Управління зайнятістю населення і відтворення робочої сили

 сприянні забезпеченню  ефективної зайнятості, запобіганню  безробіттю, створенню нових робочих  місць та умов розвитку підприємництва;

 координації діяльності  у сфері зайнятості з іншими  напрямами економічної і соціальної  політики на основі державної  та регіональних програм зайнятості;

 співробітництві  професійних спілок, асоціації (спілок) підприємців, власників підприємств,  установ, організацій або уповноважених  ними органів у взаємодії з  органами державного управління  в розробці, реалізації заходів  щодо забезпечення зайнятості  населення;

 міжнародному  співробітництві у вирішенні  проблем зайнятості населення,  включаючи працю громадян України  за кордоном та іноземних громадян  в Україні.

 Перелічені принципи  державної політики зайнятості  в Україні відповідають як  Конституції України, так і  міжнародним нормам, встановленим  Міжнародною організацією праці  (МОП). Державне регулювання зайнятості  є елементом взаємовідносин державних  органів влади з носіями і  виразниками соціально-трудових  інтересів, а отже, дієвим заходом  практичного вирішення багатьох  соціально-економічних проблем,  у тому числі і не тільки  тих, які стосуються ринку праці,  зайнятості і безробіття, тому  що ці взаємовідносини віддзеркалюють  майже всі напрями життєдіяльності  суспільства і зайвий раз підкреслюють  комплексність проблеми зайнятості  та її регулювання. Ще розробник  теорії державного регулювання  Дж. Кейнс вважав, що коливання  сукупних витрат впливають на  виробництво і зайнятість, адже  рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на  підставі підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних  витрат [2, с. 7]. Усі ці чинники пі дпадають під вплив держави .                                                                       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Здавалося б, зайнятість населення — поняття просте. Працює людина — вона зайнята, і це добре. Не працює людина — вона є безробітною, і це погано. Але такий побутовий  підхід зовсім не характеризує зайнятість як соціально-економічну категорію  тому, що це поняття, як уже зазначалося, комплексне. В широкому розумінні  сучасне поняття зайнятості є  певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу:

 по-перше, забезпечення  населення робочими місцями;

 по-друге, формування, розподілу і перерозподілу трудових  ресурсів (робочої сили) з метою  участі у суспільно-корисній праці;

 по-третє, забезпечення  розширеного відтворення робочої  сили.

 Як бачимо, таке  визначення охоплює великий комплекс  проблем, за якими стоять структурна, інвестиційна, цінова, грошово-кредитна, кадрова, освітянська, міграційна, демографічна, соціальна політика  держави. Ця сукупність соціально-трудових  відносин знаходить свій прояв  у певних економічних категоріях, таких, наприклад, як індивідуальна  або колективна трудова діяльність, процес самої праці, продуктивність  праці, її умови, нормування, мобільність  та професійна підготовка кадрів, доходи і заробітна плата тощо. Звідси випливає важливий висновок: зведення проблеми зайнятості  населення лише до відсутності  безробітних — це невиправдане, помилкове і шкідливе з точки  зору державної політики зайнятості  припущення. Саме такий підхід  у подальшому породжує недооцінку  активних заходів на ринку  праці, негативні наслідки розвитку  нерегламентованої та нелегальної  зайнятості, інші негаразди і,  кінець кінцем, те безробіття, в  тому числі і приховане, до  відсутності якого були зведені  проблеми зайнятості.

 На жаль, подібне  ставлення до зайнятості іноді  існує не тільки на побутовому  рівні, що приносить шкоду справі. Але це — вади перехідного  періоду. За часи соціалізму  Україна мала повну зайнятість (при низькій продуктивності праці), і це вплинуло на психологію  деяких працівників, ознаки якої  і проявляються у спрощеному  сприйнятті поняття зайнятості. Лише сучасний підхід до зайнятості  у державній політиці, і що  особливо важливо, на регіональному  та місцевому рівні, дасть правильний  напрям вирішення всіх складних  питань зайнятості населення  і визначить її провідне місце  як у макро-, так і в мікроекономіці.

