Сутність міжнародних економічних відносин

РОЗДІЛ 3

УКРАЇНА В СИСТЕМІ  МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВЯЗКІВ

3.1 Україна в сучасній міжнародній торгівлі, як учасник СОТ

 

Офіційно Україна зробилась 152-м членом СОТ 16 травня 2008 року. Інтеграція України в регулятивну систему Світової організації торгівлі обумовлює лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, яка є неодмінною умовою формування національного ринку. Для України надмірна лібералізація та відкритість внутрішнього ринку визначаються даними щодо структури ВВП за категоріями кінцевого використання протягом 2000 – 2008 рр. (табл.3.1.). [9, с. 19]

Сумарний експорт та імпорт протягом 2000 – 2004 рр. стабільно перевищував 100% за переваги питомої ваги експорту над питомою вагою імпорту. Ці роки можна охарактеризувати, як період реалізації експорторієнтованої моделі зовнішньоекономічної діяльності. 2005 року це перевищення скоротилось до мінімуму, менше 1%. З 2006 року спостерігається стабільне перевищення імпорту над експортом, яке 2008 року (рік вступу в СОТ) становило понад 8%, що майже вдвічі більше цього показника за попередній рік. Тобто відбувся перехід до імпортзалежної моделі зовнішньоекономічної діяльності.

Попри світову  фінансово-економічну кризу, за підсумками 2008 року Україна зберегла високі темпи нарощування експорту й імпорту на тлі значного уповільнення темпів зростання ВВП і промислового виробництва (табл. 3.2.).

Так, обсяги експорту товарів 2008 року збільшилися порівняно  з 2007-м на 35,9% - до 67,7 млрд. доларів, а імпорт зріс на 41,1% і сягнув 86 млрд. доларів. Високі темпи приростання зумовлені насамперед сприятливою для українського експорту кон’юнктурою на зовнішніх товарних ринках усередині року, а також значним внутрішнім попитом на імпортні товари споживчого та інвестиційного призначення. Всередині 2008 року порівняно з першим півріччям 2007 року відбувалось сумарне зростання експорту приблизно в 1,5 рази, а імпорту – в 1,6 разів.

Привертає увагу  різке скорочення інвестицій в основний капітал. Уперше з початку економічного зростання в країні зафіксований від’ємний показник. Крім того, попри прогнози прибічників членства України в СОТ, не відбулося нарощування прямих іноземних інвестицій. Їхнє скорочення перевищило 22% порівняно з попереднім роком. Уповільнились також і темпи зростання обсягів роздрібної торгівлі.

Водночас на внутрішньому споживчому ринку сталися  певні негативні зрушення. Так, частка продажу споживчих товарів, що виробляються в Україні, становила 2008 року 63,1% в  структурі роздрібного товарообігу торгової мережі, що на 1,4% менше, ніж 2007 року. Питома вага продовольчих товарів залишилась незмінною (88,2%), а для непродовольчих товарів зменшилась на 1,8% і дорівнювала 51,2%. У загальному обсязі роздрібного товарообігу підприємств частка непродовольчих товарів збільшилась і склала 67,9% проти 67,1% 2007 року.

 Отже аналізуючи другий рік членства України в СОТ можна зробити такі висновки, що СОТ дало тимул для подальшого поширення режиму вільної торгівлі на зовнішньоторговельні операції із західними країнами–сусідами та країнами дальнього зарубіжжя. Після вступу України до Організації розпочалися переговори з ЄС щодо укладання Угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Загальний аналіз експорту товарів після приєднання України до СОТ дозволяє зробити висновки про позитивний вплив на просування української продукції на зовнішні ринки. Членство України у СОТ дозволило припинити квотування української металопродукції на ринок ЄС; дозволив українським експортерам розширити ринки збуту своєї продукції, насамперед, продукції металургії та хімічної промисловості; сприяло активізації торговельних відносин з її країнами-членами, що в свою чергу, дозволило українським експортерам розширити географію збуту своєї продукції. Вступ України до СОТ та, як наслідок, лібералізація імпортного митного режиму призвели до більш вільного доступу товарів з країн-членів СОТ на український внутрішній ринок та збільшення обсягів імпорту. Очікувалося, що вступ України до СОТ надасть імпульсу для притоку іноземних інвестицій у економіку країни. Важливим надбанням членства країни у СОТ є можливість участі у роботі органів Організації та у багатосторонніх переговорах Раунду «Доха-Розвиток» з метою впливу на торговельну політику інших країн. [9, с.25]

 

3.2. Проблема руху капіталів та міграції робочої сили

 

Зростання відкритості  українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення  України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. (табл.3.3.)

