Трансформація відносин власності в Україні

     Крім  того, особливістю економіки України є те, що в її господарській структурі переважають галузі, які потребують дотацій з боку держави, а тому важко піддаються реформуванню. Структура ж народного господарства країни оцінюється як складна для перетворень, бо її основу становить: сільське господарство — 21,7%, промисловість — 43,3% (в тому числі металургія — 21,4%), енергетика і паливна промисловість — 24,4%. Якщо до цього додати, що країна ще не має достатньо інтегрованого у світовий простір і діючого за законами конкуренції ринкового господарства, то неминучим є висновок про те, що наша економічна система об’єктивно не може відмовитися від активної ролі в державі.

     Вищезазначені відмінності свідчать про неможливість (і навіть небезпечність) необдуманого копіювання моделей приватизації інших країн для використання в Україні.

     Основними законодавчими актами, що регулюють  процеси приватизації в Україні, є Закони України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних  підприємств” (малу приватизацію), “Про приватизацію державного житлового фонду”, “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” та “Про приватизаційні папери”. В цих законах визначені основні принципи, засоби, суб’єкти й об’єкти процесу приватизації. Положення цих законів розвивають і доповнюють Укази Президента України та інші законодавчі акти.

     Щорічно Верховна Рада України затверджувала  Державну програму приватизації, яку  подавала на розгляд у Кабінет  Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об’єктів, які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що знаходиться в державній власності, і державного майна, що належить Автономній Республіці Крим, умови, які необхідно створити для виконання Програми, і потрібні для цього організаційні заходи. 

     2.2. Підсумки приватизації  в Україні:   статистичний аспект 

     На 1.11. 2005 р.  в Україні  структура власності набула співвідношення 1: 5,  тобто державна власність складає 22%, а приватна – 78%. Темпи приватизації уповільнюються, що є закономірним для  країни, де у державній власності лишилися переважно стратегічні об’єкти. Надходження від приватизації різко зросли через  впровадження прозорих, відкритих процедур продажу об’єктів на конкурсних засадах. 

     2.3.Підсумки приватизації: економічний аналіз 

     Економічне  відновлення в Україні відбувається на тлі істотних викривлень в інституційних  основах економіки, структурних  перекосів у галузевому та регіональному розвитку, гострих соціальних суперечностей. Одним із головних чинників цього є недоліки процесу приватизації, у результаті якої не було досягнуто основної мети роздержавлення власності – відокремлення її від влади, політики – від підприємництва. Досить хаотичний і нерідко протиправний процес   нагромадження первинного капіталу призвів до утворення потужних фінансово-промислових груп.

     Причини невдалої приватизації:

     1. Вибір помилкової приватизаційної  моделі, яка ігнорує світовий  досвід (особливій критиці піддається сертифікатна складова процесу).

     2. Приватизація розпочалася тоді, коли для неї не було створено  необхідних макроекономічних та  інфраструктурних умов та передумов: 

     • відсутність фондового ринку,

     • відсутність достатньої правової бази захисту прав власності:

     • через недоліки в правовому регулюванні і здійсненні приватизації цей процес не дав достатніх стимулів та фінансових ресурсів для структурної перебудови економіки та впровадження інновацій, економічного зростання та створення робочих місць, підвищення ефективності  виробництва, а, навпаки, спричинив занепад не тільки окремих підприємств, але й цілих галузей; приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, судовопроваджувального, інформаційного характеру, часто тіньовими, а нерідко й кримінальними методами (на найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролювалися державою);

     • відсутність механізмів прозорого та ефективного перерозподілу,  яка призвела до того, що приватизація в Україні стала переважно засобом перерозподілу суспільного багатства, а не прискореного капіталоутворення, необхідного для радикальної структурної модернізації економіки та забезпечення її конкурентоспроможності. Справжній приватний сектор в економіці сьогодні більшою мірою формується у сфері нових підприємств, аніж приватизованих старих;

     • відсутність проведення не в повному обсязі лібералізації та стабілізації економіки;

     • економічна криза, інфляція;

     • непідготовленість та непоінформованість населення, недоліки освіти.

     3. Відсутність достатніх гарантій  і захищеності. Для захисту  приватної власності, виведення  капіталів і доходів із тіні  потрібна, насамперед, їх легалізація,  у тому числі шляхом амністії (за винятком капіталів кримінального походження). Водночас заходи легалізації капіталів можуть бути результативними лише за наявності низки передумов, основними серед яких є довіра підприємців і суспільства до влади.

     Позитивні наслідки приватизації: Поява нових  приватних власників стала одним із чинників подолання глибокої системної кризи 1990-х рр. За 2000-2003 рр.:

     – реальний  ВВП в Україні зріс на 31,5%;

     – обсяг продукції промисловості — на 59,0%;

     – сільського господарства — на 10,0%;

     – експорт товарів і послуг — на 79,7%;

     –  доходи населення — на 120,8%;

     –  вартість основних засобів   протягом 2000-2002 рр. збільшилася на 23,3%;

     – поступово підвищувалося місце в інвестиційних рейтингах

     відбулося просування країни у рейтингах міжнародної  конкурентоспроможності Даоського

     У 2004 р. стрімке зростання  економічних параметрів супроводжувало  високі темпи приватизації великих промислових об’єктів.

