Ступінь дослідження проблеми системної трансформації економіки та суспільства України у вітчизняній науковій думці

З початку  трансформаційних перетворень внаслідок  поспішної реалізації політики лібералізації  цін та зовнішньоекономічних зв'язків  були порушені важливі господарські зв’язки усередині країни, підірвані засади системного функціонування внутрішньої економіки. Посилення дезінтеграційних процесів та утворення фрагментарної економіки усередині країни постійно спричиняло перешкоди на шляху збалансування попиту і пропозиції, які поширювалися черещ через обмеження конкуренції та провокування інфляції внаслідок орієнтації виробників на найбільшу ціну попиту. [4]

Сьогодні  перед Україною, що пересягнула понад  десятирічний період складних трансформаційних змін, постають нові завдання розв'язання яких обумовлює перспективу її розвитку

Українське  суспільство протягом новітнього періоду  власної історії перебувало в  паралельному вимірі постсоціалістичного  транзиту, який відзначався відомими змінами в адміністративно-політичній системі, структурі і характері владних інституцій, економіко-господарській та інших підсистемах суспільної життєдіяльності.

Посилаючись на аналіз змісту та напрямків трансформаційного процесу в Україні, слід звернути увагу, що в контексті поглиблення суспільно-реформаційних процесів, адаптації до нового формату глобальних зрушень та модернізації загальних положень національного реформаційного порядку сьогодення перед Україною постало одразу кілька завдань, серед яких головними є:

•  визначення пріоритетів дальшого розвитку з  урахуванням активізованих і  потенційних національних ресурсів та перспективних світових політичних і технопромислових тенденцій;

• забезпечення динаміки зростання, яка б відтворювала резонанс із загальносвітовою динамікою та темпом розвитку інших країн спільної з Україною цивілізаційної платформи;

•  гармонізація впливів і взаємозв'язків між  внутрішньою економічною і політичною підсистемами, з одного боку, та зовнішніми чинниками — з другого, з метою пошуку «формули інституційної рівноваги», яка гарантує невпинне зростання;

•  запровадження  адекватної державної політики, спрямованої  на активізацію пріоритетних чинників постіндустріального прогресу та створення  саморегульованих циклів інноваційного  розвитку;

•  пошук  адекватної методології дальшого розвитку, яка відповідає актуальним завданням нового покоління національних реформ, кореспондується зі світовим досвідом та вдалою практикою «піонерів світового розвитку» і являє собою сучасний категоріально-інструментальний апарат для розуміння наявних та набираючих швидкості процесів.

Однак найпершою  проблемою методологічного характеру, яка виникає за спроби теоретико-практичного обґрунтування та концептуального узагальнення цих завдань, є брак адекватної сучасної парадигми, а точніше, ідеології, здатної надати достатній науковий інструментарій для теоретичної інтерпретації і практичного запровадження необхідних реформаційних заходів.[1]

На відміну від економічно розвинутих країн, де мав місце еволюційний  процес поступового формування економічної  системи, економіка України переживає черговий, уже третій з початку XX ст., етап революційних змін системи господарювання. Потенціал чергових перетворень «реформатори» черпали в безжалісній мобілізації трудових і матеріальних ресурсів населення. Якщо базисом еволюційного розвитку виступають попередні економічні досягнення, то в умовах революційних змін, у більшості випадків, вони перетворюються в гальмо, в кращому випадку у непотрібний баласт, що при нагоді можна було б якось застосувати в новій господарській системі.[2]

Стосовно  до України перехід має свої, досить істотні особливості. По суті, в неї  не було власної економічної системи  — це була підсистема єдиного народногосподарського  комплексу СРСР, яка була сформована для його обслуговування і не включала багатьох елементів, необхідних для  самостійної економічної системи. Тому тут перехідний процес повинен  включати зміни економічної структури, пов'язані не тільки з ринковою переорієнтацією, але й із створенням власної економічної  системи.

