Витрати в короткостроковому і довгостроковому періодах

 

Зміст

Вступ 3

1. Концепції витрат 4

2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді 7

3. Оптимальна комбінація ресурсів і витрати фірми у довгостроковому періоді 12

4. Резерви зниження витрат підприємства. 16

Висновки 20

Список використаної літератури 21

 

 

 

Вступ

Предметом дослідження даного реферату є витрати фірми у різних часових періодах

Об’єкт  дослідження – динаміка витрат фірми  та резерви їх зниження.

Аналіз  динаміки витрат фірми як у короткостроковому, так і у довгостроковому періоді, побудова кривих витрат дають підприємству змогу виробляти оптимальний з точки зору мінімізації видатків та максимізації прибутку обсяг випуску. Крім того, розуміння походження витрат фірми допомагає віднайти механізми їх зниження.

У 1 розділі  реферату представлені концепції визначення витрат, їх поділ на явні та неявні, а також методи визначення економічного та бухгалтерського прибутку

У 2 розділі  досліджені витрати фірми у короткостроковому  періоді та чинники, що на них впливають

У 3 розділі  подана інформація про довгострокові  витрати підприємства, їх відмінність  від короткострокових та взаємозв’язок  з ними.

У 4 розділі  розглядаються практичні рекомендації щодо можливостей зниження видатків підприємства.

1. Концепції витрат

Витрати – це цінність матеріалів і послуг факторів виробництва, використаних при виготовленні продукції. Оскільки матеріали, спожиті в даному процесі виробництва, раніше були виготовлені при використанні праці й капіталу, то в підсумку всі витрати зводяться до оплати факторів виробництва.  [3 c.194]

Поняття витрат зазвичай асоціюється з певними  втратами, жертвами, які доводиться приносити для досягнення деяких корисних результатів. Ці втрати можуть бути об’єктивними і суб’єктивними, грошовими і не грошовими. Тому не існує єдиного, універсального методу визначення витрат. Витрати можуть розглядатися з точки зору окремого товаровиробника (підприємства), або суспільства в цілому (приватні та суспільні витрати). Але обидва ці види витрат можуть бути представлені двома способами: по-першу, як цінність використаних ресурсів у фактичних цінах їх придбання; по-друге, як цінність інших благ, які можна було б отримати при найбільш вигідному із всіх можливих альтернативних напрямків використання тих самих ресурсів (Перший підхід називають бухгалтерським, другий – економічним).  Якщо в першому випадку говорять про витрати виробництва, то в другому – про затрати сприятливих можливостей, або про цінність найкращої із знехтуваних альтернатив, або просто про альтернативні витрати. Затрати на виробництво можуть співпадати, а можуть і не співпадати з альтернативними.

Щоб придбати одиницю якого-небудь ресурса на вільному досконалому  ринку, підприємство має сплатити за нею єдину ринкову ціну, що урівнює  обсяги попиту і пропозиції, тобто  ціну найкращої альтернатими. Інакше ця одиниця ресурсу знайде на ринку  більш вдале застосування. Таким  чином, фактична ціна придбання цієї одиниці ресурсу буде відбивати  цінність найкращої із знехтуваних  альтернатив, і, відповідно, витрати  виробництва співпадуть із альтернативними  витратами.  Якщо ж ціни на ресурси  відхиляються від рівноважних (як наслідок державного втручання або недосконалості самого ринку), то фактичні ціни їх придбання  можуть і не відображати цінність найкращої із знехтуваних альтернативних альтернатив, відповідно, витрати виробництва  можуть виявитись вище або нижче  альтернативних витрат. [2, с.314 – 318].

Розрізняють також явні і  неявні витрати підприємства.

Явні (зовнішні) витрати – це витрати підприємства на оплату послуг, уведених у виробничий процес економічних ресурсів, які куплені чи взяті в оренду. Ці витрати забезпечують здійснення виробничого процесу ресурсами і виплачуються власникам факторів, які не є ні власниками, ні керівниками даного підприємства.

Структура явних витрат:

• Заробітна плата найманих працівників за послуги ресурсу «праця»;
• Орендна плата за землю та приміщення власникам цих ресурсів;
• Процентні платежі за кредит власникам чи розпорядникам грошового капіталу, а також за використання на лізинговій основі машин, устаткування, інструментів власникам цих ресурсів;
• Оплата сировини, матеріалів, палива, енергії власникам цих ресурсів;
• Страхові внески, податки і т. ін.
• Амортизація придбаного підприємством основного капіталу.

Неявні (внутрішні) витрати визначаються вартістю ресурсів, які знаходяться у власності даного підприємства.

Структура неявних затрат для власника – керівника підприємства:

• Прибуток, який власник капіталу фірми міг би отримати, якби він цей капіталу віддав в оренду, використав для якогось іншого виду діяльності або ж продав на ринку потриманого капіталу, а виручену суму поклав у банк під річний процент;
• Орендна плата за землю для фермера чи селянина, які є власниками землі;
• Заробітна плата, яку можна було б отримати за аналогічну діяльність, працюючи за наймом, для підприємця та суб’єкта, що займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Економічні  затрати підприємства – це сума явних і неявних затрат.

Бухгалтерські затрати фірми – це явні затрати.

Неоднакове трактування  затрат зумовлює різні підходи до визначення прибутку фірми:

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між виторгом від реалізації і явними витратами.

Економічний прибуток –  це різниця між виручкою від реалізації (сукупним виторгом) та сумою явних  і неявних затрат.

Структура виторгу від  реалізації в економічній та бухгалтерській концепціях затрат:

      

[1, с. 230-231]

Крім того, у теорії витрат важливу роль відіграє фактор часу. Виділяють два основних періоди часу: короткостроковий і довгостроковий.

Короткостроковий (short-run) період – це відрізок часу, протягом якого одні фактори виробництва є постійними, а інші – змінними. До постійних факторів відносять такі ресурси, як загальні розміри будівель і споруд, кількість використовуваних машин і обладнання, а також кількість фірм, що функціонують у галузі (припускається, що можливості вільного доступу нових фірм у галузь у короткостроковому періоді суттєво обмежені. У цьому періоді фірма має можливість варіювати лише ступінь завантаження виробничих потужностей (шляхом зміни протяжності робочого часу, кількості використовуваної сировини і т.д.)

Довгостроковий (long-run) період – відрізок часу, на протязі якого всі фактори являються змінними.

У довгостроковому періоді  фірма має можливість змінити  загальні розміри споруд, кількість  використовуваних машин, устаткування і т.д., а галузь – число функціонуючих  у ній фірм. Це період, протягом якого  долаються бар’єри для входу і виходу з галузі. На відміну від миттєвого періоду, у якому всі фактори виробництва постійні, і короткострокового, де частина факторів є постійними, а частина – змінними, у довгостроковому періоді фірма може змінювати всі параметри виробництва. Розмежування періодів має важливе значення для аналізу витрат і особливостей поводження фірми в умовах будь-якої ринкової структури. [3, 195]

 

2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді

У короткостроковому  періоді, як вже зазначалося, одні ресурси  залишаються постійними, а інші можуть змінюватися, за умови модифікації  підприємством обсягу виробництва.

Постійні витрати (Fixed cost) – це витрати підприємства, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється зі зміною об’єму виробництва. До них відносять затрати, пов’язані з використанням споруд, машин і виробничого устаткування, орендну плату, на ремонт капіталу, а також адміністративні витрати (зокрема, на оплату праці мінімально необхідної кількості працівників).

Окрім постійних, у короткостроковому періоді  виділяють також змінні витрати, величина яких залежить від зміни  об’єму виробництва.

Змінні витрати (variable cost) – це витрати, величина яких змінюється в залежності від збільшення чи зменшення обсягу виробництва. До них відносять витрати на сировину, електроенергію, допоміжні матеріали, оплату праці. У початковий період організації виробництва зміні витрати ростуть більш швидкими темпами, ніж обсяги виготовленої продукції. У міру досягнення оптимальних розмірів виробництва відбувається відносна економія змінних витрат. Однак подальше розширення виробництва призведе до нового зростання змінних витрат, коли збільшення обсягу випуску потребує більш швидкого росту витрат порівняно з ростом виробництва.

