Виробництво як визначальний фактор задоволення потреб суспільства

      Натуральне (лат. natura - природа) виробництво - тип господарства, в якому матеріальні блага виробляють засобами ручної праці здебільшого для споживання всередині господарства, для задоволення потреб виробників             [3, c.140].

      Водночас за натурального господарства деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі тощо) обмінювалися на ринку як товари, існували як гроші. Але такий обмін відігравав другорядну роль.

      Виробничі відносини не мали характеру (не набували форми) відносин між речами, а були прозорими, тобто безпосередніми відносинами між самими людьми.

      Навіть експлуатація в антагоністичних формаціях, де панувало натуральне виробництво, відбувалася у зримих, грубших і брутальних формах. Вона базувалася на позаекономічному примусі, па нідносипах особистої залежності персонального характеру. Найбільшого розвитку натуральне виробництво набуває за феодалізму.

Із встановленням  і розвитком феодального способу  виробництва натуральної форми набував привласнюваний феодалом додатковий (у вигляді відробної ренти, виконання повинностей, ремонтування й будівництва фортець, мостів, доріг) та необхідний продукт (селянські сім'ї займалися землеробством, скотарством, переробкою отриманих продуктів на готові для споживання вироби).

      Отже, натуральне господарство - це низький рівень розвитку технологічного способу виробництва, який ґрунтується на ручній праці, на основі якого повільно еволюціонувала колективна трудова власність і поступово трансформувалась здебільшого у нетрудові типи економічної власності з притаманними їм методами позаекономічного примусу до праці [3, c.141].

      З розвитком продуктивних сил товарне виробництво поступово витісняє натуральне. Так, у період розпаду феодалізму відробна і продуктова ренти замінюються грошовою, товарний характер цехового виробництва посилюється. Водночас пережитки натурального виробництва зберігаються і за панування товарно-грошових відносин. У багатьох слаборозвинутих країнах натуральні форми виробництва становлять значну, а в деяких - переважну частину економіки.

     Матеріальною  базою виникнення товарного виробництва, а отже, першою важливою його передумовою є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми не лише у сфері безпосереднього виробництва, а й у сфері обміну. Але сам суспільний поділ праці не породжує товарного виробництва.

      Безпосередньою матеріальною основою виникнення і розвитку товарного виробництва є загальний та особливий поділ праці, що забезпечив створення великих матеріально відокремлених сфер виробництва, які функціонують як сукупний суспільний відтворювальний організм за економічного відокремлення виробників внаслідок обміну продуктами праці як товарами.

      Другою важливою передумовою його виникнення є економічна відокремленість виробників, яка після розкладу первіснообщинного ладу виявляється у формі приватної власності па засоби виробництва та результати праці. Внаслідок цього обмін діяльністю і продуктами праці перетворився на товарний. Оскільки приватна власність виражається у двох протилежних за економічним змістом формах (дрібнотоварна, заснована на власній праці, і капіталістична, заснована на експлуатації найманої праці), то й відокремлення має різний характер.

      Економічна відокремленість виробників - власність окремих товаровиробників на засоби виробництва та результати праці, яка дає змогу самостійно вирішувати питання господарської діяльності (що, як і в якому обсязі виробляти) та управління власністю [3, c.142].

     Характер  відокремленості (повна або часткова) залежить від панівного типу власності. З погляду продуктивних сил відокремленість виробництва зумовлюється насамперед неоднорідністю праці. Види праці різняться складністю, різним функціональним змістом - співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці. Відповідно до умов праці виокремлюють працю легку і важку, працю у шкідливих умовах тощо. Оскільки фізичні, духовні здібності та навички людей до праці неоднакові, результативність, ефективність праці окремих осіб відрізняється. З погляду відносин економічної власності відокремленість виробників зумовлює їх прагнення привласнити результати своєї (в умовах простого товарного виробництва) і чужої праці (в експлуататорських формаціях, насамперед за капіталізму).

      Сучасними формами вияву економічної відокремленості товаровиробників є:

     1) приватна власність на засоби виробництва, що базується передусім на чужій праці;

     2) самостійне встановлення обсягів виробництва, цін, розподілу отриманих прибутків тощо;

       3) незалежність в управлінні виробництвом і збутом продукції;

     4) самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів, договорів;

       5) самофінансування, економічний ризик, самоокупність тощо [3, c.142].

       Розрізняють просте  і капіталістичне товарне виробництво. Простому товарному виробництву властиві єдність працівників із засобами виробництва, капіталістичному - їх антагонізм. Просте товарне виробництво базується на власній праці, а капіталістичне - на експлуатації чужої. Продукт праці у простому товарному виробництві належить самому товаровиробникові, а в капіталістичному - власнику засобів виробництва (капіталісту). Просте товарне виробництво є дрібним, розрізненим, у ньому не існує одиничного поділу праці. Його мета – задоволення особистих потреб товаровиробника. Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета - одержання прибутків капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (одна частина вироблених у суспільстві продуктів використовується безпосередньо для особистого споживання, друга йде на ринок), а капіталістичне - загальний. В умовах простого виробництва виготовляються здебільшого матеріальні блага, в умовах товарного - всі види економічних благ.