Відповідно  до цього основний зміст перехідного  процесу в Україні можна уточнити як перехід від підсистеми, сформованої  для обслуговування єдиного народногосподарського  комплексу СРСР, який функціонував на директивно-плановій основі, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринковій основі. Оскільки йдеться  не про знищення однієї системи і  побудову зовсім іншої, а про зміну  основи, переструктурування і створення  нових форм розвитку, то весь процес можна назвати "трансформаційним".

Важливою  особливістю такого трансформаційного  переходу є його інверсійний характер, пов'язаний з перестановками у послідовності  економічних перетворень. Класичний  тип формування ринкової економіки  пов'язаний з переходом від аграрного  суспільства до індустріального. Розвиток індустріальної системи створює науково-технолопчнии базис для утвердження ринкових відносин. Інверсійний тип ринкового трансформування являє собою формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склалося. Директивно-планову форму зв’язку закріплено в матеріально-речовій структурі виробництва і в розміщенні продуктивних сил. Тому ринкове трансформування передбачає не тільки функціональну заміну планових зв'язків на ринкові, але и структурну перебудову (включаючи зміни в розміщенні продуктивних сил). Останнє завдання є незмірно складнішим від функціональних змін, хоча початково це не було усвідомлене ані політиками, ані багатьма професіональними економістами, що ускладнювало й без того непросту економічну ситуацію.

Інверсійний характер ринкового трансформування  проявляється в усіх економічних  процесах. Якщо класичний тип формування ринкової економіки містить у  собі процеси переходу від дрібної  приватної власності до крупнішої, від вільної конкуренції до олігополії, монополії та розмаїття ринкових структур, від вільного ціноутворення  до включення механізмів державного регулювання цін, то інверсійний  тип ринкового трансформування передбачає протилежні переходи: від загального одержавлення власності до розвитку розмаїття її форм, від державної монополії до включення конкурентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення тощо. Ці особливості ринкового трансформування мають бути враховані при аналізі її структури.

У структурі  ринкового трансформування можна  виділити три основні трансформаційні  потоки:

1) первісне  нагромадження капіталу як основоположний, провідний процес;

2) переструктурування  економіки у відповідності з  новими закономірностями її функціонування;

3) соціалізацію  економіки як протилежний первісному  нагромадженню процес, призначений  гасити напруженості, породжені  двома попередніми процесами.[3]

На різних етапах економічного розвитку України процеси структурної трансформації відбувалися значною мірою під впливом зовнішніх факторів, які в багатьох випадках призводили до більш вагомих наслідків порівняно з внутрішніми чинниками, що пов 'язано з відсутністю активної структурної політики з боку держави.

За роки трансформаційного періоду, коли економіка  України стала однією із найбільш відкритих в Європі (обсяги експорту та імпорту перевищують річний обсяг ВВП), суттєво зросла залежність вітчизняного виробництва від темпів розвитку світової економіки, особливо країн — головних торговельних партнерів з посиленням вразливості національної економіки до зовнішніх шоків.

Аналіз  досвіду реформування пострадянських країн із перехідною економікою показує, що відкритість економіки призводить до позитивних структурних зрушень  тоді, коли вона сприяє зростанню конкурентних переваг національної економіки  за рахунок стимулювання переміщення фінансових ресурсів у найбільш ефективні сфери діяльності. Але в умовах України формування відкритої економіки мало деструктивні наслідки. Структурні зміни характеризувалися посиленням сировинної спрямованості виробництва і експорту, оскільки відбувалося заміщення випуску продукції з високим рівнем доданої вартості напівфабрикатами та сировинними продуктами, бо домінувала орієнтація не на внутрішній ринок, а на експорт. Водночас зростання експортних постачань продукції паливно-сировинних галузей з низьким вмісnом доданої вартості відбувалося на тлі зниження експорту продукції машинобудування, що посилювало структурні деформації у виробництві.

