Валютне ліцензування комерційних банків в Україні, його необхідність та види

     Державне  регулювання і контроль валютних відносин полягає в ліцензуванні валютних операцій, встановленні обов'язку декларування валютних цінностей, включає  в себе встановлення обмежень у здійсненні валютних операцій та інше. Основи валютного  регулювання та валютного контролю були закладені з прийняттям Декрету  Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання  та валютного контролю» , в якому  встановлювався режим здійснення валютних операцій на території України, права  та обов'язки суб'єктів валютного  ринку, відповідальність за порушення  валютного законодавства, а також  повноваження державних органів  управління і функції банків та інших  кредитно-фінансових установ України  в регулюванні валютних операцій, а також запроваджувався режим  їх ліцензування.  

Ліцензування (під ним мається на увазі і  надання письмових дозволів) застосовується в Україні до всіх банківських  операцій і має на меті підвищення надійності та стабільності банківської  системи України, недопущення на ринок банківських послуг України  та світові валютні ринки комбанків  та банківських установ, умови діяльності яких не відповідають встановленим Національним банком України (далі - - НБУ) обов'язковим вимогам. (Слід зазначити, що ліцензування банківських і, зокрема, валютних операцій здійснюється не у кожній країні. В США, наприклад, право на валютні операції мають всі створені банки, в Японії і Франції — лише певні банки). Таким чином, система ліцензування валютних операцій виконує такі функції: є засобом контролю за валютними операціями банків; спрямована на підвищення рівня банківської системи, її надійності і стабільності; слугує засобом захисту інтересів кредиторів і вкладників банку; є свідченням відповідності банку стандартам НБУ.

     Ліцензування  запроваджене банківським та валютним законодавством і на сьогоднішній день ним передбачено видачу банківських  ліцензій, письмових дозволів, ліцензій на здійснення окремих операцій, а  специфічно у валютній сфері —  генеральних та індивідуальних ліцензій, які в сукупності становлять систему  дозволів НБУ. Сама по собі кількість  їх різновидів викликає необхідність з'ясування їх співвідношення. Вже навіть термінологічно така кількість різновидів уявляється непереконливою. Так, для  можливості здійснення валютних операцій видається письмовий дозвіл, хоча для окремих операцій банківських  корпорацій такий дозвіл називається  ліцензією. Термін «письмовий дозвіл»  вживається немовби для проведення різниці з усними дозволами, однак  таких в банківській справі не існує.  

     До  того ж, Декрет Кабінету Міністрів України  «Про систему валютного регулювання  і валютного контролю» містить  такі поняття як генеральна та індивідуальна  ліцензія. Ці ліцензії видаються банкам (генеральна) та іншим фінансово-кредитним  установам, а також юридичним  особам, суб'єктам підприємницької  діяльності на здійснення разових валютних операцій (індивідуальна ліцензія). Однак для банківських валютних операцій таким документом нині є  письмовий дозвіл — документ, який видає Національний банк у порядку  і на умовах, визначених Законом  України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок  видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій , на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність». Водночас п. 5.З. названого Положення встановлює, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог шодо одного чи кількох напрямів діяльності. Тому зараз режим ліцензування валютних операцій виступає у формі письмових дозволів, але в банківському законодавстві вживаються поруч терміни «ліцензія» та «письмовий дозвіл». Практично головним інструментом в наданні дозволів на валютні операції став письмовий дозвіл, а ліцензія з'являється лише на початку банківської діяльності як загальний дозвіл. Ліцензії і письмові дозволи охоплюють різні сфери банківських відносин і питання про суперечність між ними і можливість видачі того чи іншого документа у певному випадку не виникає — вони застосовуються в різних ситуаціях.   

     В загальновживаному розумінні ліцензія — це дозвіл, що видається відповідним  спеціально уповноваженим державним  органом на здійснення певних видів  діяльності.  

     Система ліцензування банківських операцій визначена законодавством, зокрема, законами «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України»  і охоплює видачу ліцензій та письмових дозволів банкам, суб'єктам  підприємницької діяльності та фізичним особам. Порядок і умови їх видачі регламентуються загальним актом  НБУ — Положенням про порядок  видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій. Значення цього Положення полягає в  тому, що воно є актом, який містить  всі загальні положення щодо умов та порядку видачі дозвільних актів  НБУ (ліцензії та письмові дозволи, а  також ліцензії на здійснення окремих  банківських операцій). Воно є загальним  щодо всіх банківських операцій, визначає коло операцій, що можуть виконуватися на підставі банківської ліцензії, умови видачі банківської ліцензії, письмового дозволу, спеціальні вимоги щодо певного виду діяльності, коло документів, які необхідно подати для отримання банківської ліцензії та письмового дозволу, порядок розгляду заяв з питань видачі ліцензій, порядок надання банками додаткової інформації та ін. Положення встановлює порядок і умови видачі банкам і банківським корпораціям банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій і банківським корпораціям ліцензій на виконання окремих операцій, а також визначає умови, за яких Національний банк може відмовити у видачі банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензій на виконання окремих операцій. Більш конкретно для валютних операцій цей порядок встановлено в Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та в ряді спеціальних актів НБУ, а крім того, — в деяких інших актах з питань ліцензування, наприклад, в Указі Президента України від 13 вересня 1995 р. № 839 «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України».  

