Управління державним боргом

          Сьогодні Україна  має законні підстави добиватися залучення схем реструктуризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат.

          Спираючись на міжнародний  договір і відстоюючи власні національні  інтереси, Україна повинна також  залучити механізми активного управління зовнішнім боргом, започаткувавши обмін боргових зобов’язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за гроші.

          Сценарій ІІ розвитку подій, який передбачає застосування обґрунтованих методів розв’язання боргової проблеми в Україні, наведено у таблиці:

 

 

    Можна припустити, що темпи  девальвації  гривні у 2000-2001 рр. дещо випереджатимуть  зростання споживчих цін у  зв’язку з переоцінкою реального  обмінного курсу в минулому. Починаючи  з 2002 р. темпи її девальвації уповільняться, і під впливом нормалізації загальноекономічної ситуації в країні, а також скорочення її зовнішнього боргу відбудеться незначна реальна ревальвація. При цьому темпи девальвації будуть нижчими ніж у попередньому сценарії.

          Як свідчать результати проведених розрахунків (сценарій ІІ), реалізація пропонованих заходів дасть можливість:

    істотно скоротити обсяг державного боргу  України;

    зменшити  бюджетні видатки на його обслуговування;

    нормалізувати ситуацію з фінансуванням соціально-економічних  програм.

          У цілому застосування пропонованих методів зниження боргового навантаження сприятеми обмеженню боргової залежності української економіки, що, у свою чергу зумовить оздоровлення соціально-економічної ситуації в державі. 

 

3. БОРГОВІ ПАРАДОКСИ І ОРІЄНТИРИ  ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ

 

    Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цілього фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних ревнихних активів.

    Економічна  суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві  властиві йому функції: а) фіскальна  – залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна – коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

    Структурно  державний борг України складається  з внутрішнього і зовнішнього. Ретроспективний  аналіз засад формування і обслуговування державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити кілька етапів цього процесу.

    Перший  з них (1991 р.- І половина 1994 р.) характеризується безсистемним утворенням і нагромадженням боргу.

    На  другому етапі (ІІ половина 1994 р. – І половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв’язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

    Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність виконання  Україною своїх боргових зобов’язаннь, у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію.

    Динаміку  державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано в таблиці 1. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує  внутрішній. Спостерігається тенденція  до збільшення питомої ваги зовнішнього  боргу в загальній сумі державного боргу України.

    Таблиця 1

    Динаміка  державного боргу України

    Станом  на 1 січня 2003 р. зовнішній борг складався  з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими  організаціями (4,817 млрд дол., або 41,9% від його загальної суми); за позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі – за позиками наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд дол., або 32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767 млрд дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром” (1,155 млрд дол., або 10,1%).

    У 2004 р. Україна повинна заплатити  зовнішнім кредиторам близько 3,3 млрд дол., а у 2001 р. – 2,4 млрд дол.; при цьому  в 2000 р. виплати по зовнішньому боргу  плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр. 199 р. – 3,8% ВВП).

    Внутрішній  борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної  позики.

    Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з сучним станом боргового  сектора національної економіки.

    По-перше, протягом останніх років бюджетний  дефіцит кореспондував з прискореним  зростанням державного боргу в Україні.

    По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував  інвестиційні процеси.

    По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу.

    По-четверте, за весь час функціонування ринку  державних запозичень не з’явилося  повною мірою альтернативного джерела  для фінансування бюджетного дефіциту.

    По-п’яте, з проблемою наявності державного боргу пов’язане недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

    По-шосте, ринок державного боргу не мав  і не має чітки публічних правових рамок функціонування.

    Зазначені особливості становлення ринку  державного боргу України є парадоксальними  і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

    Кардинальним  шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією  на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.

    Боргові проблеми України не є унікальними  і мають зарубіжні аналоги. Але  використання досвіду розвинутих країн  щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

    Нагальним є припинення обслуговування державних  облігацій, що перебувають у власності  НБУ.

    Необхідно започаткувати розробку державних  інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

    Потребує  розвитку повноцінний сектор муніципальних  цінних паперів (місцевих облігацій) з  метою диверсифікації напрямів прикладання  капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між різними  рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет. 
 

 

4. УПРАВЛІННЯ  ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

 
 

    Важливим  елементом стратегії макроекономічного  управління є зменшення розміру бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

• загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;
• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
• внутріній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

      Зменшити дефіцит бюджету уряд  може шляхом накопичення заборгованості  – прострочування платежів по  боргах або закупленні товари, а також за рахкнок підвищення податків. Ці заходи мають неінфляційний характер.

    Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків  по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

    Борг  є важливим елементом кругообігу “доходи – витрпти”. Коли в економіці  зростають доходи, то  зростають  і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу  – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.