Взаємна залежність між світовою ціною на сиру нафту та ВВП найбільших центрів світової економіки

  Останніми роками зростання цін на сиру нафту формувалося вже на тлі очікування виникнення її дефіциту на ринку у зв'язку з наслідками скорочення нафтовидобутку в Іраку, оскільки швидкого відновлення нафтовидобутку в цьому регіоні не відбулося. З квітня 2004 р. лінійна залежність, при якій із зростанням комерційних запасів в США (див. малюнок 3.5) спостерігалося зниження цін, почала мінятися. Політична нестабільність у ряді регіонів здобичі нафти (Персидській затоці, Венесуелі, Нігерії), стихійні лиха на південному побережжі США — одному з основних нафтовидобувних районів — не дозволяли розраховувати, що збільшення здобичі нафти само по собі зможе понизити ціни на неї. Центр уваги учасників нафтового ринку почав поступово зміщуватися спочатку у бік об'ємів резервних потужностей нафтовидобутку країнами ОПЕК, а потім і вільних потужностей нафтопереробки в найбільш розвинених країнах.  

2.2                Резервні потужності нафтовидобутку

  В умовах скорочення резервних потужностей в нафтовидобутку до рівня нижче 2 млн. барр. у добу можна говорити лише про можливість підтримки щорічного приросту попиту на нафту, але ні про яку компенсацію з боку пропозиції у разі додаткового виникнення форс-мажорних обставин мови вже не йде. Припинення чистого експорту сирої нафти з Іраку (порядка 1 млн. барр. у добу), Ірану (2.7 млн. барр. у добу), Венесуели (2 млн. барр. у добу), Нігерії (2 млн. барр. у добу), а також скорочення здобичі нафти на південному побережжі США в результаті минулих ураганів (1 млн. барр. у добу) здатні у кожному окремому випадку привести до короткострокового виникнення дефіциту нафти на ринку. Тривалість цих перебоїв з постачаннями (до повного відновлення колишнього рівня нафтовидобутку) може варіюватися від декількох місяців до декількох років. Безумовно, країни ОЕСР мають в своєму розпорядженні достатні запаси нафти, які дозволять їм тривалий час (майже чотири роки) обходитися, наприклад, без іранської нафти, якщо раптом Іран зупинить її експорт. Але виснаження запасів тільки посилить ситуацію, а їх використання може лише тимчасово зняти напруженість на ринку. [ 10 ]

 Резервні можливості  по збільшенню нафтовидобутку, сконцентровані  в странах–членах ОПЕК на нафту,  поки відстають від попиту, що  росте, і на ліквідацію даної  диспропорції буде потрібно тривалий  час. При цьому значна частка  в наявних резервних потужностях  доводиться на Саудівську Аравію: наприклад, при існуючому рівні  нафтовидобутку в 9.5 млн. барр. у добу ця країна в змозі  збільшити видобуток нафти до 11.3 млн. барр. на добу. Відповідно  до довгострокового плану Саудівська  Аравія має намір інвестувати  50 млрд. дол. в збільшення до 2009 р. виробничих потужностей до 12.5 млн. барр. у добу. Як дозволяє  судити наявна інформація про  поточну розробку нових родовищ  і про плановані проекти, ОПЕК  чекає, що в період з 2006-го  по 2010 р. її виробничі потужності  виростуть на 3.5–4 млн. барр. у  добу. У число ключових проектів  в цей період входитимуть проекти  в Лівії, Нігерії, Саудівській  Аравії, Індонезії, ОАЕ і Ірані. [ 8 ]

  Проте основним чинником зростання нафтових цін в останні два-три роки стало недостатнє інвестування в минуле десятиліття і дефіцит вільних потужностей в нафтопереробці, що виник у звязку з цим, що позначається і на ринку сирої нафти. Рівень пропозиції нафти в світі поки повністю забезпечує попит, що росте, і дозволяє нарощувати резервні запаси сирої нафти, які ростуть швидше, ніж її переробка. Тому, не дивлячись на очікуване розширення резервних потужностей в середньостроковій перспективі, на нашу думку, для стабілізації і зниження цін на нафту необхідно збільшити потужність нафтопереробних виробництв в світі.

 

РОЗДІЛ ІІІ. МІСЦЕ УКРАЇНИ У СВІТОВОМУ РИНКУ НАФТИ

1.                Пошук альтернативних імпортерів  нафти 

  Для повноцінного функціонування економіка України потребує 36-40 млн т нафти на рік. Середньорічний видобуток нафти за останні десять років із власних родовищ становить близько 7 млн т. Наведені дані свідчать, що власної нафти для повного покриття своїх потреб Україна не має і впродовж найближчого часу не матиме. Покриття потреб України власною нафтою складає 6-10% залежно від коливання виробничого і невиробничого попиту на продукти її переробки.

