Управління ризиками на підприємстві

    Політики  люблять обіцяти зробити життя своїх виборців безпечним. Деякі виборці цим обіцянкам вірять. Однак насправді усунути будь-які ризики повністю неможливо. Набагато корисніше ставити перед собою завдання максимально знизити ризики, і домагатися його з максимально економічною ефективністю. 

    5. Управління ризиками  на державному  рівні 
 

    І все-таки досвід останніх років показав, що є механізм, спроможний управляти  ризиками набагато ефективніше, ніж  державний апарат. Це ринок. Адже саме ринок сприяє перерозподілу відповідальності за ризик між тими, хто не може й не хоче, хоча і повинний, і тими, хто ще й отримує за це прибуток. Найнаочніший приклад — небувалий розквіт сектора страхування. З іншого боку, ці самі ринки породжують нові ризики, про які ще недавно людство навіть не підозрювало. Відбувається своєрідна «гонка озброєнь», коли на кожний новий ризик виникає засіб його зменшення, що у свою чергу породжує новий ризик. Зокрема, Авінаш Персо, експерт лондонської компанії GAM, наочно продемонстрував, що за останні п’ять років частота катаклізмів на фінансових ринках істотно підвищилася порівняно з усім 20-річним періодом.

    З одного боку, це явище можна пояснити складністю економічної ситуації, при  якій розкид у прогнозах як загальних  економічних трендів, так і конкретних фінансових показників досягає максимальних розмірів і ускладнює процес прийняття правильного рішення. Нестійкість фінансового ринку так само сильно підвищується щойно з’являються революційно нові технології. Причому, як підкреслюють експерти, це значною мірою належить і до власне фінансових технологій. Адже математичні формули для розрахунку волатильності — перемінної, виведеної із середньоквадратичного відхилення прибутковості активів від їхнього середнього значення для більш точного визначення розміру та швидкості зміни ціни опціону — були розроблені в 1970-х роках саме з метою зниження фінансових ризиків. Проте обвал 1987 року, що стався практично на рівному місці, чимало експертів вважають побічним ефектом масового застосування саме цих показників. Можливо, комп’ютерні програми фінансових консультантів, запрограмовані на зниження волатильності, при дуже незначному коливанні в ціні почали видавати сигнали на продаж акцій для того, щоб мінімізувати можливі втрати своїх інвесторів, тим самим ще більше підвищивши індекс волатильності і спровокувавши подальше скидання цінних паперів. Щось на кшталт математичного стадного інстинкту. У результаті ризик був не тільки не мінімізований, а багаторазово збільшений.

    У 1990-х роках у фінансову моду ввійшла методологія Value-at-Risk (ризик-вигода), що дозволяє визначити, наскільки може зменшитися вартість інвестиційного портфеля за підсумками конкретного невдалого біржового дня. Якщо отримане значення виявляється надто великим, це сигнал до початку продажу активів. Недолікам цієї моделі присвячено багато спеціальної літератури, проте в неї є й одна системна помилка, що є прямим наслідком багатьох її достоїнств: інвестиційні портфелі багатьох великих інвесторів сьогодні мають практично однакову структуру, і майже всі вони користуються саме цією моделлю оцінки та управління фінансовими ризиками. І як тільки фінансовий човен хитається, всі дружно кинуться на один і той же борт.

    Втім, на цьому фінансово стурбована частина  людства не зупинилася і винайшла щось ще більш заумне та небезпечне, відоме під спільною назвою деривативи. Ці похідні цінних паперів, що дозволяють найрізноманітнішими способами перерозподіляти ризики між сторонами, Воррен Баффет назвав торік «зброєю масового ураження» і «бомбою уповільненої дії». Легендарний американський інвестор, який займає після Білла Гейтса другий рядок у списку найбагатших людей планети, свого часу дуже підозріло поставився до акцій високотехнологічних компаній. Їх неминучий обвал він завбачив, коли ажіотаж навколо них щойно розпочинався, і залишився при своїй думці навіть тоді, коли дохідність за його цінними паперами була нижчою за середньоринкову, педальовану бумом high-tech. Встоявши перед спокусою тих позахмарних прибутків, Баффет уникнув і мільярдних збитків, і нині не збирається робити легкі гроші на настільки популярних зараз деривативах. «Єдине, що ми зрозуміли, — це те, що не розуміємо, наскільки великий ризик, який несе в собі цей інститут», — заявив фінансовий гуру. Крах хеджевого фонду Long Term Capital Management (LTCM), що приголомшив фінансистів усього світу 1998 року, є лише слабким попередженням про те, що може статися в недалекому майбутньому. І той факт, що нині повсюдне поширення кредитних деривативів більшість банкірів вважають найголовнішим чинником ризику, свідчить багато про що.

