Загальна характеристика легкої промисловості

                                      План

1. Загальна характеристика легкої промисловості               
2. Текстильна промисловість:бавовняна , вовняна, шовкова, лляна, конопляно-джутова промисловість.

3. Шкіряно-взуттєва промисловість

4. Швейна промисловість
5. Трикотажна  промисловість
6. Хутрова промисловість
7. Сучасний стан розвитку легкої промисловості
8. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                

                          Загальна характеристика легкої промисловості

        Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій.

Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості - кордом, технічними тканинами тощо.

Тут функціонує 2014 виробничих підприємств, в тому числі у швейній промисловості - 1218. У 2003 р. 2/3 підприємств були акціонерними, а 9/10 належали до недержавного сектора.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовуються вони недостатньо через значні недопоставки сировини за міждержавними угодами, практичне припинення імпортних поставок, які щороку становили $ 500 млн. Нині щорічна закупівля бавовни становить 50-60 тис. т замість необхідних 250 тис. т. Менше за потрібну кількість поставляється хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів. барвників та ін. Підприємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, а це призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави-постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993 р. до 2003 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 80 разів.

Пріоритетні завдання легкої промисловості - формування і розміщення державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності підприємств, пов'язане з виконанням цього завдання, розробка цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

Передбачається розширення сировинної бази, ліквідація диспропорцій в окремих підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості, механізму відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД.

Легка промисловість має  тісні зв'язки з хімічними галузями. Вже нині Україна може використовувати  власні потужності для виробництва  синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Заслуговує на увагу вітчизняне виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості  вигідно поєднується також з  розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості - чоловіки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру

Зміни в розміщенні легкої промисловості зумовлені ліквідацією  розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне - на споживача, лляне - на сировину.

У легкій промисловості  найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка  текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна підгалузі.

Продукція, яка  випускалась фабриками України  не довго затримувалася на полицях  в магазинах, і, здебільшого, якісні товари були дефіцитними.

Однак, після  розпаду СРСР ситуація змінилася: купівельна спроможність населення – різко  впала. Так, за 10 років переходу до ринкової економіки валовий внутрішній продукт  України скоротився майже на 60%, якщо прийняти 1991 рік за базовий; обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,8, а реальні виплати з пенсій - у 4 рази.

 

 

 

продукція	1980	1990	1992	1993	1994	1995
Тканини всіх видів, млн  м2 У тому числі: Бавовняні Вовняні Льнені Шовкові Панчішно-шкарпеткові, млн  пар Трикотажні вироби, млг  шт. Взуття, млн пар	985   481 75 82 258 353 293,7 177,2	1212   564 72 98,2 283 443,1 350,9 196,4	926   467 65 68 190 380,9 240,6 144	597   238 51 58 147 297,1 153 104,5	282,9   130 21 40 46 161,1 64 39,1	169   78 15 20 14 118,6 27 20,6

 

З таблиці  видно , що у 1992 – 1995 рр. виробництво основних видів товарів легкої промисловості знизилося. Така сама ситуація спостерігається в 1996 р., що пов'язано з гострою нестачею сировини і матеріалів, порушенням господарських зв'язків між підприємствами-партнерами ти відсутністю валютних коштів для закупівлі сировини за кордоном.

Товарів легкої промисловості надходить  на внутрішній ринок менше, ніж їх виробляють в Україні, оскільки з  метою подальшого завоювання ринків збуту і розширення обсягів виробництва експортної конкурентної продукції урядом дозволено збільшити експорт до 30% виробництва взуття, одягу, трикотажних виробів та ін.

 За часів СРСР більш як 50% текстильної індустрії колишнього  СРСР знаходилося на Україні. Будучи лідером по виробництву верхнього одягу в СРСР, Українській текстильній промисловості зараз важко звикатися з думкою про свою не конкурентоспроможність на Світовому ринку.

У легкій промисловості  найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле–джутова, сітко–в'язальна, текстильно–галантерейна, трикотажна підгалузі.

