Сутність та основні ознаки підприємства

. Сутність та основні ознаки підприємства (фірми).

Домінуюче місце серед  суб'єктів підприємництва належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє  суспільні потреби у продукції, роботах та послугах.

На всіх етапах розвитку економіки основною її ланкою є саме підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв'язок працівника з  засобами виробництва. Підприємство самостійне здійснює свою діяльність, розпоряджається  продукцією, що випускається, отриманим  прибутком, що залишився в його розпорядженні  після сплати податків і інших  обов'язкових платежів[1].

В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступає підприємець. Статус підприємця здобувається за допомогою  державної реєстрації підприємства. При цьому суб'єктом підприємницької  діяльності може бути як окремий громадянин, так і об'єднання громадян. Таким  чином, підприємство - це самостійний  суб'єкт, що хазяює, створеним чи підприємцем  об'єднанням підприємців для виробництва  продукції, виконання робіт і  надання послуг з метою задоволення  суспільних потреб і одержання прибутку.

Часто в економіці використовується термін "фірма”, під яким розуміється  економічний суб'єкт, що займається різними видами діяльності і володіє  господарською самостійністю. Інакше, фірма - це організація, що володіє і  веде господарську діяльність на підприємстві.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства  приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.[2]

Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні  та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний  і правовий інститут має певну  сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт  права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 62 Господарського кодексу України, уніфіковано визначається правове  становище підприємств усіх форм власності і галузей народного  господарства.

Згідно ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний  суб'єкт господарювання, створений  компетентним органом державної  влади або органом місцевого  самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим  Кодексом та іншими законами[3].

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської  діяльності.

Підприємство, якщо законом  не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною  особою, має відокремлене майно, самостійний  баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням  та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має  у своєму складі інших юридичних  осіб.

Підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму  господарської ("бізнесової") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої  сили об'єднують свої виробничі ресурси  для здійснення господарської діяльності. Визначення "основна ланка", з  одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної  діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення  підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого - від суб'єктів  господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон встановлює, що підприємство - це суб'єкт господарювання. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає  в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній  основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання  прибутку. Як господарюючий суб'єкт  підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну іншу господарську діяльність. Підприємство є самостійним, господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських  рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської  діяльності " підприємства вільні у  виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських  взаємовідносин, що не суперечать законодавству  України." (ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу  України).

Нарешті, підприємство - це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт  господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися  від яких без зміни статуту  підприємству заборонено. Статут також  визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів  підприємства, тому ст. 57 Господарського кодексу України спеціально визначає обов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне  для господарюючого суб'єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному  правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання  чи оперативного управління). Це майно  юридичне відмежоване, як правило, від  майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кошти перебувають  на самостійному бухгалтерському балансі, гроші - на поточному рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним  суб'єктом права. З одного боку, закон  визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має  у своєму складі інших юридичних  осіб (ч. 5 ст. 62 Господарського кодексу). Цим підприємство істотно відрізняється  від об'єднань підприємств (господарських  об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт  з правами юридичної особи  підприємство починає діяти від  дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому  законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою  задоволення суспільних потреб у  товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє  на підставі статуту, користується правами  і виконує обов'язки щодо своєї  діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

2Види підприємств за розміром

Розрізняють підприємства малі, середні  та великі.

Малими вважають підприємства з певною кількістю працюючих. Так, у США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнято до 500, у Японії - до 300 чол. Українським законодавством до малих підприємств віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.

Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах.

Малі підприємства відіграють важливу  роль у ринковій економіці. Вони роблять  її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість  ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у  промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної  кількості та створюють 20-60 відсотків  валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств  у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.

У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній  перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності  руху української економіки до ринку.

Малих підприємств в Україні ще небагато. За експертними оцінками, в них працює близько 2 млн. чол., або 10 відсотків всього зайнятого населення. Частка прибутку, одержаного малими підприємствами, в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 відсотків.

Триває процес розвитку селянських (фермерських) господарств, яких на початок жовтня 1998 р. налічувалося майже 36 тис. У їхньому користуванні знаходилося 1 млн. га сільськогосподарських угідь, в тому числі 0,9 млн. га ріллі.

Для того щоб малі підприємства стали  невід'ємним елементом економіки  України, з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній  розвиток.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами.

Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних  досягнень, а великим - мобільності  для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах може призвести  до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску  нової продукції.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів.

Аргументом на користь великих  підприємств є і те, як показує  світовий досвід, що на них зосереджено  виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм  трансформації великих підприємств  має бути тільки соціально-економічна ефективність.

Отже, перехід до ринкової економіки  передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

Види підприємств за сферою діяльності

Підприємства класифікують також  за сферою, видом господарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого  утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери  обслуговування.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються між собою не тільки структурою і умовами виробництва, а й тим, що вони виробляють. У  промисловості, наприклад, створюються  як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і  предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк - предмети виробництва  сільського господарства.

Банки збирають вільні кошти і надають їх у кредит. Торговельні та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, поєднуючи виробників і покупців. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

3§ 2. Організаційно-правові форми підприємств 
Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками. 
Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів. 
Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні). Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства. 
Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. 
Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються. 
Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства. 
Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (статті 6, 20 і 21 Закону України "Про власність"). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства. 
Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України "Про власність", згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в ст. 20 Закону України "Про власність": колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (статті 25 і 26 Закону); виробничий кооператив (ст. 24 Закону; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян (наприклад, профспілкове - ст. 28 Закону); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону); підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону). 
Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону України "Про власність"). Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність"). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо. 
Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній власності; 6) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи. 
Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті. 
Важливе значення для правового регулювання діяльності казенних підприємств мають постанови Кабінету Міністрів України "Про перетворення державних підприємств у казенні" від 30 червня 1998 р. № 987, якою визначено перелік державних підприємств, що мають бути перетворені на казенні; "Про типовий статут казенного підприємства" від 16 червня 1998 р. № 914, якою затверджено Типовий статут казенного підприємства, та "Про деякі питання управління казенними підприємствами" від 22 липня 1998 р. № 1129, якою, зокрема, затверджено Положення про складання плану розвитку казенного підприємства та Положення про складання фінансового плану казенного підприємства. 
Спільне підприємство - де організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності. 
Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями. 
Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону України "Про підприємства в Україні", регулюється законами України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. та "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. 
Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності. Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні"). 
Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію підприємств (незалежно від форм власності) відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників. За цією ознакою розрізняють малі та інші (середні, великі) підприємства. 
Кількість працюючих, за якою підприємство відносять до категорії малих, диференційовано залежно від галузей народного господарства: 
- у промисловості та будівництві - до 200 чоловік; 
- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік; 
- у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік; 
- у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік; 
- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік. 
Малі підприємства виділено в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку, важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії. 
Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону України "Про підприємства в Україні", врегульовані ще й постановою Ради Міністрів УРСР "Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств" від 22 вересня 1990 р. в редакції від 19 жовтня 1991 р. Як зазначено в ст. 28 Закону України "Про підприємства в Україні", держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств