Трансформационный кризис

• вихідного макроекономічного стану системи, масштабу що склалися в неї в минулому;
• відставання від передових країн у галузі техніки і технології; 
• ступеня розвитку реальних ринкових відносин; 
• націленості трансформованою системи на задоволення потреб-ностей населення; 
• характеру (радикальності, спрямованості і т.д.) проводяться ре-форм.

     Можна також виділити слідуючі стадії кризи:

1. передкризова, коли виявляються симптоми і причини можливої кризи, а система входе в зону насичення, де виперпується її потенціал.
2. кульмінація кризи, досягнення меж розвитку.
3. руйнування системи чи перехід її в новий стан чи створення нової системи.

     Трансформаційна криза в процесі розгортання проходить життєвий цикл, що включає латентну, гостру і завершальну стадії, яким відповідають і певні форми прояву трансформаційної кризи.

     На латентній стадії, яка характеризується формуванням умов входження економічної системи в трансфорційну кризу, дане явище проявляється як криза економічної системи, що знаходить відображення в тенденції до пониження ряду показників економічної динаміки (зниження темпів зростання ВВП та споживання, падіння продуктивності праці та рентабельності виробництва).

     На гострій стадії трансформаційна криза проявляється як криза розпаду і криза адаптації, циклічна криза (загальноекономічний спад і інфляційне зростання) і структурну кризу( структурна перебудова).

     Криза розпаду відображає входження економічної системи в стан трансформаційної незбалансованості, коли в результаті розриву системоутворюючих зв'язків розпадається  колишня економічна система і руйнуються економічні інститути, які забезпечували існування цих зв'язків. Так, з розривом вертикальних зв’язків між економічними суб’єктами планового господарства відпадає нобхідність у цнтралізованому встановленні цін, розподілі ресурсів і збуті продукції, а, відповідно, у різних планових органах, виконували координуючі функціх, в законодавчих актах, що забезпечували функціонування механізму централізованого управління економікою. 
 
 
 
 
 
 
 

     Шляхи подолання трансформаційного  спаду в економіці. 

     Величезне значення в забезпеченні більш ефективного, послідовного реформування і в подоланні трансформаційної кризи на шляхах ринкової економіки мало б підсилення централізованого регулювання цих процесів, пов’язане, зокрема, і з функціями держави. Перш за все, це пояснюється взагалі зростанням в перехідній економіці ролі суб’єктивного фактору. Далі, особливе значення це набуває у зв’язку з тим, що плановій економіці було притаманне надцентралізоване державне управління, злам якого в перший момент породжує своєрідний вакуум, втрату керованості господарством в масштабах вітчизняної економіки. Підсилення ролі держави тому розуміється не в сенсі відновлення (тим більше, “перевищення”) його попередніх функцій, а в сенсі оволодіння ситуацією розпаду і хаосу, що склалася, подолання її і здійснення керівництва економікою на інших (економічних) принципах.

     Разом з тим, зростає роль держави і в традиційному аспекті: як політичного керівника самих перехідних процесів; як гаранта соціальної захищеності прошарків суспільства, котрі мають потребу в ній; як гаранта захищеності суспільства від зростаючої корупції, кримінального середовища; як своєрідного арбітра в забезпеченні політичної стійкості суспільства, у розв’язанні можливих національних конфліктів і тому подібне. Особливе значення держава набуває у зв’язку з необхідністю формування і забезпечення дії нових правових основ функціонування економіки при переході до ринкового механізму.

