Створення та розвиток МВФ у контексті розвитку міжнародних валютних систем

ЗМІСТ

Вступ                             1

1. Бреттон-вудська валютна система   2

2.  Ямайська валютна система    6

3. МВФ на сучасному  етапі розвитку       10

Висновки                                                      14

Література

Вступ

 

Міжнародні  організації стали невід’ємною  складовою сучасних соціально - економічних  відносин. Поява нових організацій  та розширення сфер їхнього впливу є об’єктивним проявом інтеграційних  та глобалізацій них процесів сьогодення.

Світовий  розвиток на сучасному етапі  характеризується інституалізацією процесів регулювання економічних взаємовідносин. Глобалізація якісно змінює співвідношення національного та наднаціонального компонентів світової регулятивної системи: держави самостійно уже не в змозі реально і ефективно впливати на економічні процеси в умовах розширення і поглиблення міжнародної інтеграції підприємницьких структур і ринків що й зумовило актуальність даної теми.

Мета  дослідження полягає у визначенні етапів становлення провідної міжнародної фінансової організації – МВФ.

Об’єктом  дослідження є Міжнародний Валютний Фонд.

 Предметом дослідження - є функції та цілі МВФ, починаючи від етапа становлення до сьогодення.

В основу дослідження покладено діалектичний метод пізнання з використанням  методів історико-логічного аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. БРЕТТОН-ВУДСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Розробка  ефективнішої міжнародної валютної системи розпочалася в квітні 1943 р. На міжнародній конференції  в Бреттон-Вудсі в 1944 р. провідні країни Заходу узгодили основні принципи нової валютної системи. (1)

Основні принципи цієї системи:

1. Золото  — основа валютної системи;  воно виконувало функції міжнародного  платіжного засобу та резервного  засобу.

2.    Долар США прирівнювався до  золота; США розмінювали долар  на золото іноземним центральним банкам.

3.    Взаємна конвертація валют; курсове  співвідношення ва лют встановлювалося на основі фіксованих валютних паритетів, що відображувалися у доларах.

Бреттон-Вудська система за своєю природою була золотодевізною. Основою системи залишалося золото. Зберігалися золоті паритети валют. Роль резервних валют відігравали долар США та британський фунт стерлінгів. США обмінювали долар на золото іноземним центральним банкам за ціною 35 доларів за одну тройську унцію золота. Ринковий курс валют міг відхилятися від їх паритету, відображеного у доларах, не більше ніж на 1 % в той чи інший бік. Якщо ж коливання курсів було більшим, то центральні банки країн вдавалися до валютної інтервенції, яку вони виконували у доларах.(2)

Ідея  створення МВФ,также відомого як «Фонд», зародилась на конференції ООН,скликаної в Бреттон-Вудсе штат Нью – Хемпшир,США, в липні 1944 року. Уряди 44 країн, представлених на цій конференції,поставили ціллю сформувати основу для економічного співробітництва, яке дозволило б не допустити повторення кола девальвацій з метою отримання конкурентних переваг, що став однією з причин Великої депресії 1930-х років.(3)

На міжнародній  конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. провідні країни Заходу узгодили основні принципи нової валютної системи. Засновується міжнародна організація - Міжнародний валютний фонд (МВФ), якої є забезпечення нормального функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою.(1)

Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося  в основному через Міжнародний  валютний фонд, який був створений  на Бреттон-Вудській конференції. Його основними цілями були:

 

• сприяння міжнародному співробітництву шляхом консультацій з міжнародних валютних проблем;

 

• сприяння збалансованому зростанню міжнародної  торгівлі, яка б сприяла зростанню  виробництва та зайнятості;

 

• сприяння організації багатосторонньої платіжної  системи з поточних операцій та усуненню валютних обмежень;

 

• надання  тимчасової фінансової допомоги країнам-членам для врегулювання платіжних дисбалансів;

 

• скорочення періоду та розмірів платіжних дисбалансів  країн-членів.(2)

 

Відповідно  до Бреттонвудским угодою центральні банки змушені були здійснювати валютну інтервенцію з допомогою долара на шкоду національних інтересів. Тим самим було США переклали інші країни піклування про підтримці курсу долара, що загострювало міждержавні протиріччя. Оскільки Статут МВФ допускав лише разові девальвації і ревальвації, то очікуванні їх посилювалися рух «гарячих» грошей, спекулятивна гра на зниження курсу слабких валют і підвищення курсу сильних валют. Міждержавне валютне регулювання через МВФ виявилося майже безрезультатним. Його кредити були недостатні покриття навіть тимчасового дефіциту платіжних балансів й підтримки валют.(4)

 

Причини кризи та розпаду Бреттон-Вудської валютної системи у систематизованому вигляді подані як низка взаємозумовлених факторів.

