Теорія розвитку економіки Й. Шумпетера

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра менеджменту організації

 

 

Реферат

               З дисципліни «Історія економіки  та економічної думки»

На тему:

« Теорія розвитку економіки Й. Шумпетера »

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 1 курсу 2 групи

Спеціальності «Менеджмент  організації»

Гульвачук Марія Олегівна

Викладач:

Доцент

Гайдай Тетяна Вікторівна

Київ-2012

 

Зміст

Вступ 3

Біографічні данні 5

Наукові досягнення Шумпетера 5

Цінність  ідей Й.Шумпетера у становленні  теорії інноваційного розвитку 8

Неортодоксальна теорія Й.А. Шумпетера 9

Й. Шумпетер: інновації як фактор економічного зростання 14

Висновок 16

Список використаної літератури 18

 

 

Вступ

Йозеф Шумпетер часто мовивши, що в молодості у нього були три мрії: статі самим кращим наїзником, найбажанішим дамським догідником й  найбільшим економістом. Проте, додавав  він відразу ж, збулися лише дві... Будь-якому, хто хоч трохи знається на економіці, очевидно, що не пощастило  чи пані, чи коням – внесок Шумпетера до науки справді величезний. Епохальна праця Шумпетера "Теорія економічного розвитку" вийшов в світло в 1911році німецькою мовою. У 1926 році Шумпетер випустив одному, значно допрацьоване німецьке видання, яку в 1934році було б перекладено англійською мовою.

Ідеї, запропоновані Шумпетером, сьогодні уже вийшли за межі економічної науки. Багато компаній (у тому числі й дуже великі) сьогодні і успішно трансформуються в підприємницькі організації, в які інноваційні рішення ухвалюються не лише вищим керівництвом. Підприємницька організація прагне із вигодою реалізувати усі інновації незалежно від їхнього джерела.

 Поява підприємницьких організацій, до речі кажучи, була передбачена Шумпетером в "Теорії економічного розвитку". Цілком можливо,проте, що прогноз був просто сприйнятий як рада й, таким чином,виконало саме собі.

 

Йозеф Алоіз Шумпетер

1883 – 1950

 

 

Інновація –  це історично безповоротна зміна способу виробництва речей.

 

 Успішна інновація  – досягнення інтелекту, а  не волі.

 

«Суть і основний зміст теоретичної національної економії»(1908),

«Теорія економічного розвитку» (1912),

«Епохи історії теорій і методів» (1914),

«Бізнес-цикли: теоретичний, історичний і статистичний аналіз капіталістичного процесу», в 2-х т. (1939),

«Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942),

«Десять великих економістів» (1951),

«Історія економічного аналізу» (1954).

Біографічні данні

Йозеф Алоїз Шумпетер (1883—1950) — неординарний економіст-науковець, видатний теоретик та історик економічних учень, творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. Народився у 1883 р. в містечку Тріш в Моравії. Отримав блискучу на той час освіту. Навчався у закритому віденському ліцеї Терезіанум для дітей австрійської знаті. У 1901 р. вступив на факультет права та політичних наук Віденського університету. Проявляв інтерес до праць К. Маркса[6].

«Насправді інтелектуали – це люди, які володіють писемністю. А від інших людей,які роблять те саме, їх відрізняє відсутність прямої відповідальності за практичні справи.»

Й.Шумпетер

Наукові досягнення Шумпетера

Йозеф Алоїз Шумпетер - австрійський і американський економіст, соціолог та історик економічної думки. Популяризував  термін «Креативне руйнування» в  економіці, і термін «Елітарна демократія»  в політології.

У центрі уваги Й. Шумпетера  знаходяться проблеми динамічного  розвитку ринкової системи, фактори, які  забезпечують прогрес і економічне зростання. Даний вчений вперше став вивчати економічної динаміки на противагу статичному аналізу представників неокласичного напряму [1 Ст. 316].

Промислові революції  періодично змінюють існуючу систему  виробництва, викликаючи постійне прагнення  до нововведень. Згідно Шумпетеру економічна динаміка заснована на розповсюдженні нововведень у різних сферах господарського життя. Результатом інновацій є вплив на економічні процеси або безпосередньо на продукцію [1 Ст. 317].

Типи нововведень  згідно Й. Щумпетеру

Економічне новаторство - функція індивідів, яких Шумпетер називає підприємцями. Підприємець - господарюючий суб'єкт, функцією якого є безпосередньо здійснення нових комбінацій і є активним елементом даного процесу. Економічна функція підприємця не є постійною, а виконується лише до тих пір поки комбінація не стане рутинною. Підприємництво не є професією. Новаторську функцію підприємця Шумпетер відокремлює від функції капіталіста, так як підприємець не обов'язково володіє правом на майно. Ризикує капіталіст, який надає необхідні засоби. Також підприємці не є винахідниками. Він лише реалізує результати їх роботи. Підприємців також слід відрізняти від менеджерів, які не реалізують нововведення, а лише виконують рутинну роботу [1 Ст.317-318].

