Валовий внутрішній продукт, національний дохід

Рента містить доходи, які отримують домогосподарства та фірми, що забезпечують економіку ресурсами власності. Прикладами ренти є щомісячні платежі орендарів землевласникам і щорічні орендні платежі фірм-наймачів за користування офісними площами.

Процент стосується виплат грошового доходу, який здійснює приватний бізнес постачальникам грошового капіталу. Він містить такі статті: виплата процентів домогосподарствам на депозит, на сертифікати депозитів, на облігації корпорацій. Процентні виплати, що здійснює держава вираховуються з процентного доходу. Це стається внаслідок того, що ці проценти виплачуються у відповідь на залучення засобів на такі державні витрати, як національна оборона, різноманітні соціальні програми, перерозподіл доходів, тобто на не комерційні задачі державного управління.

До доходів некорпоративного сектора відноситься прибуток, що розпадається на види рахунків: одна частина називається доходом на власність, а друга – прибутками корпорацій. Дохід некорпоративного сектора стосується чисто доходу підприємств, що перебувають в одноосібній власності, а також партнерств.

Прибутки корпорацій розподіляються на податки на прибутки корпорацій (певну частину прибутку отримує уряд у вигляді податків на прибуток корпорацій); дивіденди (частина  прибутку корпорацій виплачується акціонерам у вигляді дивідендів); нерозподілений прибуток корпорації (частина прибутку, що залишається після сплати податків на прибуток та дивідендів). Цей нерозподілений заробіток корпорацій разом з нарахуваннями на відновлення спожитого капіталу інвестується відразу або в майбутньому на створення нових заводів чи купівлю устаткування, збільшуючи реальні активи фірм-інвесторів.

Непрямі податки  на бізнес ділові підприємства розглядають як витрати виробництва і додають до цін на продукти. Такі податки містять загальний податок з продажу, акцизи, податки з майна підприємств, ліцензійні платежі та митні збори. Ці проценти непрямого податку повинні бути виплачені державі, перед тим як отримуваний дохід буде виплачений у вигляді заробітної плати, рентних платежів, процента і прибутку.

Другим видом витрат, непов’язаних з виплатою доходу, що входять до загального обсягу продукції є амортизація. Фактичні видатки на купівлю капітальних благ та їх продуктивний строк служби не потрапляють в один і той ж період обліку. Щоб не допустити заниження прибутку, отже, і всього доходу в період купівлі та завищення прибутку, а також загального доходу в наступні роки. Щорічні відрахування, які показують обсяг капіталу, спожитого у ході виробництва в окремі роки називають “ амортизацією ” . Амортизація – бухгалтерський запис, призначений для точного звіту про дохід у вигляді прибутку і, отже, про загальний дохід фірми в кожному році.

Виходячи з наших  цілей значення цього виду витрат полягає в тому, що ця частина  доходів підприємницького сектору  не може використовуватися для розрахунків з постачальниками ресурсів. Частина цих доходів – а саме: частина вартості виробництва – є витратами виробництва, що зменшують прибуток компаній. Проте, на відміну від інших витрат виробництва амортизація не збільшує чийогось доходу. Мовою фізичних товарів і послуг споживання капіталу означає, що частину ВВП даного року потрібно відкласти для заміщення машин та устаткування, зношених у процесі виробництва. Отже, не весь ВВП можна спожити як дохід суспільства, не зменшуючи при цьому запас виробничих потужностей.[9,ст.55-63].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Суть і джерела виробництва

національного доходу, його форми

Національний дохід  — це сукупність коштів, за рахунок  яких існує та розвивається суспільство  та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.

Національний дохід суспільства  виступає одним з найважливіших показників функціонування економіки як єдиного цілого. Поряд із сукупним суспільним продуктом та валовим національним продуктом він відіграє важливу роль у макроекономічному аналізі. Це пов`язано з тим, що саме у національному доході відбиваються  найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов`язані з рухом суспільного багатства, а також результати та структура суспільного відтворення за певний час. Рух національного доходу послідовно охоплює всі фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Дослідженню джерел та економічної природи національного доходу, механізмів обміну, принципів розподілу та використання належить одне з провідних місць у світовій економічній теорії.