    Втім, деривативами, обсяг ринку яких за останні три роки потроївся і  досяг десятка трильйонів доларів, користуються нині не лише банки. Фермери  та енергетичні компанії купують  погодні деривативи, що обіцяють їм отримання доходу в тому випадку, якщо «показники градусника» не вписуються в задані рамки. Профспілкам пропонують купувати деривативи на безробіття, позбавляючи себе в такий спосіб від необхідності боротьби з ним. А Роберт Шиллер, професор економіки Йельського університету, вважає вкрай несправедливим, що людина може купити страховку на випадок хвороби, травми чи пожежі, але наразі не забезпечена жодними компенсаційними механізмами на випадок нещасного кохання чи невдалої кар’єри. Щойно знайдуться фінансові інститути, спроможні хеджирувати подібні ризики, розвиток людства піде більш швидкими темпами. І його не зупинить жодна чергова фінансова криза навіть небувалого масштабу.

    Втім, безпрецедентне зростання ринку  деривативів лякає не лише тих, хто  вважає це черговою мильною бульбашкою. Надзвичайно складні механізми хеджирування дозволяють не тільки уникнути неминучих збитків, а й перетворити капітальний прибуток на тимчасові збитки, що є джерелом додаткового головного болю для податкової поліції. Тим паче що, за даними одного з опитувань, близько 90 відсотків 500 найбільших компаній по всьому світу використовують різноманітні деривативи. І визначити, чи справді це роблять з метою зниження потенційних ризиків, чи просто махінацій із фінансовими показниками, не можуть часом навіть найзацікавленіші особи. 
 

Висновки 

    Під "ризиком" прийнято розуміти імовірність (загрозу) втрати підприємством частини  своїх ресурсів, недоодержання  доходів  чи появи додаткових витрат у результаті здійснення певної виробничої і фінансової діяльності. Ризики бувають чисті і спекулятивні. Чисті ризики означають можливість одержання  збитку чи нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативного результату. Форсуючи розвиток  бізнесу чи приступаючи до реалізації великого, стратегічно важливого для розвитку фірми проекту, необхідно враховувати як внутрішні, так і зовнішні впливи, здатні зробити вирішальний вплив на кінцевий результат. Центральною діючою особою ризик-менеджменту є суб'єкти ризику. У практиці  суб'єктами ризику називають тих, хто приймає ризик на себе і(чи) управляє зміною імовірності  реалізації  чи розміром можливого збитку. Будь-який бізнес завжди функціонує в умовах певного навколишнього середовища. При цьому під навколишнім середовищем варто розуміти не тільки природні ресурси, але і правове поле, фінансове середовище, нормативну базу і т.д. Невизначеність є як джерелом прибутку для бізнесу, так і джерелом ризику для підприємства, насамперед ризику банкрутства.  
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Бpигхем, Юджин, Гапенски, Луис. Финансовый менеджмент: Полн. куpс: В 2 т. / Ин-т “Откpытое о-во”; Пеp. с англ. под pед. В. В. Ковалева; [Пеp. с англ. В. А. Буpовцева и дp.]. — Спб.: Экон. шк.: Санкт-Петеpбуpг. ун-т экономики и финансов: Высш. шк. экономики, 1998.
2. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент.- М.:Финансы и статистика, 1996.- 187,[1] с.
3. Бернар Коллас. Управление финансовой деятельностью предприятия./Пер. с франц. М.: Финансы, 1997.
4. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. — К.: МП «ИТЕМ лтд»: СП «АДЕФ-Украина», 1996. — 534 с.: ил., табл.
5. Вітлінський В. В., Наконечний С. І., Шарапов О. Д. Економічний ризик і методи його вимірювання: Підручник. - К.: ІЗМН, 1996. - 400 с. 
6. Зятковський І. В. Фінанси підпpиємства в pозpахунках. — Теpнопіль: [Т-во »Полігpафіст»], 1998. — 151 с.: табл.
7. Лапуста М.Г., Шаpшукова Л.Г. Риски в пpедпpинимательской  деятельности:  [Учеб.  пособие].-  М.: ИHФРА-М, 1998.- 223 с.
8. Райс,Тони, Койли,Бpайн. Финансовые pиски: Сокp. пеp. с англ./  Общ.  pед.  М.А. Гольцбеpга, Л.М. Хасан-Бек.- К.: Тоpг.-изд. бюpо BHV, 1997.- 590  с.
9. Рэдхэд,Кейт, Хьюс,Стюаpт. Упpавление финансовыми pисками/  [Пеp.с  англ.А.В.Доpошенко].-  М.: ИHФРА-М, 1996.- 287  ñ.: 
10. Устенко О.Л. Теоpия экономического  pиска/  Межpегион.  акад.  упp.  пеpсоналом; [Ред. Л.О. Бельская].- К., 1997.- 164 с.
11. Финансовый менеджмент: [Учеб. для студентов вузов, обучающихся по экон. спец.] / [Поляк Г. Б., Акодис И. А., Кpаева Т. А. и дp.]; Под pед. Г. Б. Поляка. — М.: Финансы: Изд. об-ние »ЮHИТИ», 1997. — 517, [1] с.: ил., табл.
12. Чеpкасов В.В. Деловой pиск в пpедпpинимательской деятельности:  Пpакт.  пособие.- [К.]: ЛИБРА, 1996.- 153 с.