Товарне виробництво - основа ринкової економіки

Товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних  відносин.

  Товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою : виробництво – обмін – споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів. Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв’язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення.

2.Товар та властивості товару

2.1 Поняття товару та його властивості                                           Основоположною категорією товарного виробництва є «товар». Однак історично та логічно цій категорії передувала категорія «благо».           Благо – це все те, що здатне задовольняти людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям.

  Блага поділяють на економічні та неекономічні. Неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій кількості (наприклад, повітря, морська вода та ін.).    Економічні блага – це блага економічної (трудової ) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості. Вони дуже різноманітні. Залежно від критеріїв їх можна класифікувати на такі види: матеріальні (особисті, споживчі, довгострокові, теперішні, взаємозамінювані) та нематеріальні (суспільні, непрямі, короткострокові, майбутні, взаємодоповнювальні). Економічне благо в умовах товарного виробництва набуло форми товару.

  Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі-продажу на ринку). Згідно з класичною теорією, найважливішими характеристиками товару є його споживча вартість і вартість. Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробник, а іншої особи, то він має суспільну споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших. Вартість товару – це виражена в товарі суспільна праця виробника. Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості. Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого виду.

  У сучасній неокласичній економічній теорії існують такі підходи до характеристики товару та його властивостей – введені в науковий обіг такі поняття, як «корисність», «цінність», та «рідкісність» товару.  Якщо порівнювати категорії «споживча вартість» і «корисність», то на перший погляд ці категорії є синонімами, між ними немає різниці. Вони ніби виражають одне й те саме – здатність економічних благ задовольняти потреби людини, бути корисними для неї. Але це не зовсім так. У класиків споживча вартість є об’єктивною, абстрактною якістю будь-якого товару або послуги, які виробляються для того, щоб задовольняти людські потреби. Отже, споживча вартість для них – це природна корисність товару взагалі, безвідносно до потреб конкретної людини. Корисність у неокласиків поняття чисто суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.      

    Один і той самий товар з однаковою споживчою вартістю може мати зовсім різний ступінь корисності для окремих споживачів. Наприклад, корисність хліба різна для ситої і голодної людини, цигарки – для людини, що палить, і тієї, яка не палить, та ін. Але всі ці товари, незалежно від різної корисності для різних людей, не втрачають своєї об'єктивної основи – споживчої вартості.                                                                                Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідом подають як  цінність. Тому цінність для них категорія суб’єктивна. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб'єктивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості. Люди оцінюють товари та послуги не тільки тому, що на виробництво їх витрачена суспільно-необхідна праця, а й тому, що вони мають корисність. З їхнього погляду, лише корисність товарів та послуг може надавати затратам праці так званого суспільно-необхідного характеру. Отже, цінність є водночас функцією витрат праці і функцією корисності. Поєднання вартості та цінності та їхнє суспільне визнання відбиваються в ціні. Ціну можна вважати формою грошового вираження вартості й цінності товару.                                                                            Ціна зумовлює можливість одночасного прояву інтересів виробників і споживачів. Тільки вартість є рушійним мотивом для товаровиробника, так само, як цінність – рушійний мотив для споживача.                                                                                                               З позицій неокласичних поглядів, цінність благ залежить також і від їхньої рідкості, тобто від жагучості потреб та запасу (кількості) благ, які здатні ці потреби задовольняти.          

     Рідкість – характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рідкісні порівняно х потребами на них. Наприклад, вода має більшу корисність для людини, ніж діамант. Але води достатньо, а діамантів мало. Тому діаманти, корисність яких набагато менша для задоволення життєвих потреб, адже без них можна взагалі обійтися, оцінюються людьми дорожче, ніж вода.

2.2 Теорії вартості

                                                                                                                                3. Основні закони товарного виробництва

3.1 Джерело і рушійна  сила товарного виробництва                    

  Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарного виробництва.                                      Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врештірешт, є безрезультатними.      

   Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару.

Суперечності, втілені в  товарі, - це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.

Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою  є задоволення потреб людини - споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язання суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефективніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.

Суперечності, втілені в  товарі, розв'язуються тоді, коли товаро-виробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність - грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага "товару" визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.

Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами відшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок - прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідни-ми та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробники розорюються. Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку - мета товаровиробників.

Перетворення споживної  вартості товару на вартість, перетворену форму її - ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником.

Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному виробництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільне необхідних витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару стали властивими товару "робоча сила". Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія - працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу.

Рушійні сили товарного виробництва  спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, основою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.