Першою в історії економічної науки спробою аналізу доходів капіталістичного суспільства та їх розподілу став складений у 1664 р. англійським економістом У. Петті баланс доходів та видатків населення Англії. Але при цьому науковець виходив не з умов виробництва, а з розподілу його продукції. У. Петті розглядав національний дохід як суму доходів, одержаних населенням від землі, капіталів, будинків за рахунок трудових зусиль.

Другу спробу обчислення балансу доходів  і видатків населення Англії здійснив у 1688 р. Г. Кінг. Проте, як і У. Петті, він не бачив різниці між доходами учасників матеріального виробництва та зайнятих у невиробничій сфері. Тому за Г. Кінгом творцями національного доходу виступали групи та верстви суспільства, які одержували більші доходи. Але Г. Кінг, на відміну від У. Петті, обчислив не лише сальдо доходів і видатків населення, а й обсяг нагромадження.

Свій внесок у теорію національного  доходу зробили й фізіократи. Так, в “економічних таблицях” Ф. Кене (1758 р.) уперше було відображено рух  сукупного  суспільного продукту одночасно у вартісній та натурально-речовій формах. Але оскільки фізіократи помилково вважали єдиною продуктивною галуззю сільське господарство, вони не зуміли розв`язати проблему суспільного відтворення у цілому.

Класики буржуазної економії А. Сміт і Д. Рікардо не бачили відмінностей між виробничим та особистим споживанням, а тому вважали, що вартість сукупного суспільного продукту зводиться до доходів і не виключає перенесену на продукт вартість спожитих засобів виробництва. На аналогічних позиціях стояв швейцарський економіст Сісмонді, який ототожнював річний сукупний суспільний продукт і національний дохід.

У світовій економічній теорії класичного та посткласичного періоду чітко  простежуються два основні методологічні  підходи до аналізу національного доходу: об`єктивістсько-класичний, до якого належить і марксистський, та суб`єктивістський, який включає пострікардіанські та сучасні економічні школи.

Засновники об`єктивістського напряму  класичної політичної економії поділяли вихідний принцип — матеріальну суть національного доходу. Вони вважали, що останній може бути лише потоком нових товарів і послуг, вироблених у суспільстві протягом певного часу. Цю точку зору поділяли А. Сміт і Д. Рікардо. На аналогічних позиціях стояв і К, Маркс, який істотно поглибив концепцію чистого доходу Рікардо.

За суб`єктивістською методологією суспільне відтворення трактується  як виробництво корисності, а послуги  як такі, що беруть участь у створенні  національного доходу, а тому впливають  на його розмір. Так, за визначенням А. Маршала, матеріальні та нематеріальні блага, у тому числі різні послуги, які виробляються працею та капіталом країни, становлять національний дохід.

Проте, згідно з цим підходом, національний дохід розглядається як вартість новостворених лише у сфері матеріального виробництва товарів і послуг. Цим відкидається та частина національного продукту та національного доходу, яка створюється у сфері нематеріального виробництва або послуг. Проте відомо, що зараз у сфері послуг у деяких країнах створюється від 1/5 до 1/3 і більше національного продукту.

 На відміну від цього, за  концепцією корисності до складу  національного продукту та національного  доходу входять й блага, які  створюються у нематеріальному  виробництві та сфері послуг. Отже, цей підхід дає змогу точніше оцінити результати економічної діяльності суспільства. Водночас його прихильники  не розрізняють послуг, які входять до складу національного продукту, та ті з них, які відшкодовуються за рахунок останнього.[11,ст.268-274]

Отже, у чистому вигляді  жодна з розглянутих концепцій  не розкриває змісту національного  доходу. Очевидно, що пошук відповіді  на це запитання передбачає узгодження багатьох концепцій з урахуванням  реальної практики.

