Сутність грошей та їх функції. Грошовий обіг. Грошова реформа в Україні

Масштаб цін встановлює держава  в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об’єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю металу.

Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління.

Всі звичайні товари, надходячи до сфери обміну, шукають собі грошовий еквівалент, який представлений там  готовністю суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін – бажання продати і готовність купити – визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка задовольняє обох суб’єктів операції. До цього й зводиться економічний зміст вираження вартості за допомогою грошей в сучасних умовах.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі не обов’язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей при встановленні товарних цін державними органами. Проте вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

Другою за значенням є функція грошей як засобу обігу. У цій функції гроші служать засобом реалізації товарів, виступають посередником у їх обміні. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто наявні золоті монети, зливки і т.д., або їх паперові замінники.

Паперові гроші не мають власної  вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.

З розвитком ринкових відносин і сфери використання грошей як засобу обігу розвивались і розширювалися вимоги до них.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно  в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди кредитних відносин.

Функцію засобу нагромадження гроші  виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу  обігу і утворять скарб.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового  вилучення засобів і предметів  праці має накопичувати достатню суму грошей, а тому тією чи іншою  мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватись не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей[1,5,6].

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити  на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна  грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого –створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребаами розширенного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші фиконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межіми усталеного процесу суспільного відтворення, воно носить форму скарбу й обслуговується дійсними грошима – золотом[6].

Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у суб’єктів грошового обігу внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обігу, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу.

У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками гроші виступають засобом сплати боргового зобов’язання, виконують функцію засобу платежу. Це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширенного відтворення.

Ця функція тісно пов’язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима ( продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

З функції грошей як засобу платежу виникають кредитні гроші. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов’язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель – це боргове зобов’язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з’явились в Італії в  середні віки. Спочатку їх використовували  для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового забов’зання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, коли і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видане грошове зобов’язання.

Обліком векселів займаються банки. Фактично банк скуповує вексулі, розплачуючись за них власними векселями, які нащиваються банкнотами.

Банкнота – це зобов’язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти – важливі елементи функціонування ринку. В процесі становлення  ринкових відносин, виникнення і зміцнення  ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима  існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні – з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб’єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов’язкові для приймання, але забезпеченні золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються[5,8].

Світові гроши – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт економічних відносин – держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і на відносини безпосередніх покупців та продавців.

Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості – золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках[1].

Висновок

Суть грошей закладена у 5 функціях, які вони виконують: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб  нагромадження, світові гроші. Кожна функція розглядається в органічній єдності з іншими.

 

3. Грошовий обіг. Закон грошового обігу.

Грошовий обіг – це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.

Об’єктивною основою грошового  обігу є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товар та гроші.

Грошовий обіг поділяється на дві сфери:

· Готівковий обіг (рух готівки). Він обслуговується банкнотами, монетами та паперовими грошами.

· Безготівковий обіг (рух безготівкових грошей). Під ними розуміються банківські депозити, використання яких здійснюється за допомогою чеків, кредитних карток, електроних переказів[2].

Переважну частину його в країнах з розвинутою ринковою економікою становить безготівковий оборот. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум по разунках, що відкриті учасникам грошового обороту в банках, без використання грошей у готівковій формі. Переважання цієї частини грошового обороту зумовлено насамперед дешивізною використання безготівкових грошей, а отже, вигідністю таких розрахунків для економічних суб’єктів.

Кількість грошей, необхідних для  обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів ( що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноїменної грошової одиниці

К = Ц \ О

К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році

Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році

О – середнє число обертів  за рік кожної грошової одиниці

Це загальний закон кількості  грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду:

Кп = (СЦ – К + П – ВВ) \ Шо

СЦ – сума товарних цін

К – сума цін товарів, проданих у кредит

П – сума платежів за борговими зобов’язаннями

ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів

Шо – середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та

платежу)[7,10].

Висновок

Із сказаного вище випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси регулярними потребами обігу. Звідси, у свою чергу, випливає висновок про те, що у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відігріє грошова маса. Факторами прискорення обігу грошей виступають розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту та ін.

 

 

 

4. Грошова реформа та особливості її проведення на Україні.

Грошова реформа є одним з  інструментів грошової політики. Роведення  грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або частокової структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи, завжди вимушене.

Кожна грошова реформа є індивідуальною і неповторною за своїми характеристиками. Вирішуючи конкретно визначене коло завдань структурної перебудови та стабілізації грошового обігу тієї чи іншої країни, будь-яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи спільних ознак і їх функціональному втіленні.

Залежно від мети проведення та глибини  перебудови державою наявної грошової системи реформи поділяються  на два типи: грошові реформи у  вузькому й широкому розумінні цього поняття. У першому випадку йдеться про проведення заходів із заміни дійсної грошової одиниці та відповідної стабілізації грошей без якісної перебудови системи грошового обігу; у другому – про запровадження принципово нової за структурою і змістом системи функціонування та обігу грошей[10].

Грошові реформи у вузькому розумінні  цього поняття мають кілька різновидів. Це:

· Грошові реформи формального  типу, що зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Приводом до такої зміни може бути недостатня захищеність купюри старого зразка та її масова фальсифікація, зміна державної символіки тощо.