Сучасні глобальні проблеми людства: їх сутність та шляхи розв’язання

 Припинення  гонки озброєнь у кінцевому  підсумку сприятиме розширенню зайнятості, подолання гострих диспропорцій у народному господарстві, послабить дефіцити державного бюджету, інфляційні тенденції, стимулюватиме використання науки у виробництві тощо.

  Шляхами  розв'язання екологічної, паливно-енергетичної  та сировинної проблем є:

• Швидкий розвиток і використання таких основних виді? відновлюваної енергії, як сонячна та вітру, океанічна та гідроенергія річок.
• Структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергій, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі й зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті меншає, а їхня цінність для хімічно" промисловості набагато більша.
• Створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів.

• Розробка кожною країною конкретних заходів щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів,регіонального споживання енергії,підвищення ефективності своїх енергетичних систем.

  Інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі сировини. До розв'язання проблеми голоду в цих країнах слід розширити обсяги посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин.

• Введення пошуку ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10млрд чол. на початку XXI ст.
• Припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, коли кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних.
• Формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у межах окремих країн, так і на міжнародному рівні, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем.
• Установлення національної власності на всі природні ресурси.
• Істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси.
• Списання всіх боргів слаборозвинутим країнам.
• Ліквідація диктату ТНК та міжнародних організацій, насамперед, МВФ.
• Ліквідація тягаря гонки озброєнь, що лягає на країни "третього світу".
• Виділення розвинутим країнам "третьому світу" значних фінансових, людських та технічних ресурсів для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування тощо.
• Здійснення прогресивних аграрних перетворень у країнах "третього світу", ліквідація неоколоніальних форм аграрних
• По'єднання зусиль усіх країн для розв'язання глобальних проблем, значне збільшення витрат на подолання, насамперед, екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь, зменшення військових витрат за рахунок країн — найбільших забруднювачів планети, створення Світового фонду екологічної безпеки.
• Покладення на себе основної відповідальності всіма дер_г жавами за збереження природи і з допомогою адміністративно-економічних важелів стимулювання виробництва екологічно чистого продукту, впровадження екологічно чистих технологій.
• Активізування діяльності громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем.

Основними шляхами вирішення проблем раціонального  використання природних ресурсів та охорони природи є:

• більш повний видобуток і комплексна переробка природних ресурсів на основі впровадження маловідходних та безвідходних технологій;
• комплексне використання відходів і вторинної сировини;
• активізація природоохоронної діяльності;
• відтворення природного довкілля.

Усі ці шляхи тісно пов'язані  між собою та сприяють підвищенню ефективності суспільного виробництва при раціональній, гармонічній взаємодії природи та суспільства.

Необхідність використання екологічно небезпечних об'єктів вимагає створення економічних механізмів регулювання та запобігання ризикам, відшкодування збитків тощо. Такими механізмами можуть бути:

• Зміна структури господарства країни на користь менш небезпечних галузей.
• Зменшення вірогідності аварій.
• Зміна технічного базису, впровадження нових безвідходних енергозбережних технологій.
• Розширення ринку висококваліфікованих кадрів.[14, 10, 4, 2, 13]

 

 

 

 

 

 

3.2 Економічні стратегії держави  в умовах глобалізації.

  Отже, глобалізація трансформує функціональну структуру держави як на міжнародному, так і на внутрішньому рівнях, причому її вплив здійснюється в протилежних напрямах. З одного боку, держава поступається деякими своїми функціями на користь наддержавних структур, з іншого — її позиції зміцнюються в певних сферах. Принаймні, в оглядовому майбутньому держава буде існувати як важливий суб'єкт світової економіки. Водночас уряд кожної країни мусить враховувати зміни умов, що відбуваються в процесі глобалізації, при розробці національних стратегій розвитку.

Одним з найголовніших завдань  економічної політики держави в умовах глобалізації стає створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національної економіки. Насамперед, необхідно активізувати внутрішні ресурси країни. Американський економіст М. Портер визначив чотири основні детермінанти, що забезпечують конкурентні переваги :

- параметри факторів виробництва (кваліфікована робоча сила, запаси сировини, виробничі потужності, капітал, науковий потенціал);

- наявність конкурентоспроможних  споріднених галузей; 

-  характер попиту  на внутрішньому ринку;

- стратегія фірм.

