Загальна характеристика експортного потенціалу регіону

       Найбільш прогресивне визначення поняття стимулювання експорту з точки зору сучасного соціально-економічного устрою світу є визначення, яке дав німецький дослідник, професор Бамберзького університету, доктор Й.Енгельхард. Він описує стимулювання експорту як сукупність інструментів і заходів переважно державного або напівдержавного характеру, що слугують фізичному (вартісному) підвищенню експорту або трансформації неекспортуючих підприємств у експортуючі.

       У наукових дослідженнях виділяють французьку і німецьку моделі організації стимулювання експорту через їх полярність по відношенню до ролі держави у цьому процесі. Якщо Німеччина дотримуються принципів субсидіарності державних інтервенцій (через систему делегування повноважень), лібералізму і децентралізації, то Франція відстоює ідеї жорсткої координації, планування, активного втручання держави у економічне життя і централізації.

       Сучасна економіка України має розглядатися як невід’ємна частка світової економічної системи. Водночас слід враховувати, що ситуація у світовій економіці стрімко змінюється, поглиблюються процеси регіоналізації і глобалізації, відбувається транснаціоналізація продуктивних сил і капіталів, утверджується інноваційна модель економічного розвитку. Однією з найскладніших проблем зовнішньоекономічної стратегії України є підтримання правильного співвідношення різних векторів міжнародного співробітництва, а також визначення структури експортного потенціалу регіонів для покращення зв’язків з країнами –сусідами.

       Дослідження експортного потенціалу регіонів є важливим, оскільки його результати можуть допомогти у формуванні засад розвитку експортних галузей економіки, а також покращенню зовнішньо  - економічної діяльності,

       Сутність експортного соціально-економічного потенціалу регіонів, визначається, як здатність усього суспільного виробництва, розташованого в межах даної території виробляти і реалізовувати на конкретних закордонних ринках у перспективі конкурентоспроможні товари та послуги при досягнутому рівні розвитку економіки і системі організаційно-економічної підтримки експорту.

       Пріоритетними у зовнішньоекономічній політиці країни слід вважати орієнтир на розвиток експорту. Провідна роль експорту з реалізації зовнішньоекономічної політики держави у міжнародному поділі праці і системі господарських зв’язків визначаються через постачання конкурентоспроможної продукції та послуг; можливістю одержання країною іноземної валюти, необхідної для модернізації і структурної перебудови економіки на базі новітніх технологій і видів техніки, оплати імпорту тих товарів, для виробництва яких держава не має достатніх ресурсів і сприятливих умов; досягненням позитивної величини платіжного балансу країни. Тобто, теорія та методологія зовнішньоекономічної діяльності – основа розвитку експортного потенціалу – розглядається з позиції формування конкурентних переваг галузей національної економіки.

       Категорія «експортний потенціал» має двоєдину природу, бо ґрунтується як на національному (галузевому) підході щодо визначення можливостей виробництва, так і на оцінці конкурентних умов світового ринку щодо реалізації. Наявність земельних ресурсів, придатних для сільськогосподарського використання, сприятливі природні умови, традиційна продуктова спеціалізація сільського господарства створюють необхідну сировинну базу для розвитку потужної харчової промисловості з широким асортиментом продуктів експорту. Проте регулювання експортного потенціалу вимагає ґрунтовного обстеження і врахування факторів зовнішнього середовища.

       Основним елементом, що характеризує використання експортного потенціалу, є експорт. Формування експортного потенціалу відбувається, насамперед, за рахунок зміцнення конкурентоспроможних позицій економічних суб'єктів. У зв'язку з цим основним елементом, що впливає на формування експортного потенціалу, є конкурентоспроможність. Тому найбільша увага з боку держави повинна приділятися конкурентоспроможності й експорту як основним елементам формування і використання експортного потенціалу.

       Успіх залучення економіки регіону до зовнішньоекономічних зв'язків багато в чому визначається станом експортного сектора. Ефективність розвитку даного процесу потребує проведення глибоких соціально-економічних перетворень в економіці, пов'язаних, в першу чергу, із структуризацією і модернізацією виробничого, кадрового і науково-технічного потенціалу регіону.

       Збільшення експортних поставок, що запобігають падінню сумарного обсягу виробництва можна віднести до сукупності чинників стабілізації внутрішнього ринку. Активна експортна політика, виявлення нових експортно-придатних товарів і виробництв спільно із заходами по залученню іноземних інвестицій стимулюють прискорення технічного переозброєння і структурну перебудову в ключових секторах економіки.

       Важливим моментом при визначенні основних напрямів експортної політики регіону є оцінка перспектив провідних, на даному етапі, галузей експортної спеціалізації.

       Ефективність експорту багато в чому залежить від продуманої науково обґрунтованої політики на державному і регіональному рівнях. У зв'язку з цим необхідно визначити етапи і зміст робіт по формуванню механізму розвитку експортного потенціалу, що забезпечує його розширене відтворювання, спираючись на методику оцінки перспектив розвитку експортного потенціалу, на основі розробки експортної стратегії регіону.

       Нарощення експортного потенціалу поряд з вирішенням внутрішньогосподарських проблем шляхом активного використання зовнішньоекономічної діяльності може буди досягнуто за рахунок: формування і реалізації державної регіональної програми підтримки технічного і наукомісткого експорту; створення системи пільгового кредитування експорту на конкурсній основі; прискорення розвитку системи страхування зовнішньоторговельних операцій, системи надання гарантій під зовнішньоторговельні операції і системи страхування експортних кредитів; стимулювання лізингу, насамперед, фінансового; надання на конкурсній основі субсидій і бюджетних позичок на розвиток виробництва по створенню конкурентоспроможної продукції й експорту цієї продукції; організації державної підтримки в просуванні зразків нової продукції на зовнішні ринки, зокрема, через надання допомоги в маркетингу ринку, надання послуг державним і недержавним торговим фірмам, сприяння підприємствам і організаціям у створенні збутових мереж; організацію ефективної взаємодії державних органів виконавчої влади з виробниками й експортерами; створення сприятливих умов для впровадження закордонних технологій; цілеспрямоване формування експортоорієнтованих галузей промисловості, здатних забезпечити експорт готової продукції.

       Україна – це країна, яка має вигідне географічне положення, що сприяє удосконаленню експортних можливостей, та покращенню міжнародних зв’язків.

       Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону – Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусі та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов’язана з Середземномор’ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проходять важливі транзитні магістралі: залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи з країнами СНД до Європи та чорноморських портів.

       Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв’язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З’явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Кожен регіон України багатий на свої корисні копалини, а також господарство, чим може претендувати на звання регіону з високими експортними  можливостями.

       У кожному регіоні країни пріоритетними є  певні галузі економіки.

       Основним багатством надр Донецького економічного району є кам'яне вугілля (від довгополумяного до антрацитів). Пласти камяного вугілля малопотужні товщиною 40 - 70 см. Урайоні виявлено родовища природного газу у Червонокопівську, Славяносербську, Борівському, Співаківському, Кружилівському. Є 21 газоперспективна площа.

       Придніпровський економічний район складається з Дніпропетровської та Запорізької областей. Це другий район після Донецького за обсягом виробництва промислової продукції. Є родовища титану, рутило - ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. У Західному Донбасі залягає 8,6 млрд. тонн кам’яного вугілля. Придніпровський район має поклади бурого вугілля, нафти, природного газу, бокситів. Важливе значення має харчова, легка промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів.

       Східний економічний район включає Полтавську, Сумську та Харківську області з населенням понад 6,3 млн. чол. Та площею 83,9 тис.км2.

       Це індустріально розвинений район з вигідним економіко - географічним положенням. На промисловість припадає 75% валового продукту регіону. Він займає третє місце за розвитком промисловості та вартістю основних виробничих фондів, де зосереджено 20% машинобудування України. Основними галузями є машинобудування, металообробна, харчова, хімічна, легка промисловість.

       До Центрального економічного району належить Київська, Кіровоградська та Черкаська області.

       У районі є потужний природно - ресурсний потенціал. Район в цілому бідний на рудні ресурси. Є сприятливі умови для розвитку аграрного сектора.

Індустріально - аграрний комплекс спеціалізується на обробній промисловості. Базою розвитку обробної галузі є паливно-енергетичний комплекс, зокрема електроенергетика. Розвинена хімічна, нафтохімічна, мікробіологічна, промисловість будівельних матеріалів. Спеціалізованими галузями є легка та харчова промисловість.

       До Поліського економічного району входять Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області. Природно - кліматичні умови сприятливі для ведення як сільського господарства, так і лісівництва. Проживає 93 - 94% етнічних українців.

       У районі розвинуті харчова та легка промисловості, машинобудування, металообробна промисловість.

       До Подільського економічного району належать Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області. Це четвертий за розмірами економічний район із значними сільськогосподарськими, лісовими, мінеральними, водними та рекреаційними ресурсами. Провідною є харчова промисловість. Машинобудування обслуговує потреби сільського господарства, харчової промисловості, підприємства природо - та верстатобудування .

       До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська, Івано - Франківська, Львівська, Чернівецька області. У Прикарпатті розташована полікопанентна зона (нафта, природний газ, калійні солі, магнієві солі, кухонна сіль, сірка, вапняк, фосфорити).Надзвичайно цінними є лісові та водні ресурси, зокрема мінеральні води Трускавця, Східниці, Сваляви, Кваси, Моришка та лікувальні грязі села Черче (Івано - Франківська область). У районі розвинуті машинобудування, харчова, лісова, деревообробна, промисловість будівельних матеріалів.

       До складу Причорноморського економічного району входять Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим. Район є традиційно аграрним з розвиненою переробною промисловістю. Основними центрами морського суднобудування є Миколаїв (3 заводи), Херсон (2 заводи), Керч (1 завод), Севастополь (морський завод). У Одесі функціонують завод великого кранобудування, автоскладальний завод, Херсоні - комбайновий завод, Миколаєві - завод "Дормашина", Одеса - завод тракторних плугів, верстатобудування.

       У районі виробляють електро-енергетичне устаткування (Херсон, Первомайськ, Сімферополь, Одеса). Розвинута хімічна, промисловість будівельних матеріалів, целюлозно-паперова та деревообробна промисловість.

      Легка промисловість виробляє 20% тканин загальнодержавного виробництва (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле - джутова фабрика, ряд вовняних та трикотажних фабрик). Харчова промисловість забезпечується власною сировиною. На залізничний транспорт припадає 13% колій України.

       Серед регіонів найбільші обсяги зовнішньої торгівлі товарами припадали на м. Київ, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку та Луганську області.

       Аналіз динаміки товарної і географічної структур експорту регіону дає можливість виділити наступні основні особливості і тенденції реалізації експортного потенціалу на світовому ринку: товарна структура експортних поставок обумовлена структурою господарського комплексу регіону; більше половини експорту товарів регіону становлять дві товарні групи – текстиль і текстильні вироби і деревина та вироби з неї, тобто промислові товари, що класифікуються як матеріали; структура експорту послуг і частка послуг регіону є досить низькою у загальному обсязі експорту регіону (2-5%), що не відповідає вимогам сучасної структури міжнародної торгівлі, коли експорт послуг становить 35-50% від загального обсягу експорту окремих країн; рівень товарної концентрації і диверсифікації експорту товарів і послуг не сприяють розвитку регіонального потенціалу експортування, а отже потребують відповідного корегування; рівень географічної концентрації експорту товарів і послуг виступає не зовсім сприятливим фактором розвитку експортного потенціалу, оскільки основна частина експорту припадає лише на дві країни (Німеччину та Італію), що зумовлює нестабільність і залежність економіки регіону від ринків цих країн; змістилась географічна направленість експорту регіону: основними партнерами регіону є країни Західної і Центральної Європи; регіон в основному експортує товари і товарні групи по відношенню до яких зарубіжні ринки мають обмежений потенціал росту, але значний потенціал різного роду обмежень і вимог. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що загалом регіон має відносно розвинену товарну та географічну структури експорту.