Умови формування ринку олігополії

Рис. 5. Модель «лідерство в  цінах»

*Джерело: [6].

Поступово підвищуючи ціни, галузь може досягти такого високого рівня цін, як картель. У короткостроковому  періоді ціновий лідер не завжди обирає ціну, яка максимізує прибуток, зокрема з метою перешкодити  входженню в галузь нових фірм.

Модель ціноутворення  «витрати плюс» – це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді – приблизно 15% на весь вкладений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подальшого коригування її рівня [2].

При олігополістичному ціноутворенні за принципом «витрати плюс» спочатку розраховується середній рівень витрат, виходячи з неповної завантаженості виробничих потужностей, щоб мати можливість невілювати кон'юнктурні зрушення.

(AVC+AFC)+EP=P_{реалізація}

При розрахунку витрат більшу питому вагу мають змінні витрати. До їх середньої величини (AVC) додається певний відсоток, що включає в себе середні постійні витрати (AFC) і нормальний прибуток (EP).

Відсоток залежить від  еластичності попиту на продукцію: при  нееластичному попиті він буде вищим  і навпаки [3].

Моделі олігополістичного ціноутворення показують, що олігополісти не вдаються до цінової конкуренції, типовою для олігополії є нецінова конкуренція, завдяки якій визначається ринкова частка кожної фірми [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО РИНКУ

Олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії  та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж  досить близькі.

Оскільки крива попиту на продукцію  олiгополiста завжди має спадний  характер, то для нього ціна i гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної  виручки i граничних витрат завжди лежатиме лiвiше вiд мiнiмального рівня середніх витрат. Отже, олiгополiст завжди обирає таке спiввiдношешя “цiна-обсяг”, де обсяг менший, а ціна вища, нiж на конкурентному ринку. Суспiлъство, погодившись на існування олiгополiї, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукдiю.

Олiгополiст отримує економічний  прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому перiодi, що пов’язане з існуванням суттєвих бар’єрів на шляху вступу в галузь нових фiрм-коккурентiв.

На думку деяких економiстiв, олiгополiя навіть більш небажана, ніж чиста монополія, оскiлъки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олiгополiя, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходить антимонопольне законодавство.

Це стосується також господарського законодавства України. Наша держава  робить лише перші кроки у вирішенні  питання обмеження монополізму  взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі – Закон України «Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття «монопольне становище» виробника: таким визнається становище господарюючого суб’єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на ринку – 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимонопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здоровому глузду!

Існує інша точка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого  часу обґрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес. Існування значних олігополістичних форм господарювання, які мають реальну ринкову владу, послідовники Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визнають необхідною умовою для досягнення швидких темпів удосконалення науки і техніки. Це пов’язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних коштів, виділити які здатні тільки великі олігополії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном повернення [1, c.161-162].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Метою другою частини курсової є розрахунок по заданих показниках діяльності підприємства на ринку олігополії усіх економічних показників та побудувати графік доходу, витрат, прибутку та рівноваги  підприємства на цьому ринку.

Нехай задані показники діяльності підприємства на ринку:

TC = 100Q² + 25Q – 123

P = 750 грн.

Так як ми маємо справу з  ринком олігополії, ціна буде залежати від обсягу виробництва: P=750Q

Розглянемо задані показники  для ринку олігополії, на якому  умовою рівноваги є MR=MC.

Знайдемо функцію сукупного  доходу за допомогою формули TR = P*Q:

TR = 750Q*Q = 750Q²,

звідси маємо функцію граничного доходу:

MR = TR’ = 1500Q

Далі знаходимо функцію  граничних витрат. Оскільки MC = TC’, то

MC = 200Q + 25

Знайдемо також функцію середніх витрат, використовуючи формулу

ATC = TC/Q:

ATC = (100Q² + 25Q – 123)/Q

Використовуючи умову рівноваги на ринку олігополії, прирівнюємо MR і MC:

200Q + 25 = 1500

1300Q = 25

200Q = 725

Q = 0,019

Користуючись вище поданими формулами, обчислюємо показники:

MC = 200*0,019 + 25 = 28,8

MR = 1500*0,019 = 28,5

TR = 750*(0,019)² = 0,27075

TC = 100* (0,019)² +25*0,019 – 123 = -122,49

AC = -122,49 / 0,019 = -6446,8

Так як ні змінних, ні постійних  витрат нам не дано, їх можна знайти, проаналізувавши сукупні:

TC=100Q²+25Q-123

VC=100Q²+25Q,

VC=100*(0,019)² + 25*0.019 = 0,51

FC=-123

Оскільки результати обчислення MR і MC збігаються, то розрахунки рівноважного обсягу продукції правильні.

Розрахуємо економічний  прибуток:

EP = TR – TC = 0,27075 – (-122,49)= 122,76

 

 

 

Q	P	TC	AC	MC	MR	TR	EP
0,010	7,5	-122,74	-12274	27	15	0,075	122,8
0,019	14,25	-122,49	-6446,8	28,8	28,5	0,27075	122,76
0,075	56,25	-120,56	-1607,5	40	112,5	4,2	124,76
0,10	75	-119,5	-1195	45	150	7,5	127
2	1500	327	163,5	425	3000	3000	2673
3	2250	852	284	625	4500	6750	5898

 

Q	TC	FC	VC	AVC	AFC
0,010	-122,74	-123	0,26	26	-12300
0,019	-122,49	-123	0,51	26,84	-6473,68
0,075	-120,56	-123	2.4	32	-1640
0,10	-119,5	-123	3,5	35	-1230
2	327	-123	450	225	-61,5
3	852	-123	975	325	-41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Дослідивши поводження фірми  в умовах олігополії можна зробити наступні висновки:

Основними моделями олігополії є: модель ламаної кривої попиту; змовницька олігополія; лідерство у цінах; ціноутворення  за принципом «витрати плюс».

Модель ламаної кривої попиту допомагає пояснити негнучкість  цін. Невизначеність не змовницького ціноутворення  спонукає до змови. Олігополісти, які беруть участь у таємній змові, за своєю поведінкою є по суті чистими монополістами.

За моделі «лідерство у  цінах» найбільша або найефективніша фірма галузі ініціює зміни ціни, а інші фірми-конкуренти наслідують ті поведінку. При ціноутворенні  за принципом «витрати плюс» олігополісти додають до планового рівня виробничих витрат надвишку у розмірі деякого відсотка витрат.

В олігопольних галузях основним методом боротьби є нецінова конкуренція (диференціація продукту і реклама). Однак олігополії не досягають ні розподільної, ні виробничої ефективності. Олігополії в одному випадку можуть сприяти покращенню продукту і зниженню витрат, а в іншому можуть гальмувати технічний прогрес та інноваційний процес.