     Слід зазначити, що одночасне вирішення відзначених задач (реалізація різних векторів) перехідної економіки в силу їх якісних відмінностей не означає, що всі вони будуть вирішені в один термін. Перш за все, суспільство долає трансформаційну кризу, досягає рівня передуючого кризі виробництва і забезпечує його подальше зростання. Великого терміну вимагає формування ефективної ринкової економіки, результатом якого стануть нова виробнича і соціально-економічна структура суспільства, виникнення і дія нової системи мотивації, підвищення ефективності виробництва як одного з основ зростання загального добробуту. Разом з тим, реалізація цих векторів при всій їх важливості залишається як би засобом вирішення стратегічної задачі: що може отримати Україна натомість свого “соціалістичного” минулого, куди вона йде в цьому сенсі? 
Величезне значення в цьому аспекті мають значний потенціал вітчизняної економіки – природний, трудовий, науково-технічний, високий освітній (кваліфікаційний) рівень населення; рішучість перейти до ефективного механізму функціонування економіки, забезпечуючого максимальне використання цього потенціалу; можливість використати досвід трансформації суспільної системи і підтримка інших країн; готовність включення вітчизняної економіки, що реформується, в сучасний потік розвитку світової цивілізації.

     Реальність усіх цих факторів зумовлює реальність не тільки як наукової гіпотези, але і як необхідного курсу економічного розвитку на перехід до постіндустріального суспільства. Разом з тим, реальність подібних кінцевих рубежів вітчизняної економіки не означає, що вони досягаються легко і “автоматично”. Їх досягнення припускає відповідну економічну політику: забезпечення пріоритетного розвитку ряду галузей – науковоємних виробництв, передових технологій, науки і освіти, соціально-культурної сфери; проведення цілісної структурної політики, орієнтованої на це майбутнє; врахування даної стратегічної цілі в напрямках і формах “ринкового формування” та ін.

     Щодо  подолання трансформаційної кризи, то можна розглянути і  виголошений в жовтні 1994 р. звернення президента України до Верховної Ради про „Шлях радикальних економічних реформ”, де було поставлено низку пріоритетів економічної стратегії:

• стабілізація фінансово-грошової системи (лібералізація податкової системи, утворення механізмів стимулювання виробництва та підприємництва, забезпечення рівності оподаткування, проведення банківської реформи, подолання платіжної кризи);
• радикальні інституційні зміни (реформування відносин власності, швидка широкомасштабна приватизація, корпоратизація, розвиток фондового ринку, відхід від галузевого принципу державного управління);
• структурна політика (визначення пріоритетності наукоємних та високотехнологічних галузей, забезпечення випереджаючого розвитку галузей з швидким оборотом капіталу);
• аграрна політика (земельна реформа, впровадження ринкових відносин);
• утвердження відкритості економіки і входження України у світовий економічний простір;
• соціальна політика (стимулювання платоспроможного попиту, реформа заробітної плати, пенсійна реформа, захист інтелектуального потенціалу суспільства, перебудова житлової політики, роздержавлення соціальної політики).

     Вирішальну роль у подоланні трансформаційної кризи та забезпеченні стабільного економічного зростання відіграє науково обгрунтована інвестиційно-інноваційна стратегія держави. Вона має визначати реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, раціональні й ефективні заходи щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих соціально-економічних та інноваційних програм, відтворювальних процесів на макро- і мікрорівнях. Стан інвестиційної діяльності є своєрідною інтегральною оцінкою стратегічної ефективності національної економічної стратегії.

     На  сьогодні нможна додати до вищесказаного  ще і:

     1. Збереження ринкового і демократичного формату антикризової стратегії, недопущення авторитаризму. Недопущення корпоративних дефолтів, пошук колективних способів виживання. Має настати розуміння: звалиться один - посипляться все. А як підтримати - це вже серйозний і прагматичну розмову, тут поради стороннього не потрібні, лише б почали розмову. 

     2. Згода на глибокі реформи, визначення «соціальної ціни» і шляхів її компенсації за рахунок перерозподілу прибутку та створення державних компенсаторів.

     3. Підтримка та лобіювання політичної реформи. Три завдання змін у політичній системі: єдина виконавча вертикаль - бажано під прем'єром, тому що сильний президент з повноваженнями глави уряду - це удар по парламентаризму; судова реформа (забезпечення незалежності судової гілки влади і демократичних механізмів її формування); реформа місцевого самоврядування (формування виконавчих структур місцевої влади, реформа бюджетної системи, обмеження втручання держави в життя громади і регіональну економіку). Три ці задачі у випадку їх рішення дозволять зробити країну більш ефективною і керованою.