 

 

 

 

 

                        

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальні відомості  про легку промисловість станом на  1.01.2008р.

№ п/п	Перелік підприємств легкої промисловості	Валовий (галузевий) продукт, млрд. грн.	Кількість підприємств  з річним обсягом споживання умовного палива, тис. т			Кількість працюючих, тис. осіб.
			менше 1	від 1 до 10	більше 10
1.	Усього промислових  підприємств: 4600	7,1	3800	800	-	147,0

 

 

                                 Текстильна промисловість

Текстильна  промисловість України почала розвиватися  ще до першої світової війни, проте більшість підприємств тоді були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося в радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві. Полтаві, Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й Тернополі, камвольно-суконний -у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопря-дильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька область) і Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає 62,2°/о всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Бавовна є основною сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Бавовняні комбінати  розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовняно-прядильний комбінат - у Донецьку; бавовняна фабрика - в Нововолинську, прядильна фабрика - в Полтаві, ватноткацька - в Києві; ткацькі фабрики - в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі; ниткова фабрика - в Нікополі та ін. Найбільші підприємства: ВАТ “Тернопільське об’єднання “Текстерно” (м. Тернопіль), ТОВ “ТК-Донбас”, ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” (м. Херсон), ВАТ “Рівненська фабрика нетканих матеріалів” (м. Рівне), АТЗТ “Демітекс” (м. Полтава).

 

Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловість. Вона виробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях ( Хмельницька обл.) , Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

е виробляють карпадишен і креп-жоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини зі штуфного і синтетичного волокон, у Луганську – меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення. Основні підприємства: ЗАТ “Волинський шовковий комбінат” (м. Луцьк), АТЗТ “Черкаський шовковий комбінат” (м. Черкаси), ЗАТ “Київтехнофільтр” (м. Київ).

 Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3% тканини на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах. Частину льоноволокна вивозять за межі країни. Найбільші підприємства: ТОВ “Лінен Фореве (м. Рівне), ЗАТ “Житомирська мануфактура” (м. Житомир), АТ “Харківський канатний завод”.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель) , використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї галузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.

       На сьогоднішній день  розвиток текстильної  промисловості загальмувався. Приватизовуються, фабрики, заводи

 

 

 

                                                              

Статус підприємства:	Не працюють
Час існуючих років:	24
Акції на продаж,%:	100
Кількість акціонерів:	1
Кількість працівників:	80
Ціна, EUR:	143 602,00

 

 

 

 

 

                             

 

 

 

                              Шкіряно-взуттєва промисловість

Шкіряно-взуттєва промисловість після  текстильної є найважливішою  підгалуззю легкої промисловості. Основна  сировина для неї – природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів ( штучної шкіри, гуми ), парусини, вовни ( для валяного взуття ), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкіри.

У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва.

Галузь по виробництву  шкіри та взуття включає три головні  підгалузі - це виробництво шкіри (натуральної  та штучної), виробництво шкіргалантерейних  і дорожніх виробів та виготовлення взуття.

Підприємства шкіряної підгалузі  спроможні виробляти щорічно  близько 2,0 млрд дм² різноманітних товарів зі шкір: хромових, юхтових, жорстких, для виробництва взуття, шкіргалантерейних виробів, меблів, одягу. Технічний рівень підприємств шкіряної галузі досить високий.  На них експлуатується обладнання провідних фірм Німеччини, Італії, Чехії. Найбільші підприємства з виробництва натуральних шкір: ЗАТ “Возко”, м. Вознесенськ, ЗАТ “Чинбар”, м. Київ, ВАТ “Світанок”, м. Львів, ВАТ “Шкіркон”, м. Костянтинівка Донецька обл., ТОВ “Слава”, м. Васильків Київської обл.

Підприємства шкіряно-взуттєвої  промисловості виробляють жорсткі  і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри. Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 56 шкіряних і 104 взуттєвих виробничих об'єднання та підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання -в Бердичеві («Світанок»), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання - в Луганську, Львові («Прогрес»), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.