Валютні відносини

1. отримувати відсотки за залишками коштів на цих рахунках;
1. купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її подальшого перказу на рахунках юридичної особи ¾ нерезидента, чиї інтереси вони представляють. Крім того, надано можливість переказувати та розміщувати кошти у гривнях із рахунків постійних представництв на депозитні рахунки в уповноважених банках України.

Режимами рахунків фізичних осіб ¾ іноземців передбачено також право (як і для резидентів), купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути переказана за межі України, на сму коштів на цих рахунках (із відсотками). Вони можуть відкривати і вкладні рахунки в банках України, що дозволить концентрувати кошти, які можуть бути інвестовані в екноміку України.

 

Розділ 2. Еволюція міжнародних валютних відносин

2.1 Поняття світової  валютної системи,основні складові

Валютна система — форма організації та регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міжнародними угодами. Розрізняють національну, світову й міжнародні (регіональні) валютні системи.

Національна валютна  система — це форма економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Світова та міжнародна валютні  системи — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася та закріплена міждержавною домовленістю, тобто це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства.

Основні елементи національної і світової валютних систем наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Основні елементи національної ТА світової валютних систем [10, с. 33]

Національна валютна  система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці
Умови конвертування  національної валюти	Умови взаємного конвертування  валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів  валютних курсів
Наявність чи відсутність  валютних обмежень, валютний контроль	Міждержавне регулювання  валютних обмежень
Національне регулювання  міжнародної валютної ліквідності країни	Міждержавне регулювання  міжнародної валютної ліквідності
Регламентація використання міжнародних кредитних засобів  обігу	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів  обігу

Закінчення табл. 1

Національна валютна  система	Світова валютна система
Регламентація міжнародних  розрахунків країни	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Режим національного  валютного ринку та ринку золота	Режим світових валютних ринків та ринку золота
Національні органи, що керують  валютними відносинами країни та регулюють їх	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне  регулювання

Валюта — перший елемент валютної системи, світовий грошовий товар, носій міжнародних валютних відносин, приймається кожною країною як еквівалент вивезеного нею багатства. У широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни.Національна валюта — грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова). Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках. Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР (спеціальні права запозичення (СПЗ)) — міжнародні платіжні засоби, які використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ; ЕКЮ — регіональна розрахункова одиниця, яку було введено в 1979 р. у межах Європейської валютної системи та яка пізніше стала розрахунковою одиницею Європейського валютного союзу (сьогодні це ЄВРО).

Поняття валютного курсу  розкривається як мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Є такі види валютних курсів: фіксований та плаваючий.

Найважливішою якісною  характеристикою валюти є ступінь  її конвертування. За ступенем конвертування  валюти бувають такі: вільно конвертовані, частково конвертовані, неконвертовані, зовнішньо конвертовані, внутрішньо конвертовані. Визначення інших елементів валютної системи подано в термінологічному словнику.

Рис. 4. Класифікація конвертованості  валюти

 

Таблиця 2 Класифікатор іноземних валют

Найменування валюти	Код валюти
	цифровий	літерний
1. Вільно конвертована  валюта (1-ша група)
Австралійські долари	035	AUD
Австрійські шилінги	027	ATS
Англійські фунти стерлінгів	003	GBP
Бельгійські франки	040	BEF
Люксембурзькі франки	019	LUF
Німецькі марки	048	DEM
Голландські гульдени	005	HLG
Грецькі драхми	213	GRD
Датські крони	018	DKK
Ірландські фунти	219	ІЕР
Іспанські песети	051	ESP
Італійські ліри	008	ITL
Канадські долари	022	CAD
Норвезькі крони	017	NOK
Долари США	001	USD
Фінські марки	216	FIМ
Португальські ескудо	281	РТЕ
Французькі франки	009	FRF
Шведські крони	007	SEK
Швейцарські франки	006	CHF
Японські єни	024	JPY
Ісландські крони	061	ISK
ЄВРО	911	EUR
СДР	012	SDR
Найменування валюти	Код валюти
	цифровий	літерний
2. Валюти з обмеженою  конвертованістю (2-га група)
Франки КФА (франк Африканського  фінансового товариства)	952	XDF
Чилійські песо	296	CLP
Китайські юані	156	CNY
Чеські крони	200	CZY
Словацькі крони	201	SKK
Словенські толари	203	SIT
Хорватські куни	209	HRD
Єгипетські фунти	239	EGP
Гонконгські долари	365	HKD
Сінгапурські долари	062	SGD
Угорські форинти	504	HGF
Індійські рупії	245	INR
Ізраїльські шекелі	493	ILS
Південної Кореї вони	480	KRW
Польські злоті	541	PLZ
Румунські леї	519	ROL
Саудівської Аравії ріали	221	SAR
Тайванські долари	287	TWD
Турецькі ліри	214	TRL
Кувейтські динари	052	KWD
Новозеландські долари	355	NZD
Мальтійські ліри	361	МТР
Азербайджанський манат	948	AZM
Білоруський рубль	834	BYR
Вірменський драм	944	WDR
Найменування валюти	Код валюти
	цифровий		літерний
Узбецький сум	936		USM
Киргизький сом	939		KGS
Таджицький рубль	837		TYR
Туркменський манат	938		ТММ
Російський рубль	858		RUR
Естонські крони	233		ЕЕК
Латвійські лати	853		LVL
Литовські літи	854		LTL
Казахські тенге	835		KZT
Молдавські леї	843		MDL
Грузинський ларі	849		GEL
3. Неконвертовані валюти (3-тя група)
Неконвертованими на території України визначаються всі валюти, які не віднесено до першої та другої груп

Регламентацією діяльності національних органів управління та регулювання валютних відносин країни займаються: центральний банк, Міністерство економіки, Міністерство фінансів; у деяких країнах — органи валютного контролю.

Міждержавне валютне  регулювання здійснює МВФ (1944 р.), а в Європейській валютній системі — Європейський фонд валютного співробітництва (1973—1993 рр.), замінений Європейським валютним інститутом (1994—1998 рр.), а з 1 червня 1998 р. — Європейським центральним банком.

Валютний курс: сутність, функції,багатофакторність, теорії регулювання  валютного курсу

Валютний курс — «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях чи міжнародних валютних одиницях (СДР, ЕКЮ, замінених ЄВРО з 1999 р.), коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

Забезпечення взаємного  обміну валютами під час торгівлі товарами, послугами та під час  руху капіталів і кредитів.

Використовується для  порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах.

Використовується для  періодичної переоцінки рахунків компаній та банків в іноземній валюті.

Багатофакторність валютного  курсу — відображає зв’язок валютного курсу з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом і т. д. При цьому вони тісно переплітаються, а вирішальними стають певні фактори:

темп інфляції;

стан платіжного балансу;

різниця процентних ставок у різних країнах;

діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції;

ступінь використання визначеної валюти на євроринку та в міжнародних  розрахунках;

прискорення чи затримка міжнародних платежів;

ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках;

валютна політика.

Є такі основні теорії регулювання валютного курсу: теорія паритету купівельної здатності, теорія регульованої валюти, теорія ключових валют, теорія фіксованих паритетів та курсів, теорія плаваючих валютних курсів, нормативна теорія валютного курсу. Загальними рисами цих теорій є заперечення теорії трудової вартості, вартісної основи валютного курсу, товарної природи грошей.

Теорії регулювання  валютного курсу виконують дві функції: ідеологічну (спрямована на обґрунтування життєздатності ринкової економіки) і практичну (розроблення методів регулювання валютного курсу як складової валютної політики).

Криза валютної системи: поняття, види

Поняття кризи світової валютної системи виникло з кризою першої світової валютної системи. Під кризою світової валютної системи розуміють загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється в невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.

Періодичні кризи світової валютної системи займають відносно довгі історичні періоди: криза  золотомонетного стандарту тривала  близько 10 років (1913—1922), Генуезької валютної системи — 8 років (1929—1936), Бреттонвудської — 10 років (1967—1976). Криза світової валютної системи веде до знищення старої системи та заміни її новою, що забезпечує відносну валютну стабілізацію.

2.2 Основні етапи створення світової валютної системи

Становлення, формування передумов, визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою.

Формування структурної  єдності, завершення побудови, поступова  активізація принципів нової  системи.

Створення повноцінно функціонуючої  нової світової валютної системи на базі закінченої й органічної цілісності її елементів.