     Напрями антикризової політики: 

1. Політика вдосконалення інституційного середовища (Підвищення якості апарату державного управління, проведення судової реформи в якості забезпечення правової захисту договірних відносин і т. п.); 
2. Активізація соціальної політики в рамках підвищення  життєвого рівня населення у відповідності з тенденціями соціалізаціі в світовому господарстві; 
3. Оптимізація бюджетної політики, спрямована на оптимізації структури доходів і видатків державного бюджета; 
4. Політика стимулювання техніко-технологічного пролення з метою створення сучасної матеріально-технічнокою бази.

     ВИСНОВОК 

     Трансформаційну кризу розглядають як одну із закономірностей  перехідних процесів, неминучість якої зумовлена особливим характером перехідного періоду, або як синонім  постсоціалістичного господарського транзиту. Її виникнення супроводжується затяжним спадом у виробництві та скороченням за основними соціально-демографічними показниками, що в подальшому призводить до викривлення соціально-економічних зіставлень та загострення територіальних диспропорцій. Подолання наслідків затяжного трансформаційного спаду та виникнення трансформаційної кризи можливе на основі стрибкоподібного подальшого розвитку подій з неминучим переходом на новий більш якісний рівень взаємовідносин на основі запровадження системи регуляторних заходів.

     Аналіз трансформаційної кризи через призму життєвого циклу показує, що напрямки її подолання мають визначатися відповідно до стадій життєвого циклу і форм прояву. Щодо вдосконалюваної політики, то можуть бути визнані – політика вдосконалення інституційного середовища (підвищення якості апарату державного управління,проведення судової рефрми в якості забезпечення правової захисту договірних відносин і т. п.).Також це може бути активізація соціальної політики в рамках підвищення життєвого рівня населення у відповідності з тенденціями соціалізаціі у світовому господарстві. Необхідно розглянути також і оптимізацію бюджетної політики, спрямована на оптимізацію структури доходів і видатків державного бюджету. Ну і необхідно зврнути увагу на політику стимулювання техніко-технологічного поновлення з метою створення сучасної матеріально-технічної бази.

     Але все ж таки нобхідно звернути увагу і на те що заохочення інвестування наданням спеціальних пільг чи гарантій мають лише тимчасовий та локальний ефект.

     Реалізація державної економічної політики, не підпорядкована єдиній стратегії державотворення і не обмежена необхідністю суворого дотримання вимог національної економічної безпеки, загострила успадковані від радянських часів диспропорції та фактично не забезпечила розбудову в країні повноцінної ринкової економіки. Відсутність послідовної антикризової політики веде до підтримання перманентного стану трансформаційної кризи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Перелік використаних джерел

1. Гражевська Н. І. Економічні системи епохи глобальних змін: Монографія / Гражевська Н. І. – К. : Знання, 2008. – 431 с
2. Інституціональні передумови трансформаційних зрушень в економіці України. Віктор Реутов. Економіст. Червень 2010року, №6.
3. Трансформаційна криза: популізм, бунт і концептуальна політика. Андрій Єрмолаєв.http://mix.gart.org.ua
4. Велика Трансформація...світова криза. http://drono.uaprom.net
5. Зоидов К.Х. Трансформационный кризис экономики России: природа, динамика, пути преодоления. - М.: ИПР РАН, ИМ АН РТ, 2000. – 250 с.
6. Особливості розвитку трансформаційних економік. О.А. Зілгалова.Науковий вісник НЛТУ України. – 2008, вип. 18.9
7. Корнаи Я. Трансформационный спад / Янош Корнаи // Вопросы экономики. – 1994, № 3. – С. 4-26.
8. Трансформационный кризис: природы и формы проявления: Материалы к лекции по экономической теории. – О.Н.Мелихова.Волгоград: Издательство ВолГУ, 2001 – 24с.