Іноземне
інвестування може здійснюватися в
різних формах залежно від типу інвестора,
його мети та ступеня ризику, на який
він готовий. Основними типами прямих
іноземних інвестицій зазвичай бувають:
- створення
спільних підприємств (організацій);
- започаткування
діяльності дочірніх підприємств (філій);
- укладання
ліцензійних угод з вітчизняними фірмами;
- придбання
неконтрольних пакетів акцій вітчизняних
фірм-емітентів;
- купівля контрольних
пакетів акцій у підприємств, що їх випускають
і реалізують.
Дуже
важливим для іноземних інвесторів
є встановлення ступеня привабливості
інвестування в місцеві фірми (підприємства,
організації). Потенційні іноземні інвестори,
коли приймають рішення про доцільність
інвестицій у тій чи тій країні,
звертають увагу на наявність
достатніх ознак привабливості
інвестування. До таких ознак належать:
- характеристика
місцевого ринку (його місткість, купівельна
спроможність населення, потенціал зростання
цих показників);
- доступність
ринку з погляду сприятливого законодавчого
середовища;
- наявність
у достатній кількості кваліфікованої
робочої сили, її реальна вартість і продуктивність;
- ступінь валютного
ризику (курс місцевої валюти має сприяти
економічній стабільності і породжувати
довіру зарубіжних інвесторів);
- можливість
репатріації капіталу (передовсім наявність
законодавства, що не обмежує вивезення
інвестованого капіталу і прибутку);
- стан захисту
інтелектуальної власності (ця ознака
є пріоритетною, особливо для динамічних
галузей — виробництва комп'ютерів, засобів
зв'язку, фармацевтики);
- торгова політика,
яка істотно впливає на вартість і масштаби
експорту та імпорту певної продукції;
- міра державного
регулювання економіки, що є важливим
для захисту інтересів виробників і споживачів,
а також для сприяння припливу іноземних
інвестицій;
- наявність
або можливість запровадження податкових
та інших пільг, що стимулюють активне
залучення іноземних інвестицій;
- політична
стабільність, яка в кінцевому підсумку
є найважливішою ознакою для прийняття
рішення про доцільність інвестування,
оскільки зарубіжні інвестори просто
не будуть ризикувати своїми капіталами
в нестабільному політичному середовищі;
- сприятливий
економічний клімат, підтримування низького
й передбачуваного рівня інфляції;
- достатній
розвиток інфраструктури виробництва
та ринку, наявність або можливість створення
зон вільної торгівлі.
За
останні кілька років помітно
змінилася галузева структура іноземних
інвестицій в Україну. Якщо 1999 року
їхня питома вага у виробничих галузях
становила 92,9% загального обсягу, то 2003
року — приблизно 80%. При цьому
в промисловості України вона
знизилася з 52,5 до 35%. У 3 рази скоротилися
іноземні інвестиції в чорну та кольорову
металургію (з 7,5 до 2,5%); у 2,5 рази — у
легку промисловість (з 5,6 до 2,2%); в 1,7
рази — у машинобудування і
металообробку (з 17, 3 до 10,0%). Водночас обсяг
прямих іноземних інвестицій збільшився
в торгівлю (з 22,2 до 34,8%), невиробничу
сферу в цілому (з 7,1 до 20%), у тім
числі в охорону здоров'я —
у понад 50 разів.
Ефективність
іноземних інвестицій характеризується
передовсім через розмір дивідендів
або дохідність (прибуток на одиницю)
від вкладених фінансових коштів
і через термін окупності (повернення)
останніх. В Україні, наприклад, названі
показники реально мають достатньо
високі значення і цим самим підтверджують
ефективність іноземних інвестицій.
Важливо
зазначити, що іноземні інвестиції, залучені
вітчизняними підприємствами, активно
сприяють освоєнню останніми нових
видів продукції, істотному збільшенню
її виробництва, вирішенню проблеми
неплатежів тощо.
2.1
Сучасні напрями інвестиційної
політики України в
посткризовий період
Інвестицiйна
полiтика держави — це визначення структурних
та кiлькiсних потреб в iнвестицiйних ресурсах,
збiльшення джерел фiнансування, вибiр
прiоритетних напрямкiв фiнансування та
формування ефективної пропозицiї для
залучення інвестицій. Крім того, до даного
переліку слід включити також створення
відповідних умов: прийнятна iнфраструктура,
iнвестицiйний клiмат у державi, наявнiсть
потенцiйно привабливих проектів, забезпечення
можливостi визначити чіткі перспективи
їх реалiзацiї та отримання прибутку. Iнвестицiї
потребують до себе бiльш вимогливiшого
ставлення: вони не здiйснюватимуться
там, де немає вiдповiдних інституційних
структур, чiтких i зрозумiлих правил, серйозних
гарантiй для інвесторiв.
