ПП “Ярославна”, м. Вінниця

 

 

                

                            

                         Сучасний стан розвитку легкої промисловості

Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР, серед них: 
 
* Неможливість здійснення міжгалузевого обміну. 
 
• Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівень міжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено. 
 
• Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в'язані та нев'язані тканини). 
 
* Сировинна проблема тісно пов'язана з проблемою втрачених взаємозв'язків між галузями та країнами: 
 
• Хоча Південна Україна і була головним виробником бавовни для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля бавовни були "перепрофільовані" в кукурудзяні - місцеве виробництво бавовни було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою субіндустрією, яка б постачала сировину для українських виробників одягу. 
 
• Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан , Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки-сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу - майже не виробляється Україною. 
 
* Тому зараз текстильні виробництва зіткнулися з Проблемою відносно великих виробничих витрат. 
 
* Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини. 
 
• Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Компанія "давалець" завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй більшості - стоять, а платить вона українському виробнику - частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське виробництво має кошти, для того,

 

щоб платити  заробітну платню своїм працівникам, а іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи. 
 
• (В 2000 році з неї було виготовлено більш як 90% швейних та 70% трикотажних виробів). Так, більшість фірм - такі фірми як "Дана", "Желань" (власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистрибуторних магазинів "Михайло Воронін") - починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об'єму випуску продукції.) Тепер - планується зменшити цю цифру до 40%. 
 
• Слід зауважити, що виробництво в швейній індустрії базувалося на давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000, більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини. 
 
* Проблема дистрибуції товару. 
 
• Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції. 
 
• Як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5 років кількість магазинів, які займалися продажем одягу скоротилася на 23%. Натомість з'явилася безліч базарів. 
 
• Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на базарах, а також через власні магазини підприємств-виробників. 
 
* Застаріле обладнання.

 

 

 

 

 

Текстильна  промисловість		Вік обладнання
Галузь		До 5-ти років		6-11 років		11-15 років
Легка промисловість		14(41)*		55(31)*		43(23)*
Текстильна промисловість		14(37)*		55(33)*		30(24)*

*( в дужках  подано дані за 2004 рік) 

З іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної  політики реформування української  держави:

* Проблема захисту  українського виробника. 
 
• В Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція - за оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70% одягу без відома фіскальних органів. [9] Так, роздрібний продаж офіційно імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж Держкомстату - імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. ( за 2003 рік). 
 
• Як правило, 40-60% тіньового товару потрапляє до України з Турції, Китаю, Польщі. Так, в 2000 році за даними Держкомстата в Україну було ввезено 1,8 млн. шт. Верхнього одягу, з них 1,2 млн. шт. - нелегально. І, уже зараз 80% продукції на ринках - турецького виробництва. 
 
*Недосконале оподаткування підприємств. 
 
III. Економічно-соціальні проблеми, які сформувалися протягом переходу до ринкової економіки 
 
* Небажання інвесторів вкладати кошти в текстильну пром-ть. Цьому сприяє політична нестабільність в країні, відсутність реформованого податкового законодавства. 
 
Як наслідок, з попереднього пункту випливає проблема 
 
* Великих масштабів тіньового сектору. Так, за даними Держкомстату, українські виробники одягу виробили минулого року - 6 млн. шт. верхнього одягу, з них - 1 млн. було реалізовано на вітчизняному ринку. Реально ж на ринку продається вдвічі більше вітчизняного товару - 2 млн. шт.[10] 
 
* Сегмент споживачів з низькими доходами, з місячним доходом меншим, ніж

 

Euro 120 становить  приблизно 80% ринку споживачів2. 

Неконкурентоздатність української текстильної продукції  порівняно з дорогим одягом із Західної Європи. 
 
• Українські споживачі воліють купувати фірмові речі, з гарантією якості, і хоча дорогий товар із Західної Європи і забезпечує лише 10-15%, від загального продажу на споживацькому ринку, тобто на Україні в нього мало покупців, але його купують. 
 
• Нездатність конкурувати з більш дешевою продукцією, яка імпортується з Турції, Польщі. Споживачі купують те, що або якісніше або дешевше. Такий товар залишається лідером по продажу - і становить 75-80% від загального продажу. 
 
* Виникає необхідність в кваліфікованих управлінцях, які б розумілися на фінансових, економічних принципах функціонування виробництва в умовах ринкової економіки.

Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні інвестиції. Згідно з даними Держкомстату, об'єм інвестицій до легкої промисловості  України ( що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, ( а це приблизно 1.5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об'єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством. Інвестиції в текстильну промисловість складають 0.8% від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку. 
 
Міжнародне співробітництво. Приблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР припинили своє існування впродовж останніх 10 років. 29% з тих підприємств які залишились на українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Україні залишається майже таким самим. 
       Так само, як і в 1999, в 2009 Німеччина є основним торгівельним партнером України. її частка в українському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія, Голландія, Данія.

           

 

                  Галузева структура експорту України в 2009 р.

         За даними Міністерства статистики України у торгівлі з країнами далекого

 

зарубіжжя мала позитивне сальдо розміром майже 1346,4 млн. дол. США.

Основна частина  експорту припадає на Європу (49,4 %), друге  місце

посідає Азія (38 %), на третьому місце Америка (8,3 %), далі йдуть

 

Африка      (4 %) та Австралія і Японія (0,3).

        Важливим зовнішно-економічним партнером України є Німеччина, куди