Підтримка інноваційної діяльності фірм з боку держави сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності на світовому ринку нових технологій і зміцнює їх позиції на внутрішньому ринку. Державні інвестиції в економіку мають бути націлені на прогресивні зміни в її галузевій структурі, на випереджаючі темпи розвитку конкурентоспроможних галузей і виробництв. Держава концентрує зусилля на формуванні інноваційної структури національної економіки — створення технологічних парків, венчурних фондів, бізнес-інкубаторів.

Глобалізація становить різні  завдання перед урядами країн  неоднакового рівня розвитку в розробленні економічних стратегій. Розвинуті країни завдяки глобалізації зміцнили свої позиції в світовій економіці, і їх головна мета полягає у збереженні цих позицій. Інші країни є представниками «доганяючої економіки», перед ними постають інші проблеми. Розглянемо основні особливості стратегій розвитку, що випливають у різних соціально-економічних групах країн під впливом глобалізації.

Стратегії розвинутих держав спираються на неоліберальні тенденції економічної політики. Держава повинна створювати умови для ефективного функціонування ринку, що, зокрема, включає систему гарантії прав власності і обов'язкового виконання контрактів. Важливою функцією держави є забезпечення конкуренції в економічному середовищі країни; вона виражається в антимонопольному законодавстві:, в обмеженні імпортних перешкод, в ціновому регулюванні для підтримки молодих фірм.

Основні завдання стратегій  розвинутих держав можна згуртувати по трьох напрямах :

1. створення загальних передумов для економічного зростання й ефективного господарювання;
2. задоволення потреб суспільства, які не спроможний задовольнити ринок;
3. ослаблення негативних наслідків стихії ринкових сил.

Ці завдання вирішуються застосуванням  комплексу заходів, що становлять її основні функції. В узагальненому вигляді вони поділяються на такі групи:

• законодавча і правоохоронна діяльність по захисту приватної власності й підприємництва;
• виробництво суспільних благ, неподільних при споживанні (оборона, будівництво шляхів сполучення, каналізація й водопостачання тощо);
• розвиток системи освіти, науки, культури, охорони здоров'я;
• захист навколишнього середовища;

$ забезпечення умов для безперервної  ринкової конкуренції, регулювання діяльності природних монополій (енергетика, транспорт, зв'язок та ін.);

• соціальні витрати;
• антиінфляційне й антициклічне регулювання.

Стратегії економічного розвитку країн, що розвиваються, розробляються  також в умовах глобалізації, але  їх цілі дещо інші. Більшість країн  цього типу значно відстає в економічному розвитку, тому вони не мають часу для тривалої природної еволюції економічних структур, що відповідали б сучасним стандартам розвинутих країн. У таких умовах роль держави в регулюванні економічних процесів повинна бути істотно вищою,

У нових індустріальних країнах, що досягли найбільших успіхів в економічному розвитку, уряди енергійно втручалися в розвиток фінансової системи, в регулювання зовнішньої торгівлі, в процес залучення іноземних інвестицій. Великою була роль урядів у процесі перетворення економік цих країн з імпортозаміщуючих на експортоорієнтовані.

Важливими завданнями держав, що розвиваються, є створення умов для освіти широких мас населення, формування достатньої маси кваліфікованих кадрів, виховання менеджерів, що відповідають вимогам сучасної економіки. Держава повинна докладати чималих зусиль щодо зменшення соціально-економічної нерівності населення й забезпечення соціальної стабільності.

Одним з найгостріших питань для урядів країн, що розвиваються, є ступінь відкритості економіки. Урядам цих країн доводиться дуже вправно «балансувати» між лібералізацією й протекціонізмом в економічній політиці. Як позитивний факт слід розцінити рішення Європейського Союзу відкрити свій ринок для 49 найбідніших країн, що розвиваються. 

Деякі економісти, переважно  «лівої» спрямованості (наприклад, У. Белло), вважають, що в умовах глобалізації країнам, що розвиваються, слід орієнтувати економіку переважно на внутрішній ринок, а не на експорт; сприяти розширенню внутрішнього ринку; спрямувати більшу частину фінансових ресурсів на внутрішній розвиток; підтримувати як приватні, так і кооперативні й державні підприємства; дотримуватися демократичної процедури прийняття економічних рішень, не поступаючись диктату ринку.

Важливою проблемою країн, що розвиваються, є їх величезна  зовнішня заборгованість. Слід визнати, що глобалізація провокує її зростання.