       Основними ознаками товарного виробництва класичного типу (простого і капіталістичного - лише на нижчій стадії розвитку капіталізму) є: суспільний поділ праці; приватна власність (що базується на власній і чужій праці) на засоби виробництва, зосереджених у руках приватних товаровиробників; економічна відокремленість товаровиробників; економічні зв'язки, між такими товаровиробниками через обмін; стихійний анархічний розвиток. Ці ознаки наповнюються якісно новим змістом на вищій стадії розвитку капіталізму, а стихійність найповніше виявляється за економічних криз.

      Отже, товарне виробництво в сучасних умовах - це виготовлення товарів і надання послуг економічно відособленими виробниками, представлене підприємствами різних і     типів та форм власності в умовах більшості суспільних способів виробництва (крім первіснообщинного) і регульоване державою [3, c.143].

      Просте товарне виробництво в розвинутих країнах поширене в сільському господарстві, роздрібній торгівлі, сфері послуг, лісовому господарстві. У сільському господарстві кількісно переважають фермерські господарства, що базуються на сімейній праці, але більшість товарної продукції виробляють великі капіталістичні компанії. Просте товарне виробництво підтримується ціною подовження робочого дня, великої інтенсивності праці господаря та його сім'ї, відсутності відпусток або їх значного скорочення та інших факторів. Такі підприємства найчастіше стають банкрутами. Через механізм цін, кредитний механізм тощо вони потрапляють в економічну залежність (повну або часткову) від капіталістичних товаровиробників. Водночас прагнення реалізації своїх підприємницьких здібностей, намагання розбагатіти, певні переваги дрібнотоварного виробництва (гнучкість, економія в управлінських витратах тощо) є важливою причиною їх існування.

      Товарне виробництво (просте й капіталістичне) існувало лише приблизно 6-7 тис. років. Його розвиток як форми суспільного виробництва має історичний характер. Це означає, що на зміну цій формі (внаслідок розвитку і поглиблення її внутрішніх суперечностей) прийде розвиненіша, окремі елементи якої вже формуються у передових країнах світу.

       У процесі виробництва люди ставлять певні цілі, прагнуть їх реалізувати і досягти успіху. Зміст цілей залежить від суб'єкта виробничого процесу. Підприємець, природно, націлений на максимально можливий прибуток, найманий робітник — на одержання заробітної плати тощо. Але у процесі взаємодії різних суб’ктів формується об'єктивна спрямованість суспільного процесу виробництва, що може не збігатися з цілями діючих суб'єктів. Виникають відмінності між безпосередніми та опосередкованими, між основною та підпорядкованою цілями тощо [4, c.109].

      Кожен історичний тип суспільного господарства,  спосіб виробництва характеризується специфічною метою. Так, виробництво у первісному суспільстві було спрямоване на забезпечення життєдіяльності общини. Ціль рабовласницького господарства — створення додаткового продукту для рабовласників. Панування капіталістичного господарства передбачає підпорядкування  виробництва одержанню додаткової вартості. Усе це не суперечить тому, що кінцевою метою суспільства є виробництво суспільного продукту для задоволення потреб членів суспільства. Проте така ціль досягається лише через низку опосередкувань як узагальнений і абстрагований від конкретних механізмів результат. Безпосередня і панівна мета може бути навіть протилежна кінцевій меті. Так, прагнення до вищої прибутковості та використання досягнень науково-технічного прогресу врешті-решт призводить до зниження норми прибутку. Призначена для полегшення праці людини механізація виробництва після впровадження конвеєрної системи перетворила людину на механічний придаток до машини. У такому разі вже не машина служить людині, а людина машині [4, c.110].                                                             

        Найпростішим визначенням економічних потреб є необхідність людей у життєвих благах. Повніше економічні потреби можна визначити як ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

      Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. Необхідність задоволення цих по треб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулюй розвиток потреб людини. Задоволення економічних потреб здійснюється у процесі споживання. Спожитий продукт або по слуга народжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб. Завдяки економічним потребам здійснюється взаємозв'язок інтересів, цілей людей, з одного боку, та засобів і умов життя людей — з другого. Потребами і прагненнями для їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами [14, c.40].                                                    

         Економічні потреби — передумова матеріального та духовного виробництва, економічних зв'язків і відносин між людьми. Проте у такому визначенні не враховується їхній зв'язок із економічними інтересами (що стане зрозумілим при з'ясуванні сутності останніх), із мотивами різних видів господарської діяльності та їх початковим формуванням у свідомості людини.

     Тому  економічні потреби — це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

      Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. Необхідність задоволення цих потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Так, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб людини. Такий же діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну. Задоволення економічних потреб здійснюється у процесі споживання. Спожитий продукт або послуга народжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб [14, c.41].

     З боку суспільного способу виробництва  їх розвиток зумовлений, з одного боку, еволюцією, прогресом продуктивних сил, із другого — відносинами економічної власності, впливом реклами, моди та інших чинників.

      Завдяки економічним потребам здійснюється взаємозв'язок інтересів, цілей людей, з одного боку, та засобів і умов життя людей — з другого. Потребами і прагненнями для їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами.

      За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинених країнах світу незавантажені майже 25 % виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, що живуть у бідності й злиденності. Тому там існує можливість значно збільшити виробництво матеріальних благ і послуг та обсяги їх споживання. Платоспроможні (фактичні) економічні потреби – це потреби у формі задоволеного платоспроможного попиту, які визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення. Дійсні економічні потреби — це потреби, що задовольняються за оптимальних розмірів виробництва, у даному випадку — за значного недовантаження виробничих потужностей та армії безробітних. Фактичні економічні потреби виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення [14, c.42].