Теорія довгих хвиль в економіці

Спочатку банки мали право друкувати гроші. Вони випускали  банкноти, що гарантували одержання  за них золота. Потім банки стали випускати банкноти, не забезпечені золотом. Банкноти випускалися банками, що знаходилися на відстані тисяч миль від людей, що здобували їх. Той рівень комунікації і транспорту, що тоді існував, гарантував неможливість викупу золота по цих банкнотах. Ця практика через якийсь час викликала стан загальної нестабільності в економіці, що може бути охарактеризована як паніка. Паніка — це така ситуація, коли люди починають хвилюватися за долю своїх внесків і закривають свої рахунки. Коли усі вкладники раптом вимагають свої внески, банк закривається, оскільки він не може повернути їх усім. Це у свою чергу викликало банкрутство і виробничих підприємств. Таким чином, спади, кризи порозумівалися нестабільністю фінансового сектора, що за певних умов викликає спад економічної активності у всіх сферах національної економіки.

Подібний підхід до трактування  проблеми циклічності сьогодні відходить  на другий план, він визнається споконвічно  поверхневим, тому що виходить з аналізу  тільки сфери обігу. В даний час циклічність розглядається в зв'язку з виробництвом і обігом. У центр аналізу виноситься динаміка промислового виробництва, ВНП. При цьому динаміка цін, відсотка, обороту трактується лише як індикатор загальноекономічних змін.

2. Аналіз динаміки кон’юнктурних коливань в економіці України

Як правило, банкіри  й інвестори скептично відносяться  до нових ризикованих починань, і  далеко не кожний здатний домогтися  фінансової підтримки. Але після  того, як новий задум втілиться  в діюче підприємство, іншим уже  неважко діставати кредит і капітал для аналогічних підприємств. Якщо новий процес успішно  приведений у дію, то інші можуть попросту копіювати його. Щораз, коли з'являється кілька вдалих новаторів, по їхньому прикладу в той час випливають інші. У такий спосіб рушійний поштовх, що дається новатором, породжує рух послідовників, притягнутих спокусою можливостей витягу прибутку.

Бум - це явище,  викликане  рухами підприємців, що спрямовується  до нових можливостей. Бум може підсилюватися  перебільшено оптимістичними чеканнями. Сутність бума можна звести до впровадження у виробничу систему нововведення.

“Дисперсія являє  собою не що інше, як реакцію економічної  системи на  бум чи пристосування  економічної системи до того стану, до якого приводить її бум.”  Порушення, що виникають з нововведень не можуть розсмоктатися поступово, на ходу, тому що майже усі з них носять капітальний характер. Вони розглядають існуючу систему і викликають необхідність особливого процесу пристосування. У період рецесії економічна система переходить до нового стану рівноваги, що випливає за порушеннями, викликаними бумом. Якщо нововведення з'являються одночасно й у великій кількості, то умови міняються різко, і процес пристосування стає надзвичайно важким. Поступово, однак це пристосування здійснюється, і досягається новий стан рівноваги. Період депресії можна визначити як період, протягом якого завершується пристосування до нової промислової ситуації, що створюється в попередній період упровадження нововведень. Перебудова системи є неминучою. Цей процес і втілює в себе сутність депресії, і його здійснення зв'язано з утратами, опором, катастрофою надій.

Ми дійдемо висновку, що безліч нововведень, що з'являються  в період процвітання, є саме тим  самим фактором, що порушує рівновагу  і настільки змінює умови промислового життя, що після цього неминуче настає період перебудови цін, вартостей і виробництва.

На думку Шумпетера  “нововведенням властиво нахлинути  приливною хвилею і потім відступити. Економічний цикл зводиться до відливу  і припливу нововведень і до тих  наслідкам, що звідси випливають.”

Найбільш розповсюдженими  сьогодні є наступні напрямки дослідження  причин криз і циклів.

Це, по-перше, пояснення  криз недоспоживанням народних мас, що викликають обвал виробництва. Ліки від криз у цьому випадку —  стимулювання споживання. Тим часом, нерівномірна динаміка споживання, як переконує нас практика, являє собою скоріше наслідок, чим причину економічного циклу.

По-друге, група вчених-економістів  зв'язує кризу з відсутністю «правильних  пропорцій» між галузями і регіонами, з нерегульованою діяльністю підприємців. Складовою частиною цих поглядів можна вважати концепцію, що пояснює кризи збоями в грошовому  обігу чи банківській сфері, описаній вище.

По-третє, відому популярність одержав пошук причин циклічного характеру розвитку економіки в  конфлікті умов виробництва й умов реалізації, у протиріччі між виробництвом, що прагне до розширення, і не встигаючим за ним ростом платоспроможного попиту. Економічна криза виявляє істотні зміни в сукупній пропозиції та сукупному попиті, тому криза є не тільки результатом порушення пропорційності розвитку суспільного виробництва, але й імпульсом до досягнення рівноваги і збалансованості національної економіки.

