Товарне виробництво - основа ринкової економіки

3.2 Закон вартості

Найважливішим законом товарного  виробництва є закон вартості. Відповідно до нього виробництво  й обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється  суспільно необхідними затратами  праці. Дія закону вартості виявляється  в тому, що всі різноманітні за обсягом  затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні  контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропонування. 
Необхідними умовами дії закону вартості або встановлення цін на товари на рівні їх вартості є такі: обмін товарів перестає бути випадковим чи тільки поодиноким явищем; товари виробляються в кількості, що відповідає взаємній потребі в них. Ця потреба встановлюється досвідом у результаті тривалого обміну; відсутня будь-яка природна або штучна монополія, яка не давала б можливості сторонам, що укладають угоду, продавати товари вище від вартості або нижче від неї. 
Іншими словами, необхідно, щоб попит і пропонування вільно взаємодіяли, впливаючи на обмін і виробництво товарів, зумовлюючи конкуренцію між виробниками. 
  Закон вартості відіграє надзвичайно важливу роль у товарному виробництві: 
а) він виступає стихійним регулятором пропорцій суспільного виробництва (розподілу праці між галузями). У товарному виробництві, заснованому на приватній власності на засоби виробництва, цей розподіл відбувається стихійно в результаті постійних коливань цін навколо вартості. Якщо реальна частка праці в даній галузі менша за потрібну, то пропонування на товари перестає покривати попит і ціни зростають. Виробництво продукту цієї галузі стає надзвичайно вигідним. До неї і перейде значна частина товаровиробників. 
Відбудеться перерозподіл праці між галузями. Та ж галузь, що характеризується надвиробництвом, тобто перевищенням пропонування над попитом, під впливом низьких цін звужуватиметься. Отже, силою, яка регулює товарне виробництво, приводить його в систему, є вартість, закон вартості; 
б) закон вартості - основа диференціації товаровиробників. Він зумовлює зведення всіх індивідуальних витрат праці до суспільно необхідних. За таких умов одна група товаровиробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, не реалізує частину праці, а інша, в котрої індивідуальна вартість нижча за суспільну, навпаки, реалізує надлишок праці над індивідуальними витратами. Отже, перша група товаровиробників неминуче бідніє і розорюється, тоді як друга збагачується. Суперечність між індивідуальною і суспільне необхідною працею призводить до диференціації товаровиробників; 
в) закон вартості сприяє зародженню капіталістичних відносин. Частина товаровиробників, яка в результаті ринкових відносин збагатилася, розширює виробництво, а це вимагає додаткової робочої сили. Товаровиробники, які розорилися, не мають ніяких засобів існування, крім робочої сили - здатності до праці. 
г) закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил. Суперечності між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства. Технічний прогрес у виробництві супроводжує, принаймні такі моменти: зростання продуктивності праці забезпечує зниження індивідуальної вартості й отримання надлишку продукту над витратами, підвищений доход товаровиробника. Доход завжди є запорукою успішної конкурентної боротьби цього товаровиробника з іншими товаровиробниками, оскільки він має деяку базу для зниження цін витіснення конкурента. Впровадження технічних новинок у виробництво також неминуче приводить до зниження і середніх суспільно необхідних витрат на виробництво даного продукту. Це змушує всіх товаровиробників зменшувати індивідуальні витрати, а отже, підвищувати технічний рівень виробництва і його організацію. За такої системи господарства прогрес у розвитку продуктивних сил досягається значно швидше, ніж у натуральному господарстві. 
Розглянута регулююча роль закону вартості була характерною для простого товарного виробництва. Основні її елементи функціонують і нині. Проте в цивілізованій ринковій економіці посилюється економічна діяльність держави, яка через систему фінансово-кредитних важелів активно втручається у відтворювальний процес. Ринок і держава - це за сучасних умов ті головні дві сили, які регулюють суспільне виробництво, доповнюючи одна одну і формуючи таким чином найбільш оптимальний господарський механізм.

4. Сучасний стан  товарного виробництва                     

4.1 Еволюція товару  за сучасних умов

    Упродовж XX — початку XXI ст. століття відбувалася еволюція товару, в діалектиці відносин конкретної та абстрактної, приватної і суспільної праці з'явилися якісно нові аспекти.

Ілюструє такі процеси  виробництво сучасного автомобіля, який нині став звичайним товаром. США, наприклад, щороку виробляють до 17 млн., Японія — до 15 млн. автомобілів. Сучасний автомобіль складається в середньому з 15 тис. деталей (у тому числі майже 1500 основних), виробництвом яких зайняті як гігантські компанії, так і величезна кількість дрібних підприємств-постачальників.

У створенні споживчої  вартості автомобіля, літака беруть участь кілька тисяч видів конкретної праці. Гігантська концентрація виробництва, зростання рівня усуспільнення  праці зумовлюють те, що конкретна  праця все менше виявляється  як приватна праця незалежного, економічно відокремленого товаровиробника. У  наймогутнішої американської монополії, яка виробляє автомобілі, — «Дженерал  моторз» — на початку 90-х років  налічувалося майже 40 тис. постачальників, а частка закупівель у сумі обігу  становила приблизно 48%. В японських  компаніях «Тойота» і «Ніссан» питома вага деталей та матеріалів, що закуповуються, становить понад 70%. За цих умов зведення конкретних видів праці до абстрактної  праці, а споживчої вартості до вартості, визначення конкретної праці як суспільної відбувається через систему замовлень, контрактів, субпідрядів. «Дженерал  моторз» встановлює з постачальниками  тривалі виробничі зв'язки, і перетворення окремої деталі, вузла автомобіля на товар відбувається не звичайним  шляхом повної та вільної конкуренції  на ринку, а планується заздалегідь, набуває форми договору. Головна  фірма жорстко контролює витрати  виробництва у своїх відділеннях-постачальниках, вводить для них обмежений  комерційний розрахунок, постійно орієнтується при цьому на зовнішніх постачальників. З боку суспільної форми такий  підрив відбувається внаслідок переходу від приватної (індивідуальної) капіталістичної  власності до колективної. Це означає  підрив товарного виробництва в  сучасних умовах.

Один із важливих принципів  організації ринку в розвинутих країнах полягає в тому, що потенційний  виробник, перш ніж почати виробляти  товар, знаходить покупця, попередньо укладає з ним письмову або  усну угоду чи контракт, у яких обумовлено якість товарів, ціни, терміни поставок, платежі тощо. Завдяки цьому сфера  ринкових відносин перетворюється на сферу прямих зв'язків між виробниками і споживачами. Конкуренція відбувається між товаровиробниками або споживачами, а також між виробниками і споживачами товарів.

У 70—80-ті роки XX ст. завдяки комп'ютеризації й автоматизації виробництва, переходу до гнучких виробничих систем автомобільна промисловість частково починає працювати за індивідуальними замовленнями: кожну машину збирають і оснащують на потоковій лінії, конвеєрі відповідно до індивідуальних смаків, побажань майбутнього власника. У такий спосіб ліквідується проблема підтвердження ринком суспільної необхідності товарів, що виробляються. Це свідчить про поступове поширення безпосередньо суспільної форми виробництва.

Ще більше підривається товарне  виробництво (а водночас усе менше  конкретна праця виявляється  у вигляді приватної) з активізацією втручання держави в економіку, яке відбувається через укладання  державних контрактів — детально розроблених економічних і правових документів, які регламентують організаційно-технічні, адміністративно-управлінські відносини  при виконанні замовлення підрядниками, закупівлю державою більшої частини  виготовленої продукції, що означає  гарантований державний попит на неї.

У процесі поглиблення  міжнародного поділу праці конкретна  праця виявляється як форма різних видів міжнародної праці, а її (конкретної праці) зведення до абстрактної  відбувається в процесі формування інтернаціональної вартості. Вартість як суспільне відношення виражає  виробничі відносини між товаровиробниками  різних країн.

4.2 Тенденції розвитку товарної економіки і виникнення безпосередньо суспільної форми виробництва.                      

   У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції: до його розширення та до його підриву. Перша зумовлена:

1) поглибленням суспільного  поділу праці (кількість машинобудівних  галузей і виробництв у розвинутих  країнах світу становить понад  200, тоді як у слаборозвинутих  — лише до 15);

2) спеціалізацією суспільної  праці (відгалуження окремих виробничих  функцій у самостійні виробництва);

3) збільшенням кількості  економічно відокремлених виробників (у США в 1947—2002 pp. кількість підприємств зросла приблизно на 17 млн., що з погляду відносин власності означає відокремлення товаровиробників, які, виготовляючи товари чи надаючи послуги, вступають у відносини з іншими товаровиробниками і споживачами);

4) перетворенням науки  на безпосередньо продуктивну  силу (внаслідок чого матеріальні  результати наукових досліджень  у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау  та ін. стають товаром);

5) четвертим великим (та  початком п'ятого) суспільним  поділом праці;

6) зростанням ролі та  економічної значущості сфери  нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я та ін.) у відтворенні  робочої сили. Послуги, які надають  ці галузі, перетворюються на  товар (який набуває навіть  таких спотворених форм, як продаж  людських органів).

Аналогічно впливає на розширення товарного виробництва  процес поглиблення міжнародного поділу праці, зокрема міжнародної спеціалізації  виробництва. Тенденція до розширення товарного виробництва зумовлена  також зростанням кількості населення  та дією закону зростання потреб.

