Вільні економічні зони в Україні: сучасний стан, динаміка розвитку

Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Декабря 2012 в 22:56, курсовая работа

Описание работы

На етапі реформуваня економіки України, пошуку ефективних шляхів господарювання та переходу її на ринкові структури, створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон є актуальним питанням. Світовою практикою доведено , що через СЕЗ можна комплексно вирішувати проблеми соціально-економічного розвитку окремих територій через надання їм статусу реального субєкта економічних відносин, делегування державою розширених правових норм та реальних економічних можливостей місцевим органам державної влади і самоурядування. Це є мобільна структура і, що найважливіше приваблива для інвестора, що бажає вкладати кошти у розвиток виробництва на цих територіях

Содержание

ВСТУП…………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕЗ………………………….6
Сутність та об’єктивна необхідність створення ВЕЗ……………..9
Класифікація вільних економічних зон……………………………12
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕЗ В УКРАЇНІ…………………16
2.1 Типи вільних економічних зон, створених в Україні……………...20
2.2 Світовий досвід і можливості використання ВЕЗ в Україні……...24
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВЕЗ В УКРАЇНІ………………30
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….38
СПИСКО ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………42
ДОДАТКИ……………………………………………………………………....44

Работа содержит 1 файл

Мой курсачю.docx

— 305.63 Кб (Скачать)

В 1978 р. У Китаї були створені вільні економічні зони в 14 прибережних містах. Мета – розвиток зовнішньої торгівлі. Основний інструмент – податкові і митні пільги. На кожний гектар зони в період її становлення щорічно вкладалось приблизно $ 15 – 17 млн. Скрізь них проходило 2/3 зовнішнього товарообігу держави. В 1990 р. Експорт тільки однієї зони Шеньчжень становив $ 3 млрд.

А такі країни, як Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг обирали так звані «точкові зони» і здійснюють через них 90 % експорту товарів країн третього світу. У багатьох зонах відбувається процес інтеграції, коли поступово вся країна перетворюється на ВЕЗ з її пільговим податковим режимом.

У 1995 р. В Голландії та ФРН було відповідно 45 та 50 технопарків, причому планувалось створити ще по 100 в кожній державі. Навіть Японія використовувала ВЕЗ для підвищення економічного рівня окремих регіонів. Свого часу на базі провідних наукових закладів там було створено 18 технополісів у 14 районах. Найбільший технополіс “Цікуба” забезпечує роботою 145 тисяч людей. Японці вважають, що саме технополіси є втіленням технологій наступного століття. В Англії існує більш як 25 зон і технопарків, за рахунок чого взагалі створено 18,4 тис. робочих місць.

Загалом же у світі нараховується більш ніж 800 спеціальних економічних зон, частка яких у світовому торговельному обсягу сягає 8 %. А експортно-виробничих зон у світі є близько 500. Їхній загальний обсяг експорту становить $ 20 млрд. За останні десять років середній річний приріст обсягів продукції у цих зонах складав 7-10 %.

При цьому 300 експортно-виробничих зон розташовано в країнах, що розвиваються. А їхні загальні експортні доходи становлять близько $ 15 млрд. Однак найбільшого ефекту від створення ВЕЗ було досягнуто в Китаї.

Нарешті, можна виділити ще одну різновидність вільних зон, яка розповсюджена у світі - офшорні зони, які служать свого роду “податковими оазисами”, які обслуговують міжнародні фінансові операції. Офшорна зона — один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.Прикладами офшорних центрів є, перш за все, Бермудські, Віргінські, Кайманові, Барбадос, Гернсі і Західне Самоа, Ірландія, Ліберія, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Сінгапур і рад інших.

Офшорні зони дають господарюючим  агентам, що їх використовують наступні переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність  валютного контролю, можливість проведення операцій з резидентами у любій  іноземній валюті, списання затрат на місці, анонімність, таємниця фінансових операцій (головним чином діє лише вимога інформувати владу о сумнівних операціях, пов`язаних з нарко-бізнесом). При цьому внутрішній ринок позичених капіталів зони ізолюється від рахунків резидентів. Справа в тому, що класичний варіант офшорну припускає господарську і фінансову діяльність в офшорній зоні тільки нерезидентів.

Цікавий досвід Венгрії. В цій державі був реалізований режим класичного офшорна. Офшорні компанії отримують знижку н податок на прибуток в розмірі 85%, що дозволяє скоротити реальну ставку податку до 5,4%. Офшорній компанії надається право вести операції з іноземною валютою; одержувати іноземні позики і кредити без спеціального дозволу влади, регулюючих операції з іноземною валютою; мати рахунки в іноземних банках при умові, що певна доля рахунків приходиться на Венгерський банк. Посередницька діяльність таких компаній у Венгрії обмежена зовнішньою торгівлею з Росією, а також посередництвом між російськими компаніями. Принцип такого обмеження простий – орієнтувати офшорні пільги на основні, переважні у зовнішній торгівлі товарні потоки і широке коло добре відомих ділових партнерів.