Стратегія структурних змін з урахуванням  посилення дії ендогенних факторів впливу має стати однією із основних складових проекту модернізації економіки України. Вона грунтується на прискорених темпах розвитку інвестиційно-інноваційного потенціалу як найбільш ефективного джерела підвищення конкурентоспроможності економіки та забезпечення її розвитку, перш за все в довгостроковому відношенні, за умов визначення доцільного рівня відкритості економіки, при якому досягається переміщення внутрішніх ресурсів у конкурентоспроможні види діяльності, що забезпечують відносно стійкий ефект зростання з одночасним посиленням позицій національного виробника.[4]

Висновки

Таким чином, теорія транзитивних перетворень економічних систем, виступаючи невід'ємною складовою  загальної економічної теорії, має  цілісність якісних особливостей, пов'язаних із висвітленням складного процесу трансформації господарського життя суспільства через систему взаємопов'язаних категорій соціально-економічної динаміки. Йдеться насамперед про еволюцію, що супроводжується порушенням рівноваги, перервами поступовості, невизначеністю, незавершеністю, наявністю особливих перехідних форм і специфічних елементів перехідних структур, суперечностей та альтернатив розвитку тощо. При цьому сам стан трансформації як нелінійний і суперечливий процес, який постійно змінює свої форми і механізми реалізації, характеризується варіантністю як об'єктивною характеристикою суспільної форми руху. За цих обставин спроби дослідження трансформацій економічних систем на основі парадигми однолінійної причинності та пошуки єдино правильного пояснення перехідних процесів виглядають непродуктивними через неспроможність розкрити закономірності системного переходу і слугувати основою для розробки ефективної програми виходу на траєкторію сталого розвитку.

Використані джерела

1. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці: Моногр. / В.Д. Якубенко ; Київ. нац. екон. ун-т. — К., 2004. — 251 с.
2. Липов В.В. Мотивація інституціональних змін у трансформаційній економіці: Моногр. / В.В. Липов ; Нац. фармац. ун-т. — Х., 2004. — 183 с.
3. Трансформація моделі економіки України. Ідеологія, протиріччя, перспективи [Текст] / В. М. Геєць [та ін.] ; ред. В. М. Геєць ; НАН України, Інститут економічного прогнозування. - К. : Логос, 1999. - 497 с.
4. Трансформаційні процеси та економічне зростання в Україні [Текст] : [монографія] / [Геєць В. М. та ін.] ; за ред. акад. НАН України В. М. Гейця ; НАН України, Ін-т екон. прогнозування. - Х. : Форт, 2003. - 440 с. : рис., табл. - Укр., англ. - Бібліогр.: с. 419-430.
5. Перехідна економіка [Текст] : підручник для студ. вищ. навч. закл., що навчаються за освітньо-профес. програмою підготовки бакалавра напряму "Економіка та підприємництво" / В. М. Геєць[та ін.] ; ред. В. М. Геєць. - К. : Вища школа, 2003. - 592 с.: рис. - Бібліогр.: с. 505-508. 
   
6. Институциональная архитектоника и динамика экономических преобразований [Текст] / Т. И. Артемова [и др.] ; ред. А. А. Гриценко ; Институт экономики и прогнозирования НАН Украины. - Х. : Форт, 2008. - 928 с. - Библиогр.: с. 913-927. 
   
7. . Н.І.Гражевська  Відображення трансформаційних процесів у системі категорій соціально-економічної динаміки
8. Бєляєв О.О. Держава і перехідна економіка: механізм взаємодії: Монографія. / О.О. Бєляєв,А.С. Бебело, О.М. Комяков – К.: КНЕУ, 2003. -190 с.
9. Трансформаційна економіка: Навч.посіб. / [За ред. В.С.Савчука, Ю.К.Зайцева]. – К.: КНЕУ, 2006. – 612 с.