Сутність та форми міжнародного руху капіталу

Щоб показати вигоди і витрати в умовах нормально працюючої системи міжнародного кредиту, розглянемо дві ситуації:

1) повну заборона  міжнародних фінансових операцій;

2) вільне міжнародне  кредитування.

Розглянемо першу  ситуацію. Уявімо собі, що світ розподілено  на дві великі країни: А і Б.

Країна А має  в достатній кількості фінансові  ресурси порівняно мало привабливі внутрішні інвестиційні можливості.

Країна Б має  обмежені фінансові ресурси і  великі можливості для прибуткового вкладання капіталу (або в нові технології, або в освоєння районів з багатими природними ресурсами).

Якщо все кредитування здійснюється в національних рамках, то кредитори країни А повинні  погодитись на низьку норму прибутку, оскільки надлишкова пропозиція внутрішніх реальних активів призводить до зниження граничної продуктивності капіталу. Припустимо, що конкуренція між кредиторами в країні А змусить їх отримувати низький рівень прибутку — 2% річних.

У країні Б недостатність  фінансових коштів не дозволяє використовувати  великі інвестиційні можливості, а  конкуренція за право запозичування підштовхує рівень реального відсотка по кредиту до 8% річних.

Внаслідок цього  проірають і країна А, і країна Б з точки зору можливого зростання  світового продукту.

Тепер розглянемо ситуацію, коли всі обмеження на міжнародні фінансові потоки повністю ліквідовано. За цих умов у тримачів капіталу країни А з'являються сильні стимули до поєднання з позичальниками країни Б.

Оскільки в  країні А кредитори мають можливість надавати кредит лише за низькими ставками, то вони прагнутимуть надавати кредити в країні Б, де вища норма прибутку. У кінцевому підсумку конкуренція приведе до встановлення нової рівноваги, за якої норма прибутку знаходитиметься між 2 і 8%. Припустимо що норма прибутку встановиться на рівні 5%. За такої ситуації фінансові ресурси країни А перевищують розміри її внутрішніх; реальних активів на ту саму величину, на яку країна Б взяла позику для покриття додаткових реальних активів.

За умов вільного міжнародного кредитування відбувається максимізація світового продукту за рахунок відчутного приросту виробництва. Це відбувається внаслідок того, що свобода надає індивідуальним тримачам капіталу можливість знайти максимальний рівень прибутку для світу в цілому. Отже, порівняно повною відсутністю міжнародного кредиту вільний кредитні ринок дає виграш обом країнам.

Вигоди, які отримуються  у світі, розподіляються між ними:

1) національний  продукт країни А збільшується  внаслідок можливості даної країни  надати свої багатства в кредит  країні Б з 5% річних (а не 2%) замість того, щоб іти на менш прибуткові внутрішні інвестиції.

2) національний  продукт країни Б збільшується  за рахунок розширення виробничого  капіталу і за умови боргу  кредиторам країни А за фонди,  отримані з 5% річних (а не 8%).

Всередині кожної країни існують групи осіб, які виграли і програли в умовах вільного міжнародного кредитування.

1) кредитори  в країні А виграють внаслідок  надання позик з 5%, а не з  2% річних. Це завдає шкоди позичальникам  у країні А, оскільки конкуренція  збоку позичальників країни Б  змушує їх виплачувати такий самий високий відсоток за новими позиками;

2) в країні  Б позичальники виграють внаслідок  можливості отримувати кредити  з 5, а не з 8% річних. Водночас  кредитори в країні Б програють,  оскільки змушені надавати кредити  з розрахунку не 8, а 5% річних.

Отже, лібералізація  міжнародного кредиту дає виграш світові в цілому, а також тим  групам, для яких свобода означає  додаткові можливості, але завдає збитків групам, для яких свобода  означає більш жорстку конкуренцію.