  Основним постачальником нафти і газу в Україну є Російська Федерація, на частку якої припадає понад 80 відсотків необхідних Україні обсягів нафти, решта дефіциту покривається поставками з Казахстану, Киргизії, Туркменістану, Білорусі і частково з прибалтійських країн.

Характер відносин між  Росією і Україною призводить до того, що знаходження і реалізація альтернативних російському джерел постачання нафти  стає надзвичайно важливим не тільки економічним, а й політичним завданням. [ 6 ] Одним з таких альтернативних джерел нафтогазового забезпечення країни є поставка каспійської нафти. Економічною основою реалізації цього варіанта вирішення проблеми є прагнення продуцентів каспійської  нафти, перш за все Азербайджану й  Казахстану, експортувати її до країн  Західної Європи. За цих обставин Україна  отримує реальний шанс на поставку певних її обсягів у рахунок оплати за транспортування нафти через  свою територію. Суть економічних труднощів  полягає в тому, що існують певні  протиріччя між інтересами України  і продуцентів каспійської нафти  щодо маршрутів її транспортування. Вони посилюються постійними намаганнями  Росії умовити каспійських виробників нафти транспортувати її через російську  територію, від чого вона мала б подвійну вигоду: економічну – зиск від транспортування  і політичну – оскільки нафта  пішла б не через територію  України, а це зберегло б нафтову залежність України від Росії і, отже, дало б їй змогу не зменшувати політичного тиску при вирішенні тих чи інших спірних питань.

  Активні зусилля української сторони щодо максимального зближення її інтересів з інтересами продуцентів нафти дещо знівелювали ці труднощі, однак їх ще не усунено повністю. Якщо до недавнього часу точилися суперечки, яким шляхом потече каспійська нафта, то нині питання про створення “основного експортного трубопроводу” вже не стоїть. За попередніми даними, буде створено декілька маршрутів до Європи, і, можливо, Україна стане головним транспортером нафти, що перекачуватиметься із Баку до грузинського порту Супса, а далі танкерами по Чорному морю до Одеського терміналу і по трубопроводу Одеса-Броди – до Польщі та інших країн Європи. Якщо ж говорити в цілому, то в інтересах України слід не тільки лобіювати всі проекти по спорудженню нафтопроводів, які забезпечують вихід каспійської нафти у порти Чорного моря, а й брати активну участь у всіх заходах, що сприяють видобутку та реалізації каспійської нафти, і виступати їх ініціатором. [ 5 ]

Також однією з країн-партнерів  України може у найближчий час  стати Лівія. Переговори з країною  ведуться вже декілька років, але  для того, щоб тісно співпрацювати  України спочатку необхідно зарекомендувати  себе як надійного партнера.

 Отже, будемо вважати,  що в майбутньому Україна матиме  змогу стати незалежною від  Россії. Але Россія все одно  буде залишатися одним із основних  партнерів України, тож розглянемо  можливі шляхи співпраці двох  країн. 

 

2. 6.                Прогноз ціни на сиру нафту

  Використання в якості рівноважної ціни на сиру нафту середнього значення реальних цін за достатньо тривалий період стикається з проблемою вибору цього періоду. Так, з 1861 р. середня вартість одного барреля нафти на світовому ринку (у цінах 2004 р.) складає близько 24 долл./барр., з 1970 р. — 35 долл./барр., тоді як за останні десять років — 30 долл./барр. На думку експертів, середньорічні ціни вище 40 долл./барр. не можуть служити рівноважними в довгостроковій перспективі, хоча ОПЕК розглядає діапазон 40–50 долл./барр. як прийнятний — що влаштовує і виробників, і споживачів.

  Очевидно, що певну роль тут грають чинник валютного ринку, зокрема "розкручування" процесів знецінення долара США, а також зростання спекулятивної складової на світових ринках — при цьому не тільки на валютних, але перш за все на товарних і фінансових. Причому в період перелому тенденцій на товарних ринках роль спекулятивного чинника різко підвищується. Так, наприклад, остання хвиля ослаблення реального курсу долара відповідно до валют торгових партнерів США (Price-Adj. Broad Dollar Index) почалася з квітня 2002 р. До кінця 2004 р. долар знецінився на 16%, проте ціни на нафту виросли кратно. Саме в цей період на товарних ринках починався ціновий бум, і частина спекулятивного капіталу з валютного ринку була перекинута на товарні ринки. Зведений товарний ціновий індекс, СВФ, що розраховується, за період з 2002 р. виріс в 2.5 разу. Локомотивом цього процесу став ринок палива, на якому ціни виросли більш ніж у три рази, тоді як зростання цін на метали приблизно відповідало загальній динаміці зведеного індексу. [ 7 ]

  У разі виникнення зворотної тенденції — довгострокового зростання курсу долара, що очікується найближчим часом, і зниження цін на нафту — спекулятивний чинник може підсилити ці процеси, що приведе до падіння цін нижче середнього довгострокового рівня останніх десятиліть.