Такий достаток поглядів порозумівається складністю .і важливістю даного економічного явища.

1. Заходи щодо регулювання кон’юнктурних коливань

Кредитна система  розвинутих країн капіталізму опосередковує  весь процес суспільного виробництва  та нагромадження капіталу. Елементами цієї політики є операція з державними цінними паперами на відкритому ринку, регулювання рівня банківського процента, пряме регулювання банківських резервів.

Банківська  система США та інших країн  Заходу регулює масштаби надання кредитів. Комерційні банки частину своїх активів (близько 20 %) зобов'язані зберігати у вигляді касового резерву у Центральному банку. Резервна норма за рішенням останнього може коливатись у невеликих межах. За цих умов розширення кредиту, що надається комерційними банками, відбувається залежно від величини приросту банківських пасивів, але повинно перевищувати суму такого приросту більше ніж у 5 разів (оскільки комерційні банки у вигляді касового резерву зберігають у Центральному банку 20 % своїх активів. При підвищенні Центральним банком резервної норми банківські обороти зменшуються, при її зменшенні вони зростають.

Розмір процента, за яким банки надають позичку своїм клієнтам, залежить передусім від процента по кредитах ФРС, наданих останній комерційними та іншими кредити-ми установами. Величина процентів по кредитах ФРС є нижньою межею ефективності надання кредитів. Вона одержала назву облікової ставки. Так у США у 1985 р. облікова ставка становила 7,5 %. Процент, за яким комерційні банки надають позичку своїм клієнтам, одержав назву комерційного. У цьому ж році банки надавали першокласним клієнтам позички з розрахунку 9,5 %. Від співвідношення облікових і комерційних ставок значною мірою залежать загальні масштаби як ринку позичкових капіталів, так і грошового обігу. Встановлення високих процентних ставок стримує темпи зростання інфляції.

Для оздоровлення кредитної системи в Україні, що, у свою чергу, сприятиме подоланню інфляційних процесів, зміцненню стабільності грошової системи, потрібен комплекс заходів. По-перше, слід визначити об'єктивну межу кредиту, за якою він стимулює інфляцію, тобто усунути практику надання кредитів, не забезпечених матеріальними цінностями. Винятком може стати кредитна емісія під великий майбутній урожай, переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будматеріалів та інші аналогічні практичні кроки. Водночас слід припинити кредитування неефективного виробництва, різних нереальних проектів. Слід також підвищити ефективність безготівкового обігу. По-друге, Держбанк (або Центральний банк) повинен перетворитися на банк банків, управляти (регулювати) за допомогою економічних важелів діяльністю всіх інших комерційних і спеціальних банків (наприклад, кредитувати їхню діяльність і враховувати векселі під процент), регулювати грошовий обіг і кредит, безготівковий обіг (визначати загальну масу грошей, зберігати у себе частину касового резерву банків) та ін. Потрібно усунути відомчу, галузеву розпорошеність, і прив'язаність банків, інтегрувати всю мережу комерційних і спеціалізованих банків в одну систему. По-третє, Центральний банк повинен бути виведений з-під влади уряду, виконавчої влади та перейти у розпорядження лише законодавчої влади. По-четверте, всі комерційні та інші спеціалізовані банки повинні перейти на комерційні засади діяльності (самоокупність, самофінансування та ін.), працювати прибуткове на основі вивчення діяльності промислових підприємств, об'єктів їх кредитування, якості продукції, що виробляється, з вигодою займатися купівлею-продажем грошових коштів підприємств і населення і т. ін. Банки повинні, з одного боку, стимулювати за допомогою процента вкладення населенням, підприємствами вільних грошових коштів на різні строки, а з другого — стягуючи більш високий банківський процент за кредит, змушувати підприємства ефективно його використовувати, сприяти зниженню потреб у кредиті. Такі заходи слід органічно пов'язувати з індексом цін, темпами інфляції. Виходячи з досвіду комерційних та інших спеціалізованих банків у США, слід встановлювати норми резервів для комерційних банків і ощадних кас, брати участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів та ін. По-четверте, необхідно створити реальні передумови і поступово перейти до конвертованого гривні. Заходи щодо такого переходу збігаються із заходами, спрямованими на оздоровлення грошової системи, послаблення інфляційних процесів. Це, передусім, необхідність наситити товарами та послугами внутрішній ринок, оздоровити кредитну, фінансову систему, домогтися конкурентоспроможності товарів на зовнішніх ринках, рівноваги державного бюджету, здійснити реформу ціноутворення, у результаті якої ціни повинні наблизитися до світових, і т. ін. Специфічними умовами конвертованості гривні є встановлення рівноваги платіжного балансу, реального валютного курсу, формування прогресивної податкової системи, відновлення всіх грошових функцій гривні всередині країни, створення валютного, фінансового ринків та ін.

По-п'яте, слід створювати нову мережу комерційних банків та інших спеціалізованих закладів, формувати умови для їх конкуренції  між собою. Кожен банк, у свою чергу, має право створювати свої відділення, враховуючи при цьому економічну доцільність.