Услід за цим настає період, коли валютно-економічний стан окремих  країн покращується, а світова  валютна система відповідає у  визначених межах умовам та вимогам  економіки та функціонує відносно ефективно в інтересах провідних країн.

Розрізняють локальні валютні  кризи, що вражають окремі країни чи групу країн навіть за відносної стабільності світової валютної системи, циклічні валютні кризи — прояви економічних криз, спеціальні валютні кризи, що зумовлені різними факторами: криза платіжного балансу, криза, викликана надзвичайними обставинами і т. д.

Бреттонвудська валютна  система

Оформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США), де було створено Міжнародний  валютний фонд та прийнято його Статут.

Основні принципи:

Золото-девізний стандарт, основою якого є золото та дві  резервні валюти — долар США та фунт стерлінгів.

Форми використання золота як основи світової валютної системи:

— збережено золоті паритети валют, у МВФ уведено їхню фіксацію;

— золото — міжнародний платіжний та резервний засіб;

— долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

— для цього ж казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам за офіційною ціною, установленою в 1934 р., виходячи з золотого вмісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройську унцію, яка дорівнює 31,1035 г).

Установлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (±1 % за Статутом МВФ чи ±0,75 % за Європейською валютною угодою).

Уперше в історії  створено міжнародні валютно-кредитні організації: МВФ і МБРР.

Післявоєнний розвиток системи характеризувався новою  розстановкою сил у світовому  господарстві. У 1949 р. США належало 54,6 % капіталістичного промислового виробництва, 33 % — експорту, 75 % — золотих резервів. Частка країн Західної Європи в промисловому виробництві в 1948 р. впала до 31 %, а в експорті товарів — до 28 %. Золоті запаси цих кран знизилися з 9 млрд до 4 млрд доларів, що було в 6 разів нижче ніж у США (24,6 млрд доларів), і їхні розміри різко коливалися. Великобританія обслуговувала своєю валютою 40 % міжнародної торгівлі. Панування доларової гегемонії США.

Багато країн Латинської Америки та Західної Європи практикували множинність валютних курсів — диференціацію курсових співвідношень валют за видами операцій, товарними групами й регіонами. За 1938—1958 рр. упали курси західноєвропейських валют відносно долара: італійської ліри — у 33 рази, французького франка — у 20 раз, фінської марки — у 7 разів, австралійського шилінга — у 5 разів, турецької ліри — у 2 рази, фунта стерлінгів — на 80 %. Виникнення курсових перекосів — невідповідності ринкового та офіційного курсів — слугувало причиною масових девальвацій.

Період 1953—1957 рр. характеризувався відносною стабільністю. До 1952 р. Західна Європа досягла довоєнного рівня промислового розвитку завдяки Плану Маршала (програма відбудови Європи, яка була розрахована на 1947—1952 рр. За 4 роки США профінансували поставки продукції, вугілля та харчів у країни Західної Європи на 14 млрд доларів). До 1957 р.європейські валюти отримали статус повністю конвертованих, ринки валюти в Європі було лібералізовано: грошові перекази між резидентами та нерезидентами здійснювались вільно, обсяги міжнародного кредитування та торгівлі іноземною валютою збільшились.

Проблеми з платежами  виникли в 1958—1963 рр. Далі розпочався період контролю капіталу (1964—1970 рр.), що характеризувався введенням нового податку (акцизу на купівлю американськими резидентами облігацій і акцій, випущених іноземними юридичними особами), спрямованого на вирівнювання вартості цінних паперів у Нью-Йорку та Європі, де рівень процентних ставок був вищим, та затвердженням на початку 1965 року додаткових форм контролю капіталу: обмеження кредитування американськими банками офшорних позичальників (серед них європейські філіали американських корпорацій), обмеження на прямі закордонні капіталовкладення американських підприємств. Ці обмеження забезпечили стимули для розвитку офшорних фінансових ринків, ураховуючи ринки євровалюти та єврооблігацій.

Загострення протиріч між  інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їхнього  здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара), призвело до кризи Бреттонвудської валютної системи (1967—1976 рр.).

Наплив доларів у  країни Західної Європи та Японію викликав масовий перехід до плаваючих  валютних курсів, а отже, спекулятивну атаку їхніх валют на долар. Франція ввела подвійний валютний ринок за прикладом Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи почали відкрито виступати проти привілейованого стану долара у світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи «десяти» 18 грудня 1971 р.