Внутрішній економічний механізм підприемства

Мотиваційний  механізм підприємництва спрямований на виживання та досягнення успіху в умовах конкуренції в коротко- і довгостроковому періодах. Функціонування цього механізму забезпечують мотиви конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології, підприємницькі стратегії, мотиви підприємницького ризику, мотиви підприємницьких реакцій на зміну зовнішнього оточення, мотиви внутрішньофірмового підприємництва, які забезпечують гнучкість управління і сприйняття нововведень.

Таким чином, особливості  кожної з наведених складових  внутрішнього економічного механізму  визначають характер діяльності підприємства як системи та створюють умови  для досягнення поставлених цілей.

2. Принципи побудови внутрішнього економічного механізму

 

Як будь-яка система, внутрішній економічний механізм підприємства будується при дотриманні чітко  визначених та науково обґрунтованих  принципів.

Принцип цільової сумісності та зосередженості передбачає створення цілеспрямованої системи управління, в якій усі її ланки складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання. Робота окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, відділів будується таким чином, щоб у кінцевому підсумку у визначений термін було вироблено саме ту продукцію, на яку у даний момент є попит споживача.

Принцип безперервності і надійності виявляється у створенні таких організаційно-господарських та технічних умов, за яких досягається стійкість і безперервність заданого режиму виробничого процесу. Вирішення цього завдання забезпечується:

• надійністю та злагодженістю функціонування як самої управляючої системи та її органів, так і об’єкта, яким управляють;
• наявністю зворотного зв’язку між усіма компонентами управляючих органів та об’єктів управління;
• визначеними процедурами та конкретними заходами усунення виникаючих дисфункціональних ефектів (відхилень), що виникають.

Принцип планомірності, пропорційності та динамізму означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, а й довгострокових завдань розвитку підприємства. Система господарського управління пов’язує у часі дії людей, кількість, асортимент і якість ресурсів, що витрачаються. Пов’язати всі послідовні етапи виробничого процесу, подальшу діяльність підприємства з його конкретною роботою в даний період можливо лише за допомогою довгострокового, поточного та оперативного планування, яке, на думку американських фахівців, має бути «спрямоване не на контроль поточної, а на проектування майбутньої діяльності фірми».

Демократичний принцип  розподілу функцій управління ґрунтується на методах і правилах суспільного поділу праці. Підготовка управлінського рішення та відповідальність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган, який:

• краще за інших інформований про стан справ на відповідному об’єкті;
• найбільше заінтересований у реалізації та високій ефективності прийнятого рішення;
• може нести матеріальну, юридичну, адміністративну відповідальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізації.

Принцип науковості та обґрунтованості методів управління виходить з того, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці. Принцип науковості не може бути реалізований лише на основі пізнання законів виробництва. Дотримання вимог цих законів потребує безперервного збору, обробки та аналізу різної інформації: науково-технічної, економічної, правової та ін. Це, у свою чергу, передбачає використання новітньої комп’ютерної техніки та математичних методів як важливої передумови нормального функціонування механізму управління економікою на всіх її рівнях, і передусім на підприємствах.

Існування принципу ефективності управління пов’язане з наявністю багатоваріантних шляхів досягнення однієї й тієї самої мети. Підприємство постійно перебуває в пошуку ефективних рішень, спрямованих на поліпшення організації виробництва та випуск конкурентоспроможної продукції.

 

3. Організаційні передумови функціонування  
   внутрішнього економічного механізму

 

Для забезпечення ефективної організації внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємстві мають бути створені відповідні умови. До них належать: майнова відокремленість, відносна економічна самостійність, прогресивна  нормативна база, система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції, раціональна система оцінки і  матеріального стимулювання діяльності, економічна відповідальність за кінцеві  результати праці.

Майнова відокремленість виробничих підрозділів підприємства означає закріплення за ними частини виробничих фондів (переважно основних виробничих фондів), яка може бути надана підрозділу в оперативне управління. Така майнова самостійність забезпечує організаційну самостійність у сфері виробництва і стає передумовою надання підрозділам відносної економічної самостійності.

Відносна економічна самостійність виробничих підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості планових показників і використанням у виробничих підрозділах деяких елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм формування внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, роботи і послуги для здійснення взаєморозрахунків між підрозділами підприємства. Економічна самостійність покликана посилити на рівні підрозділів реалізацію таких принципів, як порівняння витрат з результатами діяльності, економічна заінтересованість та матеріальна відповідальність.

Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання і контролю діяльності структурних підрозділів, порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами, розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами та об’єктивної оцінки і стимулювання діяльності персоналу.

Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дає змогу одержувати інформацію про стан і результати роботи підприємства і його підрозділів; відбиває надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів та дає можливість визначити оптимальність їх використання.

