Типи економічних систем

   2.3. Змішана економічна система    

Змішана економіка– це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.

Ідеї змішаної економіки виникли Із XIX ст. І об'єктивної необхідності розв'язання цілої низки соцІально-економічних проблем ( кризовість, інфляція, безробіття, зубожіння). На думку окремих вчених, розв'язувати ці проблеми може лише держава. Подальший розвиток теорії змішаної економіки отримала в працях вчених як Кейнс, Чейс, Самуельсон тощо. Сутність змішаної економіки полягає в тому, що в ній поєднуються регулююча роль ринкового механізму та державне регулювання економіки.

Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальній дійсності сформулювалися окремі її національні моделі ( Японія, Німеччина, США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави.

У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделі змішаної економіки:  1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський.

Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим з’являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною ролю держави.

Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.

Змішані системи мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення ко­лективного, приватного і державного господарств, а також взаєм­ний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним.

Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єк­тивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одно­го боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого — зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке вико­ристання ринкових відносин.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зро­стання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втру­чатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні по­треби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з ін­шого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегу­лювання і регулювання економіки.           

3. Демократична форма управління спроможні забезпечити еко­номічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалі­зації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сфор­муватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.       

4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.

5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.

    2.4 Традиційна економічна система

Традиційна економічна система мас такі основні ознаки.

1.  Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, тра­диціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і ка­стовість домінантно визначають економічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки і так далі.

2.  У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поді­лу праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всі роботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів до споживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку (насамперед за статтю і віком).

Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки між виробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в тради­ційній системі виробництво та споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживає вироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де він їх ви­робляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межах єдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система — замкнута виробнича система.

3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механіз­мом). Тут найпростіше розв'язуються головні проблеми органі­зації виробництва— чого і скільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, — усе це визначають суб'єкти Господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське спо­живання. І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може бути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи інші бажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) прита­манна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю по­треб.

4. У традиційній економічній системі природною формою ба­гатства є натуральний продукт— матеріальні блага, що безпосе­редньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва або життєві блага).

5. Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємо зв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва. Виробництво та споживання тут не опо­середковані обміном, а тому немає суперечності.

6. Традиційна економічна система початкове ґрунтувалася на общинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона також використовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної (особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).

7. Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту.

У ціло­му, традиційна система відповідала тому рівневі розвитку проду­ктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задово­лення потреб людей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.

Отже, проаналізувавши вищезазначені економічні системи,можна зробити висновок ,що ринкова є найбільш довершена.В чому можна пересвідчитися в тому що саме країни з такою системою є найбільш розвинутими та лідерами по показникам ВВП та по показникам мінімальних заробітніх плат, які зазначенні в Додатку 1та Додатку 2.

3.Національні та міжнародна економічні системи. Формування глобальної економічної системи.

Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють між собою.(рис.1.2)Існує чотири рівня економічної системи суспільства:

Глобально-економічний рівень економічної системи включає світову(планетарну) економіку й економіку міждержавних об’єднань( СНД,ЄС та інш.).Сюди також відносять міжнародні та міждержавні інститути( Міжнародний банк реконструкцій і розвитку, Європейський валютний фонд та інші).Мікроекономічний рівень пов'язаний з локальною й індивідуальною економікою, до якої належать підприємства , фірми , організації, домогосподарства. Тобто, цей рівень більш вузької спеціалізації.

Мазоекономічний рівень охоплює найбільшу кількість суб’єктів. До нього належать економіка територіально-регіональних комплексів, галузева економіка, економіка окремих країн, ринків, економіка окремих інфраструктурних підсистем(фінансова, податкова та інш.).В ці суб’єкти в свою в чергу поділяються на різноманітні територіальні і галузеві об’єднання ,вільні економічні зони.Макроекономічний рівень стосується економік окремих країн та їх суспільно-політичних інститутів влади. Тобто головною складовою є національні економіка. Національна економічна система - це складна макроекономічна структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку( ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти) та окремих її елементів. Найбільш вдалими національні системи Швеції, Німеччини, Японії та США. Кожна з яких має свої ,так звані,»національні особливості», які є ключовими в їх моделях розвитку. Отже, розглянемо їх детальніше:

Німецька модель - це модель, де політична свобода й максимізація добробуту можуть бути забезпечені тільки через створення й підтримання вільно ринкової конкуренції. Конкуренцію мав би запровадити уряд через відмову від практики обмеження бізнесу, утворення управління у справах монополій для обмеження могутності картелів та заохочення конкуренції за допомогою різних засобів економічної політики. Важливою рисою є їхня соціальна політика а саме, особи, які не беруть участі у створенні ринкового доходу (люди похилого віку, діти, хворі, безробітні), отримують допомогу від держави, яка забезпечує їм пристойний рівень життя. Німецька модель близька до японської. Вплив держави менший, спрямований на вирішення соціальних питань. Вирішальна роль належить банкам, яким надана велика автономія.