 Зайнятість є  соціально-економічним явищем, а  тому вона має економічну та  соціальну сутність.

 Економічна сутність  зайнятості полягає в діяльності  людей по створенню валового  внутрішнього продукту (національного  доходу). Таким чином, чим більше  людей зайнято при будь - яких  інших умовах, тим більше в  суспільстві виробляється матеріальних  і духовних цінностей, тим вищий  буде рівень життя населення.  Це — перший головний висновок, на якому базується соціально-економічна  політика та державне управління  зайнятістю населення.

 Соціальна сутність  зайнятості відображає необхідність  особи в самовираженні і самоствердженні  через суспільно-корисну працю,  а також ступінь задоволення  в доходах своїх потреб при  певному рівні соціально-економічного  розвитку суспільства. Звідси  другий основний практичний висновок, на якому базується соціально-економічна  політика держави в галузі  управління зайнятістю: якщо суспільство  націлено на соціально-економічний  розвиток, воно не може байдуже  ставитись до тих громадян, які  бажають працювати, але з якихось  причин не мають роботи. Адже  люди, які не мають роботи, а  бажають працювати, маргіналізуються  і скочуються на узбіччя суспільства.  Громадяни, які живуть не на  зароблені кошти, а на допомогу, не знаходять самовираження в  праці, можуть вдатися до кримінальних дій і взагалі втрачають інтерес до праці. Розвитку такого явища допускати не можна. Це дорого коштуватиме суспільству.

 Саме така двоєдина  сутність зайнятості населення  і дає підстави чітко визначити,  що зайнятість населення є  найважливішим елементом соціально-економічної  політики держави. Звідси випливають  і основні функції зайнятості  населення:

 забезпечення  життєдіяльності і розвитку суспільства,  в тому числі його непрацездатних  членів;

 забезпечення  життєдіяльності і розвитку особистості;

 забезпечення  якості робочої сили.

 Ці функції  зайнятості, в свою чергу, значною  мірою забезпечують залежно від  її рівня і ступеня продуктивності  звужене, просте чи розширене  відтворення населення, а також  екстенсивне або інтенсивне відтворення  робочої сили.

 Двоєдина сутність  зайнятості та її функції знайшли  своє відображення в Законі  України «Про зайнятість населення» (ст. 1), а саме: «Зайнятість населення  — це є суспільно-корисна діяльність  громадян, яка пов’язана із задоволенням  особистих та суспільних потреб  і така, що, як правило, приносить  їм дохід у грошовій або  іншій формі».

 Однак зайнятість  має ще й демографічний зміст.  Від демографічного стану суспільства  значною мірою залежить розвиток  його продуктивних сил, їх відтворення,  економічне навантаження на працездатне  населення працездатного віку, продуктивність  суспільної праці, стан використання  трудового потенціалу суспільства.  Тому розглядати зайнятість у  практичному аспекті без урахування  питомої ваги різних статево-вікових  груп населення не можна. Враховуючи  соціально-економічну сутність, демографічну  ситуацію в країні, Закон України  «Про зайнятість населення» відносить  до зайнятих такі категорії  населення:

 працюючих по  найму на умовах повного або  неповного робочого дня (тижня)  на підприємствах, в установах  і організаціях незалежно від  форм власності, у міжнародних  та іноземних організаціях в  Україні як за кордоном;

 громадян, які  самостійно забезпечують себе  роботою, включаючи підприємців,  осіб, зайнятих індивідуальною трудовою  діяльністю, творчою діяльністю, членів  кооперативів, фермерів та членів  їх сімей, що беруть участь  у виробництві;

 обраних, призначених  або затверджених на оплачувану  посаду в органах державної  влади, управління та громадських  об’єднаннях;

 громадян, які  проходять службу в збройних  силах України, службі безпеки,  прикордонних військах, військах  внутрішньої та конвойної охорони,  органах внутрішніх справ, в  інших військових формуваннях  України, альтернативну (невійськову)  службу;

 осіб, які проходять  професійну підготовку і підвищення  кваліфікації з відривом від  виробництва та навчаються в  денних загальноосвітніх школах  і вищих навчальних закладах;

 працюючих громадян  інших країн, які тимчасово  перебувають в Україні і виконують  функції, не пов’язані із забезпеченням  посольств і місій. 

