Структурна перебудова економіки України як стратегія інноваційного розвитку

3) електроніка,  системи автоматики та управління, приладобудування, комп'ютерні технології, медичне обладнання та приладобудування;

4) військова  техніка та сучасні види звичайної  зброї;

5) машино та  верстато будування, обладнання  й інструменти, енергомашинобудування;

6) агропромисловий  комплекс: сільськогосподарське машинобудування,  виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин, переробна та харчова промисловість, виноградарство, виноробство й садівництво;

7) легка промисловість;

8) паливно-енергетичний  комплекс;

9) хімія й  хімічні технології, ліки;

10) гірничодобувна  промисловість, металургія, матеріалознавство.

Головну роль у  цьому процесі має відігравати  держава, ефективно використовуючи бюджетні кошти.

Міжгалузеві й  внутрішньогалузеві замовлення мають  орієнтуватися на внутрішню кооперацію. Нові технології можна дозволити  передавати за кордон тільки після того, як в Україні налагодиться своє серійне виробництво. Конче треба запровадити жорсткий контроль за проникненням в Україну застарілих технологій, обладнання, ліків, неякісних товарів.

У процесі структурної  перебудови потрібно насамперед розвивати наукомісткі та енергоощадні технології, мікроелектроніку, телекомунікаційний бізнес, комп'ютеризацію, біотехнології і т. ін.

На жаль, економічна політика численних урядів України, які тісно співпрацювали з  МВФ, була політикою деіндустріалізації України, політикою "вимивання" її капіталів, інтелекту, науково-технічного та технологічного потенціалу. До речі, тільки вчених виїхало з України понад 600 тис. Отже, ураховуючи все викладене, можна пересвідчитися, що такий довгий час "реформи" в Україні неухильно ведуть до національного краху.

З-поміж багатьох причин такого сумного стану не останньою  є та, що реформатори в Україні  виходили з монетаристської економічної  політики, яка в принципі не годиться для країн перехідного періоду  з нестабільною економікою. Між тим, подолати глибоку економічну кризу за зруйнованої фінансової системи лише за допомогою грошової політики неможливо. Тут потрібні радикальні дійові чинники, які забезпечували б здійснення структурної перебудови як магістрального напрямку економічної політики.

Головним постійно діючим фактором економічного зростання  є науково-технічний прогрес. Ще К. Маркс майже 150 років тому зазначав, що технічний базис капіталістичної  організації виробництва потребує такого стану, коли наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільства. Це значить, що потреби виробництва штовхатимуть розвиток науки з метою вдосконалення продуктивних сил: засобів праці, предметів праці, освіченості й кваліфікації робочої сили, новітніх технологій і засобів комунікацій — сильніше, ніж десятки університетів.

На жаль,  Україна  здійснює реформи за ідеологією, яка  майже цілковито виключає інноваційний процес, що приречує нашу економіку  на занепад.

Зрозуміло, що інноваційний процес потребує скерованого фінансування саме нових технологій, інвестицій у виробництво нових конкурентоспроможних наукомістких виробів. Але світові  фірми-лідери не заінтересовані одержати потужного українського конкурента. їхня мотивація проста; нехай Україна пасе задніх — постачає сировину й розвиває екологічно шкідливі виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні

Пріоритетні напрями  інноваційної діяльності в Україні  — науково, економічно і соціально обгрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями  інноваційної діяльності в Україні  складаються із стратегічних та середньострокових  пріоритетних напрямів інноваційної діяльності:

— стратегічні  пріоритетні напрями інноваційної діяльності — розраховані на тривалу  перспективу (не менше десяти років) найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу;

— середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності — розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох — п'яти  років напрями інноваційного-оновлення  промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та (або) зовнішньому ринках. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон'юнктури світового і внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави. За своїми масштабами, спрямованістю та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути пріоритетними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів;

— інноваційний потенціал — сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки;

— інноваційна  культура — складова інноваційного  потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах;

— моніторинг інноваційної діяльності — систематичне збирання, оброблення та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 року № 433-1V визначаються такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності:

— модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

— машинобудування  та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

— нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

— високотехнологічний  розвиток сільського господарства і  переробної промисловості;

— транспортні  системи: будівництво і реконструкція;

— охорона і  оздоровлення людини та навколишнього  середовища;

— розвиток інноваційної культури суспільства.

Національні інтереси України потребують негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу, забезпечення ефективнішого його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку.