Стабільний рівень запасів  вуглеводневої сировини в резервах, нарощування вільних нафтовидобувних  і переробляючих потужностей  приведуть в середньостроковій  перспективі до зниження цін на сиру нафту до діапазону 40–50 долл./барр. У песимістичному сценарії, у разі нижчих темпів зростання світової економіки (посилених дією спекулятивного чинника), можна очікувати зниження цін  на нафту нижче за рівень 40 долл./барр.

  Але ж не можна також виключати і зростання цін, якщо ситуація в Персидській затоці загостриться до фази чергового військового конфлікту.

ВИСНОВОК 

  Отже, ціни на нафту продовжують зростати і зумовлено це тим, що попит на сировину не задовольняється. Стрибок цін у квітні 2008 року, наприклад, був викликаний нервозністю на біржах після повідомлень про акції саботажу на нафтопромислах в Нігерії і зниженні здобичі в Мексиці, а також девальвації долара, що продовжується. Американська валюта подолала відмітку 1,60 долара за євро, що збільшило втечу капіталів з валютних ринків на ринки товарні.

Але ОПЕК, не дивлячись на зростання цін, відмовляється підвищувати  квоти на здобич нафти. У організації  побоюються, що уповільнення світової економіки приведе до зниження попиту на цю сировину.

 Основними продуцентами  нафти залишаються арабські країни, в тому числі і Ірак. Ні Росія,  ні Каспійський басейн ніколи  не зможуть стати альтернативою,  але будуть, переважно, забезпечувати  загальну стабілізацію цін на  нафту. 

 Також можна сказати,  що нарощування вільних нафтовидобувних  і переробляючих потужностей  та зростання курсу долара  призведуть в середньостроковій  перспективі до зниження цін  на сиру нафту. 

 Що до України, то  на сьогодні вона має досить  велику перспективу розвитку  на нафтовому ринку. Для цього  їй потрібно використати свій  транзитний потенціал, і головним  напрямком має стати транспортування  арабської нафти до країн Західної  Європи. Не можна також забувати  про співробітництво з Росією, але на мій погляд, Україна  повинна відстоювати умови, завдяки  яким вона могла би бути  більш самостійною та незалежною  від Россії. Для цьго необхідно  забезбечити енергетичну безпеку  країни, тобто, в першу чергу,  почати пошук нових партнерів-постачальників  нафти. З окремими країнами  переговори вже ведуться, і, будемо  сподіватися, що найближчим часом  ми зможемо стабілізувати стан  національної економіки. 

 

 

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник/За ред. Кузика С. П. – Львів: Світ, 2003. – 627 с. [с. 96-98]

 2. Міжнародна економіка. Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей всіх форм навчання/ Л.М. Сушко, Т.І. Алексєєва. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2005. – 216 с. [с. 62-68]

3 Аксьонова А. Проблеми економічної безпеки на світовому ринку нафти// Актуальні проблеми міжнародних відносин.- 2004. - №49, Ч.2. – с.232-233

4 Бандура О. Світові ціни на нафту та темпи економічного зростання// Економіст. – 2004. - №12. – с. 61-63

5. Гаврыш О. Американская мина для украинского рынка// Украинская инвестиционная газета. -2004. - №19. – с.13

6. Гаврыш О. Рынок на пределе// Украинская инвестиционная газета. – 2004. - №35. – с. 9

7. Гонта І. З чим увійшла “Укртранснафта” у 2005 рік// Дзеркало тижня. – 2005. - №3. – с.1,8

8. Кораблін С. Нафта: шок чи терапія// Дзеркало тижня. – 2004. - №25. – с. 1,12

9. Коляда Т. М. Український ринок нафтопродуктів: фактори впливу на формування цін// Вісник податкової служби України. – 2003. - №43. – с. 61-64

10. Романенко О. Момент істини для “Укрнафти”//Галицькі контракти. – 2004. - №23. – с. 30-31

11. http://ua.textreferat.com/download-1858.html

12. http://www.referat2000.com/html/7351.html