Під впливом  НТР відбуваються важливі структурні зміни в економіці розвинутих капіталістичних країн. У США  з 1960 до 1990 року частка матеріального виробництва у ВВП зменшилась, а нематеріального зростала з 37,3 до 40,0 %. У ФРН ці показники відповідно становили 69,0 і 64,0 %; 31,0% і 36,0 %. Частка зайнятих у сфері матеріального виробництва США за цей же період скоротилася з 43,3 до 28,0 %, а у сфері нематеріального виробництва зросла з 56,7 до 72 %. За умов НТР відбувається глибоке взаємопроникнення цих сфер. Це виявляється у створенні інформаційної технології, виникненні й інтенсивному розвитку гігантських індустріально-промислових комплексів, які забезпечують збирання, обробку, систематизацію інформації та її передачу кінцевому споживачу. У таких комплексах інформація, зв'язок і мікроелектроніка є невід'ємними складовими частинами цілісної органічної системи. Одна з ланок цієї системи — створення широкої мережі інформаційних пунктів вдома.

Створення таких  комплексів потребує величезних затрат. У США, наприклад, на створення і використання різних інформаційних систем витрачено у 1980 р. понад 80 млрд. дол., а у 2000 р. такі витрати можуть досягнути кілька сот мільярдів доларів. Оскільки НТР перебуває лише у початковій стадії розвитку, то її розгортання приведе до ще більш глибоких структурних зрушень в економіці. Відповідно до прогнозів, у 2000 р. близько 70 % всієї робочої сили у розвинутих країнах капіталізму буде зайнято в інформаційному та «комунікаційному» секторах економіки. Тому більша частина капіталовкладень, найновішого обладнання направляється у наукові лабораторії, торгівлю, фінансово-кредитну сферу.

Відбуваються  важливі структурні зміни всередині  промисловості, між промисловістю  та сільським господарством.

Це зумовлює необхідність проведення державою довготривалої структурної політики, тобто регулювання державою темпів і пропорцій розвитку основних сфер і галузей економіки, окремих регіонів. За сучасних умов держава виступав ініціатором і організатором стратегічного науково-технічного прогнозування та програмування, розробки та втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку галузей, що визначають НТР, впровадження нових технологій.

Основним інструментом впливу держави на структурну перебудову економіки є організація, фінансування та стимулювання науково-технічних досліджень, особливо фундаментальних, підготовка кадрів (інженерних, наукових, освіченої та кваліфікованої робочої сили), створення інженерно-дослідних центрів.

Держава також  розробляє середньострокові заходи щодо модернізації таких галузей промисловості, як вугільна, кораблебудівна, чорна металургія. Активізується участь держави у розвитку окремих відсталих регіонів, зростанні ефективності та конкурентоспроможності національних ТНК. З цієї метою їм надаються пільгові кредити, податкові знижки, гарантії на випадок непередбачених ситуацій.

Важливою особливістю  державно-монополістичного регулювання  капіталістичної економіки наприкінці 70-х років і в наступний період у ряді промислове розвинутих країн капіталу, де до влади прийшло консервативне керівництво, є деяке послаблення державного втручання на національному рівні при одночасному посиленні державно-монополістичного регулювання на наднаціональному рівні, яке здійснюється у межах регіональних економічних об'єднань, міжнародних економічних організацій. Остання тенденція ще більше посилюється на новому етапі НТР, з початком нового перевороту у межах технологічного способу виробництва, який матиме інтернаціональний характер. Ці зміни у державному регулюванні економіки на національному рівні проявляються у послабленні в антитрестівському законодавстві, у відмові від розроблених і застосованих на практиці протягом декількох десятиліть принципів державного ціноутворення у таких базових капіталомістких галузях промисловості, як транспорт, електроенергетика, можливості проникнення у галузі нових монополій.

ВИСНОВКИ

Таким чином, циклічність  — це форма руху національною економікою світового господарства в цілому, що припускає зміну революційних і еволюційних стадій розвитку економіки, економічного прогресу.

Циклічний розвиток економіки супроводжується високим  рівнем економічної активності протягом тривалого часу, а потім спадом цієї активності до рівня нижче припустимого. Періодична повторюваність економічних  спадів веде до зубожіння, голоду, страждань, самогубств людей, що не може не турбувати розвинуте цивілізоване суспільство. Тому проблема циклічності завжди привертала увагу вчених-економістів і сьогодні залишається однією з центральних проблем економічної теорії.

Питання про  причини циклічності сучасних національних економік у залежності від типів циклічності трактується різними економічними школами з неоднаковим ступенем рівнозначності. Так, в оцінках причин «довгих хвиль» і структурних криз підходи різних економістів у даний час багато в чому схожі (принаймні, ідеї Кондратєва і Шумпетера визнаються фактично усіма). Причини ж «класичних», тобто промислових (економічних), циклів визначаються по-різному.