Сукупна пропозиція: цінові та нецінові фактори

    Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

    ДВНЗ  «НГУ»

    ІЗДО

    Кафедра економічної теорії та основ підприємництва 
 
 
 
 
 
 
 

    Контрольна  робота

    З дисципліни «Макроекономіка»

    На  тему «Сукупна пропозиція: цінові та нецінові фактори» 
 

                                              Виконав:

                                              Студент групи Б-МК-09

                                              Єпанєшніков І.К.           превірила:

                                              Доц. Черкавська Т.М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011

    Сукупна пропозиція: цінові і нецінові фактори сукупної пропозиції.

    Сукупна пропозиція “Аggregate supply” (AS) – загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.

    У довгостроковому  періоді ціни на всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної пропозиції також абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.

    У довгостроковій тенденції економіка завжди прагне до найкращого використання ресурсів, отже – до повної зайнятості і використання всього наявного капіталу. Якщо обсяги капіталу та праці, технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним.

    Найкращий розподіл і повне використання факторів виробництва досягаються в тому випадку, коли власники факторів виробництва розподіляють національний доход пропорційно загальному внескові капіталу та праці у створення кінцевого продукту. Такий найкращий розподіл доходу забезпечується тоді, коли реальна заробітна плата робітників дорівнює граничному продуктові праці, а реальний прибуток на капітал – граничному продукту капіталу. Якщо обсяги факторів виробництва та їхня технологічна віддача незмінні, то граничні продукти капіталу і праці – також величини постійні. В довгостроковому періоді ціни та заробітна плата змінюються таким чином, щоб встановити оптимальну реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, які забезпечують повну зайнятість. Оскільки, за припущенням, вони є незмінними, то ціни, заробітна плата і витрати виробництва в довгостроковому періоді змінюються пропорційно. Пропорційна зміна номінальної заробітної плати й цін не впливає на реальні прибутки та обсяг капіталу у виробництві, реальну заробітну плату і зайнятість.

    Збільшення  заробітної плати збільшує витрати  підприємств, зменшує прибутки власників  капіталу і підвищує рівень цін. Але підвищення рівня цін означає, що прибутки капіталу зростають з підвищенням заробітної плати, і прибутковість капіталу відновлюється. Зниження рівня цін в умовах досконалого ринку також не впливає на реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, оскільки конкуренція змушує підприємства знижувати ціни на всі товари, а власників праці та капіталу – ціни на всі фактори виробництва. Зниження рівня цін зменшує прибутки на капітал і змушує робітників погоджуватись на зниження номінальної заробітної плати або на звільнення. Зниження номінальної заробітної плати відновлює прибутковість виробництва при попередньому рівні випуску, але не означає зменшення реальних доходів робітників, оскільки ціни знижуються на таку саму величину. Незважаючи на коливання номінальних змінних, реальна заробітна плата і реальні доходи власників капіталу залишаються постійними. В довгостроковому періоді відносні ціни, реальна заробітна плата, прибутковість капіталу і питомі витрати факторів виробництва не зазнають змін. Довгостроковий обсяг сукупного випуску виявляється найкращим для всіх учасників суспільного виробництва і тому не змінюється.

 
Класична модель сукупної пропозиції.

     Поведінка  сукупної пропозиції у довгостроковому  періоді найбільше відповідає  класичним уявленням про взаємозв'язок  між загальним обсягом виробництва  і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка – це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках. Через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших номінальних змінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати) а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним (див. рис. 4.3). Збільшення пропозиції грошей пересуває криву АD праворуч вгору з рівня АD0 на рівень АD1. Рівновага сукупного попиту й сукупної пропозиції переходить з точки А в точку В. Рівень цін зростає з Р0 до Р1. Але рівноважний обсяг виробництва Y* залишається незмінним. Скільки триває довгостроковий період? Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і короткостроковий періоди не є хронологічними визначеннями.

    Короткостроковий  період – це період довгострокової нерівноваги, час після шоку сукупного  попиту або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції відхиляється від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін  нестабільний, тому що не відповідає своєму довгостроковому значенню.

     Довгостроковий період – це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно цінам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги.

    Фактори довгострокової величини сукупної пропозиції. Потенційний випуск зростає при збільшенні обсягів капіталу та праці або при зниженні питомих витрат в результаті застосування у виробництві досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва, підвищення рівня освіти населення і кваліфікації робочої сили. При збільшенні потенційного випуску довгострокова крива сукупної пропозиції пересувається праворуч. Збільшення потенційного випуску під впливом зазначених факторів називається економічним зростанням.

    Зменшення капіталу, скорочення чисельності населення, зниження рівня кваліфікації робочої сили, вичерпання природних ресурсів та інші фактори зменшують потенційний випуск і пересувають вертикальну криву LRAS ліворуч. Потенційний випуск зменшується внаслідок не тільки фізичного зносу капіталу, але й морального старіння виробництва. Здатність випускати неконкурентоспроможну продукцію за допомогою технічно відсталого капіталу означає лише можливість збільшення витрат на одиницю продукції, яка реально задовольняє кінцевий попит. Фізичні обсяги суспільного капіталу і праці можуть залишатись незмінними або навіть зростати, та коли вони морально застарівають – частина виробничого капіталу все одно що виходить з ладу або руйнується і робить зайвою відповідну частку робочої сили. Обсяг потенційного випуску зменшується, і крива довгострокової сукупної пропозиції пересувається ліворуч.

