Відтворення населення і його характеристики (показники)

1. Відтворення  населення і його характеристики (показники)

Відтворення населення  — це історично і соціально  економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. 
У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими. 
Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.

Природний рух  населення — це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення. Чисельність і склад населення змінюється також в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо). Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану зі зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграцією — прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зокрема значну її частку становить рух населення з сіл у міста (або навпаки) у пошуках заробітку.

Соціальний рух  населення виявляється у зміні  освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне  нове покоління людей відрізняється  від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною  структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Особливо звертаємо  увагу на економічний рух населення, що пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають або припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення  взаємозалежні та взаємопов'язані. У сукупності вони визначають чисельність і якісні характеристики населення.

У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).

Традиційний тип  відтворення характеризується високою  нерегульованою народжуваністю і високою  смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). В результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає частка молодих людей. Цей тип характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Сучасний тип  відтворення обумовлений соціально-економічним  розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.

Розрізняється три режими відтворення населення: розширене, просте, звужене. Розширене  відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності. Звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення, що ми і спостерігаємо зараз в Україні.

Особливості історичного розвитку України сильно вплинули на динаміку чисельності всього населення, і зокрема ресурсів для  праці. В XX ст. життя всіх поколінь і  практично кожної людини було стривожене і погіршене тяжкими драматичними подіями як перша і друга світова та громадянська війни, індустріалізація, колективізація, голодомори, масові репресії, участь у військових конфліктах (зокрема, в Афганістані), чорнобильська трагедія, глибока криза 90-х років. В результаті не лише гинула або ставали інвалідами тисячі і навіть мільйони молодих здорових людей, але і різко зменшувалася народжуваність, деформувалася статево-вікова структура населення. Тому відтворення населення і ресурсів Для праці в Україні відбувалося і відбувається не рівномірно, а хвилеподібно": певні підйоми змінюються глибокими  падіннями.                                                                        

 Відтворення ресурсів для праці — це процес постійного і безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. 
Оскільки ресурси для праці є частиною населення, то і відтворення ресурсів для праці відображає стан і характер відтворення населення як частина цілого. Динаміка чисельності всього населення визначає динаміку чисельності економічно активного населення, але ця залежність не проста. Тобто збільшення (зменшення) чисельності населення призводить до збільшення (зменшення) чисельності трудоактивного населення лише за інших однакових умов, а в реальному житті, під дією різноманітних причин ці зміни відбуваються не одночасно і не в однаковому масштабі. 
Наприклад, народження дітей збільшує кількість населення одразу, а кількість ресурсів для праці — лише через 15 — 20 років, і то за умови, що ці люди стануть економічно активними. Смертність непрацездатних людей зменшує кількість населення, але не змінює ресурси для праці. При незмінній кількості населення ресурси для праці можуть значно збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зростання (спадання) трудової активності населення, наприклад внаслідок зміни рівня життя.

У відтворенні  ресурсів для праці, як і у відтворенні  всього населення, розрізняють види руху, типи і режими.

Природний, міграційний і економічний рух  населення впливає на кількісні  характеристики ресурсів для праці, соціальний — на якісні. Кожен вид руху обумовлюється дією численних різноманітних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави.

На етапі переходу до ринкових відносин відбулося безпрецедентне зростання кількості економічно активного населення. Але кардинальна відмінність цього етапу демоекономічного розвитку України від радянського періоду полягає не в темпах приросту чисельності трудоактивного населення, а в структурі цього приросту. Раніше основним фактором приросту був природний рух населення, а в "перехідний період" приріст майже повністю викликаний економічними чинниками. Таке різке зростання трудової активності пояснюється передусім зниженням рівня життя населення та зростанням економічних потреб, в результаті чого до праці залучаються люди, які раніше не мали необхідності заробляти. Причому оскільки радянська епоха загальної зайнятості майже не залишила резервів поповнення робочої сили працездатного віку, джерелом цього поповнення стали пенсіонери та молодь, яка все частіше відмовляється від освіти на користь заробітків або поєднує освіту з трудовою діяльністю. Цей приклад наглядно засвідчує, що відтворення ресурсів для праці, хоча і має в основі відтворення населення, проте визначається специфічними законами. 
Типи відтворення ресурсів для праці порівняно з типами відтворення населення мають різне смислове значення. Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їхньої чисельності без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов'язаний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращанням здоров'я та розумових здібностей тощо, що означає нарощення трудового потенціалу. 

