Сутність та форми міжнародного руху капіталу

Дані аналізу  створюють 10 основних чинників, що дають  змогу оцінити потенційні можливості країни як приймаючої ПІІ або так званий конкурентний потенціал країни. Ці чинники охоплюють:

• динаміку економіки (економічного потенціалу);
• виробничу потужність промисловості;
• динаміку ринку;
• фінансову допомогу збоку уряду;
• людський капітал;
• престиж держави;
• забезпеченість сировиною;
• орієнтацію на зовнішній ринок (експортні можливості);
• інноваційний потенціал;
• громадську стабільність.

Кожний з перелічених 10 чинників включає в себе систему  конкретних показників. Наприклад, під  час оцінювання людського капіталу швейцарські експерти запропонували використати 36 показників, які включають: чисельність населення та її динаміку; загальний рівень безробіття; міграцію робочої сили в цілому, в тому числі висококваліфікованої; рівень професійної підготовки; мотивацію найманих працівників та їх мобільність; менеджмент та його професійну адаптацію; рівень заробітної плати; державні витрати на освіту на душу населення; рівень робочої сили з вищою освітою; випуск періодичних видань; систему охорони здоров'я тощо.

На практиці більшість рішень про прямі іноземні інвестиції ґрунтуються на численних мотивах, враховують численні чинники. Політичні мотиви інвестування рідко відокремлені від економічних.

Виходячи з  даних експертних оцінок, найсприятливіші  умови для ПІІ мають такі країни: США, Канада, Німеччина, Швейцарія, а також Азіатсько-Тихооксанські ПІК.

Міжнародні  портфельні інвестиції

Під міжнародними портфельними інвестиціями розуміють  вкладення капіталу в іноземні цінні  папери, які не дають інвестору  права реально контролювати об'єкт  інвестування, а тільки дають йому переважне право на одержання доходу згідно з придбаною часткою портфеля об'єкта інвестування, яка в міжнародній практиці, як привило, не перевищує 10%.

Міжнародний інвестиційний  портфель конкретної компанії включає:

1) акції, тобто  цінні папери, що засвідчують майнове право власника цього грошового документа по відношенню до особи, яка цей документ випустила. Іншими словами, акція є цінним папером без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства;

2) боргові цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують відношення позики власника документа по відношенню до особи, яка випускає ці папери. Боргові цінні папери поділяються на:

а) облігації, прості векселі, боргові розписки. Ці грошові  інструменти дають їх держателю безумовне право на гарантований фіксований, або змінюваний (за договором) грошовий доход. Під облігацією розуміють цінний папер, шо засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує забов'язання щодо відшкодування йому номінальної вартості цього папера в передбачені строки з виплатою фінансового відсотка. Вексель — це встановлена законом форма борговою забов'язання про безумовне повернення боргу;

б) інструменти  грошового ринку, які дають їх держателю безумовне право на гарантований доход на визначену дату. До них відносяться:

• казначейські векселі, тобто державні цінні папери на пред'явника, що засвідчують внесення їх держателями грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом всього строку володіння цими паперами;
• депозитні сертифікати банку, тобто письмові свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані в сертифікаті строки з виплатою твердо фіксованих відсотків доходу, нарахованих на номінал;
• банківські акценти тощо;

3) фінансові  деривативи. Це похідні грошові  інструменти, які засвідчують  право власника, на продаж або  купівлю первинних цінних паперів,  і не створюють жодних майнових  претензій до емітента. До них  відносяться:

• опціон, тобто контракт, який дає його власнику право купити чи продати певну кількість фінансових інструментів за встановленою ціною протягом обумовленого часу в обмін на сплату певної суми;
• варант, тобто документ, який дає право його власникові придбати на пільгових умовах акції у даного емітента за фіксованого ціною протягом визначеного часу;
• форвардний контракт - це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору;
• ф'ючерсний контракт - це контракт на купівлю чи продаж стандартної кількості повного виду цінних паперів на певну дату в майбутньому за ціною, раніше встановленою при укладанні угоди;
• своп - це угода, яка передбачає обмін через визначений час та на основі погоджених правил платежами за тією самою заборгованістю.

