Сутність кредитної поліики банку та її види

Очевидно, що в кризових умовах банківська система не може бути стабільною, адже вона перебуває під впливом інфляції, кризи неплатежів, бюджетного дефіциту, падіння ВВП тощо. Наявність структурних диспропорцій у вітчизняній економіці, слабке конкурентне середовище свідчать про необхідність структурних реформ, направлених на підвищення конкурентоспроможності та ефективності економіки. Без подолання структурної слабкості економіки шляхом наполегливого проведення необхідних структурних перетворень надійність та ефективність кредитної політики як на макроекономічному, так і на рівні окремих банків будуть неминуче втрачені.

Багато в чому кредитну політику банку визначає грошово-кредитна та фіскальна політика держави, яку проводять Національний банк України та Міністерство фінансів України. НБУ реалізує державну політику, використовуючи загальні методи грошово-кредитного регулювання економіки: встановлення офіційної облікової процентної ставки; проведення операцій на відкритому ринку з валютою та цінними паперами; встановлення економічних норм та нормативів діяльності комерційних банків. Політика НБУ відносно грошово-кредитного регулювання економіки шляхом зміни облікової ставки безпосередньо пов’язана, а точніше – багато в чому визначає попит на банківські позики на ринку, тобто потребу в позиках банку з боку його клієнтів.

Природно, що кредитна політика банків формується під впливом державної політики України, що проводиться НБУ, Міністерством фінансів, та іншими державними органами, в частині оподаткування банків, визначення порядку виконання окремих видів операцій (з цінними паперами, валютою, банківськими металами). Зростання можливостей для комерційного банку користування додатковими ресурсами (в тому числі по лінії міжбанківського кредиту) сприяє проведенню ліберальнішої кредитної політики, зниженню рівня процентних ставок. З іншого боку, високі ставки податків на банківський прибуток сприяють підвищенню процентних ставок за позиками і обмеженню довгострокових інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПРАКТИКА КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ КБ, ШЛЯХИ  ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Кредитна політика банку  націлена на розробку та реалізацію такої  оптимальної політики, яка б поєднувала економічні інтереси банку та клієнта  і прийняття рішень щодо забезпечення найбільш ефективного руху фінансових коштів клієнта. У взаємовідносинах кредитора і позичальника предметом спільного інтересу, звичайно, є кредит. Із ним пов’язані протилежні правило економічні ситуації: кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов’язаний віддати позику, як це записано кредитній угоді.

Не дотримання цих домовленостей  загрожує кредитору фінансовими збитками, які власне є об’єктом страхування з метою захисту його майнових інтересів.

Таким чином, матеріальний прояв  ризику кредитної операції полягає в тому, що борг не повертають, а юридично зводиться до невиконання зобов’язань. Тому можна запропонувати страхування від збитків на випадок невиконання вимог як один із принципів вдосконалення управління кредитним портфелем. Страхування кредитів – це зменшення або усунення кредитного ризику, який виражається у можливій несплаті позичальником основного боргу і відсотків за ними і є однією з форм забезпечення кредиту.

Страхування кредитів на українському ринку практикується у таких 

двох варіантах:

– добровільне страхування ризику не погашення кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, тобто типове делькредерне страхування, коли банк, перекладаючи ризик на страховика, є водночас

страхувальником і застрахованим).

– добровільне страхування  відповідальності позичальника за непогашення кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора).

Докладніше розглянемо перший варіант - в цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленій ставці відсотка за кредит.

У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки що не популярний. Головна причина в тому, що комерційні банки поки що побоюються використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Без страхового аудиту, широко висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо платоспроможності. З іншого боку, через надмірно високі страхові премії підвищуються страхові платежі, а отже, й витратам виробництва, що в решті, обертається підвищенням цін на товари і послуги.

Дещо простішим щодо процедури  є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного папера страхової компанії банку за фінансовими зобов’язаннями до його клієнтів – позичальників. Цей варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплати відсотків лише у випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна виплатити страхову винагороду.

Узагальнюючи вище сказане, потрібно зробити висновок про те, що банкам необхідно на даному етапі налагоджувати стосунки із страховими компаніями, так як банки мають великий вплив на становлення дійсно професійного страхового бізнесу в Україні, але для цього страховиків необхідно розглядати як найближчих партнерів банків в кредитній діяльності, а не як машину для друкування грошей з ціллю компенсації збитків понесених банком у зв’язку з видачею явно безповоротного кредиту.

В умовах економічної кризи, коли відсутня стабільність договірних зв’язків і немає переконливості у надійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні додаткових гарантій виконання боржником своїх зобов’язань за договором. Тому кредитор, укладаючи договір, намагається, щоб боржники у забезпечення виконання своїх зобов’язань виділив певне майно, з вартості якого той одержав би задоволення своїх вимог у разі невиконання умов договору.

Реалізація майна (заставного) проводиться з аукціонів (публічних  торгів), якщо інше не передбачено договором. Але є деякі нюанси. Згідно Закону України «Про заставу», реалізація майна, переданого у заставу, повинна здійснюватися лише через аукціони (публічні торги), якщо ж після такого продажу внаслідок недостатності коштів залишилась непогашена заборгованість, заставодержатель має право частину її відшкодувати за рахунок страхового фонду.

У разі відчуження майна, переданого у заставу; іншими способами, кредитор покриває збитки за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування, а така невеличка законодавча колізія, яка має неприємні фінансові послуги.

Поряд з необхідністю прийняття важливої форми забезпечення повернення кредиту потребує розвитку особового штрафу фахівців, які б здійснювали оцінку заставленого майна (рухомого і нерухомого). Зараз ці передумови знаходяться в стадії зародку, тому в якості основної форми забезпечення повернення кредиту приймається застава майна позичальника.

