Відтворення населення і його характеристики (показники)

— встановлення рівноважних ставок заробітної плати;

— сприяння зайнятості населення;

— задоволення інтересів  суб'єктів ринку праці.

На ефективне функціонування ринку праці впливає значна кількість  факторів, основними з яких є:

— самостійність  та незалежність суб'єктів ринку праці на основі їх економічної відповідальності. Продавець має самостійно, без примусу обирати сферу і місце своєї діяльності, покупця, ціну на свій товар і таке інше. Покупець має право застосовувати самостійно визначені або обрані ним методи оцінки робочої сили, визначати професійні та фізичні здібності потрібних йому працівників, пропонувати ціну (оплату праці). Але разом із тим і продавець, і покупець мають усвідомити, що в умовах ринку крім привласнення досягнень економічної свободи ще треба нести й економічну відповідальність, яка полягає у виконанні домовленостей між ними про ціну товару (робочої сили), його розвиток, соціальний захист тощо;

— рівноправність партнерів на ринку праці, яка базується на системах договорів і угод, виконання яких гарантується законами і заходами правової та економічної відповідальності. Відповідно до чинного законодавства (в Україні це Кодекс законів про працю) основою відносин партнерів на ринку праці є трудовий договір. За трудовим договором сторони мають виконувати взаємні економічно-правові зобов'язання: працівник повинен підвищувати свою кваліфікацію і професійну компетентність, виконувати вимоги технологій, правил, норм, нормативів з охорони праці, режиму роботи і внутрішнього розпорядку, умови збереження комерційної таємниці, користування майном, а підприємець — виплачувати заробітну плату відповідно до кількості та якості виконаної роботи і встановленого державою мінімуму, забезпечувати умови праці і соціального захисту працівника тощо;

— наявність  конкуренції на ринку праці: має  бути достатньо продавців і покупців робочої сили для забезпечення конкуренції  між власниками робочої сили за право  зайняття робочого місця і роботодавцями  за залучення робочої сили;

— баланс між  робочими місцями, сукупною пропозицією  робочої сили та грошовою масою заробітної плати. Цей фактор є досить важливим. При порушенні такого балансу, як правило, виникає соціальна напруженість і, навіть, руйнування ринку. Якщо робочих місць більше ніж запропоновано робочої сили відбувається скорочення матеріального виробництва, знижується якість робочої сили і заробітна плата, погіршується економічний і соціальний стан працівників і суспільства в цілому. За надмірної кількості пропозицій робочої сили виникає безробіття. Порушення товарного виробництва, неефективність нормативних документів і менеджменту зумовлюють зниження грошової маси заробітної плати, що призводить до масового зубожіння працівників, погіршення їх соціальних умов тощо;

— єдність ринку  праці з іншими ринками. Зрозуміло, що власник робочої сили повинен  мати можливість її якісно вдосконалювати, іншими словами одержати освітні  та інші види послуг. З часом у  людини виникає потреба в покращанні житлових умов, придбанні побутової техніки, організації відпочинку, навчанні і вихованні своїх дітей та ін. Для цього необхідне ефективне функціонування ринків житла, товарів і продуктів, освіти, сервісу тощо. 

3.Структура доходів  населення.

Вартість робочої  сили є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.

Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє  собою важливу складову загальної  соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення  є характеристиками рівня життя  й економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення — це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Розрізняють грошові  і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок  оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів  від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо.

Оплата праці — це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначає рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати — один із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької  діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.

Рівень доходів  і заробітної плати осіб найманої праці, пов’язаних з малим бізнесом, вищий, ніж у середньому по народному  господарству або промисловості.

Недержавні організації, особливо малі і середні, самостійно працюють на ринку, забезпечуючи зайнятість громадян без фінансової участі держави. Проте виникають певні проблеми, пов’язані з формуванням доходів, оплатою праці, розвитком соціально-трудових відносин.

Особливостями формування доходів осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і  малим бізнесом, є:

• нестійкість отримуваного доходу, оскільки справа ведеться на свій ризик;
• частина прибутку використовується на особисте споживання, частина може бути використана на інвестиції і розширення справи, якщо є можливість збуту продукції або наданих послуг;
• часто відсутній соціальний захист населення (не оплачується лікарняний лист, відпустка, не здійснюється оформлення на роботу, не робляться відрахування до небюджетних фондів);
• проблеми умов праці, її інтенсивності вирішуються, як правило, без урахування чинних норм.

Доходи населення  від власності включають:

• проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Держбанку України і Зовнішеконбанку;
• виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Держбанком і кредитними організаціями;
• завчасну компенсацію за вкладами громадян;
• доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Подальший розвиток мають доходи від придбання засобів  виробництва в приватну власність  і ведення індивідуальної трудової діяльності.

У сучасних умовах в нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, це — прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також  трансферти в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

де: Др — доходи реальні;

Дн — доходи номінальні;

Іц — індекс споживчих цін.

Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім’ї, окремого індивідууму, зростання  яких за умови незмінних цін і  податків (або їх меншого підвищення порівняно зі збільшенням доходів) свідчить про підвищення можливостей задоволення потреб.

Сукупний дохід  охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних  надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, в сукупний дохід входить вартість безплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров’я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо)

Грошові і сукупні доходи поділяються на загальні і чисті.

Загальні містять  усі надходження, і розраховуються до сплати податків і обов’язкових платежів.

Чисті доходи населення  — це результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються  після здійснення зазначених платежів.

Чисті доходи коригуються  з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

До скоригованих чистих доходів відносять чисті  доходи і сальдо натуральних трансфертів.

До доходів  населення також належать кошти, які взяті у нього в борг.

Кінцеві доходи включають скориговані чисті доходи і чисті борги населенню.

Відношення суми кінцевих доходів до чисельності  населення являє собою середньодушовий  грошовий дохід.

Рис. 3.1. Структура сукупних доходів населення

Дедалі більшого значення сьогодні набуває визначення доходів домашніх господарств, що необхідно  для адресної допомоги населенню, раціонального  оподаткування.

Домашнє господарство — один із суб’єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими і грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.

Найчастіше домашнє  господарство за кількістю членів збігається з сім’єю. Сім’я — це споріднені особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. Проте в деяких випадках домашнє господарство може складатися з кількох сімей, а також використовувати найману працю.

Бюджет сім’ї складається з двох частин — дохідної і витратної. На доходи і витрати сімей впливають фактори, обумовлені типом сім’ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців тощо, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового характеру, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо.

У структурі  джерел сукупного доходу сімей (як і  особистого, і всього населення) за останні роки відбулися певні  зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження; збільшується питома вага доходів від особистого підсобного господарства, питома вага інших джерел також має тенденцію до зростання.

У структурі  сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут.

Використання  сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

• споживчі витрати;
• податки, збори, платежі;
• інші витрати;
• накопичення.

У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина  — на споживання послуг. На структуру  споживання впливає не тільки зростання  грошових доходів, а й зміни структури населення, підвищення його освітнього і культурного рівня.

Залежно від  джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові.

За визначенням  МОП, трудовий дохід — це дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості. Слід розрізняти також трудові доходи від основної роботи за наймом і доходи від вторинної зайнятості.