Основним мотивом  для здійснення міжнародних портфельних інвестицій є одержання більш високих доходів за кордоном. Так, резиденти однієї країни купують цінні папери іншої країни, якщо доходи від них в іншій країні вищі. Це веде до міжнародного вирівнювання доходів. Однак таке пояснення причин міжнародних портфельних інвестицій не враховує того, що потік капіталу двосторонній. Якщо доходи від цінних паперів в одній країні нижчі, ніж в іншій, то це пояснює потік інвестицій із першої країни в другу. Однак це несумісне з одночасним потоком капіталу в протилежному напрямку. Для пояснення двостороннього потоку капіталів необхідно враховувати елемент ризику. Інвестори зацікавлені не тільки в одержанні прибутку, а й у меншому ризику, що пов'язано з конкретним видом інвестицій. Так, ризик володіння облігаціями пов'язаний із можливістю банкрутств та зміною їхньої ринкової ціни, а ризик володіння акціями - з можливістю банкрутства, значними коливаннями їх ринкового курсу та ймовірністю одержання нижчих доходів. Таким чином, інвестори намагаються максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику.

Існує певний зв'язок між прибутковістю цінних паперів  та ризиком їх придбання: чим вищий  прибуток може одержати інвестор, тим  вищий буде ризик. Так, доход-ність  акцій компанії А і компанії В  середньому дорівнює 30%. Однак з однаковою імовірністю доход від акції А може бути від 20% до 40%, а від акції В — від 10% до 50%. Акції В пов'язані з більшим ризиком, оскільки діапазон значення доходу для акції В значно більший, тому для мінімізації ризику інвестори повинні купувати акції компанії А. Якщо доходність акцій А знижується з одночасним підвищенням курсу акцій В і навпаки, то, маючи дві акції, інвестор може отримати в середньому 30% прибутку, але з меншим ризиком.

Портфельна теорія виходить з того, що доходність від  цінних паперів може з часом змінюватись прямо протилежно, крім того, цей доход може бути одержаний при меншому ризику, а більший доход може бути одержаний при тому самому рівні ризику портфеля в цілому. Оскільки доходи від іноземних цінних паперів, як правило, вищі, ніж доходи від національних цінних паперів, то портфель, що включає національні та іноземні цінні папери, може мати в середньому більший доход та/або менший ризик, ніж портфель, шо сформований тільки з національних цінних паперів.

Одержання такого збалансованого портфеля потребує двостороннього потоку капіталу. Так, якщо акція А, яка має таку саму середню доходність, як і акція В, але більш низький ризик, випущена в країні 1, в той час, як акція В (з доходом протилежним доходу А) випущена в країні II, то портфельні інвестори країни І повинні також придбати акцію В (інвестування в країну II), а інвестори країни II повинні придбати акцію А (інвестування в країну І) для забезпечення збалансованості інвестиційного портфеля. Таким чином зустрічні міжнародні потоки портфельних інвестицій пояснюються можливістю диверсифікувати ризик [71, с. 344-345].

Міжнародні портфельні інвестиції зростають у міру того, як інвестори намагаються диверсифікувати  свою діяльність у міжнародних масштабах  для максимізації доходів із врегульованим ризиком. Обсяг міжнародного ринку портфельних інвестицій значно більший від міжнародного ринку прямих інвестицій. Понад 90% міжнародних портфельних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами.

Найхарактернішою  рисою глобальної інтеграції останніх років стала поява певних фондових ринків у Латинській Америці (Бразилія, Чилі, Мексика), Азії (Індія, Індонезія, Південна Корея, Філіппіни, Тайвань, Таїланд), Південній Африці, Туреччині. їх сукупна капіталізація становить близько 30 трлн дол. США. Привабливість ринку нових індустріальних країн для іноземного портфельного інвестора зумовлюється перспективою отримання більш високих доходів. Можливість диверсифікації в межах усієї країни також зменшує загальний портфельний ризик. У міру того як країни, що розвиваються, зростають, а їхні ринки капіталу розширюються, зацікавленість інвесторів цими ринками зростає. Наявність значного потенціалу для збільшення пропозиції коштів на ринках, що розвиваються, пояснюється дуже малим відсотком інституційних коштів (взаємних фондів, пенсійних фондів та інвестиційних надлишків страхових компаній), шо вже є на ринку цих країн.