Шведська модель - це соціал-демократична модель, що відводить державі місце верховної соціально-економічної сили. Демократично обраній державній владі делегуються величезні повноваження щодо регулювання соціально – економічного життя. Понад 90 відсотків промисловості знаходиться в приватній власності. Рішення про виробництво і розподіл товарів приймає ринок. Практично всі витрати на освіту і соціальне забезпечення бере на себе держава в особі уряду. За ознакою перерозподілу ресурсів Швецію не можна однозначно зарахувати ні до соціалістичних, ні до капіталістичних держав.

Особливість - соціальна спрямованість, скорочення майнової нерівності шляхом перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених шарів суспільства. Характерно наявність кваліфікованої робочої сили. Конкурентна здатність шведської продукції забезпечується її високою якістю ( "Вольво" - якість ). Часто шведську модель називають другою моделлю соціалізму, бо матеріальне благополуччя громадян - головне. Важливий показник - кількість товару. Головна мета економічного ладу - всемірне поліпшення життя людей, правового і соціального захисту, стабільний соціальний розвиток, збереження основних засобів виробництва у особистому володінні.

Шведська матір починає отримувати допомогу від органів охорони здоров'я ще до народження дитини. З моменту народження і далі все життя медичне і стоматологічне обслуговування здійснюється за державний рахунок. Загальнодоступним є отримання освіти в державних навчальних закладах ( від ясел до університетів); те ж саме можна сказати про право людей похилого віку та інвалідів отримувати пенсію і жити в спеціально пристосованих для них будинках. Безробітні і робітники, які втратили працездатність, користуються соціальними пільгами. Суттєва різниця між Швецією і рештою промислово розвинених полягає в тому, що виплати на соціальне забезпечення становлять у Швеції 90 відсотків середньої заробітної плати робітників, зайнятих у промисловості. Варто звернути увагу, що в Швеції найменший розрив в розмірі заробітніх плат у світі. В інших країнах частка соціальних виплат коливається в середньому в межах 30-40 %.Щоб користуватися встановленими пільгами, шведи платять одну з найвищих у світі ставок податку - 36,5% ВВП ( у Німеччині 22,6%, США - 20%), за рік кожен швед має віддати до державного бюджету як податок 56,7% свого доходу, англієць - 40%, канадець - 48,8%.Розмір сплачуваного податку залежить від доходів фізичної чи юридичної особи, тобто тут накопичувальний податок.

Японська модель - це модель регульованого корпоративного капіталізму, в якій сприятливі можливості нагромадження капіталу поєднуються з активним державним регулюванням у сферах нагромадження розвитку, структурної, інвестиційної та зовнішньої політики й особливим соціальним значенням корпоративних засад. Вирішенням соціальних завдань займаються виробничі корпорації, об'єднання. Стимулюється участь в управлінні підприємством. Характерне відставання рівня життя населення від зростання продуктивності праці, що забезпечує високу конкурентоспроможність японських товарів на світовому ринку при більш низьких затратах у порівнянні з відповідними аналогами інших розвинутих країн. Роботизація високого рівня. Намагання досягти безлюдних технологій. На фоні яскраво вираженої регулюючої ролі держави, державне соціальне забезпечення відсутнє. Цю роль виконують фірми. Вирішальна роль в економіці належить банкам. Японська економіка була повністю зруйнована після ІІ світової війни. Для її відновлення було встановлено демократичну політичну систему та економіку вільного ринку. Засоби виробництва було передано у приватну власність. Головна мета бізнесу Японії - контроль над частиною ринку, посилення фірми, нації. Прибуток японці розглядають як засіб досягнення мети. Японська економіка є ІІІ в світі. Сьогодні Японія потерпає від надмірної жорстокої монетарної політики. Японська система суворо контролюється і лише іноді відкривається перед новими учасниками.

Отже, сучасні країни взяли курс на побудову соціально регульованої ринкової економіки .

Американська модель – це  ліберальна ринково – капіталістична модель , що припускає пріоритетну роль приватній власності,ринково – конкурентного механізму, капіталістичних мотиваціях і високий рівень соціальної диференціації. У  основу покладена система сприяння підприємництву, досягненню особистого успіху, збагачення найбільш активної частини населення. Проблеми соціальної рівноваги не розглядаються . втручання держави у функціонування економіки незначне, достатній рівень малозабезпечених шарів населення забезпечується за рахунок перерозподілу частини національного доходу або податкових регуляторів. В цілому національне господарство характеризується високим рівнем економічного благополуччя. Вирішальну роль відіграють біржі (товарна, сировинна, фондова, праці), а  не банки .Роль федерального уряду менша, ніж у інших країнах, для нього дуже важлива громадська думка. Податки та державні витрати значно менші, ніж у інших країнах. Державна власність у промисловості незначна.  США формувалися як країна переселенців зі Старого Світу, тому для підприємців характерні риси мігрантів: прагматизм, авантюризм, індивідуалізм, працездатність, тому ринковий лад має відбитки свободолюбства, вільного підприємництва, мінімального втручання держави в розвиток економічних подій.Основний тягар витрат на оплату послуг з охорони здоров’я, дитячих і шкільних установ, на отримання вищої освіти, пенсійне забезпечення лягає на плечі окремих громадян та їхні сім’ї.