Загальні витрати (Total cost) – це сукупність постійних та змінних витрат фірми у зв’язку із виробництвом продукції у короткостроковий період:

     

 [3, c. 198]

 

Підприємство  не може бути байдужим до інформацію про  витрати на одиницю продукції. Її можуть надати середні витрати, тобто  витрати в розрахунку на одиницю  продукції.

Середні загальні витрати (average total cost) – це загальні витрати на одиницю виробленої  продукції:

Середні постійні витрати – постійні витрати на одиницю продукції:

Середні змінні витрати – це змінні витрати на одиницю продукції:

[1, с. 236-237]

Обчислення  середніх витрат має важливе значення для теорії фірми. Порівняння середніх загальних витрат з рівнем цін  дозволяє визначити величину прибутку, що дозволяє вибрати правильну стратегію  і тактику в діяльності фірми. Використовують також поняття граничних  витрат фірми.

Граничні витрати (marginal cost) - це приріст сукупних витрат, викликаний нескінченно малим збільшенням виробництва. Під граничними витратами зазвичай розуміють витрати, пов'язані з виробництвом останньої одиниці продукції:

З цієї формули  видно, що постійні витрати не впливають  на величину граничних витрат. Граничні витрати – похідна тільки від змінних витрат.

На рис. 1 з урахуванням уявних даних про  діяльність деякої фірми  зображені графіки TC, VC, FC, на основі яких побудовані криві MC, AC, AVC у короткостроковому періоді.

Рис. 1 залежність кривих ATC, AVC, AFC, MC від конфігурації кривих TC, VC, FC.

Для дослідження  цього впливу слід скористатися функцією витрат:

де  r – ціна одиниці капіталу;

w – годинна ставка заробітної плати.

Як зазначалося, загальні витрати збільшуються зі зростанням обсягу виробництва. Оскільки у короткостроковому  періоді постійні витрати залишаються  незалежними від обсягу випуску, то на зростання загальних витрат у міру його збільшення впливають  тільки змінні витрати. Міра зростання  сукупних і змінних витрат при  збільшенні обсягу випуску залежить тільки від сили дії закону граничної продуктивності змінного ресурсу.

Якщо враховувати, що у короткостроковому періоді  підприємство має один змінний ресурс – працю (тобто якщо фірма хоче збільшити обсяг виробництва, вона наймає більше працівників). Якщо граничний  продукт праці (MP_L) з кожною додатковою одиницею залученої праці зменшується стрімко, то затрати змінного ресурсу теж мають швидко зростати, щоб забезпечувати приріст обсягу виробництва. Отже, стрімко зростають змінні та загальні витрати. Якщо ж повільно, то і затрати зростають повільно.

Математично цей зв'язок виводиться так:

З формули  граничного продукту:

Підставимо  значення з другого рівняння :

Замість підставимо :

Дане рівняння показує, що в короткостроковому  періоді граничні витрати прямо  пропорційно залежать від ціни змінного ресурсу та обернено пропорційно  – від його граничного продукту.

Закон спадної  граничної продуктивності змінного ресурсу показує також залежність між середніми і змінними затратами  та його середньою продуктивністю. Ця залежність виводиться таким чином:

 

Якщо врахувати, що середній продукт змінного ресурсу  розраховують:

Таким чином:

[1, с.240]

Якщо ставка заробітної плати залишається незмінною, то середні змінні затрати перебувають  в оберненій залежності від величини граничного продукту праці. Низький  є свідченням високих середніх затрат праці. Він потребує збільшення затрат праці для забезпечення більшого обсягу виробництва, а тому й зростання змінних та загальних витрат. Якщо високий, це свідчить про недостатню чисельність найманих працівників.

Таким чином, динаміка граничних ті середніх затрат підприємства є інформаційною основою  для менеджменту в прийнятті  рішення про доцільність чи недоцільність  подальшого розширення виробництва  на основі мінімізації витрат.