Головним спонукальним мотивом еміграції українців  до інших країн було і є очікування вищого рівня заробітної плати в країнах прибуття. І він таки вищий.[6, с. 85]

Щорічні еміграційні  потоки почали включати в себе десятки, а інколи і сотні тисяч чоловік. В останні роки ХХ ст. потік емігрантів нерідко перевищував 200 тис. чол. на рік. У 2008 р. чисельність мігрантів з України становила 786 тис. чол. За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.

Головні чинники масової  еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;
• відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;
• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;
• відсутність безпеки громадян.

На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.[7, с. 15]

Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці  передбачає всебічне врахування тенденцій  розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

Сучасний стан міжнародного руху капіталів характеризується зростанням прямих і портфельних  інвестицій. Країни Центральної і Східної Європи поступово залучаються в міжнародний оборот капіталу. На жаль, участь України залишається досить незначною.

У 2009 році ПІІ  в Україну складали майже 8 млрд. дол., (табл. 3.4., рис. 3.1) а ПІІ з України – 167 млн.дол. (табл. 3.5.).  Протягом 90-х років з України було нелегально вивезено більше 20 млрд дол. [8, с. 64]

За деякими  розрахунками, потреба української  економіки в іноземних інвестиціях  становить близько 40 млрд дол. В галузевому розрізі іноземні інвестиції спрямовуються  в першу чергу у: харчову промисловість (21%), внутрішню торгівлю (16%), фінансову сферу (8,5%), машинобудування і металообробку (8%), хімічну промисловість (7%), будівництво (4%). Найбільші обсяги інвестицій в Україну припадають на США, Кіпр, Нідерланди, Росію.

Для стимулювання вкладання іноземного капіталу в  пріоритетні галузі економіки парламент України прийняв Програму заохочення іноземних інвестицій в Україні. Нею  визначено пріоритетні сфери для іноземного інвестування, в яких іноземні інвестори можуть отримати додаткові податкові, митні, кредитні пільги та страхові гарантії. Позитивними моментами у залученні іноземних інвестицій в Україну виступають: вигідне географічне розташування, потенційно великий ринок, висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна; низький курс національної валюти; правове забезпечення сприятливого інвестиційного клімату; захист інвестицій; можливість вивезення прибутку; система компенсації збитків тощо.

Несприятливі  фактори для інвестицій в українську економіку:  незбалансованість економіки; нерозвинена інфраструктура; застаріла  банківсько-фінансова система; недостатньо гнучка податкова система; низька культура праці; невідповідність організаційних управлінських форм світовим; економічна і політична нестабільність;відсутність ефективної інфраструктури для іноземного підприємництва. [8, с. 68]

 

 

ВИСНОВОК

Ефективність  будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої  діяльності, а й від її участі в світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове  господарство. Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини. Міжнародні економічні відносини – це система економічних зв’язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів(послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств Існують різні форми МЕВ: міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація виробництва тощо.

За своїм  змістом міжнародні економічні відносини  є складними. Це обумовлено, по-перше, значною кількістю країн, їх угруповань і міжнародних організацій, які є суб’єктами міжнародних економічних відносин. По-друге, на складність і характер цих відносин істотно впливає і суспільно-політичний устрій країн або їх угруповань. Цілком зрозуміло, що певні особливості в економічних відносинах існували (й існують ще й сьогодні) між країнами з різним соціально-економічним устроєм.

Розвиток країн  світового співтовариства характеризується постійним розширенням їх взаємних господарських зв'язків. Цей процес привів до створення міжнародної економіки - багатогранного і складного явища, що виражає вищий етап розвитку суспільного виробництва і функціонуючого як системне утворення на інтернаціональному рівні. Країни, що беруть участь у розвитку міжнародної економіки, природно, грають різну роль у цьому процесі і вирішують різні завдання. Однак при цьому, як правило, переслідується головна мета - максимально використовувати переваги сукупного економічного потенціалу світового співтовариства.

  Найважливішими процесами які впливають на світове господарство і радикально змінюють його, стали процеси інтернаціоналізації і глобалізації світового виробництва і капіталу, основних видів життєдіяльності людини і суспільства. Фундаментальною закономірністю світового розвитку стає стійке наростання взаємозв'язку, цілісності світової економіки як само розвинутої системи .