Аналогія лібералізації  міжнародної торгівлі і міжнародного кредиту стосується і питання про встановлення оптимального з точки зору країни податку на кредит:

1) або країна-кредитор, або країна-позичальник може ввести  на міжнародний кредит податок.  Вій може бути оптимальним,  якщо одна або інша країна, яка має достатню фінансову потужність для впливу на величину ставки відсотка (в нашому прикладі країна А або країна Б), встановить податок, що не перешкоджає міжнародному кредитуванню;

2) якщо обидві  країни (і країна А, і країна  Б) спробують ввести податки на один і той самий міжнародний капітал, то це може бути рівнозначне забороні міжнародних фінансових операцій;

3) на практиці  податкові обмеження міжнародного  кредитування і взасмозапо-зичення  долаються шляхом приховування  угод. Найпоширенішим такого приховування є трансфертне ціноутворення. Воно сприяє підвищенню ефективності функціонування міжнародного ринку кредиту, однак позбавляє державу доходів від міжнародних кредитних угод.

Розвиток міжнародного кредиту на сучасному етапі значною  мірою визначається діяльністю ТНК, зростанням їх ролі в розвитку міжнародних економічних відносин. Це проявляється в:

• інтенсивному розвитку еврокредиту, тобто кредитних зобов'язань банку в іноземній валюті, яка виступає вже як наднаціональна валюта. Приставка
• "евро" вказує не лише на іноземний характер валюти по відношенню до місця здійснення кредитних операцій, а й про вихід міжнародного кредиту зі сфери національного валютного й податкового контролю;
• появі синдикованих єврокредитів, джерелом яких є ресурси евровалютного ринку;
• сск'юритизації, тобто заміщенні традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів (облігацій, акцій, векселів);
• виникненні нових форм кредитування - факторингу, форфейтингу, лізингу.

Транснаціональні  корпорації, як головний суб'єкт світогосподарських відносин

Транснаціональні  корпорації (ТНК) є головним суб'єктом  світогосподарських відносин і формою, що втілює в собі, як правило, усі  види сучасного міжнародного бізнесу. Для визначення ТНК важливими є як кількісні, так і якісні критерії. ТНК нині -це в основному великі за обсягом виробництва та величиною доданої вартості, виключно ефективні з точки зору виробництва і прибутку фірми. Вони мають величезний економічний потенціал.

Середньорічний  обсяг продаж ТНК становить кілька сотень мільйонів доларів, понад 500 ТНК мають річний обсяг збуту понад 1 млрд дол., а найбільші - десятки мільярдів доларів США1 (табл.9.1).

Таблиця 9.1

Провідні  ТНК за обсягами продажів та доданою  вартістю

20 найпрестижніших  компаній світу за такими показниками  як розмір прибутків, рівень  соціального захисту своїх робітників, ділова репутація, ефективність  корпоративного керівництва (включаючи структуру правління компанії, а також політику, яка проводилася відносно заробітної плати головних керівників ТНК), показані в табл.9.3, (за даними газети "Financial Times"),

Серед факторів, які сприяли високому рейтингу цих  компаній, слід назвати:

· проведення гнучкої  політики та стабільної діяльності в  умовах економічного спаду;

· активне розширення виробництва на території інших  країн. Так, японська фірма "Toyota" завдяки цій політиці посідає 3-е місце, хоч у 2002 р. була на 5-у місці. Ринкова вартість акціонерного капіталу цієї компанії перевищує аналогічні показники трьох автомобільних гігантів - "Ford", "General Motors", "Daimler Chrysler", взятих разом. У країнах Північної Америки "Toyota" виробляє 60% автомобілів, які вона продає в цьому регіоні. На частку американського ринку припадає 70% загального обсягу прибутків компанії;

· великі масштаби діяльності та опора на інформаційні технології. Так, цей фактор сприяв компанії з роздрібної торгівлі "Wal-Mart", яка перемістилася з 17 місця в 1998 р. на 5-е в 2003 р. (загальний обсяг продаж склав близько 270 млрд дол.). Компанія витратила 11 млрд дол. на розширення своїх площ на 48 млн кв. фут. Зараз на частку цієї ТНК припадає близько 8% загального обсягу роздрібних продаж споживчих товарів (крім автомобілів) у США. У мережі "Wal-Mart" продається 120 тис. найменувань товарів;

· установлення цін не просто трохи нижче, ніж  у конкурентів, а на такому низькому рівні, який тільки може дозволити собі компанія. Додержування цього принципу дало можливість американській компанії "Dell", яка в 1998 р. посідала 27-е місце, переміститися на 7-ме місце. У цілому ТНК контролюють 70-90% ринків товарів, послуг і технологій. Загальний обсяг реалізації 200 найбільших з них уже становить понад 30% світового валового внутрішнього продукту.

Разом з тим  слід відзначити, що велетенські розміри  не є обов'язковими для ТНК. Часто  ТНК бувають порівняно невеликими за масштабами операцій, але незвичайно гнучкими, виключно ефективними з  точки зору виробництва і прибутку (особливо у сфері наукомісткої технології, обслуговування та ін.).

Головними критеріями транснаціональності фірми є  три моменти: 1) система міжнародного виробництва, що ґрунтується на розпорошенні виробничих одиниць по багатьох країнах; 2) проникнення в передові галузі виробництва, швидкий розвиток яких передбачає наявність величезних капіталовкладень і залучення висококваліфікованих працівників; 3) поведінка фірми.

Транснаціональність капіталу і діяльності - основна  риса ТНК. Вирішальним у визначенні ТНК є не стільки те, з яких країн надходить капітал, скільки те, куди він прямує, де оперує, звідки здобуває прибутки. Більшість сучасних ТНК становить один національний, а не багатонаціональний капітал.

За визначенням  ООН, ТНК - це "підприємства, що є власниками або такими, що контролюють виробництво товарів і послуг за межами країни, в якій вони базуються" [77, с. 10].

Інакше кажучи, ТНК - це міжнародні концерни, тобто  групи підприємств (дочірніх фірм) навколо  іншого підприємства (материнської компанії), яка тримає акції цих підприємств. Для того щоб бути спроможною контролювати дочірні підприємства, головному підприємству в багатьох західних країнах достатньо мати від 20% до 40% акцій. У США, де акції багатьох підприємств належать сотням і тисячам акціонерів, для ефективного контролю достатньо оволодіти 10-15% акцій. У рамках концернів часто дочірні підприємства є тримачами акцій інших дочірніх підприємств в інших країнах, економічним механізмом їх формування є ПІІ. Саме тому колосальна фінансова і иромисіова могутність ТНК має наднаціональний характер.

Характерна особливість  ТНК:

1. географічна  диверсифікація виробництва на  світовому рівні;

2. диверсифікація  діяльності;

3. участь у  міжнародній спеціалізації виробництва.

Деякі ТНК функціонують більше ніж у 100 країнах. Наприклад, фірма "Інтернешнл Бізнес Мешінз" (виробництво електронно-обчислювальної техніки та оргтехнічного устаткування) має філії більше ніж у 80 країнах, "Сіменс" - у 52, концерну "Дженерал Моторе" належить 209 заводів у США, 12-у Канаді і 32 - в інших країнах. Прн цьому обсяг виробництва закордонних філій ТНК перевищує обсяг експорту країн їх походження (за даними 1999 p., майже в чотири рази для США і більш ніж у два рази для Великої Британії та Швейцарії).

У багатьох ТНК  досить висока частка зайнятих на підприємствах, розташованих за межами країн їх походження. Назвемо деяких лідерів:

"Нестле" (Швейцарія) - 96%, ІТТ (США) - 72, "Юнілевер" (Великобританія-Нідерланди) - 70, "Зінгер" (США) - 60%.

А ось дещо інші даніза деякими країнами:

· по Швейцарії - на 100 працюючих на підприємствах у країні припадає 79 робітників і службовців, зайнятих на швейцарських підприємствах за рубежем;

· по Швеції - відповідно 20 чоловік;