Підприємництво передбачає відхід від звичайного «руху за течією», вимагає творчого підходу і тому пов'язана з особливостями особистості підприємця. Шумпетер виділив специфічну мотивацію, яка вимагає не якнайшвидшого задоволення потреб, а активної діяльності по створенню підприємства, перемоги над конкурентами, подолання виникаючих труднощів. Цього можна досягти на підставі дару передбачення, сильної волі й розвинутої інтуїції. Прагнення до нововведень, віра у власні сили, вміння ризикувати, відчуття власної незалежності - риси особистості, які характеризують підприємця і не залежать від класової й соціальної приналежності. У той же час шумпетеровскій підприємець не обов'язково має сильний інтелектом, так як він не може довго зважувати і порівнювати різні варіанти при прийнятті рішень [1 Ст. 318].

Одним з головних питань для Й. Шумпетера є те, яким чином  капіталізм здатний постійно видаляти застарілі елементи й оновлювати економічні структури. Вихідним положенням економічної системи є стан рівноваги. Джерелом розвитку слугують внутрішні  процеси, нові комбінації виробничих ресурсів, які призводять до впровадження інновацій. Рівновага порушується діями  підприємця-новатора. Для здійснення інновацій беруться кредити у "старих" фірм і компаній. Інвестиції направляються  у нові сфери з поступовим залученням все нових учасників. Накопичення  не є постійним і безперервним процесом. Навпаки, процес зростання  згідно Шумпетеру виникає стрибкоподібно, так як він обумовлений технічними новинками та освоєнням нових інвестиційних проектів [1 Ст. 318-319].

Спочатку один або кілька підприємців використовують нові форми  і шляхи отримання прибутку, з  часом їх приклад починають повторювати  інші. Й. Шумпетер вважає, що успіх одного приваблює інших, у результаті чого в економіці виникає процес реорганізації, який і складає суть будь-якого  зростання. Прибуток є винагородою  за нововведення, бо нові комбінації дають  можливість знижувати витрати виробництва. Прибуток отримує той, хто раніше за інших використовує нововведення. Відповідно прибуток є категорією, яка виникає і зникає. При поширенні  нововведень витрати виробництва  вирівнюються, а отримання прибутку ускладнюється. Для отримання прибутку вирішальною стає не конкуренція  цін або якості, а конкуренція  нових продуктів, нових технологій, нових джерел забезпечення та нових  організаційних форм [1 Ст. 319].

Внаслідок використання відкриттів, винаходів і новинок система  віддаляється від рівноважного стану, щоб у подальшому знову спрямуватися до рівноваги на іншому рівні технічної  бази. Старі продукти і попередні  форми організації витісняються, провокуючи процес «творчого руйнування». Формується новий стан економічної  системи, до якого пристосовуються фірми, а розвиток економіки в цілому набуває циклічний характер [1 Ст. 319].

Динамічна концепція циклу, в якій циклічність розглядається  як закономірність економічного зростання, визнає рушійною силою зростання  інвестування в основний капітал, викликане  впровадженням інновацій. Умови  для реалізації нововведень і  залучення додаткових обсягів грошового  капіталу формує кредит. Крім побудови власної теорії циклу, Шумпетер став автором сучасної класифікації економічних  циклів, згідно з якою виділяють "довгі  хвилі" (до 55 років) Кондратьева, середні  промислові цикли (до 10 років) Жюгляра, малі (грошові) цикли Кітчина тривалістю 3-4 роки [ 1 Ст. 319].

Малюнок 1. Типи нововведень  згідно Й. Шумпетеру[7]

Використання нових технологій та нової техніки

Освоєння нових ринків збуту

Нова промислова організація

Відкриття нових джерел сировини

Створення нових товарів

Типи нововведень

 

 

 

 

 

Цінність  ідей Й.Шумпетера у становленні теорії інноваційного розвитку

Вплив інноваційних факторів на соціально-економічний  розвиток суспільства визнаний усіма,хоча усвідомлення вадливості ролі науково-технічного прогресу в економічному зростанні  з’явилося не одразу. Формування теорій інноваційного розвитку в сучасному вигляді є результатом праці всіх,хто досліджував розвиток суспільства та економіки,у процесу якого було виявлено нерівномірність темпів економічного зростання.

Формування  тих чи інших економічних поглядів та ідей завжди було об’єктивно зумовлене  розвитком суспільного виробництва, соціально-економічними умовами і  потребами господарського життя, інтересами суспільства, його окремих груп тощо. Водночас взаємозв’язок економічних  реалій з теоретичними узагальненнями є не лінійними, а складним,багатогранним, мінливим та суперечливим, що передбачає залучення до аналізу суспільно-політичних,культурологічних, національно-історичних, психологічних  та інших факторів суспільного життя.

Шумпетер  розробив класифікацію хвиль, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав  умпульс її поширенню, і сформував  відповідний технологічний устрій:

1. 1790 – 1840 рр. ( в її основі – механізація праці в текстильній промисловості)
2. 1840 – 1890 рр. (її виникнення пов’язане з винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту)
3. 1890 – 1940 рр. ( активізована глобальною електрифікацією та розвитком чорної металургії)
4. 1940 – 1990 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості і продуктів органічної хімії).

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є  те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а старого, а з’являється поряд із ним і витісняє його. Подальший розвиток – це не продовження попереднього, а новий оберт,породжений іншими умовами і часто іншими любими.

Й. Шумпетер пояснив, чому нові виробництва, а відповідно й підприємці-новатори,з’являються одночасно. Річ у тому,що прорив нового здійснюється невеликою кількістю талановитих підприємців-новаторів, які по-новому бачать закладені у ресурсах можливості й мають сильний характер, що дає їм змогу здолати інерцію традицій. Без підприємця ці можливості хоча і існують,проте не здатні реалізуватися[4].

Неортодоксальна теорія Й.А. Шумпетера

Йозеф Алоїз Шумпетер безперечно належить до найбільш оригінальних учених першої половини XX ст. Його перу належать три всесвітньовідомі твори: "Теорія економічного розвитку" (1912), "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942) та незавершене за життя автора фундаментальне дослідження "Історія економічного аналізу" (1954). Неординарність теоретичних підходів ученого спричинила те, що кожна з провідних шкіл економічної науки знаходить у творчості Й. Шумпетера співзвучні їй ідеї, проте жодна з них не може зарахувати вченого до лав своїх представників. Так, кейнсіанська теорія погоджується з тезою Й. Шумпетера про внутрішню нестабільність капіталістичної економіки, але сам учений розглядав кейнсіанство обмежено, як обґрунтування ідеї державного регулювання, не приділяючи уваги теоретичним постулатам Дж.М. Кейнса. Еволюційний підхід, визначення закономірностей соціальної еволюції й прогнозування подальшого розвитку суспільства стали надбанням інституціонального напряму, проте, на відміну від інституціоналістів, Й. Шумпетер поважав абстрактну теорію (наприклад, визнавав модель ринкової рівноваги Вальраса найвидатнішим досягненням економічної науки) та займався пошуком джерела розвитку економіки всередині самої економічної системи, не захоплюючись міждисциплінарним підходом. Представники неокласичного напряму визнають, що Й. Шумпетер є прихильником конкурентної моделі економіки та забезпечення свободи вибору, разом з тим його концепція доводить нестабільність капіталістичної економіки й історичну обмеженість капіталізму, що суперечить ідейним настановам неокласики. Нарешті, марксистам і лівим радикалам імпонує кінцевий висновок про історичну обмеженість і приреченість капіталізму, однак Й. Шумпетер вважав цей процес об'єктивним проявом розвитку, причиною якого стануть успіхи й досягнення капіталізму, а не його суперечності, як визначав К. Маркс[1].

У науковому житті Й. Шумпетера  чітко окреслюються два періоди творчого злету — перший, постуніверситетський, що охоплює стажування в Англії та викладацьку діяльність у Чернівцях та Граці (1906—1914), другий — останні двадцять років життя Йозеф Шумпетер вченого, пов'язані з Гарвардським університетом (так званий еміграційний період у США після 1932 p.). Перша стаття Й. Шумпетера "Про математичний метод в теоретичній економії" (1906) та перша велика праця "Сутність та основний зміст теоретичної політичної економії" (1908) присвячені методології науки та аналізу розробок маржиналізму. Й. Шумпетер вважав перспективним застосування математичних методів у економічних дослідженнях, а тому вдався до популяризації моделі загальної рівноваги Л. Вальраса серед німецьких та австрійських економістів.Публікація цих двох праць молодого науковця була сприйнята надзвичайно вороже як академічною елітою Відня, так і представниками німецької нової історичної школи Г. Шмоллера.Узагальнюючим результатом першої "творчої хвилі" стала книга "Теорія економічного розвитку" (1912), де висунуто оригінальну концепцію економічної динаміки і розглянуто явище підприємництва. Серед своїх робіт цю книгу він виділяв особливо: "для висловлення моїх ідей, — писав він, — вона має таке саме значення, як "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" для ідей Кейнса".У 1913—1914 pp. у порядку міжуніверситетського обміну вчений викладав у Колумбійському університеті (США).У 1919—1920 pp. протягом семи місяців Й. Шумпетер займав пост міністра фінансів коаліційного уряду Австрійської республіки, але не знайшов підтримки.Невдачею завершилась і його діяльність як фінансиста-практика на посту президента невеликого приватного банку "Бідерман Банк" (1919—1924 pp.)[1].