Раціональна система оцінки і матеріального  стимулювання діяльності на внутрішньозаводському рівні ґрунтується на принципах повної або часткової самоокупності і часткового самофінансування структурних підрозділів підприємства та на економічній заінтересованості трудових колективів у максимальному підвищенні кінцевих результатів роботи як свого підрозділу, так і підприємства в цілому. Вона дає змогу ефективно використовувати трудовий потенціал підприємства та підвищувати його конкурентоспроможність на ринку.

Економічна  відповідальність за кінцеві результати праці зводиться до безумовного виконання планових завдань і дого- 
вірних зобов’язань, що сприяє досягненню оптимального спів- 
відношення між отриманими результатами і витраченими ресурсами. Дотримання принципу економічної відповідальності є запорукою економічної ефективності взаємодії підрозділів підприємства.

 

4. створення внутрішньозаводської інфраструктури, як передумова функціонування внутрішнього економічного механізму

 

Однією з основних передумов функціонування внутрішнього економічного механізму поряд з  наданням підрозділам відносної  самостійності має бути створення  внутрішньозаводської інфраструктури шляхом формування різних суб’єктів  економічних відносин усередині  підприємства. До цих суб’єктів  належать, наприклад, такі укрупнені  структурні підрозділи, створені на базі основного, допоміжного та обслуговуючого виробництва:

• управління ремонтним обслуговуванням підприємства на чолі з головним механіком, до якого входять відповідні служби, ремонтно-механічні цехи, цехові ремонтні дільниці, склади запасних частин та ін. До функцій цього управління поряд з традиційними функціями відділу головного механіка входять планування та облік руху основних виробничих фондів, їх оцінка та переоцінка, вирішення проблем технічного розвитку, деякі функції бухгалтерії з обліку та інвентаризації. Все це дає змогу проводити єдину амортизаційну і технічну політику збалансованого розвитку парку технологічного обладнання, його ефективної експлуатації;
• управління технічним розвитком, яке очолює технічний директор;
• управління матеріально-технічним постачанням та збутом на чолі з комерційним директором;
• управління виробництвом, яке очолює виробничий директор;
• соціальне і кадрове управління.

Таке організаційне оформлення дає змогу не тільки створювати укрупнені  об’єкти внутрішньозаводських відносин, а й здійснювати єдину технічну, економічну і кадрову політику за всіма функціями управління.

Можлива схема організації  внутрішньозаводської інфраструктури подана на рис. 1.

Рис. 1. Схема організації внутрішньозаводської інфраструктури

 

5. форми функціонування внутрішнього  
   економічного механізму. Структурна модель формування внутрішнього економічного механізму

 

Внутрішній економічний  механізм (ВЕМ) підприємства, як і всякий механізм, має рушійну силу, що приводить  у рух цей механізм, примушує його розвиватися та удосконалюватися. Такою  рушійною силою є потреби людей, амбіції, самоутвердження, конкуренція, яка постійно змушує підприємство найповніше сприймати науково-технічні досягнення, застосовувати ефективну техніку, технологію, сучасні методи організації  виробництва і праці.

внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв’язків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:

1) підрозділи — центри витрат;

2) підрозділи — центри прибутку, серед яких виокремлюють:

• підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
• підрозділи — центри реального прибутку.

Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньокоопераційного призначення. Їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв’язки в межах технологічної послідовності обробки.

Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.

Рис. 2. Структурна модель формування внутрішнього економічного механізму: ВЕМ - внутрішній економічний механізм; ЦВ - центр витрат; ЦП (у.) -центр умовного прибутку; ЦП (р.) - центр реального  прибутку.

Центри прибутку та центри витрат розрізняються за своїм ступенем свободи, тобто за повноваженнями окремих  підрозділів у питаннях оперативного планування діяльності. Якщо керівник центра витрат може самостійно визначити  лише величину, структуру витрат, все  решта контролюється вищим керівництвом, то керівник центра прибутку має значно більші права і може контролювати і визначати не лише витрати підрозділу, а й встановлювати самостійно обсяги виробництва, відповідати за прибутки, реалізовувати продукцію, заключати договори з постачальниками.

Центри витрат мають місце  в будь-якому випадку, а центр  прибутку, відповідно, складається  з центрів витрат.

ВЕМ може функціонувати на основі чотирьох форм, запропонованих на рисунку:

- централізована форма.  Характеризується повним регулюванням  діяльності підрозділів з боку  центрального апарату управління. Вона складається з сукупності  лише центрів витрат. Перевагами  центральної форми є: визначеність  та простота у функціонуванні; чіткий розподіл повноважень;  ієрархічність управління, за якої  кожний рівень контролюється  вищим і підпорядковується йому  тощо. Недоліками є: надмірно централізується  управління виробництвом; низький  ступінь самостійності підрозділів;  висока залежність від центрального  апарату управління.

- частково децентралізована  форма. Характеризується частковим  регулюванням діяльності підрозділів  і складається з центрів умовного  прибутку, які в свою чергу  включають центри витрат. Переваги: часткова самостійність підрозділів;  розвантаження вищого керівництва.  Недоліки: порушення принципу єдиноначальності; ускладнення контролю та обліку  діяльності підрозділів.