    На відміну  від довгострокового періоду, коли виробництво реагує на зміни в  сукупному попиті виключно зміною цін, і обсяг виробництва при цьому  не змінюється, короткостроковою реакцією виробництва на зміни в сукупному попиті найчастіше є протилежні тенденції. 

 
Кейнсіанська модель.

    На протилежність  класичній теорії, кейнсіанський  підхід виходить з жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді. Кейнсіанська модель грунтується на припущенні, що економіка складається з недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчий від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважають моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки. Причиною збільшення сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є незмінність середніх витрат виробництва, відповідних кожному можливому обсягу сукупного випуску.

    При незмінних  витратах та цінах стимулом для розширення виробництва є зростання сукупного  попиту і можливість збільшити прибуток за рахунок продажу додаткової кількості  продукції. Якщо рівень цін при незмінних витратах підвищується, це означає збільшення прибутковості виробництва і додатково стимулює його розширення.

    Виробництво реагує на збільшення сукупного попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту – зменшенням обсягів  виробництва. При збільшенні сукупного  попиту обсяг сукупної пропозиції в  короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а  при скороченні сукупного попиту – бути меншим.

    У короткостроковому  періоді між сукупним попитом, цінами і обсягом виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок, який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва – на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причиною підвищення цін. 

    Цінові фактори сукупної пропозиції.

    Цінові фактори сукупної пропозиції визначають нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції. До цінових факторів належать різноманітні причини, які сприяють або, навпаки, протидіють зростанню середніх витрат і підвищенню рівня цін при збільшенні сукупного випуску. Чим більшою тенденцією до зростання рівня середніх витрат і рівня цін при збільшенні випуску характеризується суспільне виробництво, тим більшим кутом нахилу до горизонтальної осі сукупного випуску характеризується крива SRAS.

    Цінові фактори сукупної пропозиції поділяються на дві основні групи:

    1.Головною  причиною підвищення рівня цін при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупної пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при розширенні випуску. Причинами зростання відносних цін на ресурси є структурні диспропорції та загальна обмеженість вироблених і природних ресурсів виробництва. Загальним макроекономічним наслідком дії зазначених факторів є поступове збільшення частки проміжного споживання вироблених товарів та послуг у виробництві і зменшення частки продукції, що залишилась для кінцевого використання. Обсяг продукції кінцевого споживання (ВВП) в результаті збільшення виробництва зростає, але проміжне споживання і попит зростають швидше. Тому суспільні витрати і рівень цін виробництва при цьому також підвищуються.

    Цінові фактори сукупної пропозиції, або фактори зростання середніх витрат виробництва при збільшенні випуску подані нижче:

    а) Індивідуальні  середні витрати при перевищенні  оптимального випуску:

    -Виникнення “вузьких місць” при забезпеченні додаткового випуску сировиною, приміщеннями, комплектуючими виробами, технологічним обладнанням, фахівцями потрібних професій, транспортом;

    -Використання резервних потужностей з нижчою ефективністю;

    -Заміщення технологій, обладнання та складових матеріальних витрат;

    -Збільшення та інтенсифікація праці при незмінних обсягах капіталу;

    -Зростання середніх витрат внаслідок зниження віддачі обладнання та матеріальних ресурсів при збільшенні інтенсивності праці й використання обладнання;

    -Залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації.

    б) Структурні зміни та природні умови:

    -Нерівномірне досягнення повної зайнятості в окремих галузях;

    -Утворення структурних диспропорцій на ринку ресурсів, підвищення цін на відносно дефіцитні ресурси і фактори виробництва;

    -Розширення сукупного попиту за рахунок товарів з більшими питомими витратами праці, капіталу й матеріальних ресурсів;

    -Розширення випуску за рахунок збільшення кількості діючих підприємств;

    -Розширення випуску на менш ефективних підприємствах;

    -Збільшення масштабів перерозподілу ресурсів;

    -Використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються;

    -Виробництво за межами сезонного періоду, порушення ритмічності виробництва.

    в) Зовнішньоекономічні  фактори:

    -Розширення збуту на дорогих ринках (нових, віддалених, неосвоєних, зайнятих, захищених тарифами, регульованих та корумпованих);

    -Імпортні тарифи, податки та квоти на товари, що є ресурсами виробництва;

    -Плата за перевищення експортних та внутрішніх квот на реалізацію;

    -Антидемпінгові включення в ціни вітчизняних експортерів.

    г) Інституційні фактори:

    -Ставки податків на додану вартість та з обігу;

    -Обмежувальні нормативи використання ресурсів і техногенного навантаження;