Аналогічна ідея може бути використана і при створенні  офшорних зон в Україні. Так, для  офшорних компаній пільги можуть бути цілеспрямовано орієнтовані на основних торгових партнерів (Польща, Румунія, Терція, Росія, Білорусія); приведена рекомендація, розуміється, небезспірна і підлягає обробці.

Як ми бачимо, ВЕЗ в  світовій практиці створюються з якимись певними цілями, які направлені на зростання благоустрою як в самих зонах, так і на території цілої держави. До таких цілей, як правило, відносяться: активізація зовнішньоторговельної діяльності, збільшення об`ємів експорту, створення додаткових робочих місць, стимулювання промислового виробництва, притягнення в країну іноземних інвестицій, підьйом депресивних територій, вирівнювання міжрегіональних різниць. Способи досягнення цих цілей частіш за все  однакові - це податкові і митні пільги, різні преференції.

Україна, в загалі, перейняла  цей досвід у інших країн, але, замість інструмента модернізації економіки і притягнення в  державу іноземних інвестицій зональні пільги стали засобом скритого субсидування окремих лобістських угруповань  способом початкового накопичення капіталів, потім стікаючих за рубіж. Важно зараз створити такі умови, щоб преференційні режими використовувались не заради роздачі пільг певним підприємствам, галузям або територіям, а з ціллю стимулювання нових форм господарювання, промислового виробництва розвитку зовнішньоекономічних відносин, що забезпечать технологічний прорив України в ХХI віці. Друге стратегічно виправдане направлення - реалізація переваг транспортно-географічного положення України і потенціалу її при портових територій.

Таким чином, розгляд світового і вітчизняного досвіду створення вільних економічних зон позволяє заключити наступне:

1. Світова практика показує, що створення ВЕЗ - досить діюче направлення розвитку економіки окремих територій регіонів. В основному, створення і розвиток вільних економічних зон орієнтовано на рішення конкретних пріоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм проектів.

2. Території, найбільш  сприятливі для розміщення ВЕЗ,  мають, як правило, прикордонне  розташування, а також мають в  розпорядженні розвинуту транспортну,  виробничу і соціальну інфраструктуру. В окремих випадках створення ВЕЗ оказується доцільним і в районах нового господарського освоєння, що не мають вказаних переваг, але мають високу концентрацію цінних природних ресурсів, що дозволяють вирішувати важливі довготермінові загальнодержавні задачі.

3. Питання про вільні  економічні зони в Україні  до цих пір вирішувалося недостатньо послідовно, при відсутності конструктивної концептуальної основи і достатній правовій базі. Основною рисою цього процесу була його жорстока політизованість в ущерб економічної суті.

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВЕЗ В УКРАЇНІ

Не можна не визнати, що в більшості  країн світу спеціальні економічні зони можуть ефективно працювати  на економіку держави. А проблематика діяльності вільних, «напівкримінальних»  по словах деяких політиків, економічних  зон лежить не в площині існування  ВЕЗ як таких, а керівництві і  контролі за ними, правильному визначенні пріоритетів для кожної з них, а так само в необхідності постійного вдосконалення законодавчої бази.

Серед інших можна назвати  такі проблеми, що послужили приводом для відміни дії СЕЗ:

  • неефективність дії п'яти з дванадцяти спеціальних економічних зон;
  • можливість формування напівлегальних схем діяльності на території ВЕЗ;
  • недосконалість законодавства України щодо ВЕЗ і відсутність єдиної державної концепції в цій області;
  • політична нестабільність в державі.

Враховуючи світовий досвід, щоб  уникнути криміналізації ВЕЗ, було б  створити не керовані місцевими державними адміністраціями зони, і вже звичайно не відміняти їх взагалі, а надавати податкові і тарифні пільги по прогресивній шкалі підприємствам, продукція яких йде на експорт, які  створюють значну кількість робочих  місць, які упроваджують і використовують інновації і т.і.

За роки існування ВЕЗ  в Україні, була напрацьована велика кількість планових і програмних документів, присвячених підвищенню ефективності вже наявних зон  і залученню інвесторів для створення  нових. Серед таких документів і  «Програма розвитку в Україні (спеціальних) вільних економічних зон і  територій із спеціальним режимом  інвестиційної діяльності на період до 2011 року», яка була покликана сприяти активізації процесу розвитку ВЕЗ у всіх регіонах України.

Процес формування вільних економічних  зон у різних країн світу зовсім не є безхмарним. Як показує світовий досвід, лише близько трьох десятків промислово-експортних зон у країнах, що розвиваються, можна вважати успішно  діючими, у той час як решта  або тільки розпочали свою діяльність або зіткнулися з певними проблемами. До останніх зокрема належать недосконалий менеджмент, погане географічне розміщення, недостатнє фінансування, відсутність  належної системи стимулювання, недостатня забезпеченість інфраструктурою, відсутність  відповідного інвестиційного клімату, нечіткість законів і правил або  труднощі у вільному функціонуванні у рамках глобальної виробничої діяльності [12].

Становлення та розвиток ВЕЗ на теренах  колишнього СРСР і зокрема в Україні  також супроводжується численними проблемами, серед яких безпосередньо  можна виділити наступні:

1. Основна проблема і  прихильників, й опонентів ВЕЗ  в Україні полягає у відсутності  загальної ідеології та розуміння  самої суті поняття “вільна  економічна зона”. Це спричиняється до повної плутанини і поширення переконання в тім, що ВЕЗ – це “дірка”, крізь яку невпинно спливають державні кошти.

2. Законодавство про ВЕЗ  не по всіх параметрах відповідає  міжнародним нормам, які обумовлюються  в нормативних документах Євросоюзу  та Світової організації торгівлі (СОТ). На думку західних експертів, податкові пільги у ВЕЗ не повинні розповсюджуватися на ті компанії, які експортують до країн ЄС до 80% виробленої продукції. Згідно з директивами ЄС пільги таким компаніям з боку держави вважаються незаконними субсидіями.

3. Відповідно до положень  законів України “Про оподаткування  прибутку підприємств” і “Про податок на додану вартість” ставки податків, пільги по податках, строк та порядок їх сплати можуть встановлюватися і змінюватися лише шляхом внесення змін до цих законів. Проте в Україні вже спостерігалася ситуація, коли при створенні ВЕЗ не були внесені зміни до зазначених законів. Тобто тут проявляється звична для вітчизняного законодавства колізія: одночасно діють закони, які суперечать один одному.

4. ВЕЗ діють у середовищі, що постійно змінюється, але всередині  ВЕЗ це середовище повинно  гарантовано залишатися незмінним  принаймні впродовж 10 років –  це міжнародна практика. Якщо  ж правова база функціонування  ВЕЗ буде формуватися зі збереженням  загальної для українського інвестиційного  законодавства тенденції до регулювання  режиму іноземного інвестування  за допомогою численних підзаконних нормативних актів, а також практика запровадження низки винятків із раніше запропонованих правил, то навряд чи можна розраховувати на позитивний результат.

5. Часто відчувається  часовий розрив між появою  потенційних інвесторів і розробкою  конкретних програм, під які можна реально залучити інвестиції. Більше того, невиправданим є встановлення у тих чи інших ВЕЗ розміру мінімальних вкладів для потенційних інвесторів (що часом обчислюється цифрою з шістьма нулями!), оскільки ВЕЗ у всьому світі орієнтовані на малого і середнього інвестора. Такі інвестори більш оперативні, гнучкі і прихильні до нововведень, тобто мають достатні можливості оживити малий і середній бізнес в регіонах, що переживають депресію. Середні і малі фірми у своїй сукупності створюють сприятливе середовище для формування розвиненої інфраструктури, зростання капіталу, досягнення соціальної стабільності. А великий бізнес приходить тоді, коли у ВЕЗ хоча б рік успішно попрацюють малі та середні фірми.

6. Матеріали щодо створення ВЕЗ, що надаються регіонами Верховній Раді, грішать одними і тими самими вадами. Серед них типовими є такі:

  • намагання заснувати зону на надто великій території (тоді як, за оцінками зарубіжних експертів, для нормального облаштування одного квадратного кілометра зони, орієнтованої, скажімо, на експорт, необхідні вкладення обсягом близько 40—45 млн. дол., митно-торговельної зони – 10—15 млн. дол. Окрім того, орієнтовною сумою початкових інвестицій у ВЕЗ є показник, що дорівнює 5 тис. дол.)на одне робоче місце. Це означає, що для створення зони, в якій передбачається 10 тис. робочих місць (а це досить стандартний показник для ВЕЗ), потрібно початкових капіталовкладень на суму близько 50 млн. дол. [11];
  • нечіткість цілей створення зон та окремих положень нормативних документів; відсутність узгодження короткострокових інтересів окремих регіонів з перспективами розвитку держави загалом; нереальність зазначених інвестицій;
  • багато розробників вважають, що ВЕЗ допоможуть їм швидко позбутися численних проблем регіону, які вони не в змозі вирішити самотужки (це незадовільний стан інфраструктури, занепад виробництва, безробіття, складний соціальний стан, екологічні проблеми). З огляду на це зони здебільшого створюються не як результат продуманої, обгрунтованої програми дій, а як реакція на ті чи інші події, в основі чого лежить необхідність вирішення нагальних проблем;
  • часом виступи на користь створення таких зон є достатньо дієвим засобом отримання залікових очок в умовах передвиборних перегонів. Окрім того, створення ВЕЗ лобіюють місцеві групи впливу, які намагаються легалізувати частину тіньового бізнесу або значно знизити витрати на діяльність обраних підприємств, в “нормальних” умовах.

Информация о работе Вільні економічні зони в Україні: сучасний стан, динаміка розвитку