Світовий досвід розвитку системи соціального захисту

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет водного господарства

Кафедра: «Економічної теорії» 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання з навчальної дисципліни: «Політична економія» на тему: «Світовий досвід розвитку системи соціального захисту»  
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка  ОА-11

Кучеренко Віра  Петрівна

Перевірила:

  К.е.н.,доц.. Ряба О.І. 
 
 
 

м. Рівне 2011 
 

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………3

    1.Сутність та функції соціального захисту.

        1.1. Види соціального захисту………………………………………………4

        1.2. Проблеми соціального захисту…………………………………………5

    2. Становлення та розвиток соціального захисту в Україні та світі…………8

Висновки …………………………………………………………………………12

Список використаної літератури ……………………………………………….14

Задачі……………………………………………………………………………...15

 

     ВСТУП

     Актуальність  теми. В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

     Прагнення України увійти в Європейську  співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення  системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і  недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню  соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання  добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя  населення.

     Однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної системи соціального захисту в Україні.

     Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

     Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.

     Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері. 
 
 
 
 
 

1.Сутність та функції соціального захисту.

     Сутність  страхового захисту полягає у  нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання  або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних із ними витрат[4].

     Нова  система економічних і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Страхування  завжди передбачає акумулювання коштів багатьох осіб (учасників страхування) у спеціальних цільових фондах, які  управляються юридичною особою, що має на це право. Тому страхові відносини  завжди складаються з приводу  умов формування і використання коштів цільового страхового фонду.

     Страхові  фонди — це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися  іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають  права використовувати свої кошти  для Цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність.

     До  фонду страхового захисту належать:

1. Централізовані та грошові резерви держави;
2. Децентралізовані фонди;
3. Фонди створені методом страхування.

     Страхування — це вид цивільно-правових відносин, щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

     Будь - які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів.

     Страховики  – це організація, яка згідно з  отриманою ліцензією бере на себе за певну плату, зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яким був завданий збиток та виплатити страхову суму.

     Страхувальники  – юридичні особи та дієздатні  громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого  власного інтересу або інтересу третьої  особи, сплачують страхові премії і  мають право (за договором або  за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.

     Соціальне страхування[7] – це форма соціального захисту населення, система заходів щодо матеріального забезпечення та соціального обслуговування в старості, на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та в інших випадках, передбачених законодавством.

     Предметом соціального захисту є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

     Об’єкт  соціального страхування[3] — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

     Як  соціально-економічна категорія, соціальне страхування — це система відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу, які полягають у формуванні зі страхових внесків, що сплачують працюючі громадяни та роботодавці, державних дотацій спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.

     Чітко виділяється дві форми страхування:

• добровільне страхування;
• обов’язкове страхування (в Україні ця форма є державною).

     В Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;
• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням чи народженням; - медичне страхування;

     - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

• страхування на випадок безробіття;
• інші види страхування, передбачені законами України

     Соціальний  захист є однією з функцій держави, а конституційне закріплення  соціального принципу державного устрою підтверджує факт існування в  Україні соціальної функції в  ряду пріоритетних.

     Система соціального страхування в Україні  повинна широко використовувати  обидві форми: обов’язкову й добровільну, а саме соціальне страхування  як організаційно-правова форма  має бути як державною так і  недержавною.

1. Види соціального захисту

За  формою соціальний захист може бути:

• Добровільним - страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та винятково особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників;
• Загальнообов’язковим - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту.

     Розрізняють за виплатою такі види страхування:

• Ризикове – страхова виплата у разі настання страхового випадку;
• Накопичувальна – працює по методу заощадження.

     Розрізняють дві сфери страхової діяльності — соціальне та комерційне страхування, які взаємно доповнюють одне одного. Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створення громадських страхових фондів за рахунок зборів обов'язкових страхових внесків і призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв'язку з переходом до ринкових форм господарювання.

     Комерційне  страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності  та замкнутого розподілу збитку в  рамках цього страхового фонду. Зв'язок між двома сферами страхової  діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист найперше в тих життєвих ситуаціях, які  не «покриті» соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального  захисту, тим більша потреба в  послугах комерційного страхування.

     Розміри внесків на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування».

2. Проблеми соціального захисту

     Важливою  проблемою є удосконалення системи  оподаткування послуг з недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) для всіх фінансових установ, які надають  ці послуги: недержавні пенсійні фонди (НПФ),банки і страхові компанії. Аналіз діючих систем оподаткування  показує, що найбільш повний обсяг законодавчих норм розроблений у галузі надання  послуг з довгострокового страхування  життя і недержавного пенсійного страхування (НПС). Страхова схема НПЗ  надає пільговий режим оподаткування  на всіх етапах її функціонування: накопичення  внесків, інвестуванні пенсійних накопичень відповідним фінансовим установам  і пенсійні виплати. При цьому  пільги надаються усім особам, які  приймають участь у процесі НПЗ  через страхову компанію[5]. Діюча система оподаткування через НПФ неконкурентоспроможна, оскільки стимули для платників – роботодавців порівняно не суттєві, а для фізичних осіб зовсім відсутні і при сплаті, і при одержанні пенсійних виплат.

     Системою  соціального захисту охоплено:

• близько 14,5 млн. громадян похилого віку (із них 2 млн. інвалідів);
• 115 тис. дітей-інвалідів;
• З млн. тих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС;
• З млн. службовців різних категорій (значною мірою і члени їхніх сімей) поповнюють армію тих, хто користується пільгами. Це працівники правоохоронних, митних, податкових органів, санепідеміологічних служб, депутати різних рівнів, військовослужбовці тощо.

     У нашій державі діють близько 200 законів та нормативних актів, що визначають пільги громадянам. Самих  пільг нараховується 40 видів (безплатний проїзд у громадському транспорті, безплатне санаторне лікування, безплатні ліки, 50- і 100%-ві пільги на оплату житлово-комунальних послуг).

     Надзвичайно важливою проблемою є забезпечення довгострокової стабільності пенсійної  системи. Фінансова стабільність пенсійної  системи залежить від ряду факторів: конкретного стану розвитку економіки, рівня соціального податку, тобто  тарифу страхових внесків або  нарахування на фонд оплати праці, демографічного навантаження на працюючу частину населення, співвідношення середньомісячного  розміру пенсії до середньомісячного  розміру заробітної плати, наявності  коштів у пенсійній системі та ін.