Внутрішній економічний механізм підприемства

 

 

 

 

 

 

 

Внутрішній економічний  механізм підприємства

 

 

План

Вступ

1. Структура внутрішнього економічного механізму
2. Принципи побудови внутрішнього економічного механізму
3. Організаційні передумови функціонування внутрішнього економічного механізму
4. Створення внутрішньозаводської інфраструктури, як передумова функціонування внутрішнього економічного механізму
5. Форми функціонування внутрішнього економічного механізму. Структурна модель формування внутрішнього економічного механізму

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Функціонування  внутрішнього економічного механізму  повинно здійснюватися не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої  його організації. Під організацією внутрішнього економічного механізму  підприємства передбачає форми, методи, способи формування і використання ресурсів, контроль за їх кругообігом  для досягнення економічних результатів  відповідно до чинних законодавчих вимог.

Внутрішній  економічний механізм виступає найважливішою  ланкою механізму управління підприємством . Це вирішальний економічний важіль забезпечення ефективної роботи, використання якого дозволяє освоювати випуск якісної конкурентоспроможної продукції, систематично знизити витрати виробництва, тобто всі витрати на виготовлення та реалізацію продукції та послуг покриваються за рахунок своїх доходів і при цьому забезпечують певний прибуток.

Удосконалення внутрішнього економічного механізму  повинно бути спрямоване на кінцевий результат, виконання замовлення конкретного  споживача, відшкодування витрат поточного  виробництва, розширення індивідуального  відтворення. Підприємство самостійно заробляє кошти на розширення виробництва, житлове будівництво, поліпшення соціально-побутових  умов. Важливими сторонами внутрішнього економічного механізму є: самофінансування, самопланування, самоснабженія, самокредитование, самоврядування, включаючи вдосконалення  всіх структурних підрозділів, внутрішньогосподарський  розрахунок між підрозділами,необхідна  чітка зв'язок між оплатою праці  і внеском кожного підрозділу і працівника в кінцеві результати виробничо-господарської діяльності підприємства. Для цього індивідуальний заробіток доцільно визначати через  коефіцієнт трудової участі, фонд оплати підрозділів - через комплексні показники  їх діяльності.

 Внутрішній  економічний механізм підприємства  повинен забезпечити самоокупність,  тобто беззбитковість роботи (покриття  виручкою собівартість і отримання  прибутку).

Самофінансування  являє собою найважливіший елемент  внутрішнього економічного механізму  підприємства, воно повинно забезпечити  кругообіг ресурсів та економічну самостійність  підприємства: планову діяльність структурних  підрозділів підприємства (самопланування), матеріально-технічне забезпечення виробництва  на основі самостійного визначення потреби  в ресурсах і придбання їх у  порядку оптової торгівлі (самоснабженія), внутрішньогосподарський розрахунок структурних підрозділів, економічне самоврядування,розвиток зовнішньоекономічної діяльності.

 

 

1. структура внутрішнього економічного  
   механізму

Цілі, пріоритети і політика підприємства реалізуються за допомогою відповідних  методик, інструкцій, положень, нормативів, які на основі єдності принципів  їх підготовки становлять реальний механізм управління економікою.

Господарський механізм — це механізм, що забезпечує взаємодію підсистеми, яка управляє, та підсистеми, якою управляють. Він складається із сукупності конкретних форм і методів свідомого впливу на економіку.

Однак господарський механізм не може бути розрізненим набором  методик і розпоряджень, відірваним від реальних завдань виробництва, які, у свою чергу, визначаються не тільки державним законодавством, а й  об’єктивними законами виробництва, у  тому числі законом відповідності  рівня розвитку інтелектуального та виробничого потенціалу суспільства  і характеру суспільно-виробничих і політичних відносин.

У політичній економії відрізняють дію економічних  законів від їх свідомого використання. Механізм економічних законів і господарський механізм (механізм їх використання) є поняттями різних рівнів: перший передбачає об’єктивну необхідність економічних законів, другий використовується в конкретній господарській практиці.

Господарський механізм — складна  суспільна система, для якої характерний  досить високий ступінь невизначеності притаманних їй зв’язків і відносин. Це відкрита, здебільшого ймовірна, непостійна система з гнучкими і  переважно нестійкими внутрішніми  і зовнішніми зв’язками.

Основними елементами будь-якого  господарського механізму є господарюючі суб’єкти (організатори виробництва) і відносини, у які вони вступають  з приводу організації суспільного  виробництва (або господарські відносини).

Господарюючі суб’єкти, якими можуть бути як окремі особи, так і підприємства, мають достатню самостійність. Це дає  їм змогу на основі визначення економічних  інтересів проявляти підприємницьку ініціативу, приймати відповідні рішення  і здійснювати господарську діяльність, тобто реально брати участь у  процесі організації виробництва.

Господарюючі суб’єкти спираються у своїй діяльності на матеріальні  фактори, які виконують функцію  економічних орієнтирів та важелів, носіїв господарської інформації. До матеріальних факторів господарювання належать: засоби виробництва, обсяг  і структура продукції, пропорції  продуктообміну.