1. Нестабільний  та суперечливий розвиток світової  економіки, що неодноразово виявлявся  у циклічних кризах 1969—1970, 1974—1975, 1979—1983 pp.

2. Посилення  інфляційних процесів негативно  впливало на світові ціни і  конкурентоспроможність фірм, заохочувалося  спекулятивне переміщення «гарячих  грошей». Різні темпи інфляції  у різних країнах впливали на динаміку курсу валют.

3. Нестабільність  платіжних балансів. Хронічний дефіцит  балансів одних країн (Англія, США) та активне сальдо інших  (ФРН, Японія) посилювали різкі  коливання курсів валют відповідно вниз та вгору.

4. Невідповідність  принципів Бреттон-Вудської системи новому співвідношенню сил у світовому економічному просторі. Валютна система, яка базувалась на міжнародному використанні валют — долара та фунта стерлінгів, — внесла суперечність з інтернаціоналізацією світогосподарських зв´язків. Ця суперечність ще більше посилювалася у міру того, як США та Великобританія за допомогою своїх національних валют покривали дефіцит своїх платіжних балансів, зловживаючи їх статусом резервних валют.

5. Право  володарів доларових авуарів  обмінювати їх на золото ввійшло  у суперечність з можливістю  США виконувати дане зобов´язання, а це, у свою чергу, ще більше  підривало довіру до долара. Офіційна  ціна золота, яка і виступала  основою золотих та валютних  паритетів, стала різко відхилятися  від ринкової ціни, її міждержавне  регулювання стало неможливим. У  результаті цього штучні золоті паритети втратили свій зміст.

6. Активізація  ринку євродоларів. Оскільки США  покривали дефіцит свого платіжного  балансу національною валютою,  частина доларів переміщувалася до іноземних банків, сприяючи розвитку ринку євродоларів. Цей ринок доларів (у 1960 р. — 2 млрд. дол., в 1981 р. — 750 млрд. дол.) відігравав подвійну роль у розвитку кризи та розпаді Бреттон-Вудської системи угод. Спочатку він підтримував позиції американської валюти, поглинаючи надлишок доларів, але в 70-ті роки євродоларові операції, прискорюючи стихійних рух «гарячих» грошей між країнами, наблизили крах цієї системи.

7. Дезорганізуюча  роль ТНК у валютній сфері.  ТНК володіють значними короткостроковими  активами в різних валютах,  які більше ніж вдвоє перевищують  валютні резерви центральних  банків. Вони перебувають поза  межами національного контролю  і в прагненні одержати прибутки  беруть участь у валютних спекуляціях.

Нестабільний  та суперечливий розвиток світової економіки, що виявляється у циклічних кризах, посиленні інфляційних процесів, деструктивній ролі ТНК, розбалансованості  торговельних балансів провідних країн, зростанні видатків на утримання  збройних сил, «холодна війна» призвели до розвалу Бреттон-Вудської системи. На початку 70-х років XX ст. відбулася зміна сил у міжнародній економіці: сформувалися три центри світового економічного суперництва — США, Західна Європа та Японія. Як наслідок — поліцентризм в економічній сфері ввійшов у суперечність з монетаризмом у валютній сфері, що базувалась на монопольному становищі долара.(2)

Отже, Бреттон-Вудська валютна система — це система гегемонії американського долара. її виникнення було зумовлене панівним становищем США в економіці світу наприкінці Другої світо­вої війни.