З вказаного випливає, що національний дохід як економічна категорія — це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з приводу відтворення новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Створений протягом певного  часу національний дохід — це по суті економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливості суспільства. [10,ст. 308-314]

Показники чистого  продукту та доходу. Щодо показників продукту та доходу важливо також розрізняти поняття “валовий” та “чистий”, і ось чому. Частина інвестицій, а саме та, що заміщує спожитий спожитий основний капітал (амортизація), не є джерелом накопичення національного багатства. Ця частина інвестицій спрямовується на підтримання в незмінному стані наявного виробничого потенціалу країни. Звідси ми отримуємо наступні співвідношення: чистий внутрішній продукт дорівнює валовому внутрішньому продукту за відрахуванням амортизації; чистий внутрішній дохід – валовий внутрішній дохід мінус амортизація; чистий національний продукт – валовий національний продукт мінус амортизація; чистий національний дохід – валовий внутрішній дохід мінус амортизація.

Особистий дохід. Досить широке використання в системі національних рахунків має ще один показник, що характеризує національний дохід. Це показник особистого доходу. Особистий дохід (отриманий дохід) та національний дохід, чи, іншими словами, чистий національний дохід (зароблений дохід) відрізняються один від одного тому, що частина заробленого доходу – відрахування на соціальне страхування (податки на соціальне страхування), податки на прибуток корпорацій і нерозподілений прибуток корпорацій – фактично не потрапляє до домашніх господарств. Навпаки, частина доходу, що потрапляє в домашні господарства, - скажімо, трансфертні платежі – не є результатом праці. До трансфертних платежів належать виплати по страхуванню за віком та від нещасних випадків, а також допомога безробітним, що базуються на різних соціальних програмах; пенсії ветеранам, державні стипендії студентам, проценти по державним цінним паперам тощо.

Особливо сприятливі умови для збільшення національного  доходу, як показує досвід, створює  перехід до переважно інтенсивного, фондозаощаджуючого типу економічного зростання, коли поряд із підвищенням продуктивності праці та економією робочого часу знижується і суспільна “ціна” кожної одиниці національного доходу. Останню у загальному плані можна визначити за допомогою формули ефективності суспільного виробництва (ЕФ):

ЕФ = НД/ЗП,

де НД — національний дохід, вироблений, наприклад, за рік; ЗП — затрати суспільної праці на його виробництво.

Цей показник можна визначати  і як відношення приросту національного  доходу до приросту матеріальних затрат, або затрат на оплату праці, зайнятих у матеріальному виробництві.

Підвищення ефективності виробництва означає, що зростання  національного доходу відбувається не будь-якою ціною, а за рахунок  більш раціонального, економічного, екологічно сприятливого використання всіх ресурсів, тобто з мінімумом  затрат.

Фактори зростання національного доходу

 

1.Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виробництва.

2. Підвищення продуктивності праці.

3. Економія на постійному капіталі.

Суспільство, якщо воно хоче продовжувати існувати, не має права  використовувати вироблений річний сукупний продукт на особисте споживання. Частина продукту, яка відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна повернутись у виробництво й тим забезпечити його безперервність. Це так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року заново, що ми назвали національним доходом, може піти на задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.               

Отже, національний дохід - це джерело, яке забезпечує існування й розвиток суспільства. Тому, щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни. Як же цей розподіл відбувається?

   Результатом національного  виробництва виступає суспільний  продукт. Вартість його складається  з двох частин: старої перенесеної  вартості й нової вартості, створеної  в процесі виробництва даного  продукту. Стара перенесена вартість повертається знову до виробництва у вигляді фонду зміщення (на відновлення споживчих засобів виробництва), що забезпечує просте відтворення, а новоутворена вартість, яка отримала назву національного доходу, використовується суспільством на особисте споживання й розвиток виробництва[2,ст. 195-203]