     В банківській справі в цілому нині видаються два види ліцензій:

• банківська ліцензія — документ, який видається НБУ в порядку і на умовах, визначених у Законі «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність (в даному випадку йдеться про загальну банківську ліцензію, яка є основним документом для банку і надає йому право на здійснення як банківської діяльності в цілому, так і окремих операцій);
• ліцензія, яка видається на здійснення окремих банківських операцій банківським корпораціям, — документ, який видає НБУ банківській корпорації в порядку і на умовах, визначених Законом «Про банки і банківську діяльність» та названим вище Положенням, виходячи з розміру зведеного (консолідованого) регулятивного капіталу банків — учасників банківської корпорації, та на підставі якого банківська корпорація має право на виконання окремої операції.

     В результаті сьогодні банкам і їх корпораціям  видаються ліцензії, письмові дозволи, які є одночасно генеральними ліцензіями в сфері валютних операцій, та спеціальні дозволи (на ввезення банкнот та інших валютних цінностей іноземних держав), а суб'єктам підприємницької діяльності — індивідуальні ліцензії. Крім того, письмові дозволи надаються банками для своїх філій на здійснення визначеного в ньому переліку операцій. В зв'язку з цим пропонується всі дозволи НБУ називати ліцензіями — банківська (загальна) та спеціальна (на певні операції) і віднести валютну ліцензію до числа спеціальних. Водночас в законодавстві інших країн світу можна зустріти й інші види ліцензій. Наприклад, в Росії на здійснення операцій із золотом та іншими дорогоцінними металами видається спеціальна ліцензія. Національний банк надає єдиний письмовий дозвіл на здійснення операцій, визначених в ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» (пп. 1—4 ч. 2 — операції з валютними цінностями; емісія власних цінних паперів; організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг) та пп. 1—6 ч. 4 названої статті — здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів; операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), на підставі якого банки мають право здійснювати одну, кілька або всі операції згідно з їх переліком, зазначеним у письмовому дозволі, за умови дотримання банком вимог Положення. Надання письмового дозволу на здійснення валютних операцій надає комерційному банку статус уповноваженого банку і зобов'язує до здійснення валютного контролю. Філії банків можуть працювати лише за умови наявності та в межах письмового дозволу, наданого банком. Банки, філії банків здійснюють банківську діяльність у порядку, визначеному Законом «Про банки і банківську діяльність», нормативно-правовими актами Національного банку, та відповідно до них розробленими статутами, внутрішніми положеннями банків. Філії банків здійснюють банківські та інші операції згідно з положенням про філію, на підставі банківських ліцензій та письмових дозволів, отриманих банками, і лише за умови наявності та у межах письмового дозволу, наданого банком.  

     Генеральні  ліцензії (письмові дозволи) видаються  комерційним банкам та Іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові  установи, що одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території  України пункти обміну іноземних  валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами. Індивідуальні ліцензії видаються  резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для її здійснення. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання  і валютного контролю» містить  перелік операцій, які потребують індивідуальної ліцензії. Операції з  валютними цінностями можуть здійснюватися  банками за наявності банківської  ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку. Декрет також встановлює, що порядок і  терміни видачі ліцензій, перелік  документів, необхідних для одержання  ліцензій, а також підстави для  відмови у їх видачі визначаються НБУ, а відмова у видачі ним  ліцензії може бути оскаржена до суду або до господарського суду.

     Національним  банком України прийнято також ряд  актів, що регулюють спеціальні питання  надання банківських ліцензій на окремі види діяльності, зокрема:

• на здійснення інвестицій за кордон;
• на відкриття юридичними особами-резидентами України рахунків в іноземних банках (Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття юридичними особами-резидентами України рахунків в іноземних банках, затверджене постановою Правління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 221;
• на експортні, імпортні та лізингові операції;
• на вивезення банкнот іноземних держав .

