Типи економічних систем. Характеристика сучасної економічної системи в Україні

      Класифікація  економічних систем за способом організації  ринку

      Цей підхід дещо деталізує відмінності  між національними економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:

      1) сектор вільного підприємництва;

      2) сектор державної власності, включаючи  повністю чи частково націоналізовані  фірми;

      3) економічне планування;

      4) урядове регулювання  .

      Ринок – ключовий елемент системи вільного підприємництва, де він виконує роль об’єктивного регулятора; велике значення ринку як регулятора економіки зберігається і в системі змішаної економіки, де дія ринкового механізму доповнюється державним регулюванням.

      Ринкові економічні системи виконують функцію  своєрідної «осі», навколо якої розгортаються  всі існуючі економічні системи.

      Як  відомо, суть явища повніше розкривається  через його функцій. Щоб глибше збагнути зміст ринкових економічних систем простежимо їх основні функції:

 –  забезпечення безперервного зв'язку і пропорційності між виробництвом і споживанням;

 – визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з критерієм ефективності використання виробничих ресурсів, зростання доходів і задоволення потреб споживачів;

 –  регулювання основних пропорцій суспільного відтворення і розподілу ресурсів між галузями економіки;

 –  стимулювання науково-технічного прогресу.

      Типологізація економічних систем суспільства на основі пріоритетних об'єктивних критеріїв

      Так, найбільш загальна типологізація економічних  систем суспільства за панівними формами власності на основні засоби виробництва матиме, на думку вченого, такий вигляд:

1. традиційні (общинні) економічні системи;
2. приватні економічні системи;
3. суспільні(державні) економічні системи;
4. приватно – суспільні економічні системи.

      За  ступенем втручання держави в  економіку і методами регулювання  соціально – економічних відносин можна обґрунтувати такі типи суспільних економічних систем:

      1) колегіальні;

      2) чисто ринкові економічні системи;

      3) змішані ринкові економічні системи;

      4) корпоративні ринкові економічні  системи;

      5) соціально зорієнтовані ринкові  економічні системи;

      6) командні або авторитарні економічні  системи.

      За  ступенем відкритості економіки  та економічної свободи усі суспільні  економічні системи поділяють на такі типи:

      1) закриті (економічно не вільні) економічні системи;

      2) квазівідкриті економічні системи;

      3) відкриті економічні системи .

      Найважливішими  уточнюючими об'єктивними критеріями типологізації економічних систем сучасності виступають: співвідношення міського і сільського населення;співвідношення джерел ВВП; частка військових витрат у ВВП (ступінь мілітарності економічної системи); ступінь самодостатності в економічному розвитку (частка власного капіталу у структурі джерел фінансування).

      Отже, на основі зазначених найважливіших уточнюючих об'єктивних

      критеріїв можна запропонувати такі варіанти типологізації економічних систем сучасності. Так, за співвідношенням міського і сільського населення усі

економічні  системи суспільства доцільно поділити на такі типи:

• аграрні  економічні системи суспільства;

• квазііндустріальні економічні системи суспільства;

• індустріальні  економічні системи суспільства;

• квазіінформаційні  економічні системи суспільства;

• інформаційні економічні системи суспільства;

• постінформаційні економічні системи суспільства.

     За  співвідношенням джерел ВВП усі економічні системи суспільства

      можна типологізувати таким чином:

• економічні системи суспільства переважно  сировинного спрямування;

• економічні системи суспільства переважно  аграрного спрямування;

• економічні системи суспільства переважно  промислового спрямування;

• економічні системи суспільства переважно "обслуговуючого" спрямування;

• економічні системи суспільства переважно  інформаційного спрямування.

      Підсумовуючи  різні погляди на класифікацію економічних систем, можна зробити висновок, що жоден із відомих нам підходів не заперечує один одного. Навпаки, кожна наступна модель поглиблює та удосконалює попередню. Спроба формалізувати згадані у роботі класифікації підтверджує складність їхньої структури. На думку Поля Грегорі та Роберта Стюарта, "економічні системи є багатовимірними... Це означає, що економічна система не може бути повністю охарактеризована з точки зору однієї характеристики як показник права власності...".

      Сучасний  аналіз різноманітних економічних  систем повинен враховувати що:

а) національна  ментальність впливає на формування політичної системи держави;

б) політична система визначає характер власності на засоби виробництва, економічну роль уряду та спосіб розподілу створеного у суспільстві продукту;

в) економічна система функціонує в певному  навколишньому середовищі. 

Розділ IІ. Економічна політика України на сучасному етапі.

Нині  наша економічна політика підпорядкована комплексній трансформації адміністративно  – командної економіки в ринкову. Але становлення та функціонування цивілізованих ринкових відносин неможливе  без структурної перебудови української  економіки як у функціонально - галузевому, так і в інституціональному аспектах. У цьому контексті саме конструктивна структурна політика держави є, з одного боку, умовою раціоналізації ринкових реформ, а з іншого – фактором якісної трансформації всього суспільного життя.

      Ця  тема наразі дуже актуальна, оскільки структурна політика акумулює всі інші напрями економічної політики: фінансово  – кредитний, податковий, інвестиційно – інноваційний, технічний, регіональний, соціальний, зовнішньоекономічний тощо.