  Разом з тим окремі частини цієї системи по-різному в об'ємному і структурному вираженні включені в світогосподарські відносини. Міжнародне значення тієї чи іншої країни, окремого її регіону (міста) обумовлено їх економічним потенціалом, місцем у світовій системі товаровиробництва, технологій, фінансів, загальною економічною динамікою.

Важливе місце  займає і Україна у цих відносинах, вона вже піднялася на щабель вище, вступивши у 2008 році у Світову організацію торгівлі. Членство в СОТ створює можливості для розвитку експортного потенціалу вітчизняної економіки, але разом з тим створює загрози для національних виробників і споживачів. Тому реалізація національних інтересів нашої країни в регулятивній системі цієї організації, як і вся інституційна стратегія інтеграції України до світового господарства, повинна ґрунтуватися на інституційному підході на таких засадах

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бліхар М.М. Сучасний стан і перспективи зовнішньої торгівлі України з країнами Центральної та Східної Європи. / М. Бліхар ; Економіка і держава. 2009. - №10. – с.13-15.
2. Гальчинський А.С. Основи економічних знань. /А. Гальчинський, П. Єщенко, Ю. Палкін. -  К.: Вища шк., 1998 – 544 с.: іл.
3. Грищенко А.А. Умови реалізації національних економічних інтересів України в регулятивній системі СОТ. / А. Грищенко; Актуальні проблеми економіки. 2009. - №9. – с.19-26.
4. Дахно І.І. Міжнародна економіка / І. Дахно. – К.: МАУП, 2006. – 248 с.: іл. – Бібліогр.: с. 237-239.
5. Заблоцька Р.О. Детермінанти інституціалізації ринку послуг в Україні в контексті набуття членства в СОТ. / Р. Заблоцька; Актуальні проблеми економіки. 2008.  -  №8. – с.30-36.
6. Карпачова Н.І. Світова проблема міграції висококваліфікованої робочої сили та відтік інтелекту з України. / Н. Карпачова ; Безпека життєдіяльності. 2007. - №10. – с.15-20.
7. Козак Ю.Г. Міжнародна економіка / Ю. Козак, Д. Лук’яненко,                Ю. Макагон. – Київ: Центр навчальної літератури,2004. – 672 с.
8. Коліжук О.О. Світові інтеграційні процеси та їх вплив на державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності України. / О. Коліжук; Економіка і держава. 2008. – №12. – с.98-101.
9. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка / Б. Одягайло. – К.: Знання, 2005. – 397 с. – («Вища освіта ХХІ століття»).
10. Оганян Г.А. Політична економія. / Г. Оганян, В. Паламарчук,                       А. Румянцев .  – К.:МАУП, 2003. – 520 с.: іл. – Бібліогр.: с. 515-517.
11. Панфілова Т. Україна в глобальному торговельному та інвестиційному середовищі. / Т. Паніфілова ; Економіка України. 2009. - №6. – с.75-84.
12. Підтримка держави щодо розвитку інтеграційних процесів в Україні./     [ Луцький І.М., Луцький А.І., Луцький М.І., Капелюк О.М.] ; Економіка і держава. 2008. -  №8. – с.91-93.
13. Політична економія / [Степура О.С., Єремєєв О.С., Пономарьова Т.Ю., Степура М.О] ; – К.: Кондор, 2006р. – 408с.
14. Ромащенко Т. Актуальні проблеми сучасної української трудової еміграції. / Т. Ромащенко ; Економіка України. 2007. - №8. – с.84-89.
15. Румянцев А. П. Міжнародна економіка / А. Румянцев, Г. Климко,         В. Рокоча та ін.  – К.: Знання, 2006. – 479 с.
16. Саблук П. Процеси міжнародного руху капіталів та участь у них України. / П. Саблук, К. Пріб К. Економіка України. 2008. - №8. – с.56-68.
17. Семенов Г.А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми / Г. Семенов, П. Панкова, А. Семенов. -  К.: Центр навчальної літератури , 2006. – 232с.
18. Тілкіна Н.В. Концептуальні підходи до дослідження мобільності робочої сили. / Н. Тілкіна ; Актуальні проблеми економіки. 2008. - №11. – с.185-193.
19. Циганкова Т.М. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ / Т. Циганкова. - К.: КНЕУ, 2006. – 660 с.
20. Державний комітет статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua/.
21. Україна і Світова організація торгівлі, http://wto.in.ua/.