У розпорядженні господарюючих  суб’єктів перебувають різноманітні засоби господарювання, які створюють  матеріальне та нематеріальне забезпечення господарської діяльності, тобто  ресурси, що використовуються для досягнення господарських цілей.

Суб’єкти господарювання вступають в економічні відносини, які можуть бути прямими (двосторонні  угоди і прямий продуктообмін), непрямими (субпідряд або ринковий продуктообмін), виробничими, невиробничими та ін. Економічні відносини реалізуються як юридично оформлені, так і юридично неоформлені.

Центральним у системі  господарського механізму є економічний механізм, що діє через економічні інтереси як усвідомлені матеріальні потреби людей та складається з комплексу економічних способів, методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.

Економічний механізм підприємства має  складну структуру, однак можна  виділити такі його складові, як механізм формування і використання ресурсів (капіталу); механізм управління затратами; механізм управління фінансами; мотиваційний механізм; механізм взаємодії з ринком.

Таким чином, економічний  механізм підприємства, з одного боку, має забезпечувати зовнішні зв’язки  останнього і створювати відповідні умови отримання доходу. З іншого боку, цей механізм спрямований на розвиток виробничих відносин усередині  підприємства. У першому випадку  його принципи цілком визначаються особливостями  господарського механізму суспільства (домінуючою формою власності на засоби виробництва, існуючими системами  ціноутворення, оподаткування, планування тощо), а в другому випадку —  особливостями виробничих відносин на підприємстві.

Функціонування підприємства як системи господарюючих елементів (підрозділів) забезпечується через  його внутрішній економічний механізм. Структура цього механізму визначається через:

• організаційно-технічну систему або формування вертикальних зв’язків між підрозділами й адміністративним центром та горизонтальних зв’язків між окремими підрозділами;
• систему планування діяльності підрозділів;
• систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;
• установлення матеріальної відповідальності підрозділів;
• мотиваційний механізм функціонування.

Організаційно-технічна система підприємства визначається переважно формою зв’язків між окремими підрозділами. Можна визначити три типи технологічних зв’язків виробництва:

1. Послідовний технологічний зв’язок, якому притаманна відкрита мережа зв’язків між виробництвами, що спеціалізуються на виробництві однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в n виробництвах. Центром цієї системи (головним виробництвом) є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа зв’язків характерна для металургійної, текстильної, хімічної, лісової та інших галузей промисловості.

2. Паралельний технологічний зв’язок, що являє собою мережу зв’язків з розгортанням виходів з першої виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину. Така структура має місце у нафтопереробній, деревообробній, взуттєвій та швейній промисловості.

3. Послідовно-паралельний технологічний зв’язок — це мережа зв’язків з різними входами вихідної сировини у ряд виробництв з послідовним розгортанням входів у такі виробництва, одно- чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, проте вони самі можуть бути кінцевими продуктами. Така структура характерна для машинобудівних галузей промисловості (авіаційної, автомобільної, суднобудівної та ін.).

Структура технологічної  мережі виробництва кінцевого продукту впливає на організацію виробничої кооперації між підрозділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.

Планування  діяльності підрозділів здійснюється шляхом установлення основних показників виробничо-господарської діяльності підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, які вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники, які найбільшою мірою стимулюють досягнення високих результатів.

Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає змогу визначити причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків і поширення позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому.

Установлення  матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.

Мотиваційний  механізм створюється відповідно до структури підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме:

• мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці;
• мотиваційного механізму науково-технічного розвитку виробництва;
• мотиваційного механізму підприємництва.

Мотиваційний  механізм високоякісної продуктивної праці спрямований на раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції. Як показують численні соціологічні дослідження, переважним є мотиваційний механізм праці, в якому схильність особистості до праці має більшу мотиваційну цінність, ніж спонукання до праці, а останнє — більшу цінність, ніж примушення до праці.

Дослідження мотиваційних механізмів трудових колективів бригад, дільниць, цехів (середня групова оцінка особистих  мотивів) на підприємствах текстильної  та легкої промисловості доводять, що для колективів, де переважає  мотиваційний механізм праці, характерні висока якість виготовлення продукції, перевиконання норм виробітку, задоволення  працею, висока дисципліна та низька плинність  кадрів.

Мотиваційний  механізм розвитку підприємства спрямований передусім на підвищення науково-технічного рівня підприємства, створення та освоєння нових видів продукції. В основу цього механізму покладено мотиви нововведень у виробництві, які генеруються внутрішніми елементами виробничого процесу і зовнішнім оточенням, мотиви сприйняття нововведень виробничою системою (відкритість технологічної системи для нововведення, сприйняття нововведень організацією та персоналом), мотиви інженерно-технічної творчості як безпосередніх учасників процесу технічного розвитку, так і учасників виробничого процесу.

В умовах централізованого управління основними мотивоутворюючими  чинниками розвитку підприємства були план і наявність централізованих капіталовкладень. У ринковій економіці мотиви науково-технічного розвитку генеруються внутрішніми і зовнішніми чинниками виробничої системи: параметрами виробничого процесу (якісними результатами процесу, рівнем соціальної організації та мотивації праці), параметрами ринкового середовища (конкурентоспроможність, прибуток, нові потреби), новими досягненнями науково-технічного прогресу, екологічними параметрами.