Валютні відносини

США не взяли зобов’язань  відновити конвертування долара в золото та брати участь у валютній інтервенції. У такий спосіб вони зберегли привілейований статус долара.

Закон про девальвацію долара було підписано президентом Р. Ніксоном 3 квітня та затверджено конгресом 26 квітня 1972 р. Підвищення ціни золота було узаконено після реєстрації нового паритету долара в МВФ та повідомлення країн-членів 8 травня 1972 р.

Валютна криза збігалася з енергетичною та світовою економічною кризами.

Пошуки виходу з валютної кризи тривали довго, спочатку в  академічних, а потім урядових колах  та численних комітетах. «Комітет двадцяти»  МВФ підготував у 1972—1974 рр. проект реформи світової вал ютної системи.

Ямайська валютна система

Угоду було укладено країнами—членами МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. і ратифіковано більшістю членів у квітні 1978 р. Було внесено зміни до Статуту МВФ.

Принципи:

Уведено стандарт СДР (спеціальні права запозичення) замість золото-девізного стандарту. (Угоду про створення цієї нової міжнародної рахункової валютної одиниці (за проектом О. Еммінгера) було підписано країнами-членами МВФ у 1967 р. Перші зміни Статуту МВФ, пов’язані з випуском СДР, набрали чинності з 28 липня 1969 р.)

Юридично завершено  демонетизацію золота: відмінено  його офіційну ціну, золоті паритети, припинено  розмінювання доларів на золото.

Країни отримали право  вибирати будь-який режим валютного  курсу.

МВФ, який зберігся на уламках  Бреттонвудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання.

Проблеми СДР:

емісії та розподілу;

забезпечення.

СДР характеризуються певними  позитивними моментами, що уможливлює їхнє використання як основи багатовалютних обмовок, проте вони не мають абсолютної спадкоємності, не забезпечують еквівалентності зіставлень та врегулювання сальдо платіжного балансу. Малоймовірне використання СДР як міжнародного резервного активу та перетворення їх у повномасштабну світову валюту. Концепція стандарту СДР втратила зміст у 90-х роках, і необхідні зміни цього структурного елемента Ямайської валютної системи.

Проблеми Ямайської  валютної системи:

втрата доларом монопольної  ролі;

проблема багатовалютного  стандарту;

проблема золота;

проблеми режиму плаваючих  валютних курсів.

Проблеми Ямайської  валютної системипороджують об’єктивну необхідність її подальшого реформування. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації  валютно-економічної політики провідних  країн. Суперництво трьох центрів  лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему для стимулювання процесу економічної інтеграції.

Європейська валютна  система (ЄВС)

Це міжнародна (регіональна) валютна система — сукупність економічних відносин, пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютнихвідносин країн «Загального ринку» для стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів, підсистема Ямайської світової валютної системи.

Принципи:

Система базувалася на ЕКЮ — європейській валютній одиниці. Умовна вартість ЕКЮ визначалася методом валютного кошика, який охоплював валюти 12 країн ЄС. Доля валют у кошику ЕКЮ залежала від долі країни в сукупному ВВП держав-членів ЄС, їхнього взаємного товарообігу та участі в короткострокових кредитах підтримки. У 1993 р. доля німецької марки становила 32,6 %, французького франка — 19,9 %, фунта стерлінгів — 11,5 %, італійської ліри — 8,1 %, датської крони — 2,7 %.

Використання золота як реального резервного активу.

Режим валютних курсів базується  на спільному плаванні валют у  формі «європейської валютної змії»  у встановлених межах взаємних коливань (±2,25 % від центрального курсу для деяких країн (Італія), ±6 % до кінця 1989 р., з серпня 1993 р. — ±15 %).

Міждержавне регіональне  валютне регулювання здійснюється наданням центральним банкам кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією.

Створення ЄВС — явище закономірне. Ця валютна система виникла на базі західноєвропейської інтеграції для створення власного валютного центру. Однак через те, що ЄВС є підсистемою світової валютної системи, вона випробовує на собі наслідки її нестабільності та вплив долара США.

Досягнення ЄВС:

Успішний розвиток ЕКЮ (набула деяких рис світової валюти, хоча не стала нею в повному  розумінні).

Режим узгодженого коливання  валютних курсів у вузьких межах.

Відносна стабілізація валют.

Об’єднання 20 % офіційних золото-доларових резервів.

Розвиток кредитно-фінансового  механізму підтримки країн-членів.

Міждержавне й елементи наднаціонального регулювання економіки.

Недоліки ЄВС:

Періодичні офіційні зміни валютних курсів (16 разів за 1979 —1993 рр.).

Значна структурна нерівновага  економіки країн-членів, відмінності в рівнях та темпах економічного розвитку, інфляції, стані платіжного балансу.

Небажання країн-членів передавати свої суверенні права  наднаціональним органам.

Приватні ЕКЮ не були пов’язані з офіційними ЕКЮ, єдиним емісійним центром та взаємною оборотністю.

Випуск ЕКЮ «скромно»  вплинув на взаємні операції центральних  банків країн ЄС, з 1985 р. їхнє право використовувати ЕКЮ для погашення взаємної заборгованості розширено з 50 до 100 %.

Вплив зовнішніх факторів дестабілізує систему.

«План Ж. Делора» — програма створення політичного, економічного та валютного союзу в квітні 1989 р.

2.3 Створення загального (інтегрованого) ринку

Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів

Координація економічної, бюджетної, митної політики для стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту державного бюджету та вдосконалення методів його покриття.

Заснування наднаціонального Європейського валютного інституту  в складі керівників центральних  банків і членів директорату для координації валютної політики.

Єдина валютна політика, уведення фіксованих валютних курсів і колективної валюти — ЕКЮ.

Створення до 2000 р. політичного союзу ЄС.

Етапи формування валютно-економічного союзу в ЄС

(Маастріхтський договір,  лютий 1992 р. — підписаний; листопад 1993 р. — ратифікований і набрав чинності.)

Перший етап (1 липня 1990 р. — 31 грудня 1993 р.) — становлення економічного й валютного союзу ЄС (ЄВС).

Другий етап (1 січня 1994 р. — 31 грудня 1998 р.) — підготовка країн-членів до введення ЄВРО.

Третій етап переходу до нової валюти (1999—2002 рр.) — ЄВРО стає загальною грошовою одиницею, національна валюта зберігається як паралельна грошова одиниця.

Сценарій переходу до ЄВРО:

З 1 січня 1999 р. — тверда фіксація курсів валют країн зони ЄВРО до ЄВРО для перерахунків (табл. 3).

Таблиця 3

Курси валют

Ірландський фунт

Валюта	Одиниця національної валюти за 1 ЄВРО
Бельгійський франк	40,3399
Німецька марка	1,95583
Іспанська песета	166,386
Французький франк	6,55957
0,787564
Італійська ліра	1936,27
Люксембурзький франк	40,3399
Голландський гульден	2,20371
Австрійський шилінг	13,7603
Португальське ескудо	200,482
Фінська марка	5,94573

З 1 січня 2002 р. — випуск в обіг банкнот та монет ЄВРО, паралельний обіг з національними валютами країн-членів, обмін останніх на ЄВРО.

З 1 липня 2002 р. — вилучення з обігу національних валют та повний перехід господарського обороту країн-членів на ЄВРО.

Основні інструменти  політики ЄЦБ (Європейського центрального банку):

таргетування;

установлення меж коливань основних процентних ставок, зокрема для їхнього зближення по всій зоні ЄВРО;

операції на відкритому ринку;

установлення мінімальних  резервних умов для банків.

Регламентовані також  взаємовідносини «зони ЄВРО»  з іншим світом. На єдину валюту переходять поки що 11 з 15 країн ЄС. Установлюється механізм регулювання валютних курсів між ЄВРО та валютами, що залишилися в національному підпорядкуванні, — механізм «МОК-2» (табл. 4).