Швидко втрачаються  можливості розвивати належним чином  наукові дослідження, оперативно впроваджувати  їх результати в практику, реагувати  на світові науково-технологічні досягнення та ефективно використовувати їх у національних інтересах. Значна частина вітчизняних товарів не відповідає рівню сучасного наукового та технологічного забезпечення, що зумовлює їх неконкурентоспроможність як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.

Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку говорить, що в Україні відсутній дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують досягнення конкретних кінцевих результатів. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації відповідних галузей, а недержавні комерційні структури все ще не зацікавлені у здійсненні довгострокових проектів, які забезпечували б базові технологічні зміни.

Перспективним напрямом вирішення проблем у цій сфері є перехід вітчизняного виробництва на інноваційний шлях розвитку. З урахуванням ситуації, шо склалася, необхідно більш чітко визначити концептуальні засади державної науково-технологічної та інноваційної політики.

Враховуючи економічні, соціальні, екологічні, оборонні та інші національні інтереси, слід за короткий строк здійснити комплекс заходів, які сприяли б підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинутих країн, інтенсифікації процесу опанування науковими знаннями, новими технологіями та їх практичному використанню.

Головними цілями науково-технологічного та інноваційного  розвитку України визначаються:

— підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України та забезпеченні її економічного зростання, утвердженні духовності в суспільстві, вдосконаленні державотворення;

— створення  ефективних механізмів збереження, ефективного  використання та розвитку національного науково-технологічного потенціалу;

— технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування  випуску товарів, конкурентоспроможних на світовому і внутрішньому ринках;

— збільшення експортного  потенціалу за рахунок наукоємних галузей виробництва, зменшення залежності економіки України від імпорту;

— органічне  включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави, збереження довкілля та ефективного  використання природних ресурсів, сприяння створенню в економіці достатньої кількості робочих місць, у тому числі для випускників навчальних закладів, фахівців, які внаслідок економічної кризи втратили свої робочі місця у виробництві, науці, освіті тощо, а також для спеціалістів, які звільняються зі Збройних Сил;

— розвиток людини як особистості, збереження і захист її здоров'я та середовища проживання, створення умов для високопродуктивної, творчої та безпечної праці і  сучасного побуту.

Висновок

  Сучасний  стан розвитку економіки України  засвідчує вичерпність можливостей екстенсивного економічного розвитку та необхідність переходу до нових інструментів його прискорення, адекватних стану розвитку світової економіки. Сьогодні поза інноваційним шляхом Україна не зможе реалізувати жодної серйозної перспективної програми соціального та економічного розвитку.

  Становлення інноваційної моделі розвитку економіки  в Україні, як завдання економічної  політики, має супроводжуватися органічним поєднанням політичних, гуманітарних, суспільно-психологічних, інституційних  передумов;новими організаційно-економічними, правовими та інституційними рішеннями та узгодженням державної промислової, фінансової, податкової політики з державною політикою у сфері освіти, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

  Трансформація моделі економічного зростання України до інноваційного типу розвитку та зміна характеру цього розвитку дозволить завершити структурну перебудову національної економіки та прискорити темпи економічного зростання; досягти високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, збільшити частку експорту високотехнологічної продукції в його загальній структурі; забезпечити наукову підтримку необхідних темпів імпортозаміщення, розумне використання усіх необхідних ресурсів - матеріальних, природних, людських. З огляду на це, розробка і впровадження інноваційної моделі управління національною економікою має стати стратегічним завданням державної інноваційної політики в Україні.

  У площині найближчої перспективи  для України є неминучим процес активного типу інноваційного розвитку, що базується на продукуванні та залученні, реалізації на світових ринках власних інноваційних розробок імітаційного типу, що полягає у засвоєнні та адаптації іноземних нововведень, їх поступової інтеграції у власну інноваційну систему.

  Стратегія інноваційного розвитку економіки  України повинна бути орієнтована  на освоєння базових інновацій, які  дадуть змогу перейти до нових  технологічних структур виробництва  та забезпечити конкурентоспроможність підприємств на ринку. Під впливом  ринку базові продуктові інновації стануть імпульсом для зміни усієї технологічної основи виробництва. Наразі, пріоритет повинен бути наданий не розвитку країни на основі виробництва та інвестицій, а розвитку на основі активізації інноваційної діяльності у базових наукоємних галузях народного господарства, які є рушійними силами розвитку економіки. Фактори виробництва та інвестицій мають стати засобами науково обґрунтованої інноваційної діяльності, а не її метою.