     Зміна влади в Україні у 2005 р.  спричинила зупинку приватизаційного процесу, що  зразу ж відобразилося на темпах економічного зростання, обсягах інвестицій.

     Недоліки  та негативні наслідки процесу приватизації:

     – У  результаті широкомасштабної сертифікатної (ваучерної) приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реальними власниками. Більшість із понад 19 млн. акціонерів були власниками лише номінально, оскільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його результати, вони надалі навіть не оформляли право власності на акції.  

     – Не досягнуто однієї з головних цілей  приватизації — створення масового власника. Майже 7,8 млн. громадян України відмовилися від участі в сертифікатній приватизації. Більшість із тих, хто отримали акції і формально є власниками, часто не мають доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства.

     – Не сформовано значущий прошарок малого і середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підґрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. Так, на початок 2003 р. в Україні було зареєстровано лише 253,8 тис. малих підприємств, тобто 53 на 10 тис. населення, або на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою (500-700 підприємств на 10 тис. населення). Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні становить лише 7,3%, тоді як у розвинених країнах – 50-60%.

     – Приватизація не стала потужним джерелом надходжень до державного бюджету, а отже — фінансовою підтримкою соціально-економічного розвитку країни.

     – Значна частка власності та капіталів, набута тіньовим (нелегальним або  напівлегальним) способом, не може використовуватися  повною мірою без ризику для їх власників. Причому ризики виходять як від недовірливого ставлення до них із боку потенційних партнерів, так і від штучного створення державою «гачків» (як їх назвала Ю.Мостова), через які можна впливати на власників, на фінансові потоки їх підприємств. Тобто підтримання напівлегальних відносин «бізнес—бізнес», «держава—бізнес» іде на користь корумпованим чиновникам і значно стримує ділову активність.

     – Не створено повноцінний фондовий ринок, що унеможливлює перерозподіл власності  ринковими методами та є чинником підриву стабільності фінансової системи України. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, станом на 1 січня 2004 р. загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих комісією, становив лише 109,2 млрд. грн. (20,5 млрд. дол.), з них акції —98,1 млрд. грн. (18,4 млрд. дол.).

     Серед оцінок політиків і дослідників, що дотримуються найчастіше протилежних  ідеологічних поглядів, переважають  негативні, а саме:

     - відсутність помітного позитивного  впливу на економічну ефективність  і негативний вплив на обсяги виробництва та інвестицій;

     - «розпорошення» власності внаслідок  сертифікатної приватизації; формування  неефективної, так званої інсайдерської,  власності (власності колишніх  менеджерів та працівників підприємств)  і фіктивної акціонерної власності  як основи для тіньової, корумпованої, нецивілізованої, псевдоринкової економіки.

     Наведені  недоліки приватизації свідчать про  необхідність вдосконалення правових засад цього процесу та захисту  права державної власності. В  першу чергу, це стосується проблем  приватизації об‘єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, права покупця ініціювати приватизацію об‘єкта та визначати її спосіб тощо.

     Внаслідок приватизації держава фактично втратила можливість контролю над більшістю  базових галузей промисловості та інших сфер діяльності, не створивши  повноцінних ринкових механізмів. Право власності на підприємства нафтопереробної промисловості, зв‘язку, виробництва сировини для алюмінієвої промисловості та енергорозподільчих підприємств, які мають важливе значення для економіки і безпеки держави, належить представникам іноземних держав (Росії), що загрожує національній безпеці України.

     Приватизація  науково-дослідних і проектно-конструкторських установ і організацій спричинила знищення більшої їх частини як суб‘єктів науково-технічного прогресу, фактора інноваційного розвитку країни.

     У процесі приватизації підприємств, які є містоутворюючими для певної території і забезпечують життєдіяльність  територіальної громади, не враховуються інтереси цієї громади.

     На  багатьох приватизованих підприємствах  погіршилися показники економічної  ефективності, знизився науково-технічний  рівень їх продукції, залишаються низькими інвестиції в модернізацію та розвиток виробництва. У післяприватизаційний період підприємства зменшують платежі до бюджетів різних рівнів та відрахування до державних фондів.

     Узагальнюючи  наведене, можна стверджувати, що в  результаті процесу приватизації в  Україні не відбулося головного  — відокремлення бізнесу від  влади. Бізнес, власність залишаються переважно залежними від держави, діючої влади, окремих посадових осіб. Симптомами цього є високий рівень корупції, переплетіння інтересів представників владних і бізнесових структур. Наслідки — гальмування становлення цивілізованих ринкових відносин, відчутного піднесення добробуту населення, формування середнього класу та громадянського суспільства в Україні. Тому перехід української економіки на розвиток за європейською ринковою моделлю, вирішення проблем легалізації власності та капіталів значною мірою лежать у політичній площині та потребують докорінної зміни політико-економічних відносин, що склалися в Україні.