Встановлення України як незалежної держави

     Проте наявність на території України  надто великого військового угруповання (понад 700 тис. військовослужбовців) та ядерної зброї не відповідала проголошеному курсові на нейтралітет та позаблоковий статус. До того ж на молоду державу ліг величезний тягар утримання й матеріально-технічного забезпечення такої військової сили. Концептуальні та юридичні засади створення Збройних Сил України та оборони країни визначають прийняті Верховною Радою 11 листопада 1991 р. Постанова “Про концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”, воєнна доктрина 19 жовтня 1993 р., а також Закони від 6 грудня 1991 р. “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”. Проголошувалося створення Збройних Сил України, які складалися з сухопутних військ (війська наземної оборони); військово-повітряних сил (війська оборони повітряного простору); військово-морських сил. Структура Збройних Сил України, їх чисельність, озброєння та матеріально-технічне забезпечення затверджуються Верховною Радою України за поданням Президента України [2, 168].

     Більшість мешканців України сподівались, що з проголошенням незалежності буде забезпечено високий рівень матеріального добробуту. Але ці надії не справдилися. Рівень життя продовжував падати. В економіці склалось надзвичайно важке становище.

     Спад  виробництва й рівень життя у 1991-1992 рр. набув загрозливих масштабів. Так, національний доход в 1991 р. знизився на 10 %, а наступного року на 14 %. Валова продукція промисловості за 2 згаданих роки зменшилася на 13,4 %, а сільського господарства – на 18 %. У листопаді 1992 р. інфляція перейшла рубіж 50 %. Значною мірою це зумовлювалось тим, що Росія розпочала ринкові реформи з лібералізації цін, що привело до значного зростання цін в Україні на газ та нафту (відповідно в 100 та 300 разів). Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. За 1992 р. гроші знецінились в 21 раз, а за 1993 р. – у 103 рази. Таких масштабів інфляції не спостерігалось в цей час у жодній країні світу. Зросла заборгованість іншим державам.

     Загалом за роки економічної кризи (1991-1999 рр.) валовий внутрішній продукт України  скоротився в 2,5 рази, обсяги промислової  продукції – майже у 1,9, сільського господарства – у 2,1 разів.

     Економічна криза ставила під сумнів державну незалежність. Активізувалися сили, які виступали за відродження Радянського Союзу, приєднання до Росії і т.п. Адже, голосуючи під час референдуму за самостійність, багато хто з громадян виходив із того, що Україна має кращі шанси вижити, як самостійна держава, а не як республіка у складі СРСР.

     Фактичні  ж зміни економічного курсу стали  можливими після перемоги на президентських виборах улітку 1994 р. Леоніда Кучми. У жовтні він виголосив промову  у Верховній Раді, де накреслив програму економічної й соціальної політики. У своєму розумінні економічних реформ він пішов значно далі передвиборних обіцянок навести порядок адміністративними методами й запропонував програму радикальних змін: звільнення цін, обмеження дефіциту держбюджету, запровадження вільної внутрішньої й зовнішньої торгівлі, масову приватизацію великих підприємств, проведення земельної реформи. Л.Кучмі вдалося зібрати навколо себе команду молодих реформаторів. Вони досягли певних успіхів у проведенні економічних реформ. Різко впали темпи інфляції: із 72 % у листопаді 1994 р. до 4,6 у травні 1995 р. Значно зменшився розрив у рівні середньої заробітної плати між Україною й Росією. З’явились умови для перетворень у промисловості і сільському господарстві. Президент видав декрет, за яким до кінця 1995 р. мали бути приватизовані 90% дрібних підприємств.

     На  початку 1995 р. відбулися також зміни  у податковій системі з метою зменшення податкового тиску і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. Відбувся перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30 %, було скорочено податкові пільги. Ставка податку на додану вартість знизилася з 28 до 20 %. У 1996 р. згідно із Законом України “Про державну податкову службу в Україні” було створено податкову службу. Однак і на цьому етапі економічну кризу подолати не вдалося.

     Уряд  виявився неспроможним забезпечити ефективне управління економічними процесами. Відчувалися також серйозні суперечності між гілками влади, незбалансованість їхніх повноважень. Особливо помітною була слабка позиція Кабінету Міністрів. Як і в попередній період, цей виконавчий орган лишався найнестабільнішим [4, 292-293].

     Робота  узгоджувальних комісій з найбільш спірних питань (статусу Республіки Крим, державної мови, державної символіки, приватної власності, розподілу владних повноважень) врешті увінчалася успіхом: 28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію України. Важливу роль у стабілізації зіграла також грошова реформа (вересень 1996 р.), коли була введена національна валюта – гривня.

     Прийняттям  Конституції України завершився процес становлення політичної системи республіки як єдиного організму з більш-менш чітким визначенням його структурних елементів, їх функціонального призначення та принципів зв’язку. А 16 жовтня 1996 р. було утворено Конституційний Суд України як гарант додержання конституційних норм [1, 290].

     Прийняття Конституції підвело юридичну базу під державність українського народу, знаменувало собою завершення перехідного періоду становлення Української держави. Конституція України містить Преамбулу і 15 розділів:

Розділ І “Загальні засади”;

Розділ  ІІ “Права, свободи та обов’язки  людини і громадянина”;

Розділ  ІІІ “Вибори. Референдум”;

Розділ  ІV “Верховна Рада України”;

Розділ V “Президент України”;

Розділ VІ “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”;

Розділ VІІ “Прокуратура”;

Розділ VІІІ “Правосуддя”;

Розділ  ІХ “Територіальний устрій України”;

Розділ Х “Автономна Республіка Крим”;

Розділ  ХІ “Місцеве самоврядування”;

Розділ  ХІІ “Конституційний Суд України”;

Розділ  ХІІІ “Внесення змін до Конституції  України”;

Розділ ХІV “Прикінцеві положення”;

Розділ  ХV “Перехідні положення”.

     За  оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, Конституція України  належить до найдемократичніших у світі      [3, 402-403].

     У жовтні 1997 р. Президент України Л. Кучма видав Указ “Про основні напрями соціальної політики на 1997–2000 роки” з метою створення конкретних механізмів реалізації принципів соціально орієнтованої економіки. Стратегічною метою соціальної політики на державному рівні було проголошено підвищення матеріального добробуту та поліпшення умов життя людей         [4, 294].

ВИСНОВКИ 

     Отже, з вище зазначеного матеріалу  можна зробити висновки, що незважаючи на значні труднощі і невдачі 90-х років у політичних, соціально-економічних реформах і у ході приватизації, що призвели до зростання безробіття і збідніння більшості населення, Україна не втратила шансів наздогнати те, що упустила протягом першого періоду свого існування. Майбутнє нашої держави цілком залежало від мудрості, далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях різних політичних сил, єдності та віри громадян України у свої сили.

     Протягом 1990-х років відбулися глибокі  зміни в економічній сфері: поряд  із кризовими, зародилися та набрали силу певні позитивні тенденції та процеси. Насамперед, треба відзначити перелом у реформуванні відносин власності.

     За  роки незалежності зроблено чимало для  того, щоб органічно інтегруватися  до європейської міжнародної спільноти. Україна першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала ряд документів про співробітництво і партнерство з НАТО та західноєвропейськими країнами.

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Мирончук  В. Д., Ігошкін Г. С. Історія України: Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. — К. МАУП, 2002. — 328 с.
2. Іванов В. М. Історія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — Ч. 2. — 2003. — 224 с.
3. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. — 4-те вид., стер. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. - 429 с.
4. Економічна історія України і світу. Царенко О.М., Захарчук А.С. - Навчальний посібник.  Суми,  „Університетська книга”, 2000. - 310 с.