Країни  з перехідною (транзитивною) економікою опинилися в процесі глобалізації в дуже складний період свого розвитку, тому перед їх урядами, що розробляють економічні стратегії, постають найгостріші проблеми. Нарощування темпів глобалізації збіглося з докорінною перебудовою економічних відносин у колишніх соціалістичних країнах, яка супроводилася падінням виробництва і втратою важливих позицій на світових ринках. Для вирівнювання положення й забезпечення економічного ривка необхідний час.

Глибина економічного «відкату» в колишніх радянських республіках вражаюча. За роки економічної перебудови (1991— 1999 рр.), наприклад, в Україні ВВП скоротися на 60%; виробництво товарів та послуг в 1999 р. становило лише 48 % від рівня 1989 р.; інвестиції в основні фонди в 2000 р. становили 24 % від рівня 1990 р.; чисельність зайнятих продуктивною працею зменшилася за 1990—2000 р. з 24млн чол. до 16,3млн чол., або на 32 %.

Практично всі соціалістичні країни напередодні соціально-економічних перебудови перебували на індустріальній стадії розвитку, їх перехід до постіндустріальної стадії, як це потребує об'єктивний хід глобалізації, ще більше загальмувався, оскільки в багатьох з них відбуваються негативні зрушення в структурі економіки. Частка високотехнологічних виробництв зменшується, а зростає натомість частка матеріалоємних і енергоємних галузей, що йде в розріз із основним напрямом науково-технічного прогресу.

Структурно-інноваційний тип економіки для свого становлення потребує неабияких організаційних зусиль і коштів. Уряд повинен стимулювати розвиток новітніх галузей і. виробництв наданням податкових пільг та інвестиційних «вливань». У власності держави повинні залишатися стратегічно важливі підприємства, що виробляють продукцію на найвищому світовому рівні; тому роздержавлення повинне здійснюватися розумно й обережно. Держава має всіляко підтримувати науково-дослідний сектор, піклуватися про збереження й зростання інтелектуального потенціалу нації; необхідно різко збільшити кошти на науково-дослідницькі роботи, на підготовку висококваліфікованих кадрів для науки й виробництва.

Структурно-інноваційна перебудова економіки постсоціалістичних країн потребує значних коштів. Більшість пострадянських країн, у тому числі Україна, за рахунок тільки внутрішніх резервів за короткий термін мобілізувати їх не в змозі. Тому нагальним завданням є створення сприятливих умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Саме за рахунок ПІІ країни Центральної Європи змогли суттєво перебудувати структуру своєї економіки в напрямі до світових стандартів. За підрахунками наших економістів, для структурної перебудови української економіки необхідно від 50—60млрд дол. до декількох сотень мільярдів доларів; значну частину цієї суми мають складати іноземні інвестиції. Проте іноземні інвестиції надходять в Україну в дуже обмеженій кількості. [9, 7, 2, 3]

 

 

 

 

                                                  Висновок

Наприкінці XX століття людство опинилося перед реальною загрозою екологічної катастрофи. Внаслідок - стихійної, неконтрольованої діяльності людей природні багатства планети — вода, повітря, земля — втрачають свою життєдайну силу. Значно посилився негативний вплив людини на атмосферу, гідросферу, рослинний та тваринний світ, на біосферу в цілому.

Наша планета  вже не витримує екологічних потрясінь: Чорнобиль, засухи в Африці, виснаження озонового прошарку атмосфери через масове поширення аерозолей, трагедії Аральського, і Чорного морів, скорочення розмаїття фауни і флори, кислотні дощі над Європою, «парниковий ефект», проблема промислових відходів... І перелік цей можна продовжити.

Біосфера (тобто  земна сфера, в якій зосереджена  вся жива речовина, живі організми) вже не витримує надмірного навантаження внаслідок зростання масштабів господарської діяльності людства. За останні 500 років на планеті знищено дві третини лісів, площа пустель зросла на 15 відсотків; міліють річки й озера, що веде до необоротних змін у кліматі. Внаслідок виробничої діяльності людини в атмосферу Землі щороку потрапляє до 10 млрд. тонн вуглекислого газу, сотні тисяч тонн отруйних речовин. Велику тривогу викликає знищення тропічних лісів, які є «легенями» нашої планети. Хижацьке ставлення людей до природи виявляється в надмірному використанні в сільському господарстві хімічних добрив. Отруєння продуктів харчування хімікатами спричиняє швидке зростання онкологічних захворювань.