Внесок Альфреда Маршалла у світову економічну науку

Розглядаючи ринкові періоди діяльності фірми, А.Маршалл виявив їх вплив на еластичність пропозиції. Він зазначав, що коли ми розглядаємо тільки короткі періоди існує еластичність пропозиції, відповідна еластичності попиту, а еластичність пропозиції товару для тривалих періодів теоретично безмежна.

Використання  фактору часу дозволило Маршаллу поділити витрати виробництва на постійні і змінні. Він переконливо довів, що у тривалому ринковому періоді всі витрати стають змінними. Основною причиною, яка змушує фірму покинути ринок, є перевищення її витрат над рівнем ринкової ціни.

Важливе значення має теорія доходів англійського вченого, яку він розглядає в традиціях маржиналізму.

Маржиналізм —  напрям економічної теорії кінця ХІХ ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін «маржиналістська революція» зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX cт. У. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу знижувальної граничної корисності, як фундаментального елемента при побудові нового типу статичної мікроекономіки. 

Головні моменти  теорії доходу А.Маршалла полягають  у тому, що кожний із факторів виробництва  — земля, праця, капітал і підприємець  — мають сторону попиту і пропозиції. Використання факторів визначається загальними умовами попиту по відношенню до пропозиції, виходячи з того, що кожний з них використовується до моменту, коли його гранична продуктивність дорівнює його граничній вартості. Кожний фактор виробництва має ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю, і, з іншого боку, ціну прпозиції, яка встановлюється його граничними витратами.

Робітник у  нього — це раціональний суб'єкт, участь якого у виробництві оцінюється кріз призму втрат та доходів. Якщо затрати праці вважати його втратами робітника, які вимірюються суб'єктивною оцінкою тягаря праці, то заробітна плата — це дохід, який залежить від цієї оцінки і призначений для грошової компенсації негативних емоцій робітника. За А.Маршаллом заробітна плата тяжіє до тенденції дорівнювати чистому продукту, виробленому додатковою працею граничного працівника.⁴

З цих же позицій  розглядалася і поведінка власника грошового капіталу, який може або  негайно витратити гроші на особисте споживання, або «відкласти задоволення його споживання», спрямувавши капітал у виробництво чи віддавши його в позику. Винагородою цієї жертви відкладення задоволення від споживання є прибуток, який складається із двох самостійних видів винагороди власникам факторів виробництва: підприємницького доходу та процента.

За цими уявленнями, підприємницький дохід, який одержує підприємець як винагороду за свою діяльність, також розпадається на дві частини: перша розглядається як компенсація витрат підприємницької діяльності, а інша виступає у вигляді плати за ризик, пов'язаний з виробництвом на невідомий ринок. На думку А.Маршала, риси, які повинен мати підприємець, настільки значні та численні, що дуже мало людей повною мірою можуть мати їх. Ставка процента також залежать від суб'єктивних оцінок власника капіталу, від того, чи визнає він варіант позики вигіднішим для себе. Британець стверджував, що процент можна вважати винагородою за очікування.

Альфред Маршалл  вказував на те, що фактори виробництва  виконують подвійну функцію — вони і конкурують, і доповнюють один одного. Вони стають кокурентами у пошуках зайнятості, але разом з тим надають поля зайнятості один одному. Загальний національний дохід є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозицій факторів. Дослідник показує, що фактори виробництва (включаючи працю) володіють дійсною вартістю виробництва, яка відображається в їхній ціні пропозицій. Ціна попиту відображає їх граничну продуктивність. Розроблена для пояснення формування вартості теорія стала застосовною до будь-якого фактору виробництва. Таким чином, теорія доходів є доповненням до загальної теорії вартості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Висновок

 

Головним внеском  Маршалла в економічну науку є  з'єднання воєдино класичної теорії і маржиналізму.  Він вважає, що ринкова цінність товару визначається рівновагою граничної корисності товару і граничних витрат на його виробництво.

Альфред Маршалл  був одним з перших економістів, який вивів показник попиту з функції корисності (граничної корисності). Він зазначав, що будь-які фактории виробництва – земля, машини, обладнання, кваліфікована і некваліфікована праця тощо - мають тенденцію бути використаними лише доти, доки вони приносять вигоду власникам. "Праця і капітал – зауважував   А.Маршалл, - щорічно виробляють певну "чисту" кількість товарів та послуг. Конкуренція призводить не до рівності, а до нерівності доходів, отриманих двома індивідуумами з різною продуктивністю у кожний відрізок часу, а також до її нерівності у двох районах, в яких середній рівень продуктивності неоднаковий. У моделі розподілу доходу А.Маршалла заробітна платня виступає як винагорода робітнику за те, що він жертвує працею, підприємницький доход – винагорода власникові капіталу, а відсоток – винагорода за очікування.

А.Маршалл дійшов висновку, що для досягнення добробуту  народу держава повинна обкладати  вищими податками одні галузі і підтримувати субсидіями інші. Національний дохід, за теорією А.Маршалла, виникає внаслідок взаємодії факторів виробництва праці та капіталу, кожен з яких отримує доходи відповідно до їх граничної продуктивності.

                                      ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. http://buklib.net – Наукова Бібліотека Онлайн «Буковина», стаття:

«Модель чистої ринкової економіки та її еволюція»;

2. http://uk.wikipedia.org – енциклопедія «Вікіпедія»

3.  В.Н. Ковальчук,  Лі Дзе Гао, Л.А. Останкова  Світова економіка: її історія та дослідники. Навч. посіб. – Київ: Центр учбової літератури, 2011. – 524 с.

4. С.В. Степаненко, С.Н. Антонюк, В.М. Фещенко, Н.О.  Тимочко Історія економіки та  економічної думки: Навч. посіб.  – Київ: КНЕУ, 2010. – 743 с.

(Тема 9 – Л.В.  Воробйова, О.А. Пучко)