 

 

 

 

 

 

 

2. Ямайська валютна система

 

Контури нової валютної системи, що функціонує й розвивається у світовій економіці  й донині, були визначені на нараді представників країн – членів МВФ, що відбулася у м. Кінгстон на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода започаткувала створення Ямайської валютної системи, яка почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. (5)

Ямайська  валютна система лежить в основі сучасної валютної системи. Основні її риси такі:

• вільний вибір країною системи валютного курсу - фіксованого або плаваючого, встановленого в односторонньому порядку чи на основі багатосторонніх угод;
• наділення МВФ правом здійснювати жорсткий нагляд за розвитком валютних курсів і угодами про їх встановлення;
• відміна золотодевізного стандарту і введення стандарту СДР-спеціальних прав запозичення;
• відміна офіційної ціни золота, і воно перестало виконувати роль офіційного засобу платежу між МВФ і його членами, тобто замість принципу обміну валюти на золото по схемі

.. "національна  валюта - СДР" і навпаки. 

Золото перестало виконувати роль грошей і перетворилося у звичайний товар,який вільно купується і продається за цінами, що складаються під впливом попиту і пропозиції.

Система девізного стандарту має певні недоліки, серед яких найбільш істотні такі:

• СДР не має зв'язку з золотом і використовується тільки як рахункова одиниця, тобто виступає світовою валютою номінально, а не реально.
• Тим більше, що до курсу СДР прив'язані тільки вісім валют країн світової співдружності, тоді як до долара США прив'язані валюти майже 40 країн;
• золото продовжує впливати на курси валют і є основним резервним активом.(6)

 

Результатом регіональної валютної інтеграції стало  утворення Європейської валютної системи (ЄВС), яка формально почала діяти  в 1978 р. її головною метою було стабілізувати  валютні курси, зменшити економічну залежність країн-учасниць ЄС від дестабілізуючого зовнішнього впливу. ЄВС являє  собою зону скоординованого плавання по відношенню до долара США курсів національних валют. ЄВС як форма  організації відносин країн ЄС у  валютній сфері, форма регулювання  валютних відносин на наднаціональному рівні, ґрунтувалася на таких елементах:

 

■ ринковий курс валюти мав перебувати в межах  ± 2,25 % від двостороннього центрального курсу або у виняткових випадках - у межах ±6 %. Ці межі в 1993 р. було розширено під впливом різних валютних коливань: ± 15 % ("європейська  валютна змія");

 

■ створено європейську валютну одиницю  екю - розрахункову одиницю, курс якої визначався як середньозважений курс валют країн ЄС;

 

■ створено Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), щоб надавати тимчасову фінансову  підтримку країнам-членам для фінансування дефіциту платіжного балансу та здійснювати  розрахунки за валютними інтервенціями  країн-членів для підтримки валютних курсів. Ресурси фонду формувалися  за рахунок виділення кожною країною 20 % своїх золотих та 20 % доларових  резервів ЄФВС у формі постійно поновлюваних кредитів.

 

У 1998 р. Європейська  валютна система перестала функціонувати. Головні причини її розпаду: відмінності  у темпах інфляції країн-членів; недовіра до окремих центральних банків; об'єднання  Німеччини, що вплинуло на загальну валютну  ситуацію в ЄС, а також несумісність абсолютної мобільності капіталу, фіксованих валютних курсів і грошово-політичної незалежності в одній валютній системі.

 

У 1999 р. було створено Європейський економічний  та валютний союз, що стало новою  стадією розвитку валютно-фінансової інтеграції країн ЄС. У його рамках передбачався перехід до єдиної валютної та грошової політики, створення Європейського  валютного інституту, Європейського  центрального банку та введення єдиної валюти - євро.

 

Основним  наслідком участі у валютному  союзі є втрата країнами протекціоністських можливостей, пов'язаних із проведенням  самостійної політики щодо обмінного  курсу національної валюти для підтримки  зовнішньоекономічної діяльності. Тому під час переходу до валютного  союзу основним питанням стало визначення передумов, необхідних для досягнення країною-членом валютного об'єднання  економічних цілей (повної зайнятості, економічного зростання, стабільності цін, рівноваги платіжного балансу) без необхідності зміни валютного  курсу. Основною передумовою участі у валютному союзі є зближення, вирівнювання національних економік, згладжування їхніх відмінностей за певними критеріями, а саме:

 

o рівень  інфляції, який не повинен перевищувати  середнього рівня інфляції трьох  європейських країн з найнижчою  інфляцією більш як 1,5 %;

 

o рівень  відсоткових ставок, які не повинні  перевищувати середніх ставок  трьох країн ЄС із найменшими  показниками більше ніж на 2 %;