     Назва останнього виду ліцензії може викликати  заперечення, оскільки вивезення банкнот  не є видом діяльності, а за своїм  характером є індивідуальною дією і  тому має потребувати індивідуальної ліцензії. До того ж на ввезення банкнот  іноземних держав Національний банк видає не ліцензію, а спеціальний  дозвіл, який є ще одним різновидом дозволів. Ще однією проблемою чинного  законодавства про ліцензування валютних операцій є те, що ч. 2 ст. 5 Декрету  передбачає видачу генеральних ліцензій у випадках, що не потребують індивідуальної ліцензії, тобто вводить певний пріоритет  індивідуальної ліцензії, питання про  видачу якої має розглядатися першочергово мало не у всіх випадках. Це також  означає, що всі операції, які потребують індивідуальної ліцензії, не можуть охоплюватися генеральною ліцензією. Тим часом  деякі з валютних операцій уповноважені банки здійснюють, практично порушуючи  дану норму Декрету, наприклад, придбання  іноземної валюти за іноземну валюту на міжнародних валютних ринках, переказ  валютних цінностей за кордон, розміщення депозитів в іноземних банках та ін. Тому одного лише визначення генеральних та індивідуальних ліцензій недостатньо — законодавство має містити перелік операцій, які потребують кожна з цих видів ліцензій, що дало б можливість усунути колізійні ситуації при їх наданні. Крім того необхідно: чітко встановити об'єктивні критерії надання того чи іншого виду ліцензії, письмового дозволу; ввести особливі терміни і надати характер спеціальних дозволів для видачі ліцензій на операції із золотом та іншими дорогоцінними металами, а також з цінними паперами, вираженими в іноземній валюті. Необхідно також вдосконалити загальний порядок видачі ліцензій на здійснення валютних операцій і надати йому пріоритетного значення стосовно спеціальних видів ліцензій на здійснення певних операцій, тобто у випадках, коли необхідно здійснити конкретну валютну операцію, для якої не передбачено видачу індивідуальної ліцензії, має діяти загальний порядок (наприклад, у випадках застави валютних цінностей чи розрахунків в іноземній валюті на території України та ін.).  

     Відповідно  до ст. 5 названого вище Декрету індивідуальні  ліцензії видаються резидентам і  нерезидентам на здійснення разової  валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції; банки  ж діють на підставі ліцензій та письмових дозволів. Уповноважені банки  можуть купувати і продавати іноземну валюту як за дорученням клієнтів, так  і від власного імені для власних  потреб (наприклад, при здійсненні інвестицій за межі       України). Однак  при здійсненні операції від власного імені банк практично не виступає в ролі банку як посередника, а  здійснює операцію практично як суб'єкт  підприємницької діяльності — резидент. Індивідуальну ліцензію в подібних випадках банк не отримує, а діє на підставі генеральної ліцензії, письмового дозволу. За своєю суттю це не відповідає вимогам чинного законодавства. Слід вказати, що отримання генеральної ліцензії надає право уповноваженому банку здійснювати валютні операції, які потребують індивідуальної ліцензії. Висновком із наведених міркувань є необхідність вдосконалення і більш чіткого формулювання законодавства про ліцензування у банківській в цілому і валютній, зокрема, сферах. Крім того, потребують вирішення питання про ефективність системи видачі валютних ліцензій (так, генеральну ліцензію зараз отримують мало не всі зареєстровані банки) та правові наслідки як видачі, так і невидачі ліцензії та ін.

Висновки:

     В цій роботі було розглянуто ліцензуванням валютних операцій їхніми видами: ввезення, переказування, пересилання валюти України та іноземної валюти в Україну, а також вивезення, переказування, пересилання валюти України та іноземної валюти з України. Згідно зі статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. Також розглянуто режим ліцензування валютних операцій. Ліцензування (під ним мається на увазі і надання письмових дозволів) застосовується в Україні до всіх банківських операцій і має на меті підвищення надійності та стабільності банківської системи України, недопущення на ринок банківських послуг України та світові валютні ринки комбанків та банківських установ, умови діяльності яких не відповідають встановленим Національним банком України обов'язковим вимогам.

     В банківській справі в цілому нині видаються два види ліцензій: 
банківська ліцензія — документ, який видається НБУ в порядку і на умовах, визначених у Законі «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність (в даному випадку йдеться про загальну банківську ліцензію, яка є основним документом для банку і надає йому право на здійснення як банківської діяльності в цілому, так і окремих операцій); 
ліцензія, яка видається на здійснення окремих банківських операцій банківським корпораціям, — документ, який видає НБУ банківській корпорації в порядку і на умовах, визначених Законом «Про банки і банківську діяльність» та названим вище Положенням, виходячи з розміру зведеного (консолідованого) регулятивного капіталу банків — учасників банківської корпорації, та на підставі якого банківська корпорація має право на виконання окремої операції.