Види дивідендної політики та її обґрунтування

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Кіровоградський національний технічний  університет

 

                                                                      Факультет обліку та фінансів

                                                                            Кафедра фінансів та планування

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з курсу « Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва»

на тему:

 «Види дивідендної політики та її обґрунтування»

 

 

 

 

 

 

                                                                                                   Виконала:

                                                                                                             студентка групи

                                                                                                 ФК-08-4

                                                                                                             Стеблина Л. Ю.

                                                                                                       Перевірила:

                                                                                                          Руденко М. І.

 

 

 

 

Кіровоград 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Зміст дивідендної політики та фактори її формування

2. Види дивідендної політики та її обґрунтування

3. Різновиди дивідендної політики

 

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної  особи під час розподілу чистого  прибутку між акціонерами і корпорацією. Основною проблемою в розподілі прибутку на той, що розподіляється серед акціонерів, і той, що не розподіляється, є можливість його реінвестування за більш високою ставкою.

У західній літературі відомий  так званий маржинальний принцип  нерозподіленого прибутку. Його сутність полягає в тому, що капітальні проекти, які фінансуються за рахунок нерозподіленого прибутку, повинні приносити вищу ставку прибутку, ніж той капітал, котрий одержують акціонери у вигляді дивідендів. У даному випадку мова йде про альтернативні доходи (opportunity cost — «ціну шансу»), тобто одержання більш високого доходу за альтернативним видом інвестицій.

Підвищена увага вітчизняних  і зарубіжних вчених-економістів  до різних аспектів дивідендної політики визначається рядом обставин. Основні  з них, на наш погляд, сформульовані Д.-К. Шимом і Д.-Г. Сигелом, які відзначають наступне:

- по-перше, дивідендна  політика впливає на відносини  з інвесторами. Акціонери негативно  відносяться до компаній, які  скорочують дивіденди, тому що  пов’язують таке скорочення з  фінансовими труднощами компанії і можуть продати свої акції, впливаючи на зниження їх ринкової ціни;

- по-друге, дивідендна  політика впливає на фінансову  програму і бюджет капіталовкладень  підприємства;

- по-третє, дивідендна  політика впливає на рух грошових  коштів підприємства («компанія з поганою ліквідністю може бути вимушена обмежити виплати дивідендів»);

- по-четверте, дивідендна  політика скорочує власний капітал,  оскільки дивіденди виплачуються  з нерозподіленого прибутку. В  результаті це приводить до  збільшення коефіцієнта співвідношення боргових зобов’язань і акціонерного капіталу [2].

Ключовим елементом  дивідендної політики є категорія  «дивіденд» (dividend, інколи payouts). Дивіденд – частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру  з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Дивіденди, що виплачуються за простими акціями у грошовій формі, можуть бути таких видів:

• регулярні;
• додаткові;
• спеціальні;
• ліквідаційні.

Додаткові дивіденди  корпорація виплачує нерегулярно, за пе-вних обставин, наприклад, у разі одержання прибутку вище очі-куваного.

Спеціальні дивіденди  звичайно пов’язані з певними  подіями, що відбулись у фінансовому  господарстві корпорації.

Ліквідаційні дивіденди  пов’язані з реалізацією частини  майна корпорації і виплачуються як із прибутку, так і за рахунок опла-ченої частини акціонерного капіталу.

Отже, головною метою  розробки дивідендної політики є  встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками та майбутнім його зростанням, що максимізує ринкову вартість підприємства та забезпечує його стратегічний розвиток.

1. Зміст дивідендної  політики та фактори її формування

Розподіл  чистого прибутку підприємства на фонди  споживання розвитку є стрижнем фінансової політики підприємства тому, що пропорції цього розподілу визначають можливості самофінансування суб'єкта господарювання. При цьому варто враховувати, що власники прибуткового підприємства можуть одержати дохід на вкладений у підприємство капітал як безпосередньо у формі виплати дивідендів за результатами роботи за період часу, так і у формі майбутніх доходів, отриманих від зростання вартості активів підприємства (або майбутньої вартості акцій), тобто від капіталізації прибутку, що для власників більш ризиковано, ніж швидке одержання дивідендів.

Дивіденди - це частина чистого прибутку, яку  одержують власники підприємства і  яка розподіляється між ними пропорційно  вкладенням кожного у статутний  капітал. Порядок формування грошового  фонду для виплати дивідендів і розподілу його між власниками диктується організаційною формою підприємства і є найбільш складним для акціонерних товариств. Дивідендами є виплати на вкладені власниками частини паю і прибуток на внески засновників.

Усі питання, пов'язані з виплатою підприємством  дивідендів, регулюються його дивідендною політикою. Дивідендна політика підприємства - це комплекс цілей, інструментів і методів розподілу прибутку на частину, що спрямовується на виплати власникам підприємств усіх форм власності, і на частину, реінвестовану в підприємство з метою максимізації його ринкової вартості.

Основною  метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім зростанням вартості підприємства за рахунок капіталізації прибутку, тобто вкладенням його в подальшу діяльність. Тому слід визнати оптимальною дивідендною політикою таку, що за існуючих об'єктивних обмежень забезпечує баланс між поточними виплатами дивідендів та зростанням вартості бізнесу у майбутньому (для акціонерних товариств це максимізація вартості акцій).

При формуванні ефективної дивідендної політики підприємствам  України потрібно керуватись рішенням „Про затвердження принципів корпоративного управління" від 11.12.04 № 571 та „Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України" від 02.06.03 № 190, затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і розробленими на підставі досвіду корпоративного управління розвинених країн.

Дивідендна політика за змістом складається з ряду послідовних етапів і має вихідним моментом оцінку факторів, що впливають на неї.

1. Зміст дивідендної  політики визначається кожним  підприємством, виходячи з впливу  цілого ряду факторів, які діють  водночас і у протилежних напрямах: одні чинники спонукають фінансових менеджерів збільшувати виплати власникам, тоді як інші - збільшувати рефінансування прибутку на розвиток виробництва. Фактори зовнішнього та внутрішнього для підприємства впливу на вибір дивідендної політики характеризують попит підприємства на інвестиційні кошти, можливість їх отримати та об'єктивні обмеження у розподілі прибутку від державного регулювання економіки. Фактори впливу на інвестиційний розвиток підприємства (на потребу в інвестиційних коштах):

- можливість  розширення діяльності за рахунок  нових інвестиційних проектів  спонукає підприємство надавати  перевагу збільшенню власного  капіталу ніж виплаті дивідендів;

- виникнення  потреби у прискореному завершенні  інвестиційних проектів для зниження фінансових ризиків.

2. Види дивідендної політики та її обґрунтування

 

Залежно від власних стратегічних цілей, акціонерна корпорація може застосовувати наступні види дивідендної політики.

1. Політика «нульового»  дивіденду

Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії. Керівництво такої корпорації фактично будує свою дивідендну концепцію на припущеннях Міллера - Модільяні. Як зазначалося вище, прикладом такої дивідендної політики може служити корпорація «Microsoft», яка взагалі не виплачує дивідендів. Така політика виправдана у випадку корпорації «Microsoft», оскільки ринкова ціна акцій даної компанії понад 10 разів перевищує балансову ціну, тобто ту кількість власного капіталу, яка еквівалентна одній акції.

2. Політика «100%» дивіденду

Ця політика відносно рідко трапляється у практиці діяльності підприємств. Її сутність полягає у виділенні 100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Таким чином, дана політика фактично — антипод «нульової» дивідендної політики. Виділення 100 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не відбувається збільшення власного капіталу компанії, а отже, і не закладається фінансова база для наступного зростання курсу акцій. Така політика може бути виправдана виключно для підприємств, які обмежені у зростанні специфікою своєї діяльності. Наприклад, підприємства, що займаються видобутком корисних копалин.

3. Політика фіксованого дивіденду

Цей вид дивідендної політики досить часто застосовується в практиці акціонерних корпорацій. Вона полягає  у виділенні однієї і тієї самої  абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденцію становити різну величину в різних облікових періодах, то для збереження фіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну та завжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибутку компанії в даному обліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скерувати навіть резервний фонд компанії. Політика фіксованого дивіденду ординарно характерна для привілейованих акцій, проте декотрі корпорації можуть застосовувати її і до звичайних акцій. Позитивний аспект такого застосування — наближення звичайних акцій за своїми характеристиками ризику до привілейованих акцій при ординарній наявності в них, як і в усіх інших звичайних акцій, права на участь в управлінні компанією.

4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами

Такий тип дивідендної  політики дуже подібний до попередньо наведеного. Проте політика фіксованого  дивіденду з преміальними виплатами  передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. Такі преміальні виплати, як правило, — позитивний чинник для курсу цінних паперів корпорації, оскільки відповідно до деяких теорій поведінки інвесторів на фондовому ринку останні чекають позитивних змін у дивідендній політиці.

5. Політика  виділення на дивіденди фіксованого  відсотка з прибутку