 До зайнятих  також відносяться громадяни,  які зайняті такою суспільно  корисною працею як догляд  за дітьми і хворими та ведення  домогосподарства.

 Відповідно на  підставі цього Закону до незайнятого  населення в Україні відносяться  працездатні особи працездатного  віку, які не мають постійної  або тимчасової роботи, не шукають  роботу, не зареєстровані в державній  службі зайнятості і мають  дохід за межами трудової діяльності. Тимчасово незайняте населення  — це працездатні особи працездатного  віку, які не мають підходящої  роботи, звернулися до державної  служби зайнятості і зареєстровані  в ній як шукаючі роботу. 
 
 
 
 
 
 
 
 

. Головна мета заходів, які здійснює держава, регулюючи зайнятість, полягає в стимулюванні попиту на працю та зближенні якості пропонованої робочої сили з якістю попиту на неї. Практично це — заходи щодо відповідності структури робочої сили і структури робочих місць, що змінюється. Це викликає необхідність чіткого уявлення структури фактичної зайнятості на певний період, а для цього необхідно визначити форми і види зайнятості.

 Концептуально  зайнятість населення можна поділити  на такі форми: повна, глобальна  і примусова.

 Повна зайнятість  населення — це така зайнятість, за якої пропозиція робочої  сили повністю покривається попитом  на робочу силу в суспільному  виробництві. Повна зайнятість  працездатного населення означає  використання всіх трудових ресурсів. Повну зайнятість населення в  макроекономічному розумінні, про  яку йдеться, не можна плутати  з повною зайнятістю окремої  особи, що визначається ступенем  індивідуального використання робочого  часу: неповний або повний робочий  день (тиждень).

 Повна зайнятість  у макроекономічному понятті  може бути досягнута за будь-якого  рівня залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає  задоволенню потреб населення  в робочих місцях за умов  економічної доцільності пропонованих  робочих місць. Економічно доцільне  робоче місце — це робоче  місце, яке дозволяє працівникові  досягти високої продуктивності  праці і мати достатній заробіток  [5, с. 81].

 Повна зайнятість  ніколи не може бути 100 %-ою, тому  що завжди існує якийсь рівень (4—6 %) добровільного безробіття. Навіть  за радянські часи, коли потреба  в працівниках була найбільшою, максимальна зайнятість населення України не перевищувала 97,6 %. Завжди є певна кількість працездатних громадян працездатного віку, які з різних причин не працюють або не бажають працювати.

 Глобальна зайнятість  — це врахування всіх видів  корисної діяльності як у суспільному  виробництві, так і поза ним,  тобто ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими,  тимчасова зайнятість громадян. До глобальної зайнятості можна  віднести також нерегламентовану  і тіньову зайнятість за умов  корисності праці. 

 Будь-який вид  зайнятості людина відповідно  до Конституції України (ст. 43) і міжнародних норм обирає  добровільно, за винятком зайнятості  примусової за вироком суду  або надзвичайного стану чи  інших випадків, якщо такі зумовлені  законом. 

 Види зайнятості  класифікуються за різними ознаками. Найбільш вдало, на нашу думку,  їх класифікує доцент Київського  національного економічного університету  В. М. Петюх [6, с. 127]. Він поділяє  зайнятість за такими ознаками:

 за формою організації  робочого часу — повна, неповна,  видима, невидима, добровільна, вимушена;