Дія тенденції до підриву  товарного виробництва, а отже, ринкових відносин зумовлена:

— розвитком масштабів  одиничного поділу праці, в основі якого  — подетальна та поопераційна спеціалізація  всередині окремих виробничих одиниць. Матеріальною основою цих процесів є зростаюча концентрація капіталістичного виробництва, виникнення й розвиток гігантських об'єднань;

— розширенням масштабів  організованості та планомірності  в межах окремих компаній;

— розвитком контрактних  відносин між монополіями, з одного боку, малими й середніми капіталістичними підприємствами — з іншого, за яких останні спеціалізуються на виробництві  окремих деталей, вузлів для комплектування кінцевої продукції. При укладенні  письмового або усного контракту, що має юридичну силу, кожна зі сторін бере на себе зобов'язання щодо виконання  його умов контракту, а порушення  передбачає судові санкції. Тому складаються  попередні плани виробництва, його забезпечення устаткуванням, робочою  силою, сировиною, фінансові плани  підприємства, плани науково-технічних  досліджень тощо. За таких умов немає  потреби підтверджувати через ринок  суспільно необхідний характер товарів, що виробляються.

Певний підрив товарного  виробництва відбувається й тоді, коли створюються міжнародні та транснаціональні корпорації, спільні підприємства, коли держава укладає контракти  на національному та міжнародному рівнях, централізовано регулює економіку. Таку саму роль значною мірою виконують  наднаціональне регулювання економіки, гігантські банки, які створюють  апарат для суспільного регулювання  процесу виробництва й розподілу  продуктів, перехід від індивідуальної до колективної власності та ін.

Дія тенденції до підриву  товарного виробництва зумовлює зародження третьої основної форми  суспільного виробництва — безпосередньо  суспільної.

Безпосередньо суспільна  форма виробництва — організація суспільного господарства, за якої внаслідок радикального розширення й удосконалення відносин планомірності та організованості, процесу планування на мікро- і макрорівні, використання досягнень НТР задоволення більшої частини суспільних потреб відбуватиметься без перетворення продуктів праці на ринку на товар.

Заперечення зародкових форм її наявності свідчить про позаісторичний підхід до товарної форми організації  виробництва, яка існувала не завжди і тому не може функціонувати вічно. Розвиток її внутрішніх суперечностей  неминуче зумовлює появу розвинутішої форми, яка діалектично, тобто з  утриманням сильних прогресивних складових, заперечить товарну форму. Ці прогресивні  елементи діятимуть в якісно інших, нових формах, підпорядковуючись  при цьому закономірностям розвитку безпосередньо суспільної форми  виробництва.

Основними ознаками сучасного  товарного виробництва є:

— поглиблення існуючих форм суспільного поділу праці й  виникнення нових великих поділів  праці;

— переважання колективного виробництва, колективного характеру  праці та колективних форм власності;

— економічні зв'язки між  товаровиробниками не лише через  ринок, а й через контрактну систему, зв'язки кооперації, спеціалізації  тощо;

— переважно планомірний  характер розвитку товарного виробництва  в національному та інтернаціональному масштабах;

— державне регулювання  товарного виробництва, конкурентного  середовища;

— перетворення держави  на великого товаровиробника, а отже й підприємця, фінансиста, кредитора, організатора тощо;

— послаблення соціально-економічної  відокремленості товаровиробників внаслідок розвитку перелічених  вище явищ і процесів.

Натепер дія тенденції  до розширення масштабів товарного  виробництва переважає.

                                           Висновок

  Товарне виробництво почало зароджуватись ще в первісній общині. Причиною його виникнення була економічна відособленість товаровиробників – становище, за якого вони самі вирішують питання господарської діяльності.

  Товарне виробництво  – це такий тип господарювання, за якого продукти праці виробляються  відокремленими господарюючими  суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком.

  Товарні відносини  формуються на основі об’єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-грошових чинників. Є два види товарного виробництва: просте – виробником і власником засобів виробництва є одна особа; і розвинуте – при якому виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. Ознаками товарного виробництва є відкрите господарство, розподіл праці, непрямі зв’язки; основоположною його категорією – товар.

 Товаром називають  економічне благо, що задовольняє  певну потребу людини і використовується  для обміну (купівлі-продажу) на  ринку. Найважливішими характеристиками  товару є споживча та мінова  вартість. Існують різні теорії  вартості, серед яких найбільш  поширеними є теорії трудової  вартості, граничної корисності, попиту  і пропозиції та витрат виробництва.

  Товарному виробництву  властиві особливі сили розвитку: сили руху, постійного розвитку  і вдосконалення виробництва,  сили саморозвитку і саморегулювання.  Найважливішим законом товарного  виробництва є закон вартості, відповідно до якого виробництво  й обмін товарів здійснюються  на основі їх вартості, величина  якої вимірюється суспільно-необхідними  затратами праці.