      Як  і інші посткомуністичні країни, Україна здійснює перехід від командно – адміністративної системи до сучасної ринкової економіки. Логіка ринкових перетворень в Україні вимагає одночасного утвердження політичної незалежності держави і побудови сучасної національної економіки. В узагальненому вигляді економічний розділ концепції державотворення базується на ідеї  глибоких інституційних змін 9в першу чергу відносин власності0, досягненні грошово-кредитної,, фінансової й цінової стабілізації , державному регулюванні ринкових відносин, соціальному захисті населення. Розробка конкретного механізму трансформаційного процесу в Україні наштовхується на значні труднощі, що пояснюється як нездатністю адміністративно – командної правлячої еліти, котра загалом зберегла свої колишні позиції, до проведення глибинних ринкових реформ, так і відсутністю належної підтримки з боку населення реформаторської політики владних структур, що необхідне для радикального перетворення соціально - економічної бази .

      Слід  зазначити, що багато процесів структурних змін в економіці відбуваються під впливом НТР і є загальним для різних країн незалежно від їхніх панівних соціально – економічних систем. Серед цих структурних зрушень в економіці на сучасному етапі НТР виокремило таке:

      Динамічно розвивається інфраструктура суспільного виробництва, сфера виробничих і побутових послуг – транспорт, зв’язок, енергетика, інформаційне обслуговування народного господарства. Суттєво зростає роль науки і наукового обслуговування.

      За  даними Мінстату України, сектор малого підприємництва у нас поки що невеликий. Він охоплює менше 10% населення, зайнятого в суспільному виробництві країни. Тому вітчизняне мале підприємництво потребує цілеспрямованої державної підтримки й реалізації системи взаємозв’язаних заходів щодо забезпечення сприятливих правових і організаційно – економічних  умов для його становлення та ефективного розвитку. У контексті загальноабстрактного аналізу структурних зрушень у сучасній економіці – це, як бачимо, удосконалення не тільки галузевої структури, а й регіональної та інституціональної, тобто це багатовекторний процес. Безперечно, він має перманентно опосередкуватися конструктивними діями держави – її структурною політикою, котра також – складна і багатоаспектна проблема як з погляду теорії, так і практичної реалізації.

      Галузевий зріз структурної політики охоплює  цілі, важелі й засоби впливу держави  на процес формування пропорцій, які  характеризують раціоналізацію галузевої  структури економіки. Головними  завданнями галузевих структурних  зрушень є:

 – розроблення структурно-галузевої стратегії розвитку економіки країни, аналіз місця і ролі провідних галузей у її структурі;

 –  обґрунтування пріоритетів у розвитку окремих галузей народного господарства;

 – вияв проблем розвитку та розміщення крупних багатогалузевих комплексів;

 – проведення заходів щодо підтримки державою НТП в окремих галузях економіки;

 – комплексний розвиток регіонів країни.

      Галузева  структура економіки характеризується питомою вагою окремих галузей  у створенні ВВП. Досить рельєфно структурно-галузеві пропорції та економічний стан країни характеризує і галузева структура її промисловості, що можна проілюструвати на прикладі України.

      Відомо, що економіка незалежної України  упорядкувала далеко нераціональну  структуру промислового виробництва яка сформувалась за часів її перебування в єдиному народногосподарському комплексі СРСР. За період економічної кризи в 90-ті рр. ці деформації ще більше поглибились і досягли практично критичної межі .Тому вони потребують невідкладного усунення, що є однією з ключових проблем.

      Незважаючи  на часткове зростання випуску продукції  в 2000 р., загальна тенденція погіршення структури не змінилася.

      В першу чергу це стосується машинобудування, частка якого з 1990 р. по 2000 р. зменшилась майже в 2,4 рази. Суттєво зросла і без того велика частка чорної металургії: у 2000 р. вона досягла 27,4% порівняно з 11% 1990 р.

      Тривало зростання сукупної частки сировинних та енергоємних галузей у структурі  промислового виробництва. Так, у 2000 р. ця частка наблизилась до 3/5 (58%), що стає загрозливим для економічної безпеки країни. В той же час питома вага галузей легкої та харчової промисловості зменшилась за ці 10 років з 29,4% до 19%.

      Регіональна складова структурної політики – комплекс різних заходів (законодавчих, адміністративних, економічних), здійснюваних як центральними, так і місцевими органами влади. Мета цих заходів – усунення диспропорцій в соціально-економічному розвитку, більш повне використання потенціалу регіонів, сприяння розвитку депресивних районів країни.

      Необхідність  виокремлення регіонального аспекту  в структурній політиці зумовлена  об’єктивною нерівномірністю в  розміщенні природних ресурсів, продуктивних сил і населення, а також потребами  забезпечення прийнятного рівня  і якості його життя в кожному регіоні країни.

      Інституціональний підхід (складова) в структурній  політиці базується на тому концептуальному  положенні, що важливо не просто регулювати економічні процеси на різних рівнях (макроекономічному, міжгалузевому, виробничому  тощо), а змінювати картину економічного розвитку.

      Характерна, наприклад, для сучасних українських  реалій «інституціональна структура» (традиції, звички, норми поведінки, прийняті в суспільстві, в тому числі  й «економічні інститути» — приватна власність, конкуренція, зиск і т. ін., а також їх закріплення у вигляді законів, організацій, установ ринкової інфраструктури тощо), в значній мірі ввійшла в протиріччя з новими потребами та умовами поступального розвитку нашого суспільства.

      Отже, сучасний механізм функціонування і  розвитку економіки України являє  собою складне утворення, якісно відмінне від того, що існувало раніше. Він включає господарський механізм як єдність ринкового саморегулювання і державного регулювання економіки та національну інноваційну систему. Інтеграція господарського механізму та національної інноваційної системи перетворює цей механізм у якісно нову категорію, яка забезпечує взаємодію науки, техніки та економіки і відповідає зростаючому рівню усуспільнення виробництва та капіталу, сучасним умовам соціально – економічного розвитку.