Таблиця 4

Центральні курси Й  межі допустимих коливань валют У  МЕЖАХ Європейського валютного механізму на 1 СІЧНЯ 1999 р.

Країна й валюта	ЄВРО 1 =
Данія, крона	Верхня межа Центральний курс Нижня межа	7,62824 7,46038 7,29252
Греція, драхма	Верхня межа Центральний курс Нижня межа	406,075 353,109 300,143

Відповідальний за управління «МОК-2» — ЄЦБ.

Зміни правил державного регулювання фінансових операцій в  умовах сучасного ринку ЄС (ЄВРО)

Страхові компанії та пенсійні фонди отримають рівні  права на інвестування й у своїх  країнах, і в зоні ЄВРО.

Втратять обмежену національну  характеристику первинні дилери з розміщення державних цінних паперів.

Буде вільним і транскордонним розміщення в зоні ЄВРО кредитів під  заставу нерухомості (зараз для  цього деяким країнам потрібні спеціальні дозволи).

Зниження контролю урядами  на своїх територіях діяльності центральних банків країн-партнерів.

Прискорення інтеграції податкових систем країн ЄС.

 

ВИСНОВОК

Стрімке зростання світового  фінансового ринку в останні десятиліття, істотне збільшення прямих іноземних інвестицій після ІІ світової війни, мексиканська фінансова криза 1994 р., азійська криза 1998 р. привернули пильну увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнародних валютно-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконалення сучасної міжнародної валютної системи. Початок широкої дискусії з цих питань було покладено гід час відзначення 50-річчя від дня створення Бретгон-Вудської валютної системи, заснування Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції і розвитку.

Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і всебічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоекономічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання; по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.

Остаточне з'ясування усіх питань та забезпечення практичного  функціонування реформованої системи  пропонується покласти на МВФ. При цьому  МВФ повинен зосередитися переважно  на наданні позик, спрямованих на підтримання макроекономічної рівноваги, а не довгострокового розвитку, що входить до функцій Світового банку. Макроекономічне регулювання, уніфіковані валютні курси та відкрита система платежів мають стати наріжним каменем діяльності МВФ, що посилить його системну трансформаційну здатність щодо фінансування і підтримання макроекономічних стабілізаційних програм. Йдеться про всебічне надання допомоги своїм членам у підтримці зорієнтованої на розвиток економічної стратегії, що включає контрольовану інфляцію, кредитні параметри, регулювання валютних курсів та відкриття економік перехідних країн та країн, що розвиваються, для торгівлі та іноземних інвестицій. Безперечно, стратегія МВФ мусить бути гнучкою і враховувати унікальні умови, історичні, геополітичні та інші особливості кожної країни.

Впровадження централізовано-керованої  міжнародної валютно-кредитної системи  є тривалим процесом. Її практичне  здійснення вирішальною мірою залежатиме від узгодженої політики провідних  індустріальних держав світу, насамперед «великої сімки», від перебігу подій у самій розгалуженій системі міжнародних валютних відносин. У цьому зв'язку зростає також значення аналітичної роботи, що здійснюється в рамках МВФ, зокрема, шляхом підготовки і видання «Світового економічного огляду», та ін.

Важливим кроком до подальшої  диверсифікації та глобалізації повноважень  МВФ є надання йому статусу  спостерігача у щорічних нарадах  групи семи. Особливо зростає його значення як повноважного центра координації економічної і монетарної політики глобального рівня, під час гострих фінансових криз, подібних до тієї, що сталася у Мексиці. МВФ виступає тоді як ефективний інструмент гарантування монетарної кооперації і співробітництва.

Таким чином, сучасні  міжнародні відносини потребують оперативних і скоординованих дій національних урядів та міжнародних валютно-кредитних організацій.

 

Список літератури:

1. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.
2. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.
3. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160.
4. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.
5. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.
6. Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161.
7. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.
8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161.
9. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177.
10. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.
11. Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. - К., 1989. - С.225-239.