2.Ринок  праці: сутність, зміст і функції

Ринок праці – це система соціально-економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів між сторонами, що беруть участь на ринку праці, з приводу організації, використання і оплати найманої праці.

Економічна сутність будь-якого ринку розкривається  через його економічну структуру. Найважливішими елементами ринку праці є товар, попит, пропозиція, ціна робочої сили.

Поряд із загальними для  всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Ці особливості ринку праці обумовлені специфікою товару “робоча сила”.

Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, досвіду, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг. У ринковій економіці робоча сила стає товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який називається наймання на роботу, а працівник – найманим працівником.

Ринок праці відрізняється  від інших ринків цілим рядом  особливостей: специфічний сам “товар”, що тут продається і купується, тобто робоча сила. Продаж товару “робоча сила” не відмежовується від людини, а лише використовуються її здатності, навички, досвід, кваліфікація згідно з умовами договору про найм, попит на працю є похідним від попиту на товари, послуги, які виробляються з використанням цієї праці.

Попит за своїм економічним  змістом характеризує обсяг і  структуру загальної потреби  на робочу силу, яка забезпечена  робочими місцями, фондом оплати праці  й життєвими коштами. Попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, що виробляють працівники. Це відрізняє його від попиту на ринках споживчих товарів.

Пропозиція на ринку праці – це контингент працездатного населення, який пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. Тобто пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

На пропозицію на ринку  праці впливає демографічна ситуація, рівень економічної активності населення, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

На ринкову пропозицію праці впливають якісні параметри  робочої сили, і передусім відповідність  професійно-кваліфікаційної структури робочої сили структурі робочих місць.

Кон’юнктура на ринку праці – це співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією. Вона визначає ставки заробітної плати на конкурентні види праці та рівень зайнятості населення.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон’юнктури ринку праці:

· трудодефіцитна – попит перевищує пропозицію. На ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

· трудонадлишкова – пропозиція перевищує попит, існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

· рівноважна – попит на працю відповідає її пропозиції.

Кон’юнктура ринку праці  складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення.

Ринок праці виконує  такі функції: суспільного поділу праці,  посередницьку,ціноутворюючу,стимулюючу,оздоровчу, розподільчу 

соціальну.

Водночас є функції, які реалізуються державою і складають  основу державної соціальної політики. Це такі функції, як матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих умов для розвитку соціальної інфраструктури малого бізнесу, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо.

Теоретичний фундамент  вивчення ринку праці був закладений представниками класичної школи  економічної науки. Так, один із її представників, а саме Адам Сміт, довів, що обсяг  зайнятого населення в економіці країни визначається величиною середньої ставки заробітної плати одного робітника. Якщо середня ставка заробітної плати зростає, зменшується можливість забезпечення повної зайнятості. Інший представник цієї школи — Девід Рікардо обґрунтував положення про залежність розмірів заробітної плати від пропозиції праці. Залежність проявляється у тому, що збільшення заробітної плати вище мінімального рівня, необхідного для нормального відтворення населення, веде до зростання пропозиції праці, а це, у свою чергу, впливає на зниження заробітної плати. Сучасник Девід а Рікардо, французький економіст Жан-Батист Сей, сформував ринковий закон взаємодії попиту і пропозиції та досягнення рівноважної ціни на предмет купівлі-продажу, у тому числі й на працю. Наприкінці XIX—XX ст. теорія ринку праці розглядалась у різноманітних дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних учених-економістів.

Під ринком праці слід розуміти систему взаємовідносин між  покупцями (роботодавцями) та продавцями (працездатне населення) робочої  сили, які сприяють розміщенню людських ресурсів у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва та обігу.

Роботодавці та працездатне  населення є основними суб'єктами ринку праці.

Головним завданням  ринку праці є забезпечення оптимальної  мобільності працездатного населення і задоволення попиту та пропозиції на робочу силу.

Досягнення цього завдання здійснюється через виконання ринком, праці таких функцій:

— забезпечення конкурентного  середовища серед суб'єктів ринку  праці;