Банку треба бути уважними при кредитуванні позичальника, якщо в нього є вище стояча організація.

В цьому випадку позичальник  повинен надати документ від вище стоячої організації, що підтверджує про те, що вона оповіщена про заставу 20держмайна.

Ще однією проблемою є  оформлення заставленого майна. У багатьох випадках заставлене майно оформляється спрощеним способом: скорочене найменування, кількість, ціна. Тому доцільно створити універсальну форму описування майна, що закладається на базі аналізу бухгалтерської документації для урахування основних фондів і готової продукції. Проте якщо по формальних розрахунках включити і такі реквізити, як завод –виготовлювач, коди відправника, постачальника, виду операції і т. д., то утвориться громіздка форма, користуватися якою буде важко. Тому потрібно використовувати тільки ті параметри, що окремо не настільки повно деталізують предмет застави, але в сукупності з іншими дозволяють його конкретизувати, що дуже важливо в конфліктній ситуації. До таких параметрів можна віднести: інвентарний заводський номер, найменування майна, що закладається (тип, марка, дата випуску). Треба вказувати початкову вартість.

Практика показує невідповідність  ситуації, в якій опиняється кредитор. Тобто, це положення складається в процесі звернення, стягнення і реалізації закладеного майна. В цьому випадку можна пропонувати наступне -максимальна сума кредиту не повинна перевищувати 10-15% вартості застави. Справа в тому, що після процедури реалізації майна сума виручки може бути недостатньою для задоволення усіх вимог заставодержателя.

Припустимо, що банк розробив для своїх клієнтів банківську фінансову технологію, в основі якої лежить принцип поєднання відносно невеликої суми термінового депозитного вкладу та необмежений сум довкладення та зняття грошових коштів понад основного незменшуваного залишку.

Мінімальна фіксована  сума може також депонувати на розрахунковому чи поточному рахункові. Сутність гнучкого депозитного рахунку – суміщення на формально одному синтетичному рахунку декількох аналітичних рахунків. За своїм технологічним змістом гнучкий депозитний рахунок дозволяє максимально адаптуватися під структуру грошових потоків клієнта-користувача. При розміщенні тимчасово вільних грошових засобів, клієнт банку має право вибрати найбільш привабливу для нього схему банківської послуги, в т.ч.:

• розмір мінімальної фіксованої суми, тобто суми мінімального незменшуваного залишку;
• термін депонування цієї суми;
• умови та розміри нарахування відсотків на фіксовану суму та на додаткові внески.

Для підприємств та організацій, працюючих на ринку торгового та промислового капіталу, дана послуга дозволить максимально ефективно вирішувати наступні питання, пов’язані з їх фінансовою діяльністю:

• оперативне фінансове планування;
• збільшення оборотності поточних активів;
• оптимізацію та спрощення фінансових операцій в частині управління короткостроковими активами;
• забезпечення оптимальної дохідності при мінімальному ризику вкладень;
• забезпечення високої ліквідності.

Створення раціональної стратегії  реалізації ефективної кредитної політики банку можливе лише за рахунок поєднання зусиль декількох банківських підрозділів, так як виконання комплексу банківських послуг та операцій вимагає:

• обліку особливостей руху грошових коштів кожного клієнта;
• розподілу грошових коштів за сумами, строками, дохідністю;
• встановлення відсоткових ставок по кожній групі грошових засобів клієнта;
• формування для активних операцій банку портфеля залучених ресурсів, детермінованих за обсягами, строками, вартістю;
• оптимізації відсоткових витрат банку в межах даної фінансової технології;

Звідси випливає, що кредитна політика банку повинна бути спрямована як на зростання обсягів активів, так і на підвищення їх якості.

Враховуючи викладене, з метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищення кредитного ризику та забезпечення надійного захисту інтересів банку, можна вважати за необхідне посилити вимоги щодо правомірності прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття заходів по їх погашенню, а саме :

– забезпечити юридично грамотне оформлення кредитних угод і угод по заставі з високим рейтингом позичальників та розширенням і захистом в них прав банку, як заставодержателя і кредитора. Вимагати від позичальника представлення акту останньої аудиторської перевірки;

– проводити обов’язкове  страхування переданих в заставу  цінностей з передбаченням, що заставодержатель має право отримати страхову компенсацію, в підтвердження цього вимагати надання страхових полісів;

– вимагати від позичальників  підтвердження наявності і достатності переданого банку забезпечення, враховувати проведену переоцінку, його оперативного до оформлення чи зміцнення при необхідності, а також дострокового повернення кредиту або його частини при не виконанні кредитних умов і угод по забезпеченню;

– посилити взаємодію економічної, юридичної служби банківської безпеки для підвищення результативності роботи по поверненню боргів, в тому числі шляхом оперативної і ефективної реалізації забезпечення;

– з метою підвищення рівня ліквідності забезпечення і своєчасного повернення кредитів не допускати практики формального підходу до вказаних процедур, а також перевищення встановлених повноважень при вирішенні кредитних питань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, догматичний характер нинішньої грошово-кредитної політики проявляється в Україні все повніше, перетворюючись в один з вагомих чинників, які гальмують стале економічне зростання в нашій країні. Необхідність та нагальна потреба зміни стратегії і тактики вітчизняної грошово-кредитної політики стає дедалі очевиднішою. Для цього важливе значення має не стільки обґрунтування необхідності зміни сутності й змісту грошово-кредитної політики, виділення найбільш "больових" точок – догм в її концепції, скільки позитивна розробка конкретних шляхів та заходів здійснення більш ефективного регулювання монетарної сфери національної економіки в напрямі посилення її стимулюючого впливу на розвиток реального сектора народного господарства України.