ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

      Мікроекономіка  як наука, вирішує позитивні і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням економічних процесів, нормативні – з спробою їх планування. Твердження типу «Якщо Україна введе нові квоти на молочну продукцію, то її ціна для громадян України зросте», - є прикладом позитивного аналізу. Позитивний аналіз займає значне місце у мікроекономіці.

      З метою того, щоб оцінити наслідки та ефективність розподілу товарів та послуг, необхідно застосувати міркування типу «добре - погано». Його вносить нормативна економічна теорія. Такий тип аналізу активно використовується в економіці добробуту для обговорення питання про те, що таке державний добробут. А саме шляхи збільшення добробуту суспільства держави. В рамках нормативного аналізу як правило використовуються конкретні оцінні міркування типу: «якими є економічні умови і наслідки», «наскільки успішними можуть бути зусилля політиків, спрямовані на зміну ситуації». Нормативний аналіз стосується не лише якісної оцінки економічної політики, але й містить розробку її конкретних варіантів. Нормативний аналіз передбачає не лише можливість вибору альтернативної урядової політики, а й розробку конкретних політичних кроків.

      Функції суспільної корисності, це значуща  частка мікроекономіки., яка в свою чергу є частиною економічної  теорії. Вони вивчають діяльність різних економічних суб’єктів не пов’язаних між собою. Це може бути як окремий споживач, робітник, вкладник капіталу, так і фірми тощо. Функції суспільної корисності пояснюють як і чому одного боку, приймають ті чи інші рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з другого боку вивчає взаємодію різних суб’єктів у процесі створення більших структур. Знаючи що функція суспільної корисності складається з набору окремих функцій корисності для різних часток суспільства, саме тому в першому розділі приведено аналіз різноманітних підходів до даної проблеми. В другому розділі показано проблемність кількісного підходу до аналізу функції корисності. Також в цьому розділі наведені математичні та геометричні значення функції корисності. Третій розділ присвячений аналізу функції суспільної корисності  та будові кривих байдужості.  Також в ньому розповідається про математичні та геометричні значення кривих байдужості.

      Актуальність  даної теми полягає в тому, що кожен з нас по декілька разів  на день вирішує в своєму житті  ті питання, відповіді на які і  розглядає теорія функції суспільної корисності. Купувати булочки у магазині, чи зробити їх на власноруч. Піти на роботу пішки, або поїхати на автобусі чи тролейбусі. Усі ці та інші питання можна вирішити за допомогою функції корисності. Підприємства також використовують цю функцію. Які складові для виробництва продукції купувати, більш дорогі та якісні, чи дешевші. Оптимальність оплати праці, та персоналу котрий буде згоден працювати за таку платню. Всі ці та інші питання вирішуються за допомогою функції корисності. А аналізуючи їх ми можемо скласти функцію суспільної корисності.

      Метою цієї роботи є визначення того, що функція  суспільної корисності є специфічним  інструментом економічного аналізу.

      Ціллю, є вивчення та огляд різних функцій  корисності, аналіз різноманітних підходів при вивченні цієї проблеми.         

        При виконанні роботи використовувалися аналітичний, графічний засоби обробки інформації.

 

1. Історія розвитку функції суспільної корисності

 

     Існує багато різних критеріїв визначення теорії суспільного добробуту. Жоден з них не має якогось цілісного підходу до вирішення проблеми  забезпечення суспільству максимізацію багатства. Треба визначити внесок кожної індивідуальної функції корисності в функцію суспільної корисності для підвищення ефективності роботи економічної системи. Одним з найбільш відомих досліджень в цієї області це дослідження теорії добробуту  за допомогою критерію І. Бентама, згідно з яким добробут визначається щастям найбільшого числа людей. Треба підсумовати задоволення членів суспільства й максимізуючи цю суму, ми отримаємо найбільший добробут. У зв'язку з використанням саме цього критерію виникають проблеми суб'єктивного і об'єктивного характеру. Перша група проблем - що різні люди по-різному оцінюють однакові явища життя: що для одного є хорошим, то для іншого є поганим. Друга група проблем об’єднує розходження в положенні різних членів суспільства при тих самих, тобто однакових, економічних умовах [1].

     Більш новий підхід розвинув економіст В. Парето. Критерій добробуту Парето говорить, що оптимальним є стан в економіці, при якому неможливо зробити поліпшення одних членів суспільства без суттєвого погіршення положення інших. Згідно цього, будь-яка зміна наявних економічних умов, що буде створювати вигоди для якої-небудь групи індивідів та не буде наносити ніякого збитку, збільшує весь суспільний добробут. Цій підхід не вимагає виміру та міжособистісного порівняння корисності. Але його слабкістю є обмеженість сфери можливого застосування. У житті майже будь-яка, велика чи маленька, зміна умов створює різні вигоди для одних та збиток для усіх інших. Критерій Парето не відповідає на запитання щодо впливу на увесь суспільний добробут. Отже він не дозволяє нам повністю впорядкувати по перевазі різні альтернативні економічні ситуації.

     Економісти  А. Бергсон і П. Самуельсон, наважилися ввести функцію суспільного добробуту. Вона стала відомою під назвою функції Бергсона-Самуельсона. Основою цієї функції є індивідуалістична філософія, згідно до якої суспільний добробут треба визначати за допомогою добробуту окремо взятих членів суспільства. Дві загальних вимоги які видвігаються до цієї функції:

     - функція Бергсона-Самуельсона повинна відповідати критерію Парето, що оптимальним є стан в економіці, при якому неможливо зробити поліпшення одних членів суспільства без суттєвого погіршення положення інших;

     - вимога симетрії, вона полягає в тому, що значення цієї функції не повинне залежати від різних перестановок її аргументів. Тобто всі члени суспільства повинні мати рівну значимість.

     Однак і ця функція, не усуває головну проблему мікроекономіки добробуту. За допомогою критики побудови функції суспільного добробуту, дуже важливий внесок в науку макроекономіки вніс К. Ерроу. Саме його роботи показали, що агрегування індивідуальних переваг, не може дасти оптимального рішення. Тому що суспільні, тобто сумарні, переваги не мають такої властивості як транзитивність, яка необхідна для знаходження оптимуму. Іншим важливим результатом роботи К. Ерроу в рамках обробки мікроекономічних показників функції суспільного добробуту, є теорема неможливості Ерроу. Згідно її: «…будь-який колективний вибір, що задовольняє вимогам повної впорядкованості й транзитивності, універсальності, Парето - сумісності й незалежності від сторонніх альтернатив, перетворює одного індивіда в диктатора, тобто суспільний вибір не може бути одночасно і раціональним, і демократичним [2]». 

 

2. Кількісний підхід до аналізу корисності

 

     Кількісний  підхід до аналізу корисності заснований на уявленні про можливості вимірювання  різних благ в гіпотетичних одиницях корисності ютилях (від англ. Utility - корисність). Зокрема, передбачається: споживач може сказати, що щоденне споживання ним 1 яблука приносить йому задоволення, скажімо, в 20 ютилів, щоденне споживання 2 яблук = 38 ютилів, щоденне споживання 2 яблук і 1 сигарети = 50 ютилів, щоденне споживання 2 яблук, 1 сигарети і 1 апельсина = 63 ютіля і т.ін.  Слід підкреслити, що кількісні оцінки корисності того чи іншого товару або товарного набору мають виключно індивідуальний, суб'єктивний характер. Кількісний підхід не передбачає можливості об'єктивного виміру корисності того чи іншого товару в ютилях. Один і той самий продукт може становити велику цінність для одного споживача і ніякої цінності для іншого. У наведеному вище прикладі мова йде, мабуть, про запеклого курця, оскільки додавання до 2 яблук однієї сигарети істотно збільшило корисність товарного набору. Кількісний підхід зазвичай не передбачає також можливості порівняння обсягів задоволення, одержуваних різними споживачами.

     Економісти  неодноразово намагалися позбутися від терміна "корисність", що має деякий оцінний характер, знайти йому відповідну заміну. Так, відомий російський економіст Н. X. Бунге пропонував використовувати термін "придатність" (Nutze = нім.). "Потреба в наркотичних речовинах,  писав він, безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців, вони тільки придатні як речовина для сп'яніння". Економіст і соціолог В. Парето пропонував замінити термін "корисність" неологізмом ophelimite, утвореним ним від грецького iojelimoz, що означав відповідність між річчю і бажанням. Французький економіст Ш. Жид пропонував використовувати термін "бажані" (desirabilite - фр.), вважаючи, що він "не припускає в бажання моральних або аморальних рис, розумних або нерозсудливих". На підтримку терміну "бажані" висловлювався і відомий американський економіст і статистик І. Фішер. "Корисність, вважав він, є спадщиною Бентама і його теорії задоволення і страждання". Фішер вказував і на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "марністю". Проте термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується понині. Отже, в кількісній теорії корисності передбачається, що споживач може дати кількісну оцінку в ютилях корисності будь-якого споживаного їм товарного набору. Формально це можна записати у вигляді функції суспільної (загальної) корисності:

     TU = F (QA, QB, ..., QZ), (2.1)

     де TU - загальна корисність даного товарного набору;

     QA, QB, …, QZ - обсяги споживання товарів А, В, ..., Z в одиницю часу.

     Велике  значення мають припущення про характер функції загальної корисності. Зафіксуємо обсяги споживання товарів B, C ,..., Z. Розглянемо, як змінюється загальна корисність товарного набору в залежності від обсягу споживання товару А (наприклад, яблук).

     

     Мал. 1 Загальна та гранична корисність.

     У верхній частині мал. 1, «а» зображена ця залежність. Довжина відрізка ОК дорівнює корисності товарного набору при фіксованих нами обсягах товарів В, С ,..., Z і при нульовому обсязі споживання товару А. У кількісної теорії передбачається, що функція TU у верхній частині мал. 1, «а» зростаюча (чим більше яблук, тим більшу корисність має товарний набір) і опукла вгору (кожне наступне яблуко збільшує загальну корисність товарного набору на меншу величину, ніж попереднє). У принципі ця функція може мати точку максимуму (S), після якої вона стає спадної (уявіть, що Вас щомісячно змушують споживати по 100 кг яблук).

     У нижній частині мал. 1, «а» зображена залежність граничної корисності яблук від обсягу їх споживання. Гранична корисність - це приріст загальної корисності товарного набору при збільшенні обсягу споживання даного товару на одну одиницю. Математично гранична корисність товару є приватна похідна загальної корисності товарного набору (2.1) за обсягом споживання г-того товару:

      (2.2)

     Геометричне значення граничної корисності (довжина відрізка ON) дорівнює тангенсу кута нахилу дотичної до кривої TU в точці L. Оскільки лінія TU опукла вгору, із збільшенням обсягу споживання г-того товару кут нахилу цієї дотичної зменшується і, отже, знижується і гранична корисність товару. Якщо при деякому обсязі його споживання (на нашому малюнку Q _'A) функція загальної корисності досягає максимуму, то одночасно гранична корисність товару стає нульовою.

     Принцип спадної граничної корисності часто  називають першим законом Госсена, на ім'я німецького економіста Г. Госсена (1810-1859), вперше сформулювавшого його в 1854 р. Цей закон містить два положення. Перше констатує, убування корисності наступних одиниць блага в одному безперервному акті споживання, таким чином що, в межі досягається повне насичення цим благом. Друге констатує, убування корисності перших одиниць блага при повторних актах споживання. Принцип спадної граничної корисності по суті аналогічний так званому основному психофізичному законом Вебера-Фехнера,  який характеризує зв'язок між силою подразника (стимулу) і інтенсивністю відчуття. Згідно з цим законом, роздратування рівної інтенсивності, які повторюються протягом певного часу, супроводжуються зниженням інтенсивності відчуттів. Принцип спадної граничної корисності полягає в тому, що зі зростанням споживання якогось одного блага (при незмінному обсязі споживання всіх інших) загальна корисність, одержувана споживачем, зростає, але зростає все більш повільно. Математично це означає, що перша похідна функції загальної корисності за кількістю даного блага позитивна, а друга негативна:

     

     Однак принцип спадної граничної корисності аж ніяк не універсальний. У багатьох випадках гранична корисність наступних  одиниць блага спочатку збільшується, досягає максимуму і лише потім починає знижуватися. Така залежність характерна для невеликих порцій подільних благ. Друге затягування сигарети, можливо, має для любителя більшу корисність, ніж перше, а третє більшу, ніж друга. Така ситуація показана на мал.1, «б». В інтервалі від нуля до Q'_A загальна корисність зростає швидше, ніж збільшується обсяг споживання блага, зростає і гранична корисність. В інтервалі від Q'_A до Q'’_A загальна корисність зростає повільніше, ніж обсяг споживання, а гранична знижується від максимального рівня (в точці L') до нуля. Математично це означає, що на ділянці від нуля до Q'_A і перша, і друга приватні похідні функції загальної корисності за обсягом споживання даного блага позитивні: