Встановлення України як незалежної держави

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ БОГДАНА  ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 
 

Кафедра економічної теорії та міжнародної  економіки 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему:

«Встановлення України як незалежної держави» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала

Студентка ІІ курсу

Групи 2-ЕТ

Апостолюк Тетяна Геннадіївна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Черкаси 2011

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. Україна на шляху до здобуття незалежності………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ Утворення незалежної Української держави.............................................................7

РОЗДІЛ 3. Становище України після проголошення незалежності…………………………………………………………12

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………....18

 

ВСТУП 

       Час становлення України як самостійної держави ознаменував собою нову віху в історії українського народу, визначальними рисами якої є зміцнення реального суверенітету, демократизація суспільного життя, перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, забезпечення міжнаціонального і соціального миру в суспільстві.

     Тема  даного реферату є актуальною тому, що проголошення незалежності України відкрило новий етап української історії, поклало початок перехідному періоду, суть якого - творення власної державності, зміцнення реального суверенітету.

     Метою даної роботи є детальний огляд  та аналіз процесів, які сприяли  встановленню України, як незалежної держави.

     Новий час висунув перед молодою  державою нові завдання - перехід до принципово нового політичного і суспільно-економічного стану. В умовах поступового реформування стало реальністю складне і тривале співіснування старого і нового. Вирішальне значення при цьому належить послідовному курсу на докорінні реформи з урахуванням реальних інтересів і потреб громадян, прагнення дотримання соціальної справедливості. 

 

РОЗДІЛ 1. Україна на шляху до здобуття незалежності

     У 1991 р. Україна зазнала кризи, пов'язаної з надзвичайно гострим протистоянням  між старими соціально-політичними  структурами і вже глибоко зміненим суспільством. Зростали вимоги прискорити реформування суспільства, швидше ліквідувати віджилі структури, зміцнити процеси демократизації та державотворення. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, яка керувала від імені народу, не отримавши на це повноважень, зберегти панування партійно-бюрократичних структур, панівне становище військово-промислового комплексу.

     Боротьба  точилася навколо підписання нового союзного договору, що передбачав створення  «реальної федерації рівноправних республік». В Україні ця ідея була зустрінута неоднозначно. Окремі статті нового союзного договору суперечили Декларації про державний суверенітет України: обмеження прав республіки, союзні органи влади мали великі повноваження у фінансовій політиці, міжнародних відносинах; передбачалося верховенство союзних законів над республіканськими.

     Аби запобігти розпаду СРСР, союзне керівництво  на чолі з М. Горбачовим намагалося якнайшвидше підписати новий  союзний договір. Улітку 1991 р. у підмосковному  Ново-Огарьово відбулися переговори президента СРСР М. Горбачова з керівниками дев'яти союзних республік, включаючи й Україну. Попереднє підписання договору планувалося провести наприкінці літа 1991 р.

     Але 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено  спробу державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Криму і відсторонений від влади. Організаторами заколоту був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. До Москви вводилися війська. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан [1, 279].

     Свої  дії члени ДКНС мотивували тим, що вони йдуть назустріч народу, прагнуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. Насправді це була спроба консервативних політичних сил знищити демократичні перетворення, повернути країну до періоду «застою», зупинити рух народів СРСР до незалежності.

     Офіційний Київ зайняв вичікувальну позицію. Проти дій ДКНС найбільш рішуче виступили демократичні сили: Рух, нові політичні партії.

     Депутати-опозиціонери української Верховної Ради —  Народна Рада і представники демократичних  організацій України — визнали  дії ДКНС антиконституційними, спрямованими на відновлення необмеженої диктатури КПРС. Народна Рада закликала депутатів Верховної Ради зібратися на надзвичайну сесію, а військовослужбовців — захистити свій народ і не виконувати наказів путчистів.

     На  захист ДКНС виступили більшість  членів КПРС. Вони закликали пересічних комуністів підтримати дії путчистів. Але народ не пішов за змовниками. У Москві відбулися зіткнення. Росіяни підтримали Б. Єльцина, який тимчасово взяв на себе функції Президента СРСР. Армія теж не підтримала путчистів. 21 серпня змовники визнали свою поразку.

     Підсумком цих подій для України стало  прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, у якому зазначалося: «Територія України є неподільною  і недоторканною. Відтепер на території  України діючими є винятково  Конституція і закони України». 1 грудня 1991 р. був проведений всеукраїнський референдум про підтвердження незалежності України. Майже   90,3 % громадян, що брали участь у референдумі, висловилися за незалежність України. У цей же день відбулися вибори президента України. Ним став Леонід Кравчук. На карті світу з'явилася нова самостійна демократична держава — Україна, яка пройшла складний і суперечливий шлях до незалежності.