Нові ринки  роблять значний внесок у мобілізацію  внутрішніх та іноземних заощаджень у країнах, що розвиваються, шляхом розширення фінансових інструментів для інвесторів, які бажають диверсифікувати свої портфелі. Приплив акціонерного капіталу ззовні зменшує опору на зовнішній борг, роблячи ці країни менш вразливими до зростання міжнародних відсоткових ставок і до проблем, пов'язаних із обслуговуванням боргу.

В той же час  значні портфельні вливання можуть бути нестійкими і потенційно дестабілізуючими для фінансових ринків та економіки  в цілому.

Для реалізації подальших вигід від інтеграції своїх фондових ринків країни, що розвиваються, повинні знижувати бар'єри для потоків акцій у своїх країнах, якими є не достатня кредитоспроможність, висока змінна інфляція, контроль валютних курсів.

Міжнародний рух позичкового  капіталу

Під міжнародним  рухом позичкового капіталу розуміють  фінансові операції, пов'язані з міжнародними запозиченнями, кредитуванням, банківськими депозитами і які не можна віднести до операцій з прямими, портфельними інвестиціями, резервними активами. Міжнародне кредитування та позичення - це рух позичкового капіталу за національними кордонами держав між суб'єктами міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та виплати відсотка. Кожна країна є експортером і імпортером капіталу. Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях, опосередковуючи перехід його з однієї форми в іншу (грошову - у виробничу, виробничу — у товарну, а товарну знову в грошову).

Міжнародний кредит розглядають як особливий вид  міжнародної торгівлі. Ця торгівля - не одномоментний обмін товару на товар, а надання чи одержання товару сьогодні в обмін одержання чи повернення товару в майбутньому. Такий обмін називають міжчасовою торгівлею.

В економіці  завжди існує проблема вибору між  поточним майбутнім споживанням. Як правило, виготовлена продукція негайно цілком не споживається, частина її використовується як виробничий капітал на розширення виробництва, щоб збільшити обсяг споживання в майбутньому. Іншими словами, йдеться про вибір між виробництвом споживчих товарів нині і в майбутньому.

Міжнародний кредит дає можливість торгувати в часі. Якщо країна-кредитор надає позику, то вона продає нинішнє споживання за споживання в майбутньому. Краї-на-позичальник, беручи позику, отримує можливість витратити сьогодні більше, ніж зароблено, в обмін на зобов'язання виплатити компенсацію в майбутньому за сьогоднішнє споживання. Які країни беруть позики, а які їх надають визначається виробничими можливостями. Країни, які мають добрі поточні інвестиційні можливості, беруть позики в інших країн, котрі таких відносних інвестиційних можливостей не мають, але отримують великі поточні доходи.

Країни, які мають  відносно великі фінансові ресурси  порівняно з можливістю їх прибуткового застосування всередині країни, можуть збільшити свій національний доход  за рахунок надання кредиту країнам, у яких вища норма доходу на капітал (відсоток, дивіденд). Країна-імпортер капіталу отримує можливість збільшити свій національний дохід за рахунок зарубіжних інвестицій, одержаних на вигідніших, порівняно з внутрішніми, умовах кредитування. В цілому за допомогою міжнародного кредиту відбувається максимізація світового продукту за рахунок загального приросту світового виробництва.

Значення міжнародного кредиту саме й полягає в тому, що завдяки йому відбувається перерозподіл капіталів між країнами відповідно до потреб і можливостей більш прибуткового його застосування. Кожна країна є імпортером і експортером капіталу. Кредиторами і позичальниками виступають банки, фірми, державні установи, уряди, міжнародні й регіональні валютно-кредитні та фінансові організації.

Ефективність  кредиту досягається за умови:

• вільного переміщення капіталу;
• стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки;
• виконання позичальниками своїх зобов'язань, повної оплати своїх боргів.