Основні
напрями інвестиційної політики
в Україні можна узагальнено
подати наступним чином:
- зниження
соціальної напруги, досягнення остаточного
підходу у виділенні коштів на потреби
соціальної сфери;
- скорочення
фонду виробничого будівництва за рахунок
державних коштів і формування надійних
інвестиційних джерел, в першу чергу з
власних коштів підприємств;
- скорочення
централізованих державних капіталовкладень,
що виділяються безповоротно;
- прискорення
у кілька разів темпів вибуття застарілого
обладнання;
- перегляд
надання державних кредитів на вигідних
умовах з дефіцитними ставками на конкурсній
основі, включаючи державне замовлення;
- залучення
іноземних інвестицій, отримання іноземних
кредитів, створення спільних підприємств
з іноземним капіталом за такими напрямами,
як розвиток переробної промисловості,
активізація приватизації, конверсії,
а також галузей, які визначають науково-технічний
прогрес;
- створення
ефективних форм і механізмів управління
інвестиційною діяльністю;
Усі
ці напрями інвестиційної діяльності
в Україні вже зараз починають
розвиватися в умовах остаточного
формування ринкового механізму в Україні.
Для ефективнішого їх виконання слід дотримуватися
і ряду принципів:
- орієнтація
на інноваційний шлях розвитку економіки
України;
- визначення
державних пріоритетів інвестиційного
розвитку України;
- формування
нормативно-правової бази у сфері інвестиційної
діяльності;
- створення
умов для збереження, розвитку і використання
вітчизняного науково-технічного та інноваційного
потенціалу;
- забезпечення
взаємодії науки, освіти, виробництва,
фінансово-кредитної сфери у розвитку
інвестиційної діяльності;
- ефективне
використання ринкових механізмів для
сприяння інвестиційної діяльності, підтримки
підприємництва у науково-виробничій
сфері;
- здійснення
заходів на підтримку міжнародної науково-технічної
кооперації, трансферту технологій, захисту
вітчизняної продукції на внутрішньому
ринку та її просування на зовнішній ринок;
- фінансова
підтримка, здійснення сприятливої кредитної,
податкової і митної політики і сфері
інвестиційної діяльності;
- сприяння
розвиткові інвестиційної інфраструктури;
- інформаційне
забезпечення суб’єктів інвестиційної
діяльності;
- підготовка
кадрів у сфері інвестиційної діяльності.
Потенційно
наша країна, володіючи значним внутрішнім
ринком, розгалуженим промисловим і
сільськогосподарським потенціалом,
багатими та різноманітними природними
ресурсами, а також вигідним геополітичним
розташуванням, може стати одним із провідних
європейських реципієнтів інвестицій.
Україною успадкована потужна інфраструктура
виводу добутої сировини, металів, хімічних
добрив та зернових на світові ринки. Це
нафто- і газопроводи, портове господарство,
залізниця тощо. Водночас в Україні поки
що невисока порівняно з розвиненими країнами
частка оплати праці у ВВП. Країна здатна
абсорбувати додатковий капітал, маючи,
по-перше, людські ресурси (трудові, управлінські,
адміністративні), що володіють навичками,
необхідними для перетворення інвестиційних
засобів (заощаджень) у реальні інвестиції,
по-друге -
ефективний платоспроможний попит на
продукцію, вироблену в результаті інвестицій.
Водночас
актуальним є питання удосконалення
правової та організаційної бази для підвищення
дієздатності механізмів забезпечення
сприятливого інвестиційного клімату
й формування основи збереження та підвищення
конкурентоспроможності вітчизняної
економіки.
З
метою забезпечення стійкого росту
надходження інвестицій в економіку
країни та реалізації інноваційно-інвестиційної
моделі економічного розвитку Мінекономіки
постійно ведеться робота щодо удосконалення
правового поля у сфері інвестиційної
діяльності.
Інвестиційна
політика держави потребує публічної
підтримки з боку інвесторів, а необхідність
прискорення очікуваних змін у сфері регуляторного
законодавства вимагає, щоб інвестори
займали активну позицію, пропонуючи Кабінету
Міністрів України професійно підготовлені,
у співпраці з центральними органами виконавчої
влади, проекти актів законодавства, що
містять чіткі і виважені механізми розв’язання
конкретних проблем в інвестиційній сфері.
