Вільні економічні зони в Україні: сучасний стан, динаміка розвитку

Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:

1. Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:
• Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);
• Фіскальних, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;
• Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді – за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;
• Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.

В результаті застосування пільг норма  прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а  іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в  рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).

2. Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.
3. Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.

Очевидно, що в процесі  реформування економічної системи  України та побудови відкритого суспільства  з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати всебічний  розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану.

Перехід до ринкової економіки  передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни у світовий господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабної технологічної та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притоку іноземних інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов’язаний з використанням можливостей вільних економічних зон (ВЕЗ), що визначаються як частина національної території, економічний потенціал якої орієнтований на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач), яка вирізняє цю частину території країни із загального ряду, і спрямована на вирішення проблеми оптимального розміщення продуктивних сил в країні в цілому та інтеграції її у світове господарство.

1.2 Класифікація вільних економічних зон

Згідно з Законом України  “Про загальні засади створення і  функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” в Україні залежно  від господарської спрямованості  та економічно-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

• зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та провадиться без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (“порти-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади;
• комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, розширення зовнішньоекономічних зв`язків, запозичення нових технологій забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв;
• науково-технічні зони – це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агро парків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;
• туристично-рекреаційні зони – це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;
• банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;
• зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі[2].

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

При проведенні класифікації ВЕЗ необхідно слідувати умові, що специфіка зон обумовлена безліччю чинників, серед яких – характеристика територій з погляду розмірів, географічного положення, наявності  і характеру ресурсів, конкретної мети і задач їх створіння, а так  само виду господарської діяльності, дозволеної законодавством (Додаток№1).

Схеми управління ВЕЗ повинні бути досить гнучкими, враховувати систему адміністративного управління, специфіку соціально-економічного розвитку регіону тощо. Під час заснування комплексної багатофункціональної зони, розташованої на території, кордони якої збігаються з кордонами адміністративно-територіальних одиниць, найефективнішою вважають схему управління, яка складається з місцевих органів влади, спеціально створеної державою спостережної ради та компанії зі створення і розвитку ВЕЗ (Додаток №2).

Під час формування інвестиційної  політики на території ВЕЗ найважливішим  є визначення правового режиму використання землі та природних ресурсів іноземними юридичними і фізичними особами, забезпечення правового режиму охорони  власності громадян, власності іноземних  юридичних і фізичних осіб.

Найдоцільніше починати формування інфраструктури в точкових ВЕЗ. Кожна точкова зона має свою спеціалізацію і це дає змогу цілеспрямовано використовувати кошти на розвиток визначених галузей інфраструктури.

Особливі економічні умови  господарювання ВЕЗ дають змогу національним товарам та послугам проникати на світовий ринок, а іноземним ресурсам - влитися в національну економіку і відіграти там свою позитивну роль. Створення вільної економічної зони - це подальший соціально-економічний розквіт регіону, широке залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій, захищених гарантіями держави і спрямованих на створення соціально орієнтованої інфраструктури краю.

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕЗ В УКРАЇНІ

Історія СЕЗ (ВЕЗ) в українському законодавстві  нараховує майже десятиліття. Зокрема, "зелене світло" СЕЗ було вперше дано ще у Ст. 24 Закону України "Про  зовнішньоекономічну діяльність" № 960-XII від 16 квітня 1991 р. Так, у законі зазначалося, що "на території України  можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус та територія  зазначених зон встановлюються Верховною  Радою України згідно з законами України про спеціальні економічні зони шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких  зон". Наступним значним кроком у законодавстві щодо створення  та діяльності СЕЗ став Закон України "Про загальні засади створення  і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". До речі, дуже показовим  виявився й той факт, що з моменту  ухвалення цього важливого економічного закону в парламенті, тобто з 1992 року, до нього не було внесено жодних доповнень та змін, хоча експерти вже  тривалий час стверджують, що він  потребує вдосконалення.

Закон визначав мету створення СЕЗ - "залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України". Зокрема, за інформацією Кабінету міністрів України, яка прозвучала 12 вересня 2008 р. на дні уряду у Верховній Раді, сума інвестицій, залучених у СЕЗ, становить 305 млн. доларів США - 23% від необхідної суми за затвердженими проектами. На ці кошти планувалося створити понад 25 тисяч і зберегти 37 тисяч існуючих робочих місць, однак, вдалося створити і зберегти лише 30 тисяч робочих місць.

В Україні для підтримки науково-технічного прогресу на базі науково-дослідних  інститутів було створено 8 технопарків. Зокрема такий технопарк функціонував окрім Києва і Донецька свого  часу і в Харкові на базі «Інституту Монокристалів». Крім того, в нашій  країні були створені території пріоритетного  розвитку із спеціальним режимом  інвестиційної діяльності в Донецькій, Луганській, Закарпатській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях, в  Автономній Республіці Крим, містах Шостка і Харків.

Для вирішення соціально-економічних  проблем регіонів на просторах України  було сформовано 12 вільних економічних  зон: «Порто-франко», «Азов», «Донецьк», «Яворів», «Закарпаття», «Славутич», «Курортполіс Труськавец», «Миколаїв», «Рені», «Порт  Крим», «Інтерпорт Ковель», зона особливого інвестиційного режиму «Харків».

При аналізі діяльності ВЕЗ  з погляду отримання валюти доцільно розглядати показник чистого експорту. При цьому різниця між валовим  і чистим експортом виникає через  те, що фірми, розміщені в ВЕЗ значну частину сировини і напівфабрикатів  імпортують. На жаль, в Україні не велося дослідження існуючих ВЕЗ  по показнику чистого експорту. Офіційні джерела надавали в основному  показники реалізованої продукції  і наданих послуг або валового експорту. Тому ефективною виглядала  тільки діяльність ВЕЗ «Порто-франко». Не поміченою залишилася ефективність роботи ВЕЗ «Азов» і «Донецьк», де частка продукції, що пішла на експорт  відповідно 71,8 і 31,9%, що говорить про  значність привернутих іноземних  засобів. Ефективність роботи СЕЗ «Курортополіс  Труськавец» характеризується збільшенням  кількості реалізованої продукції  і наданих послуг протягом 2003 року збільшилося в 13,7 раз, в СЕЗ «Яворів» – в 9 разів, в СЕЗ «Славутич» –  в 4,3 рази.

Позитивний ефект від  прямих зарубіжних інвестицій, що притягувалися  в СЕЗ служив наочним прикладом  для національних фірм і потенційних  підприємців для того, щоб перейняти  іноземний досвід. Хоча в цілому ефект каталізатора економічного зростання  від інвестицій достатньо складно визначити, з іншої ж сторони дані (Таблиця 1.1)доводять, що 6 з 11 підприємств досягли успіху саме за допомогою залучення прямих зарубіжних інвестицій.

Таблиця 1.1 - Ефективність роботи українських ВЕЗ в 2009 р.

Таблиця 2.2 - Інвестиційна ефективність деяких ВЕЗ України в 2010 р.