Сучасна економічна система Японії

«суперпоглядом  ХХІ століття», що має за мету перетворення в науково-технічний архіпелаг нових міст науки (наукоградів). Ідея створення технополісів –компактних науково-промислових міст, що займаються розробкою інноваційних технологій і розвитком наукомістких виробництв, зародилася на початку 1950-х

років у США. Проте бурхливого розвитку вони набули в Японії у 1980-ті роки.

Із метою створення технополісів у 1980 р. Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості (МЗТП) Японії оприлюднило шестицільову стратегію, до якої входить і проект «Технополіс» – сміливий план будівництва мережі міст науки, тісно пов’язаних із Токіо швидкісною залізницею та системами зв’язку. Цей проект побудований на ідеї плідної співпраці між бізнесом, університетами та місцевою владою і новому підході до регіонального розвитку.

    Основною функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.

    Головним завданням технополісу є модернізація традиційних для регіону галузей промисловості й виведення їх на сучасний рівень, вибір наукових напрямів, визначальних для технополісу, які можуть забезпечити випереджальний розвиток виробничої інфраструктури, а також створення найсприятливіших умов для співробітників, спеціалістів і населення тієї місцевості, на промисловій базі якої створюється ця інноваційна структура.

    На  відміну від схеми нових індустріальних міст у програмі «Технополіс» зроблено акцент на створенні «м’якої» інфраструктури з такими складовими, як

кваліфіковані кадри, нові технології, інформаційне забезпечення, капітал для проведення сучасних досліджень у недосліджених сферах науки і техніки, мережа телекомунікацій. Люди та сервіс, а не проекти, що потребують великих затрат праці, знаходяться у центрі цієї програми. У процесі планування і будівництва технополісів провідна роль відводиться місцевій владі.

    Усі 19 технополісів повинні задовольняти декільком критеріям. Вони мають бути розташовані не більш ніж за 30 хв. їзди від своїх «материнських» міст (із населенням не менш як 200 тис. осіб) і в межах одного дня їзди від Токіо, Нагої чи Осакі. Розміри технополісу не повинні перевищувати 500 квадратних миль (приблизно такою є площа Силікон-Веллі США). У цих нових містах мусять функціонувати сучасні науково-промислові комплекси, університети, науково-дослідні інститути та зручні для життя райони з культурними і рекреаційними можливостями. На відміну від більшості японських міст технополіси розташовані у живописних районах і гармоніюють із місцевими традиціями та природними умовами.

    Компанії, які вкладають кошти в будівництво  технополісів, отримують податкові  пільги, стимулюючі субсидії та фінансові  стимули. Держава, зокрема, здійснює політику прискореної амортизації (30% для устаткування протягом першого року його експлуатації та 15% для будівель і споруд у зоні технополісів), яка супроводжується отриманням податкових пільг, вкладає до 30% всіх капіталовкладень у споруди та устаткування для спільних проектів науково-дослідних робіт з місцевими промисловими дослідницькими лабораторіями. Крім того, надаються пільги при сплаті місцевих податків, які передбачають пільговий режим при проведенні амортизації, знижку за економію електроенергії та контроль за забрудненням довкілля, пільги на основний капітал, придбання нерухомості. Спеціальні дотації надають на створення робочих місць, японський банк розвитку надавав кредити під низькі відсотки на нову технологію, за економію електроенергії та контроль над забрудненням довкілля.

    За  допомогою профектур були створені некомерційні асоціації сприяння розвитку технологій та техноцентри, які проводять  промислові обстеження, надають кредити  під низькі відсотки. Крім того, в  окремих технополісах для дослідників, які приїжджають, будують будинки бізнесу, надають допомогу венчурним підприємствам, ведуть пошук талановитих науковців. Для зв'язку технополісів з головними (материнськими) містами створюють інформаційні мережі, тобто загальнонаціональні мережі оптововолоконних кабелів і супутників зв'язку. Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості в деяких технополісах сприяє розвитку кабельного телебачення, застосуванню телетекстів, відеокасет, договірних мереж, супутникового телебачення і проведенню відеоконференцій, забезпечує (разом з Міністерством пошт і телекомунікацій) доступ технополісів до банків даних, науково-технічної, комерційної інформації. Крім того, програма передбачає впровадження нової системи домашньої, ділової, дорожньої та медицинської інформації. З метою сприяння обміну інформацією (щодо маркетингу, наявності робочих місць, партнерів для венчурних підприємств тощо) і технологіями міністерство намагається об єднати університети країни, дослідницькі лабораторії, банки, місцеві та іноземні фірми, маклерські контори та інші.

    До  складу технополісів можуть входити такі організаційно-структурні одиниці: технопарки (науковий, промисловий, екологічний, конверсійний, інноваційний, бізнес-парк та ін.); інкубатори (інноваційний центр, інкубатор бізнесу, науковий готель тощо), а також інкубатори інновацій, які об’єднують під своїм дахом науково-технічні фірми із використанням ризикового капіталу; лабораторно-виробничі комплекси, орієнтовані на впровадження нової техніки і технологій; сервісні підрозділи, що сприяють виробництву нової продукції та її поширенню; телекомунікаційні центри, які забезпечують можливості ділового спілкування, а поряд із цим вищі навчальні заклади, установи побутового обслуговування, житлові масиви й місця відпочинку.

    Технополіси Японії покликані не лише прискорювати її економічний розвиток. За їх допомогою здійснюється переорієнтація із імпорту технологічних ноу-хау на розроблення національної високої виробничої технології, організації.

    Отже, економічне зростання Японії викликане  такими чинниками, як:

• відносно незначні (довгий час до 1 % ВВП) військові витрати країни і можливість альтернативного використання коштів для розвитку висококонкурентних цивільних галузей і підгалузей;
• штучне заниження протягом майже 30 років курсу японської єни, що, безумовно, сприяло стимулюванню японського експорту та активному "проштовхуванню" японських товарів на світові ринки. За підрахунками, зниження валютного курсу єни на 10 % спричиняє зростання ВВП країни на 0,75%;
• традиційно високий рівень заощаджень в економіці Японії. У 1997 р. обсяг заощаджень тут складав 10 трлн. дол. США під 0,3 % річних. А це — безперечний позитивний фактор для значних внутрішніх капіталовкладень в національну економіку;
• традиційно значна роль держави в економічному житті країни;
• висока продуктивність праці робітників;
• висока інтенсивність праці;
• використання і поглиблення сучасного НТП.