     Процес  переходу до принципово нового політичного  і суспільно-економічного стану  в Україні супроводжувався творенням законів, спрямованих на відновлення основних структур держави та її атрибутів. Утвердженню незалежного статусу України сприяла постанова «Про військові формування на Україні» (прийнята 24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії українського парламенту), згідно з якою всі війська, дислоковані на території республіки, підпорядковувалися Верховній Раді        [2, 160-161].

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ Утворення незалежної Української держави

     24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради.

     Перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом і вихід України на історичну авансцену як незалежної самостійної держави відбувався мирним еволюційним шляхом. Він передбачав реформування існуючих органів влади та створення нових, які мали відповідати принципам незалежної держави.

     Державний лад України пострадянського  періоду мав ще перехідний характер. По суті це був конгломерат залишків радянської влади, новонароджених елементів парламентаризму та президентського правління. На перших порах Верховна Рада України продовжувала діяти як вищий владний орган держави. Вона призначала вибори народних депутатів і затверджувала склад Центральної виборчої комісії, призначала Прем’єр-міністра і уряд. Окрім того, вищий законодавчий орган обирав суддів Верховного Суду, обласних і Київського міського судів, призначав арбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора, голову правління Національного банку України. Щоправда, протягом 1991–1993 рр. її функції були дещо змінені.

     Так, вона затверджувала не весь склад уряду, а лише міністрів закордонних справ, оборони, внутрішніх справ, фінансів, юстиції, голову СБУ, голову Держкомітету у справах охорони державного кордону та голову Державного митного комітету.

     Становленню українського парламентаризму сприяло  прийняття 17 листопада 1992 р. Закону “Про статус народного депутата України”. Закон установлював права народних депутатів: обирати й бути обраним до органів Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про винесення його на загальнонародне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них тощо.

     Верховною Радою було прийнято Закон “Про правонаступництво України”. Цей закон розв’язав питання щодо території, населення, правової й державотворчої спадщини нової Української держави та перехід до неї прав і обов’язків від Радянської України. Законом підтверджувалася чинність Конституції, законів та інших нормативних актів УРСР на території республіки, якщо вони не суперечать законам України, ухваленим після 24 серпня 1991 р. Проголошення Української держави зумовило необхідність визначити правовий статус її населення. Верховна Рада України 8 жовтня 1991 р. ухвалила Закон “Про громадянство України”. Громадянами України проголошувались “особи, які на момент набрання чинності цього закону проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду й характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України”. Громадянство України набували й особи, які перебували за межами України, за державним направленням, на військовій службі чи на навчанні, якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали на території України. Ці особи не повинні були мати громадянство інших держав і не пізніш як через рік після набрання чинності цього закону виявити бажання стати громадянами України. Визначалися підстави набуття громадянства України:

     1) за народженням;

     2) за походженням; 

     3) через прийняття до громадянства України;

     4) через поновлення у громадянстві України;

     5) за іншими підставами, передбаченими цим законом;

     6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України [2, 163-164].

     Протягом  вересня 1991 р. — лютого 1992 р. Україна набула усі основні атрибути державності, включаючи символіку: 15 січня 1992 р. було затверджено музичну редакцію Державного гімну, 28 січня — Державний прапор, а 19 лютого — тризуб, як малий Державний герб.

     Після утворення СНД міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до появи нової незалежної держави. На другий день після референдуму про визнання нової держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Литва і Латвія, 5 грудня до них приєдналися одразу п’ять країн — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія. У грудні 1991 р. незалежність України визнали 68 країн світу, з більшістю яких Україна обмінялась посольствами. Це поклало край ізоляції України від світового співтовариства.

     Неодмінним  атрибутом демократичної політичної системи є формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Необхідно було забезпечити створення управлінських структур на обласному, районному та місцевому рівнях.

     Судова  влада в Україні концентрується в особі Верховного Суду республіки, загальних, арбітражних та військових судів       [1, 281-282].

     Ще  у серпні 1990 р. Верховна Рада України прийняла закон про економічну самостійність республіки, у червні 1991 р. вона вирішила встановити свою юрисдикцію над усіма підприємствами України. Однак економіка республіки, як і СРСР у цілому, лишилася переформованою субсидії нерентабельним підприємствам складали до 45% державних витрат. Адміністративні методи, старі зв'язки вже не діяли, а до створення нових було далеко. Розпочався спад виробництва у 1990 р. національний доход скоротився на 4%, а у 1991-му — ще на 13%. Стимулу ж для розвитку економіки «лібералізація» цін не дала, оскільки проводилась в умовах збереження монополізму на ринку [2, 166]. 
 

 

РОЗДІЛ 3. Становище України після проголошення незалежності

     Особливе  місце в розбудові незалежної держави відводилося створенню власних Збройних Сил. Першим кроком до цього стала Постанова Верховної Ради від 24 серпня 1991 р. “Про військові формування на території України”, згідно з якою парламентові підпорядковувалися всі війська, дислоковані на території республіки.