Дієвим
механізмом у налагодженні активного
діалогу з підприємцями, представниками
вітчизняних та іноземних інвесторів
є Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів
України.
Таким
чином, цілеспрямована інвестиційна політика
повинна забезпечувати вигідні умови
для розвитку всіх сфер діяльності країни.
Врешті-решт, інвестиційна політика покликана
сформувати у державі сприятливий інвестиційний
клімат, який є необхідним елементом стабілізації
економіки в найближчі часи на Україні.
2.2
Оцінка інвестиційного
клімату в Україні
Інвестиційний
клімат відіграє визначальну роль у
прийнятті рішень іноземними інвесторами.
Відкритість економіки і створення
рівних умов у конкуренції з вітчизняними
інвесторами стимулює приплив іноземного
капіталу. По оцінці глобального ризику,
що включає політичні, макроекономічні,
зовнішні і комерційні ризики, фахівці
відносять Словенію, Чехію, Польщу й
Угорщину до країн з низьким інвестиційним
ризиком; інвестиційне середовище в
Україні оцінене як саме ризиковане.
Указується на те, що світова фінансова
криза не вплинула на інвестиційну
привабливість країн Центральної
і Східної Європи; по інвестиційних
можливостях Україна посідає 137 місце
серед 175 країн світу.
Серед
причин низької інвестиційної привабливості
України можна назвати відсутність
необхідних ринкових інституцій, що покликані
забезпечити стабільне функціонування
правової системи, що гарантує права
власності, дотримання контрактних
зобов'язань, дієвість антимонопольного
законодавства й ін. Відсутність
історичних традицій, що визначають правила
і норми поводження економічних
суб'єктів, також перешкоджає прийняттю
інвестиційних рішень. Стримує підвищення
інвестиційної привабливості нашої
економіки і нерозвиненість ринкової
інфраструктури (банківська, фінансова
системи, сучасні телекомунікаційні
засоби, транспортні комунікації
й ін.).
Формування
інституціональної інфраструктури
в Україні включає створення
законодавчої і нормативної бази,
забезпечення рівних економічних можливостей
для вітчизняних і закордонних
інвесторів, утворення спеціальних
органів, що координували б інвестиційну
інфраструктуру на всіх рівнях, від
регіонального до міждержавного, Консультативної
ради іноземних інвестицій, Ради незалежних
експертів з питань іноземних інвестицій,
Агентства інвестиційного сприяння. Робота
цих органів повинна підвищити привабливість
української економіки для іноземних
інвесторів, прискорити просування інвестиційних
проектів з моменту їхнього розгляду і
до реалізації.
Серед
першочергових заходів для поліпшення
економічної ситуації в Україні
можна назвати наступні: розвиток
ринкових відносин; проведення приватизації;
забезпечення випереджального росту
інвестицій; інтенсивне відновлення
основного капіталу; скорочення частки
тіньового сектора; забезпечення відкритості
економіки; поліпшення інвестиційного
клімату. Пріоритетною задачею поточного
етапу є створення правових і економічних
умов функціонування ринкового механізму;
лібералізація законодавства по прямих
іноземних інвестиціях буде стимулювати
приплив приватних вкладень у прибуткові
галузі економіки і ріст ефективності
виробництва. Створення правових, економічних
інститутів, розвиток банківської, фінансової
інфраструктури, формування середнього
класу і прихід нового покоління підприємців
обумовлять становлення в Україні інституціональної
системи ринкового типу.
Правове
середовище є одним з найважливіших
факторів формування інвестиційного клімату.
З досвіду багатьох країн стало
очевидним, що збалансованого бюджету,
сучасних технологій та сильного Національного
банку недостатньо щоб гарантувати
нормальну інвестиційну діяльність.
Повинні бути також ефективні
суди, контракти, що мають правову
силу, справедливі закони, захист прав
власності, передбачувані правила
та процедури.
Країни,
де законність не є основою життя,
залишаються "країнами з великим
потенціалом" і не більше. Сприяння
розвиткові законності у цьому напрямку
також є ключем до успішної боротьби
з корупцією. Підприємці в усіх країнах
мають труднощі з податками, митними
процедурами, стандартами та іншими
вимогами. Однак, привабливий інвестиційний
клімат пропонує підприємцям певні
права і гарантії.
У
цій сфері "ясність" є ключовим
словом. Кожна країна створює власну
правову систему, і всі вони досить
складні. Але юрист зобов’язаний
пояснити інвестору на простих прикладах
ризики, з якими він зустрінеться.
Якщо не вдасться, то це означатиме або
помилку юриста, або недосконалість
законів, які погано сформульовані
через політичні компроміси чи брак
часу.